Предмет и метод гражданского права

Прихильники вартісного (товарно-грошового) характеру майнових відносин, які регулюються нормами цивільного права, зазнають труднощів при поясненні того, чому норми даної галузі регулюють і такі майнові відносини, які безпосередньо не пов'язані з грошовим обігом, і тому їх не можна назвати товарно-грошовими, наприклад, відносини по обміну речами, даруванню і т. ін. Вони пояснюють це тим, що такі відносини, як товарно-грошові, мають вартісний характер,43 або є схожими за своєю природою з товарними відносинами.44 Зазначені автори, як і деякі інші, визнають цивільне право галуззю чистого права і не використовують для дослідження предмета галузі її предметоутворюючі ознаки.

Оскільки основою приватного права є приватний інтерес, взаємовідносини, що виникають, є приватними і майновими відносинами. Останні можуть бути платними та безоплатними. Зрозуміло, що майновий інтерес перебуває за межами правового регулювання, але він є основою мотивації поведінки осіб, яка породжує відносини, що є предметом цивільного права.45

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини між певними суб'єктами, а саме: між фізичними особами, між юридичними особами, між фізичними і юридичними особами, а також за участю держави, АРК, територіальних громад, іноземних суб'єктів права.

2. Метод цивільного права  та чинники, що його зумовлюють

Крім предмета галузь права характеризується також методом правового регулювання. Із змісту ст. 1 ЦК витікає, що методом цивільного права є диспозитивний метод, за допомогою якого регулюються відносини між рівноправними суб’єктами.46 У цивілістичній літературі цей метод може мати інші назви, наприклад, «метод децентралізації (координації)», тобто узгодження між юридично рівними суб'єктами,47 чи навіть не мати чіткої назви, але випливати з характерних ознак.48

Як і про предмет, про зміст методу немає єдиної думки. Дискусія йде як про зміст цивільно-правового методу, так і про значення і місце його окремих ознак. С. Братусь вважає, що це така правова форма, яка відображає зміст, тобто певний вид, суспільних відносин, що регулюються.49 В. Яковлев кваліфікував метод як спосіб впливу на суспільні відносини.50 Одні автори вважають, що метод являє собою своєрідне правове утворення,51 інші зводять метод до одного прийому (способу) використання законодавцем регулювання відносин у конкретній галузі.52 Автори, які розглядають метод як сукупне правове утворення, нотують, що такі формулювання закріплюють усю гаму прийомів та способів впливу на суспільні відносини, які складають предмет цивільного права.53 Критики цієї точки зору вважають, що таке визначення методу не може слугувати критерієм розмежування галузей права, оскільки неможливо врахувати всі норми та способи, які використовуються в цивільному праві. На їх думку, метод як критерій, що характеризує цивільне право як галузь права, повинен визначатися однією ознакою, а саме — рівністю сторін.54 У зв'язку з цим дискусія йде про те, чи є критерій рівності елементом предмета або методу, і чим цей критерій відрізняється від аналогічних критеріїв, які закріплені в інших галузях права. На думку Ю. Толстого, рівність сторін обумовлена характером економічних відносин, що регулюються цивільним правом, отже, вона є особливістю предмета правового регулювання.55

Більш перспективною уявляється остання точка зору, адже надто спрощеною є думка про визнання рівності сторін єдиною ознакою цивільно-правого методу. Тут необхідно враховувати, очевидно, усі фундаментальні риси, притаманні галузевому методу регулювання. Досить раціональною вважаємо пропозицію розкривати метод правового регулювання в чотирьох напрямах, виявляючи при цьому: характер правового становища учасників регульованих відносин; особливості виникнення правових зв'язків між ними; специфіку вирішення конфліктів, що виникають; особливості засобів примусового впливу на правопорушників. Резонним є також твердження Д.В. Бобрової щодо того, що ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних засадах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

При встановленні ознак цивільно-правового методу необхідно також враховувати належність цивільного права до сфери приватного права, для якого характерні дозвільність, ініціативність вибору суб'єктами юридичних дій, самостійність у виборі правових засобів для задоволення своїх потреб та інтересів.

Аналіз цивільного законодавства, досягнень цивілістичної науки дає підстави виділити такі основоположні ознаки методу цивільно-правового регулювання: юридична рівність учасників цивільних правовідносин; самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин; ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм; відновлювально-компенсаційний характер захисних засобів порушеного права, спрямованих на майнову сферу порушника, а не на особу. В літературі трапляються й інші ознаки методу цивільно-правового регулювання, наприклад судовий захист порушених цивільних прав, майнова спрямованість відповідальності особи за вчинене правопорушення. Безумовно, ці риси притаманні нормам цивільного прав, але їх роль не вирішальна у формуванні методу цивільно-правового регулювання, адже на сучасному етапі згідно з Конституцією України судовий порядок захисту є домінуючим щодо захисту будь-яких порушених прав, а майновий характер відповідальності не є єдиним для всіх засобів цивільно-правового захисту.

Основу методу цивільного права становить юридична рівність учасників цих відносин, яка передбачає перебування суб'єктів цивільного права один щодо одного в юридично однаковому становищі. Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна із сторін має свій комплекс прав та обов'язків і юридично не підпорядкована іншій саме в межах цих правовідносин. Тому цивільно-правові відносини, які ґрунтуються на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предметом цивільного права. До таких відносин (тобто публічно-правових) цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 1 ЦК).

Юридична рівність суб'єктів цивільного права означає, що жодна сторона не набуває правових переваг у відносинах, які мають регулюватися нормами цивільного права. Тут мається на увазі не економічна рівність, оскільки сторони можуть мати далеко не однаковий майновий базис, одна сторона може мати значну кількість об'єктів нерухомості у власності, інша може взагалі не мати таких об'єктів. Важливо, що можлива економічна фактична нерівність суб'єктів цивільного права не скасовує їх юридичну рівність при виникненні між ними цивільно-правових відносин. Однак не завжди будуть однаковими за своїм змістом права та обов'язки сторін, наприклад у договірних зобов'язаннях, у яких одна сторона виступає кредитором, інша - боржником, яка зобов'язана відповідно вчинити певну дію на користь кредитора, який, у свою чергу, має право вимагати її вчинення. Але й у цьому разі боржник не позбавляється законом захисту від можливих неправомірних дій кредитора, зберігаючи право висувати свої заперечення проти таких дій кредитора.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права відображає особливу властивість учасників цивільно-правових відносин, яка виявляється у рівному обсязі правоздатності особи, що набуває статусу суб'єкта цивільного права. Відповідно до статей 25 і 26 ЦК цивільна правоздатність визнається за всіма фізичними особами рівною мірою. Суб'єктами цивільного права також є колективні утворення зі статусом юридичної особи, держава, територіальні громади, які також мають свою правоздатність, що існує внаслідок наявності у них статусу суб'єкта цивільного права, в основі якого лежить, зокрема, організаційно-правова єдність та наявність у них відокремленого (власного) майна, належного їм на підставі відповідного титулу (наприклад, права власності). Юридична особа відповідно до своєї цивільної правоздатності може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. За таких обставин два чи більше учасників, вступаючи, наприклад, у договірні відносини, зберігають свій самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус суб'єкта цивільного права.

Ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм відображає специфіку виникнення правових зв'язків між учасниками суспільних відносин, що потрапляють у сферу дії цивільно-правового регулювання. Реально це виявляється в тому, що, за загальним правилом, суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначають порядок і доцільність своєї поведінки. За таких обставин особа має можливість обрати оптимальний варіант своєї поведінки. Наприклад, відповідно до ст. 319 ЦК власник має право на свій розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. В законі використовується й інший спосіб визначення поведінки суб'єктів цивільного права. Так, відповідно до ст. 336 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто сторони в договорі мають право самостійно визначити момент виникнення права власності на відчужуване майно. Якщо сторони цього не виконають і такий момент не буде визначений спеціальною нормою, то діятиме загальне правило про виникнення права власності на річ з моменту її передачі набувачеві. Таке правило не є обмеженням сторін у праві вибору поведінки, навпаки, воно спрямоване на встановлення визначеності у їх правовому становищі за відсутності їх власної волі у вирішенні даної проблеми. Саме тому у багатьох інших випадках закон визначає порядок поведінки суб'єктів цивільного права. Іншими словами, цивільне право здійснює свою регулятивну функцію щодо відносин у їх нормальному (позитивному) стані.

Є певні особливості виявлення ініціативності у «негативних» відносинах, наприклад у тих, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди однією особою іншій (деліктні зобов'язання). Ця особливість полягає насамперед у тому, що деліктне (негативне) зобов'язання виникає за волею однієї особи і всупереч волі іншої. У такій ситуації заподіювач шкоди стає боржником, а потерпіла особа - кредитором. Відповідно, потерпілий набуває право звернутися до заподіювача шкоди з вимогами (в тому числі й у судовому порядку) про відшкодування завданої шкоди, а заподіювач такої шкоди не позбавлений права за власною ініціативою її відшкодувати. Будь-яке право особи, закріплене в законі, не може існувати без механізму його захисту. Отже, кожній галузі права притаманний свій правозахисний механізм. Особливість цивільного правозахисного механізму полягає саме у відновлювально-компенсаційному характері захисних засобів порушених цивільних прав, які передусім спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу, як це здійснюється у кримінальному праві. Однак цивільне право передбачає застосування й інших цивільно-правових санкцій, серед яких центральне місце посідають заходи цивільно-правової відповідальності, що полягають у стягненні з порушника збитків, сплаті неустойки (штрафу, пені).56

3. Цивільне право в системі права України, його взаємодія з іншими галузями права

Уявлення про сучасне вітчизняне цивільне право буде більш повним і чітким, якщо виявити його співвідношення із суміжними з ним галузями права. До суміжних відносять галузі права, які мають схожі предмети і методи регулювання, що на практиці нерідко викликає труднощі визначення галузевої належності норм права та окремих інститутів.57

Вирішуючи проблеми розмежування правових галузей, законодавець закріплює положення, за яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується (п. 2 ст. 1 ЦК).

Спільним для цивільного і адміністративного права є предмет регулювання - майнові відносини, але метод регулювання цих відносин названими галузями права різний. Для цивільно-правового методу характерна юридична рівність учасників та диспозитивність, а для адміністративного права - влада і підпорядкування одних суб´єктів адміністративних відносин іншим. В основі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин лежать імперативні засади.

Кримінальне право, як і цивільне, регулює (охороняє) майнові та особисті немайнові відносини. На підставі норм кримінального права відбувається обмеження цивільної правоздатності фізичних осіб. Взаємодія цих галузей права відбувається також у разі подачі цивільного позову в кримінальному процесі. Але на підставі норм кримінального законодавства майнові стягнення відбуваються на користь держави, а на підставі цивільного - на користь кредитора. Норми Кримінального кодексу України застосовуються для особистого покарання правопорушника, а ЦК - майнового.58

Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що стосуються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, тобто відносини, пов'язані з цивільним процесом, а цивільне право є матеріальним правом, що в своїх нормах регулює сутність відносин, які є предметом цивільного права.

Цивільне право регулює відносини, об´єктом яких виступають земельні ділянки, але з обмеженнями, встановленими земельним та екологічним правом. Прийняття Земельного кодексу України зумовило більш широке залучення природних об'єктів у товарообіг, розповсюдження на них вартісного характеру, що викликає щодо них застосування можливостей цивільно-правового регулювання, яке дістало відображення в главі 27 ЦК «Право власності на землю (земельну ділянку)».

Цивільне і трудове право межують між собою.59 Трудове право також має багато спільного з цивільним при регулюванні трудового договору і цивільно-правового договору підряду; при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров´я, пов´язаним з виконанням ним трудових обов´язків.60 Цивільне і трудове право мають багато спільних рис, але мають і суттєві відмінності, пов'язані з тим, що предметом трудового права є трудові відносини - тобто відносини, пов'язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулює трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін, а натомість визначається перевага юридичних інтересів працівника.61 Однак можливі ситуації, коли виникають відносини, які знаходяться на межі цивільного і трудового права. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 99 ЦК члени виконавчого органу товариства можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов´язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов´язків. В даному випадку виникають цивільно-правові відносини, на які не поширюється положення трудового права про звільнення працівників.62

Майнові відносини стосуються не лише цивільного, а й фінансового права. Різниця між ними суттєва. Майнові відносини, що належать до фінансового права, виникають у процесі діяльності органів державної влади. Це - організаційно-майнові відносини, що зумовлені владною діяльністю держави в особі її уповноважених органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів і коштів. Вони засновані на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї сторони іншою, застосовуються у податкових та інших фінансових й адміністративних відносинах.

Цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових.63 Прийняття Сімейного кодексу України не може свідчити про відсутність у норм цивільного та сімейного права певної єдності у врегулюванні ними суспільних відносин. Принципи правового врегулювання сімейних відносин, особливо майнового характеру, багато в чому схожі з цивільно-правовими. Більше того, сімейні відносини в багатьох випадках вимагають субсидіарного застосування норм цивільного права. Проте відмінністю сімейно-правових відносин від цивільно-правових є відсутність у майнових сімейно-правових відносинах вартісної ознаки і значною мірою сімейно-правовий характер визначення їх учасників.