Прийняття та оформлення спадкових прав

Було б значно доцільніше регулювати спадкові відносини не за останнім місцем проживання, а за місцем реєстрації, адже саме в цьому законодавець визначив правовий зв'язок спадкодавця із спадщиною  та спадкоємцями. Тим більш, що в  ч.6 ст. 29 ЦК України визначено, що фізична  особа може мати кілька місць проживання.

Такі зміни дадуть змогу уникнути судових спорів стосовно вищезазначеного.

Спадкоємцями можуть бути особи, які  були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після  його смерті. Проте не мають права  стати спадкоємцями особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця  або кого-небудь із спадкоємців або  зробили замах на їх життя. Крім цього, за законом не мають права стати  спадкоємцями батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а  також батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялись від виконання покладених на них законом обов’язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтвердженні в судовому порядку⁴.

Спадкове право як підгалузь  права має і свої властиві лише цій підгалузі основні правові  засади регулювання суспільних відносин. Серед науковців не має єдності стосовно коло принципів, які складають систему спадкового права. Деякі фахівці безмежно розширяють їх число, інші відмовляють у визнанні деяких традиційних принципів. З огляду на висловлені думки, наведені нижче принципи можна розглядати лише як одні із можливих.

1. Принцип універсальності спадкового наступництва. Суть цього принципу полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину де б вона не була і в чому б не полягала, чи складалася б виключно з прав, чи виключно з обов”язків. Предметом універсального наступництва є вся сукупність прав та обов”язків правопопередника, які переходять до його правонаступників. Проте, враховуючи норму статті 1282 ЦК України, якою встановлено, що спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину, ряд сучасних юристів вважають, що в цьому випадку діє принцип сингулярності, а не універсальності. Адже зобов”язання спадкодавця можуть перевищувати його майно. А спадкоємці успадкувавши всі права останнього, майнові обов”язки успадковують в межах вартості майна одержаного у спадщину.
2. Принцип свободи заповіту. Він полягає в тому, що спадкодавець сам вирішує, як скласти заповіт і чи складати його взагалі. Саме спадкодавець визначає коло своїх спадкоємців, серед яких він може назвати не лише своїх близьких та родичів, а й будь яку сторонню фізичну чи юридичну особу або державу. Вираз і зміст волі спадкодавця цілком залежить від нього самого.
3. Принцип захисту прав обов”язкових спадкоємців. Саме в цьому принципі втілюється соціально-забезпечувальна функція спадкування⁵ . Держава ніколи не погодиться з тим, щоб за наявності спадкового майна заповідача особи, яких спадкодавець утримував чи повинен був утримувати за свого життя, виявилися залишеними на призволяще після його смерті. Цей принцип перебуває в єдності з попереднім. Вони урівноважують один одного, і визначення їх оптимального співвідношення є важливим завданням законодавця.
4. Принцип сімейно-родинного характеру спадкування. Коло спадкоємців за законом визначає законодавець, виходячи із ступеню родинності та сімейних відносин.
5. Принцип послідовності закликання до спадкування, за умови відсутності спадкоємців першої черги.
6. Принцип рівності прав спадкоємців, які закликаються до спадщини за законом. Незалежно від віку, статі, родинних чи сімейних зв”язків, соціального становища, спадкоємці однієї черги отримують спадщину в рівних частках.

У більшості випадків спадщина складається з права приватної власності померлого громадянина на різне майно: жилий будинок, квартиру, предмет домашнього користування, дачі, садівничий будиночок, предмети домашнього господарювання, продуктивну та робочу худобу, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, земельну ділянку, грошові кошти, акції, інші цінні папери та інше майно споживчого та виробничого призначення, яким громадянин володів.

Також можливі  випадки, коли у спадкодавця зобов”язання відсутні, або, навпаки, спадщину складають  лише пасиви, тобто боргові зобов”язання. В першому випадку до спадкоємців  переходить лише право вимоги, в  другому – обов”язки спадкоємців  щодо відповідальності за зобов”язаннями спадкодавця обмежуються активами, які вони успадкували. Звичайно, можна  уявити ситуацію, коли спадкоємці успадковують лише майнові права. Однак треба  врахувати ту обставину, що поруч  з боргами, які обтяжують спадщину на момент її відкриття, деякі грошові  зобов”язання можуть виникнути вже  після відкриття спадщини поза волею  спадкоємців, і як правило, до прийняття  ним спадщини. Це витрати які можуть бути пов”язані з:

1. доглядом та лікуванням спадкодавця до його смерті;
2. похованням спадкодавця, спорудження йому надгробку, доглядом за місцем поховання;
3. подальшим утриманням осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;
4. витратами на збереження та управління спадковим майном, тощо;

Якщо ці витрати  в інтересах спадкоємців понесли  інші особи, то звичайно, у спадкоємців  виникає обов”язок відшкодувати ті з них, які були  необхідні  та корисні.

Отже, на основі вищесказаного  можна зробити висновок, що кожна  людина може в будь-який час залишити розпорядження, тобто заповіт, щодо дії після її смерті, визначивши, хто буде спадкоємцями, хто позбавляється  права на успадкування, зробити інші розпорядження.

Тепер коротко розглянемо основні засади спадкового права  так, як вони викладені в новому цивіольному  кодексі України.

Спадкування можливе з  двох підстав: за законом і за заповітом (ст.1217 ЦК України). На них ми зупинимось у наступному розділі.

До складу спадщини входять  усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття  спадщини і не припинилися внаслідок  його смерті (ст.1218). Проте права і  обовязки, які, за своєю природою, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, не входять до складу спадщини, це зокрема (ст.1219 ЦК України):

1. особисті немайнові права;
2. право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3. право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
4. права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5. права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно статті 1223 ЦК України  Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч.1).

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття  спадщини або відмови від її прийняття  спадкоємцями за заповітом, а також  у разі неохоплення заповітом  усієї спадщини право на спадкування  за законом одержують особи, визначені  у статтях 1261-1265 Цивільного Кодексу (ч.2)..

Як ми бачимо із даної  статті право на спадкування мають  особи, які або зазначені в  заповіті, або за законом. Тому розгляд  питань спадкування за заповітом  і законом має одне з приорітетних значень. У звязку з чим ми ці питання  розглянемо окремо, в наступному розділі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Спадкування за заповітом

Відповідно до ст. 1217 ЦК України  спадкування здійснюється за заповітом  або за законом. Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю  сутністю заповіт є одностороннім  правочином – дією однієї сторони, що може бути представлена однією або  кількома особами (ч.3 ст.202 ЦК України). Зазвичай заповіт складається однією особою. Проте новий ЦК України  не забороняє складання так званого  спільного заповіту. До нього, зокрема, належить заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України). Як і будь-який інший правочин, заповіт має за мету настання певних юридичних наслідків: передачу прав та обов’язків спадкодавця іншій  особі-спадкоємцю.

Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на заповіт  має фізична особа є повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст. 1234 ЦК України). Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом  недієздатною), так і неповнолітня особа, яка в установленому законом  порядку набула дієздатності і повному  обсязі до досягнення 18 років – у  разі реєстрації шлюбу, емансипації  та ін. (статті 1234, 1235 ЦК України). Заповідач  має розуміти значення своїх дій  і їх наслідки, тому забороняється  протиправний вплив на свідомість людини під час складення заповіту. У зв’язку з цим існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається).

Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач  має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити  заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов’язки, встановити у заповіті сервітути. Заповідач  також має право скасувати  або змінити заповіт. У цьому  полягає свобода заповіту.

Визначаючи коло спадкоємців, заповідач  може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Закон  визначає коло осіб, які мають право  на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України)⁶.

1. «Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдовець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
1. (Абзац перший частини першої статті 1241 викладено у новій редакції згідно із Законом України №2146-IV від 03.11.2004р.).
2. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
3. До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
4. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку»⁷.

Заповідач має право визначити  обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям  усі свої права та обов’язки або  їх частину. До числа спадкоємців  входять і ті спадкоємці за законом, яким інші частина спадщини була передана за заповітом (ст. 1223 ЦК України). Відповідно до цього їхня частка у спадщині буде збільшена.

Крім загальних, заповідач має  право зробити у заповіті особливі розпорядження. До них, зокрема, належать:

1. заповідальний відказ (легат) (ст. 1237 ЦК України);
2. покладення на спадкоємця деяких обов’язків (ст. 1240 ЦК України);
3. визначення умови отримання спадщини (ст. 1242 ЦК України);
4. під призначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);
5. встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК України);
6. призначення виконавця заповіту (ст. 1386 ЦК України).

Дійсність заповіту безпосередньо  пов’язана з додержанням відповідних  умов щодо його форми. Заповіт має  бути письмовим посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою  особою, зазначено у ЦК України (статті 1248, 1251, 1252).⁸

ст. 1248 ЦК України 

1. нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;
2. нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і  підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні  вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися  при свідках (ст. 1253 цього Кодексу) [1]

Свідками не можуть бути:

1. нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;
2. спадкоємці за заповітом;
3. члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
4. особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Отже,свідками можуть бути дієздатні  особи, які розуміють значення своїх  дій і не є прямо або опосередковано зацікавленими щодо спадку.

Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповіту ⁹ стаття 1255 ЦК України «1. Нотаріус, інша посадова особа, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту» ¹⁰

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Спадкування за законом

Досить часто спадкодавці не складають заповіти. Якими же чином  слід поступати в цьому випадку? Тут діє дуже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки воно не змінено заповітом.

ст. 1258 «Черговість спадкування  за законом

1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу¹¹»

До числа спадкоємців за законом  належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого  не менше як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.¹²