Припинення договору найму (оренди) транспортного засобу та їх правові наслідки

У разі наявності іноземного елементу (наприклад, стороною договору найму транспортного засобу є  фізична особа – іноземець  чи юридична особа – нерезидент, транспортний засіб, який є предметом  договору найму, знаходиться на території  іноземної держави тощо) відносини  найму транспортного засобу також  регулюються Законом України  «Про міжнародне приватне право», міжнародними договорами України та міжнародними звичаями, що визнаються в Україні.

Таким чином, в положеннях щодо найму (оренди) транспортного засобу, які містяться у ЦК України, та в інших нормативно-правових актах  міститься небагато норм, які безпосередньо  регулюють договірні відносини  оренди транспортних засобів.

На даний час опосередковане відношення до регулювання відносин оренди наземного самохідного транспортного  засобу (автомобіля) мають Закон  України „Про транспорт” від 10.11.1994р., Закон України „Про автомобільний  транспорт” від 05.04.2001р. (в редакції від 23.02.2006р.), Закон України „Про дорожній рух” від 30.06.1993р., Статут автомобільного транспорту УРСР та інші підзаконні нормативно-правові  акти.

Наприклад, Закон України  „Про транспорт” визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту загалом. Варто  зазначити, що Закон України „Про транспорт” містить лише норми щодо видів транспортних засобів, безпеки на транспорті тощо. Проте ці норми є публічно-правовими

У Законі України „Про автомобільний  транспорт” містяться норми щодо персоналу автомобільного транспорту, щодо класифікації та реєстрації транспортних засобів, вимоги до технічного обслуговування і ремонту автомобіля тощо.

У Законі України „Про дорожній рух” містяться норми щодо допуску  до керування транспортними засобами, основні права та обов'язки водія  транспортного засобу, допуску транспортних засобів до участі у дорожньому русі, основні вимоги щодо технічного стану  транспортних засобів, що перебувають  в експлуатації, реєстрація та облік  транспортних засобів, підстави для  заборони експлуатації транспортних засобів  тощо.

Таким чином, можна констатувати, що є чимало нормативно-правових актів, які врегульовують відносини  найму транспортних засобів. Проте  нормативне регулювання повинно  визначатися не кількісним, а якісним  показником. Зараз в чинному законодавстві  України є багато нормативно-правових актів, які нерідко по-різному  регулюють відносини найму транспортних засобів. Немає системності в  регулюванні цих відносин.

Розділ 2. Договір як підстава виникнення зобов’язання з найму (оренди) транспортного засобу

Глава 1. Предмет  та форма договору найму (оренди) транспортного  засобу

Відповідно до ч.1 ст.798 ЦК України предметом договору найму  транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також  наземні самохідні транспортні  засоби тощо.

До транспортних засобів  також належить міський електричний  транспорт. В законі України «Про міський електричний транспорт» не згадується про можливість укладення  договору найму щодо міського електротранспорту. Водночас і положень, які б забороняли укладення таких договорів, теж  немає.

Керуючись загально дозвільним принципом права, а також ч.1 ст.6 ЦК України, де зазначено, що сторони  мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним  засадам цивільного законодавства, можна стверджувати, що міський електричний  транспорт, до якого належать трамвайні  вагони, тролейбуси, вагони метрополітену, може бути предметом договору найму  транспортного засобу.

Отже, предметом договору найму (оренди) транспортного засобу є транспортний засіб як річ матеріального  світу. Це твердження випливає з буквального  тлумачення норми, яка міститься  у ЦК України. Водночас ГК України  вживає іншу термінологію щодо предмету договору найму, в тому числі найму  транспортного засобу. А саме, у  ч.3 ст.283 ГК України мова йде про  об’єкт договору оренди, а не про  предмет.

В теорії цивільного права  розрізняють також і інші підходи  до визначення предмету договору найму. Зокрема, на думку Брагінського М.І. договори щодо передачі майна (до яких відноситься і договір оренди) мають предмет, що включають в  себе два об’єкти: перший – дії  по передачі майна; другий – безпосередньо  майно, яке передається. Але враховуючи особливості договору найму транспортного  засобу можна виділити і третій об’єкт – дії сторін по управлінню транспортним засобом і його технічному обслуговуванню [41, С.504].

На думку Бушева Ю. предметом  договору найму є речі, які підлягають передачі наймачеві [42, С.271]. Таку ж позицію  займає і Грішаев С.П. Зокрема, він  зазначає, що предметом договору оренди можуть бути речі, в тому числі і  транспортні засоби, які не втрачають  своїх природних якостей в  процесі використання [43, С.484]. Йоффе  О.С. виділяє не предмет, а об’єкт договору найму [1, С.266]. Зокрема, він  зазначає, що основним матеріальним об’єктом договору найму є майно (в тому числі і транспортні засоби), яке  здається в найм, а дії по передачі цього майна складають основний юридичний об’єкт договору.

На думку Коссака В.М., предметом договору майнового найму  є індивідуально визначена неспоживна річ, тобто річ, яка зберігає первісний  вигляд при неодноразовому використанні. Натомість об’єктом договору майнового  найму (оренди) можуть бути цілісні  майнові комплекси підприємств, земельні ділянки, будівлі, споруди, інші види нерухомості, транспортні засоби та інше рухоме майно [18, С.622].

Як зазначає Яворська О.С., чітке і однозначне розуміння  предмета та об’єкта договору має  велике практичне значення, оскільки будь-який договір є неукладений, якщо не визначений його предмет [44, С.121]. Будучи визначеними як об’єкти цивільних  прав за нормами глави 12 ЦК України, речі законодавчо трансформуються  у предмет договорів.

Отже, на даний час немає  однієї чіткої позиції щодо розмежування цих понять – предмет та об’єкт договору найму (оренди). Як приклад  відсутності уніфікованих підходів до розуміння вищезазначених понять маємо різну термінологію щодо предмета (об’єкта) договору оренди, що знайшла  своє відображення у ЦК України та ГК України.

На нашу думку, транспортний засіб є об’єктом договору найму, а предмет договору найму транспортного  засобу – це дії сторін щодо передання  транспортного засобу в користування. Більше того, предмет договору виступає критерієм поділу договорів на групи – договори про передачу майна у власність, про передачу майна в користування, про виконання робіт, про надання послуг тощо.

Проте враховуючи те, що у  ЦК України вживається поняття «транспортний  засіб як предмет договору найму (оренди) транспортного засобу», в  подальшому в роботі теж вживатиметься  така ж термінологія.

Таким чином, транспортний засіб  є специфічним предметом договору найму, який обумовлює специфіку  правового регулювання. Поняття  транспортного засобу є дуже широким  і включає в себе різні об’єкти, які мають на меті перевезення  пасажирів, вантажу, пошти. Варто відзначити, що в рамках наукових досліджень ніхто  спеціально не приділив увагу власне поняттю транспортного засобу. Більшість  авторів, висвітлюючи ту чи іншу проблему правового регулювання відносин, де предметом є транспортний засіб, не піднімають питання про те, що таке транспортний засіб. На думку Мартинова  А., це зумовлено тим, що автори не вбачають проблеми у визначенні поняття «транспортний  засіб» і вважають це поняття таким, що не підлягає помилковому тлумаченню [45, С.34].

Водночас транспортний засіб  є складним технічним пристроєм, а діяльність, пов’язана з його використанням, є джерелом підвищеної небезпеки. На думку окремих науковців, саме ці ознаки визначають транспортний засіб як особливий предмет договору найму.

Проте в науці цивільного права не має єдиної думки щодо того, на які саме транспортні засоби, які є предметом договору найму (оренди) повинен поширюватися особливий  правовий режим. Зокрема, Вітрянський  В.В. вважає, що управління транспортним засобом повинен здійснювати  професійний екіпаж, а отже, автомобіль вже не може вважатися транспортним засобом [46, С.234]. Відповідно відносини  щодо оренди автомобіля повинні регулюватися не нормами про оренду транспортного  засобу (як спеціальними нормами), а  загальними нормами про договір  найму (оренди) або нормами про договір прокату (у разі якщо наймодавцем виступає спеціалізована прокатна організація).

Суханов Є.О. виділяє наступні ознаки транспортного засобу: здатність  до переміщення в просторі, придатність  для перевезення пасажирів чи вантажів, здатність до буксирування, наявність ознак джерела підвищеної небезпеки, використання транспортного  засобу регламентується транспортними  статутами та кодексами [47, С.338]. У  зв’язку з вищенаведеним спеціальні положення про найм транспортного  засобу не регулюють найм велосипедів  та мотоциклів. Але на відміну від  Вітрянського В.В., Суханов Є.О. відносить  автомобіль до транспортних засобів, на які повинні поширюватися спеціальні положення про найм.

Договір найму транспортного  засобу, як і будь-який інший договір, вважається укладеним, якщо сторони  в належній формі досягли згоди  з усіх істотних умов договору. Укладення  договору найму транспортного засобу має важливе значення для дійсності  цього правочину, оскільки недотримання вимог щодо форми договору може мати наслідком його недійсність.

В науковій літературі ніхто  детально не зупинявся на проблемах, пов’язаних з укладенням договору найму транспортного засобу та формою цього договору, хоча правове регулювання  відносин найму транспортного засобу зумовило неоднозначне правозастосування.

ЦК України не встановлює спеціальних вимог щодо суб’єктного  складу договору найму транспортних засобів. Тому на ці відносини поширюються  лише загальні положення про суб’єктів  договору найму (зокрема, ст.761 ЦК України). Отже, якщо керуватися лише ЦК України, то жодних обмежень щодо того, хто може бути стороною договору найму транспортного  немає.

Очевидно, відсутність додаткових вимог до сторін договору найму транспортного  засобу характерно лише для договору найму наземного самохідного  транспортного засобу, тобто для  автомобіля. Це зумовлено тим, що його здатність до пересування (порівняно  з повітряним судном, морським судном, залізничними транспортними засобами) є найлегшою.

Таким чином, договір найму (оренди) наземного самохідного транспортного  засобу не містить спеціальних вимог  до суб’єктного складу договору, водночас це не усуває особливостей щодо порядку  укладення цього договору, його змісту тощо.

У ЦК України порядку укладення  договору найму транспортного засобу та його формі присвячено небагато статей. Зокрема, лише у ст.799 ЦК України  містяться спеціальні норми щодо форми договору. Проте навіть незначна кількість вищезазначених норм не позбавлена певних суперечливих моментів. А саме, за загальним правилом договір найму  транспортного засобу укладається  в письмовій формі. Але договір  найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному  посвідченню. Власне остання норма  сформульована досить неоднозначно і підлягає уточненню, оскільки не зовсім зрозуміло чи слід нотаріально посвідчувати договір за участю фізичної особи  – підприємця. Думки науковців  та суддів не зовсім співпадають з  цього приводу.

Зокрема, багато науковців  та практиків, коментуючи ті чи інші норми  щодо форми договору найму транспортного  засобу, не вдаються до конкретизації [18, С.638; 19, С.9; 32, С.69-70; 34, С.131-133]. Монографічні дослідження по цій тематиці відсутні. Проте в спеціалізованих юридичних  періодичних виданнях з цього  приводу висловлювалися різні думки.

Так, наприклад, Пошелюзний С. висловлює аргументи як «за», так  і «проти» нотаріального посвідчення  договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи – підприємця [59, С.7]. Основним аргументом необхідності нотаріального посвідчення такого договору виступає ч.1 ст. 2 ЦК України, де зазначено, що учасниками цивільних  відносин є фізичні особи та юридичні особи. Тобто ЦК України не виділяє  такого учасника цивільних відносин як фізична особа – підприємець, і це поняття є вужчим ніж поняття  «фізичної особи».

Основними аргументами проти  нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи – підприємця є, по-перше, посилання на ст.51 ЦК України, де зазначено, що підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Також слід звернути увагу  на те, що у ч.9 п.35 Інструкції про  порядок вчинення нотаріальних дій  нотаріусами України, затв. наказом  Міністерства Юстиції України № 20/5 від 03.03.2004р., передбачено, що договір  найму транспортних засобів за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному  посвідченню. Тобто в цьому нормативно-правовому  акті не міститься обов'язку нотаріуса  посвідчувати договір найму транспортного  засобу за участю фізичної особи –  підприємця.