Приватизаційний процес в Україні

Відповідно до головних завдань сформована структура ФДМ України і система управління процесами приватизації в цілому.

У процесі приватизації використовують такі способи:

1. Викуп об’єктів  малої приватизації товариствами  покупців, що їх створили працівники  цих об’єктів.

2. Викуп державного  майна підприємства за альтернативним  планом приватизації.

3. Викуп державного  майна підприємства, зданого в  оренду.

4. Викуп державного  майна підприємства, зданого в  оренду з викупом.

5. Продаж  на аукціоні; продаж за некомерційним  конкурсом.

6. Продаж  акцій відкритих акціонерних  товариств.

7. Продаж  з відстрочкою платежу.

Викуп об’єктів малої приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Приватизація об’єктів малої приватизації (до них належать невеликі підприємства переробної і місцевої промисловості, легкої і харчової, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування населення, окремих видів транспорту) може відбуватися шляхом продажу на аукціоні і за конкурсом.

Продаж на аукціоні – спосіб приватизації, коли власником об’єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.

Продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта або за однакових умов – найвищу ціну.

Продаж за комерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який за фіксованих початкових умов запропонував найвищу ціну.

Продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об’єкт з відтермінуванням платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.

Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта (або його частки) стає товариство покупців, створене його працівниками, згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого комісією з приватизації.

Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає орендар відповідно до договору оренди.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств – спосіб приватизації, за яким власникам акцій перетворених у ВАТ державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.[5]

Отже, під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації - продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації - покупцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).

 

 

Розділ IV: Позитивні та негативні риси приватизаційного процесу в Україні

 

Приватизація держмайна стала одним з наріжних каменів соціально-економічних реформ в Україні. Її роль у формуванні підвалин ринкової економіки, створенні критичної маси ефективних приватних власників є незаперечною. Проте завдання приватизації досить часто звужуються до суто фіскальних, а непослідовність та непрозорість приватизаційних процесів, їх значна політизація надають підґрунтя для неоднозначної оцінки з боку експертів, політиків, представників громадянського суспільства, створюють передумови для політичного протистояння, що, зрештою, перешкоджає формуванню коректної приватизаційної стратегії.

Як наслідок, перебіг приватизаційних процесів в Україні характеризувався неефективною державною політикою у сфері приватизації, якій притаманні:

- практична  відсутність стратегії реформування відносин власності в цілому та у виробничому секторі економіки зокрема;

- неврахування міжгалузевих зв'язків в економіці;

-нерозвиненість інституційних механізмів ринкового регулювання економіки;

- неефективність протидії поширенню схем тіньової приватизації;

- недостатня прозорість прийняття рішень щодо приватизації, зокрема стратегічних підприємств і підприємств-монополістів, які є основою економічного розвитку та національної безпеки держави.

Однією з ключових проблем у приватизаційній сфері є неузгодженість стратегічних цілей та завдань приватизації з концепцією здійснення економічних реформ, орієнтирами соціального розвитку, завданнями становлення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Це стає особливо відчутним на порозі "нової хвилі" приватизації, яка охоплюватиме низку стратегічно важливих, системоутворюючих для національної економіки об'єктів.[15;с.236]

Вжиття заходів щодо посилення контролю над припливом в Україну короткострокового капіталу з метою уникнення небажаних спекулятивних атак на активи, що приватизуються. В умовах очікуваного посилення припливу в Україну короткострокового позичкового капіталу, а також прямих іноземних інвестицій природним є зростання ревальваційних очікувань, що може спричинитися до збільшення спекулятивної зацікавленості іноземних суб'єктів у гривневих активах, які виставлятимуться на приватизацію. Запобігти залученню до приватизації короткострокових спекулятивних капіталів може посилення жорсткості у висуненні критеріїв щодо учасників приватизаційних конкурсів. Між тим, урядом неодноразово висловлювався намір відмови від будь-яких кваліфікаційних вимог до учасників та визначення переможця виключно на основі більшої запропонованої ціни.

Сприяння удосконаленню механізмів корпоративного управління, в першу чергу - прийняття ефективного Закону України "Про акціонерні товариства". Становище, яке склалося в цій сфері в Україні сьогодні й характеризується практично повним безправ'ям міноритаріїв при використанні недосконалості законодавства для псевдоправового порушення прав мажоритарних власників, обумовлює украй низьку довіру до вітчизняного корпоративного права. Це гальмує розвиток фондового ринку, перешкоджає поширенню методики приватизації держпідприємств через його механізми, гальмує залучення до приватизації невеликих часток шляхом їх продажу фізичним особам.

Запобігання розвитку негативних ефектів постприватизаційної діяльності підприємств. Насамперед йдеться про необхідність запобігання в ході приватизації та санації підприємств руйнуванню соціальної інфраструктури та надмірно різкому перерозподілу соціального навантаження на місцеві бюджети, уникнення зловживання новими власниками монопольним становищем, запровадження системи екологічного аудиту в передприватизаційний та екологічного контролю у постприватизаційний періоди тощо. На сучасному етапі в Україні відсутня ефективна політика реформування системи соціального забезпечення, що спонукає до формування невиправдано завищених постприватизаційних соціальних зобов'язань для майбутніх власників. Не сформовано дієвих механізмів регулювання природних монополій, насамперед - процесів тарифоутворення.

Підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності. Для компаній, які включено до Програми приватизації, це має забезпечити збереження та підвищення ринкової вартості, а водночас - належне виконання їх стратегічних функцій у передприватизаційний період, а для компаній, які передбачено залишити в держвласності - забезпечити ефективне і стабільне функціонування в ринковому середовищі.

У ринковій економіці існують різні форми організації підприємницької діяльності – державні і приватні підприємства, корпорації, концерни, господарські товариства. Тому постає питання, яка з форм є найбільш ефективною для вітчизняної практики господарювання. З точки зору організаційно-правової форми, акціонерне товариство є найбільш привабливим видом підприємницького об’єднання, оскільки найповніше забезпечує функцію концентрації й централізації капіталу і його подальшого використання, підвищує підприємницьку активність, поєднує різні економічні можливості суб’єктів – капітали, знання, ідеї, а також обмежує економічний ризик для учасників товариств. [19;с. 226]

Історія вітчизняної практики констатує, що принцип заснування акціонерного сектору – залучення капіталів – було порушено ще на початку його формування – проведено не об’єднання, а, навпаки, поділ державного капіталу, а випущені акції не дали реального залучення коштів (був проведений обмін на приватизаційні папери).

Формування акціонерних товариств
Еволюційний шлях	Трансформаційний шлях
Класичний метод	Приватизація
Створення нових товариств шляхом об’єднання майна та коштів юридичних та фізичних осіб	Перетворення державних підприємств у акціонерне товариство шляхом розподілу їх статутних фондів

 

Хоча процес приватизації державних підприємств розпочався ще на початку 90-х рр., пік активності створення акціонерних структур, на думку аналітиків, припадає на 1995 – 1997 рр. – саме в цей період переважна кількість підприємств змінювала форму господарювання на акціонерну шляхом приватизації. [16;с.221]

Позитивні риси приватизаційного процесу в Україні:

1. Ліквідація державної монополії.

2. Закладання основ ринкової конкуренції.

3. Зниження навантаження на державний бюджет.

4. Формування корпоративного сектору економіки.

Негативні риси приватизаційного процесу в Україні:

1. Низький рівень функціонування фондового ринку.

2. Формальний характер створених товариств.

3. Неефективна діяльність органів управління.

4. Виникнення корпоративних конфліктів.

Приватизаційні процеси відбувалися здебільшого стихійно, з порушенням прав власників. На сьогодні приватизація не спроможна вирішити основні проблеми ринкового реформування, які полягають, насамперед, у розвитку акціонерної форми господарювання і формуванні їх ефективної системи управління. Зазначимо, що процес приватизації у нашій країні носить постійний характер і законодавці не планують відмовлятися від такого шляху створення корпорацій.

Таким чином, з одного боку процес приватизації є неефективним для процесу створення акціонерних товариств, а з іншого – держава не планує відмовлятися від нього. Це свідчить про недосконалість законодавчої бази з питання створення акціонерного сектору економіки і потребує вирішення не на рівні власників і акціонерів, а на рівні законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ V: Перспективи приватизаційного процесу в Україні

 

Для забезпечення високої ефективності процесів роздержавлення та приватизації необхідно забезпечити вирішення комплексу системних проблем, що назріли з їх реалізацією в минулому. Основними завданнями влади у цьому контексті є:

- повернення довіри населення до приватизації. Для вирішення завдання не потрібно шукати специфічних засобів. Достатньо здійснювати прозору, зрозумілу, ефективну приватизаційну політику і враховувати інтереси пересічних громадян, застосовуючи за необхідності в приватизаційних технологіях доцільні соціальні амортизатори;

- стратегічна орієнтованість спрямування коштів, одержаних від приватизації. В ході реалізації «нової хвилі» приватизації в Україні має бути забезпечено спрямування більшої частки отриманих коштів на інвестування в модернізацію національної економіки. Для цього необхідне виділення в рамках Зведеного бюджету відокремленого Бюджету розвитку, до якого слід вивести всі інвестиційні видатки бюджету, а також зараховувати переважаючу частку надходжень від приватизації.

- оптимізація структури держсектору. Забезпечити досягнення поставленої мети вдасться шляхом встановлення чіткого переліку галузей, пріоритетних для приватизації, і галузей, що повинні залишатися у державній власності, та розробки програми підготовки галузей до приватизації;

- забезпечення прозорості процесу приватизації й зменшення можливостей для корупції. З цією метою необхідно переглянути правове поле, що регламентує процедуру здійснення приватизаційних процесів та посилити відповідальність за вчинення протиправних дій уповноважених осіб;

- підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності;

- залучення громадськості до приватизаційних процесів. Досягненню цієї мети сприятиме створення спеціальних дорадчих, консультаційних, інформаційних комітетів та спілок. [4]

Необхідно констатувати факт, що ціла низка негативних соціально-економічних наслідків в процесі роздержавлення і приватизації в Україні є результатом недосконалого управління з боку держави. Цей пункт роботи присвячений розбору основних причин незадовільних результатів роздержавлення та приватизації на Україні.

Викладені загальні підходи до приватизації держаного майна в Україні не базуються на досвіді приватизації розвинутих країн, теоретичних обґрунтовуваннях ефективності використання об'єктів власності, а виражають лише вузькі приватно-корпоративні інтереси. Все це призводить до того, що національно орієнтовані сили, пріоритетно зупиняючись на питаннях національно-державного устрою, своїх програм приватизації, як правило, не підтримують більш або менш послідовно ту чи іншу соціальну групу.

Основний негативний вплив на темпи і напрямки роздержавлення і приватизації здійснювали політичні причини. Достатньо пригадати і мораторій, що накладався на роздержавлення взагалі, і пристрасті навколо об'єктів агропромислового комплексу. Перешкоджали ефективному розвитку і хиби організаційного характеру. Це проявилося насамперед у пасивній позиції галузевих міністерств і відомств, місцевих органів влади. Значна кількість галузевих і регіональних програм затверджувалося з запізненням, а самі програми містили занижені завдання в порівнянні з тими, що передбачалися. На органи роздержавлення здійснювався тиск із боку місцевих органів влади з метою призупинити роздержавлення тих або інших об'єктів або взагалі вилучити об'єкти з відповідних переліків. Не рідкими були випадки, коли процес роздержавлення окремих підприємств штучно стримували самі їхні керівники, виходячи з особистих інтересів.[13]