Предмет и метод гражданского права

Дискусійною є проблема відмежування цивільно-правових відносин від відносин у сфері господарювання, які регулюються перш за все Господарським кодексом України (далі - ГК). Як відомо, прийняття ГК як основи галузі господарського права окремі вчені – цивілісти сприйняли негативно. А.С. Кузнєцова відмітила, що його прийняття не дозволило повністю забезпечити регулюючий механізм ЦК. А.С. Довгерт вважає, що багато ідей, закладених в ньому, були деформовані, І.В. Спасибо-Фатєєва, крім терміну «терористи-господарники», констатувала, що цивілістична наука стала придатком господарського права тощо.64 К.А. Карчевський вважає, що правові відносини, які виникають у сфері здійснення господарської (підприємницької) діяльності повинні регулюватися особливою підгалуззю цивільного права.65 Хоча до цивільних правовідносин тут належать відносини пов’язані з реалізацією результатів підприємницької продукції, що складає комерційні відносини, а не такі, що виникають у процесі її організації і є організаційно-управлінськими. 

У визначені співвідношення цивільного і господарського права насамперед слід виходити з того, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК предметом правового регулювання цивільного законодавства є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному виявленні, майновій самостійності учасників. Проте, як відомо, критерієм галузевої належності, в тому числі цивільно-правових відносин, є не тільки предмет, а також метод правового регулювання, для якого щодо цивільного права характерна юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин. Вільне волевиявлення учасників цивільних майнових відносин полягає в тому, що вони, вступаючи у відносини, не пов’язані волею сторонніх осіб, а вступивши до них, мають можливість здійснювати належні їм права за своїм розсудом. При цьому ч. 2 цієї статті передбачений імператив, який означає, що на майнових відносинах, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій стороні, цивільне законодавства не застосовується, якщо це прямо не встановлено законом. 

Предмет регулювання господарського права визначено в ст. 1 ГК. У цій статті, в першу чергу, встановлено, що ГК визначає основні засади господарювання в Україні. І далі, що предметом правового регулювання господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Методом господарського права є метод підпорядкування суб’єктів господарювання встановленому господарському порядку, тобто визначеному у суспільстві укладу матеріального виробництва, заснованому на положеннях Конституції, норм права, ділових правилах та звичаях, що схвалені економічними рівнями і забезпечують гармонізацію приватних та публічних інтересів, створюють партнерські доброзичливі взаємовідносини у господарській діяльності. Відносини щодо її здійснення за взаємним становищем їх учасників поділяють на горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні) і вертикальні (одним з учасників правовідносин є орган господарського керівництва або власник майна іншого учасника). Звідси випливає комплексний характер відносин господарського права, який ґрунтується як на публічно-правових, так і на приватно-правових засадах.66

При цьому слід враховувати те, що господарське право є комплексною галуззю права, яка складається з публічно-правових і приватно правових інститутів. Відповідно до п. 6 ст. 3 ГК одним із видів господарських відносин є організаційно-господарські відносини, тобто відносини, що складаються між суб´єктами господарювання та суб´єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Такі відносини не можуть бути предметом цивільного права, оскільки при цьому відсутня така ознака цивільно-правових відносин як юридична рівність.67

Практично, цивільне право регулює переважно відносини у сфері приватного і підприємницького обміну, а господарське – у сфері організації і здійснення виробництва, розподілу і обміну для задоволення суспільних потреб. Так, до виконання і припинення господарських договорів відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей сфери господарювання і предмета правового регулювання. В ч.1 ст. 175 ГК визначено, що майново-господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК. 

Багато колізій виникає по причині ігнорування методу і мети цивільно-правових і господарсько-правових відносин, які часто є просто видуманими і можуть бути вирішені шляхом правильного тлумачення. Наприклад, на перший погляд здавалося б недоречним передбачені ЦК і ГК біля десяти одноманітних договорів. Але тільки на перший погляд тому, що договори в ЦК мають приватно-правовий характер, а ГК публічно-правовий. Так, ст. 712 ЦК визначає в основному зміст договору поставки і звужує коло суб’єктів договору до суб’єктів підприємництва. В статтях 263-271 ГК договір поставки передбачений в контексті господарсько-торгівельної діяльності та матеріально-технічного постачання і збуту для задоволення суспільних потреб. Стаття 714 ЦК визначає договір постачання енергетичними та іншими ресурсами, але через приєднану мережу. ГК в ст. ст. 275-277 регламентує відносини між підприємствами щодо енергопостачання, які генерують електричну енергію, її імпортером і власником, оптовиком та споживачем. Є очевидним, що коли договір купівлі-продажу чи поставки укладається для задоволення потреб підприємства і здійснення підприємництва – він є цивільно-правовим. Якщо для виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг (господарської діяльності) з метою задоволення суспільних потреб – він є господарсько-правовим. Разом з цим, в ч. 6 ст. 265 ГК передбачене субсидіарне застосування відповідних положень ЦК про договір купівлі-продажу до відносин поставки, не врегульованих ЦК і т.п. 

Об’єктивно, що два одночасно прийняті законодавчі акти (ЦК і ГК) мають деякі неузгодженості та суперечності, але не аж до такого ступеня, як потребує практика розгляд господарських спорів, що унеможливлюють їх практичне застосування.68 З цього приводу варто погодитись з позицією, за якою відповідне розмежування здійснюється за наступними правилами:

ЦК встановлює загальні правила, які регулюють цивільно-правові відносини. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким чином, ГК можуть встановлюватись особливості регулювання цивільних правовідносин у сфері господарювання. Отже, приписи ГК підлягають застосуванню як спеціальні правові норми;

- у разі виникнення суперечностей (колізій) між зазначеними нормативними  актами перевагу застосування  мають приписи ЦК, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є саме ЦК.69

Звичайно, є окремі проблеми вдосконалення співвідношення цивільного і господарського права. Наприклад, ЦК не передбачає класифікації підприємств зокрема, на державні і комунальні унітарні та комерційні. Окремі норми ГК (ч. 3 ст. 74, ст. 51) є бланкетними. В окремих випадках є дублювання регулювання певних відносин ЦК і ГК. Статті глави 5 ЦК визначають правовий статус фізичної особи-підприємця, а ст. ст. 128, 129 ГК громадянина-підприємця як суб’єкта господарювання. Застосування і розмежування предмету регулювання ЦК і ГК ускладнюється і тим, що інші закони не приведені у відповідність з ними, а також не прийнято ряд законів, необхідність в яких випливає з цих кодексів. Йдеться про прийняття законодавчих актів про господарські товариства, комерційну діяльність, непідприємницькі товариства тощо. 

У підсумку зазначимо, що для оптимізації співвідношення цивільного і господарського права можна досягти на засадах діалектичної єдності начал приватного і публічного, як основи для наукового осмислення і пропозицій їх вдосконалення та розвитку.70

Одночасно виникає необхідність розмежування цивільно-правових відносин з відносинами, що регулюються іншими галузями права. Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність всіх форм власності, недоторканість, свободу підприємницької діяльності, визначає загальні принципи правової системи, в тому числі основні засади цивільного права. Цивільне право не тільки конкретизує названі положення Конституції України, а й вміщує норми щодо регулювання інших приватноправових відносин.71

Висновки

Таким чином, критеріями виокремлення цивільного права як галузі національного права є його предмет, метод. Специфіка відносин, що регулюються відповідною галуззю права, водночас обумовлює специфіку методу правового регулювання. Тобто існує безпосередній тісний взаємозв'язок між предметом правового регулювання і його методом. Тому дійсний зміст цивільного права, його правову природу та місце в системі українського права слід розглядати через виявлення його предмета та методу правового регулювання суспільних відносин, притаманних цивільному праву, не обмежуючись концентрацією уваги на його приватноправовому характері.

У вітчизняній доктрині права питання про наявність у всіх цивільних відносинах спільних юридичних ознак, кількість і зміст таких ознак є предметом наукових дискусій.

В ст.1 ЦК відображено основні концептуальні підходи вітчизняного законодавця щодо структури відносин, які становлять предмет цивільно-правового регулювання. Так, ЦК у колі відносин, що ним регулюються, на перше місце висуває особисті немайнові відносини; по-друге, не поділяє останні на дві групи - особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, які, за правилом, належать до виключних прав, й інші особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, тобто суто особисті немайнові відносини, що до останнього часу мали незначний обсягу цивільних відносинах і розглядалися як невідчужувані нематеріальні права громадян та організацій; по-третє, закріплює коло учасників цивільних відносин; по-четверте, уводить конститутивну ознаку цивільних відносин - юридична рівність, вільне волевиявлення та майнова самостійність їх учасників.

Цивільні відносини, котрі є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1) суб'єктами. Учасники цивільних  правовідносин стосовно один  одного виступають як юридично  рівні суб'єкти, відокремлені один від одного у організаційно-правовому і майновому відношенні. До майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачене законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, котрий не властивий цивільному праву;

2) характером зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий  зв'язок, що виникає з приводу  нематеріальних і матеріальних  благ, що належать приватній особі;

3) змістом. Учасники цього виду  відносин виступають як носії  цивільних прав і обов'язків;

4) характером захисту суб'єктивних  прав і спонукання до виконання  суб'єктивних обов'язків. Це відбувається  за допомогою специфічних заходів  впливу і, як правило, у судовому порядку;

5) особливістю підстав виникнення, зміни і припинення цивільних  правовідносин. Зокрема, такими підставами  є не лише обставини, передбачені  законом чи іншими актами, але  також дії суб'єктів, які хоча  і не передбачені цивільним  законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

Цивільно-правовий метод включає в себе як правонаділяючий елемент, так і елемент імперативний.

Характерними рисами диспозитивного уповноважуючого (правонаділяючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін (незалежно  від того, хто є учасником цивільних  відносин - фізична особа, юридична  особа, держава тощо, сторони цих  відносин формально, тобто юридично, рівні);

2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі за загальним правилом вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо, хоча у деяких випадках цивільні правовідносини можуть виникати і внаслідок безпосереднього припису закону або адміністративного акту);

3) можливість вибору учасниками  цивільних відносин варіанту  поведінки, що не суперечить засадам  цивільного законодавства і моралі  суспільства.

Характерними рисами імперативного елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;

2) виникнення правовідносин незалежно  від бажання учасників цивільних  відносин внаслідок безпосереднього  припису закону;

3) можливість вибору учасниками  цивільних відносин варіанту  поведінки лише у межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

Таким чином, характерні риси цивільно-правового методу правового регулювання знайшли відображення у засадах або принципах цивільного права (у ст. 3 ЦК вони іменуються «засадами цивільного законодавства»).

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III
3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III 
4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV
5. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV
6. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права//Вісник Академії правових наук України. – №1 (16). – 1999. – С.143-145.
7. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического права //Ученые труды Свердловского юридического института. Т. 1 (серия «Гражданское право»). - Свердловск, 1959. – 334 с.
8. Бірюков І.А., Заїка Ю.О. Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: КНТ, 2006.- 480 c.
9. Борисова В.І. Тенденції розвитку цивільного права як галузі приватного права//Приватне право. – 2013. - №1. – C.81-93.
10. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М.: Госюриздат, 1963. - 196 с.
11. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. - X.: Изд-во Харьк. ун-та, 1958. – 339 с.
12. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с.
13. Гонгало Б.М. Предмет гражданского права // Проблемы теории гражданского права/Институт частного права: сборник. — М.: Статут, 2003. – С.3-23.
14. Гражданское право /Под ред. Ю.К. Толстого и А.П.Сергеева. Часть 1. - Санкт-Петербург: ТЕИС, 1996. – 552 с.
15. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I/ Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - X.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. – 440 с.
16. Гражданское право. В 2-х томах: Учебник. Т. 1 / Под ред. Е.А. Суханов. - М.: БЕК, 1993. - 432 c.
17. Дозорцев А.В. О предмете советского гражданского права // Сов. гос-во и право. - 1954. - № 7. - С. 104-108.
18. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование экономических отношений. - Л.: ЛГУ, 1986. - 213 с.
19. Знаменський Г.Л. Блеск и нищита современной цивилистики. – Донецьк: ДЮІ ЛДУВ, 2006. - 56 с.
20. Иоффе О. С. Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. — 1956. — № 2. – С.55-56.
21. Иоффе О.С. Советское гражданское право (Курс лекций): учеб. пособие. Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1958. - 512 с.
22. Ковенин К. Что есть гражданское право и где его пределы. - СПб., 1864.
23. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Антология уральской цивилистики. 1925–1989: сб. ст. — М.: Статут, 2001.
24. Красавчиков О.А. Охрана интересов личности и свод законов Советского государства // Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. Межвузовский сборник научных трудов. - Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1977. - Вып. 53. - С.5-33.
25. Яковлев В. Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общественных отношений // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: сб. ст. — М., 2001.
26. Малеин С.С. Тенденции развития гражданского права // Советское государство и право. — 1978. — № 1. — С. 40–47.
27. Красавчиков О.А. Гражданские организационно-правовые отношения // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: сб. ст.- М.: Статут, 2001.
28. Майданик Р.А. Цивільне право: Загальна частина. / Т. I. Вступ у цивільне право. – К.: Алерта, 2012. – 472 с.
29. Мейер Д.И. Русское гражданское право. СПб., 1910. – 651 с.
30. Охрана прав личности советским законодательством / Отв. ред.: Масляев А.И. - М.: Наука, 1985. - 166 c.
31. Підогригора О.А., Боброва Д.В. Цивільне право. Загальна частина. -К.: Вентурі, 1995. – 415 с.
32. Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як методологічна проблема вітчизняного правознавства// Вісник Академії правових наук України. — 2002. — № 4 (31). — С. 77–86.
33. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. — М.: Статут, 2003. — 351 с.
34. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. - Пг.: Издание Юридического книжного склада «Право», 1917. – 234 с.
35. Проблеми господарського права і методика його викладання: Матеріали міжнародної науково – практичної конференції. Донецьк, 12-13 травня 2006 р. – Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. - 223 с.
36. Синайский В.И. Русское гражданское право. Выпуск 1. Общая часть. Вещное право. Авторское право. - Киев: Типолитография "Прогресс", 1917. - 261 с.
37. Смолин Г. В. До питання співвідношення цивільного і господарського права // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 2. – С. 1-7.
38. Тархов В.А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. — Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997. — 331 с.
39. Толстой Ю.К. О теоретических основах кодификации гражданского законодательства // Правоведение. - 1957. - №1. - С. 42-45.
40. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 1. Загальна частина. - 696 с.
41. Цивільне право України: Загальна частина: Підручник. – Т. 1. / За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К: ЮрІнком Інтер, 2010. – 976 с.
42. Цивільне право України: Підручник / Під ред. Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.
43. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — Т. 1. — 480 с.
44. Шершеневич Г.Ф. Русское гражданское право. - Казань, 1901.
45. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод правового регулирования общественных отношений. - Свердловск, 1972. – 212 с.