Предмет и метод гражданского права

П л а н

Вступ…………………………………………………………………………….3

1. Предмет цивільного права………………………………………………6
2. Метод цивільного права та чинники, що його зумовлюють………...19
3. Цивільне право в системі права України, його взаємодія з іншими галузями права……………………………………………………………………...24

Висновки……………………………………………………………………….31

Список використаних джерел………………………………………………...34

Вступ

Актуальність теми дослідження. Цивільне право належить до фундаментальних галузей права. Виступаючи як галузь національного права, цивільне право є проявом приватного права на рівні національних правових систем.

Сьогодні у теоретичній і спеціальній літературі питання про самостійність і приватність цивільного права розглядається як аксіома. Майже в усіх підручниках з теорії держави і права, цивільного права можна зустріти твердження: «Щодо місця цивільного права у правовій системі в науці розбіжностей не виникає. Воно однозначно визнається основною самостійною галуззю права, яка має свій предмет та метод правового регулювання».1

Теоретичним підґрунтям виокремлення самостійних галузей права у правовій системі України понині залишається теорія двох критеріїв — предмету і методу правового регулювання.2 Це, однак, аж ніяк не означає, що цивільне право як галузь правової системи України позбавлене проблем. Вони існують, але стосуються вони в основному визначення кола регульованих цивільним правом відносин, змісту методу правового регулювання, співвідношення норм цивільного права з іншими галузевими та міжгалузевими системами (підсистемами).

Особливо актуальною в незалежній Україні є проблема приватного характеру цивільного права. Якщо звернутись до критеріїв визначення самостійної галузі права і питання про співвідношення приватного й публічного у праві, то можна з легкістю переконатись у проблемності такого підходу. Це пояснюється тим, що і предмет, і метод цивільного права не відповідають існуючим критеріям самостійної галузі права. Проблема ж розмежування і взаємодії норм публічного і приватного права є, за визнанням видатного українського цивіліста О. Підопригори, не тільки методологічною за своїм характером, а й актуальною як для вітчизняного правознавства, так і для практики вітчизняного державотворення і правотворення — важливих складових процесу демократичної трансформації українського суспільства.3 Сам критерій відмінності між правом публічним і приватним, за словами Й.О. Покровського, залишається до цих пір не виясненим. Навіть більш того: сучасному досліднику цього питання може здатися, що чим далі, тим більш це питання заплутується й стає безнадійно нерозв’язним.4

Продовжує залишатися невирішеною проблема співвідношення цивільного і сімейного права, оскільки в ході наукової дискусії висловлювалися аргументи як на користь визнання сімейного права складовою частиною цивільного права. Власне цим і обумовлюється актуальність дослідження зазначених питань з метою вдосконалення наукових підходів до розуміння й побудови правової системи країни.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання, пов’язані з проблеми визначення предмета та методу цивільного права у різні роки досліджували такі українські вчені як: Ч.Н. Азімов, Д.В. Боброва, В.І. Борисова, С.М. Братусь, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Н.С. Кузнєцова, В.К. Мамутов, О.А Підопригора, О.А. Пушкін, Н.О. Саніахметова, М.М. Сибільов, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко, О.І. Ющик, російські вчені: С.С. Алексєєв, В.К Андреєв, О.С. Іоффе, О.О. Красавчиков, Д.Й. Мейєр, В.С. Нерсесянц, Ю.А. Тихомиров, Б.Б. Черепахін, Г.Ф. Шершеневич, В.Ф. Яковлев та ін.). У сучасних умовах інтереси держави, суспільства й кожного окремого громадянина вимагають нових підходів до вирішення проблем правового регулювання суспільних відносин, в основі яких повинна стати у першу чергу доцільність формування правових конструкцій і механізмів. Отже, трансформація концепції українського цивільного права, яка відбувається зараз, вимагає перегляду низки положень.

Мета даного дослідження полягає у тому, щоб розглянути і проаналізувати існуючі у правовій літературі погляди на проблему визначення цивільного права, як самостійної галузі права й на основі проведеного аналізу сформулювати відповідні методологічні підходи до формування системи права.

З огляду на поставлену мету сформульовано такі дослідницькі завдання, а саме: проаналізувати критерії (чинники) виокремлення цивільного права як галузі приватного права, до яких відносяться предмет і метод цивільно-правового регулювання; визначити складові предмета цивільного права; надати характеристику особистих немайнових та майнових відносин, що регулюються цивільним правом; охарактеризувати метод, тобто прийоми і засоби, за допомогою яких відносини регулюються цивільним правом; охарактеризувати цивільне право в системі права України та дослідити його взаємодію як права приватного з публічним правом, такими його галузями як цивільне процесуальне право, трудове, адміністративне право тощо.

Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають в сфері здійснення та захисту особистих немайнових та майнових прав фізичних осіб. Предметом дослідження є норми цивільного законодавства, якими закріплюються особисті немайнові та майнові права та встановлюється порядок їх реалізації та захисту, а також вітчизняні та зарубіжні наукові праці і правозастосовча практика України з досліджуваного питання.

В ході комплексного дослідження з метою вирішення поставлених питань в методологічну основу дослідження покладені як загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, прогнозування тощо), так і спеціальні методи наукового пізнання (метод філософської діалектики, матеріалістичний, історичний, логічний та системно-функціональний тощо).

Використання широкого переліку методів наукового дослідження та визначення принципу комплексності методологічної бази забезпечує об’єктивність і достовірність основних положень висновків роботи.

Структура та обсяг роботи. Специфіка проблем, що стали об’єктом дослідження, мета та завдання роботи зумовили її логіку та структуру. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг роботи складає 37 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел з 45 найменувань.

1. Предмет цивільного права

Визначальною підставою поділу системи права на галузі слугує предмет правового регулювання суспільних відносин, які є неоднорідними, а певні їх групи мають спільні ознаки. Саме наявність у відповідної категорії об’єктивно існуючих відносин спільних ознак дає підстави для формування галузі права.5

Питання про предмет цивільного права є найбільш дискусійним. У дожовтневий період дискутувалося, які майнові відносини регулюються Цивільним правом. На думку Д. Мейєра, «...цивільні закони визначають майновий побут у державі...».6 Він вважав, що майнові відносини, які виникають у зв'язку з укладанням шлюбу, повинні регулюватися канонічним правом, а опіка—державним. К. Ковенін до предмета цивільного права поряд з майновими відносинами між приватними особами включав також відносини, що виникають з податкового мита, різних зборів.7

Зазначені автори були піддані критиці. Перший — за те, що виключив з предмета цивільного права особисті відносини, в тому числі й майнові, які виникають між членами родини, більше пов'язані з цивільними правовідносинами, чим з майновими, котрі регулюються галузями публічного права, а другий — за відсутність об'єднуючих начал, які необхідні для формування галузі права.8

Для відповіді на запитання, які майнові відносини є правовими, а які —побутовими, життєвими, котрі взагалі не мають юридичного характеру, було запропоновано звертатися до існуючого правопорядку і в ньому шукати основи «загального змісту законів».9

Якщо до жовтня 1917 р. дослідники аналізували зміст цивільного права, виходячи з існуючого правопорядку, то у післяжовтневий період необхідно було проводити дослідження на базі марксистсько-ленінської теорії розвитку суспільства. А вона стверджує, що в соціалістичному суспільстві існують спільність і взаємозв'язок народного колективного та особистого інтересу трудящих. Це гармонійне поєднання інтересів обумовлює відмову від поділу права на публічне і приватне.

Дослідження предмета цивільного права в радянській період йшло двома напрямками: а) співвідношення майнових відносин з виробничими відносинами та б) відмінність майнових відносин, що регулюються цивільним правом, від тотожніх, що регулюються іншими галузями права. Так, С. Вільнянський характеризував майнові відносини, що регулюються цивільним правом, як відносини, які складаються в процесі виробництва, обміну та розповсюдження,10 тобто як виробничі відносини. Однак виробничі відносини складаються незалежно від волі і свідомості людей, тоді як право може впливати тільки на їх волю. З урахуванням цього положення О. Йоффе стверджував, що майнові відносини, які регулюються цивільним правом, — це головним чином виробничі відносини, але не тільки виробничі.11 Таке тлумачення предмета цивільного права виходило за межі виробничих відносин, що дало можливість включити у майнові відносини й елементи вольових відносин, на які і впливає право.

Остаточну теорію вольового характеру майнових відносин визначив С. Братусь. Він виходив з того, що люди, які вступають у виробничі відносини, мають свідомість і волю. Тому зміст кожних конкретних відносин —це свідома, вольова, цілеспрямована дія. З цього висновується, що вольові відносини є необхідною формою прояву матеріальних відносин.12 Із зрозумілих причин автор не вважає, що виникнення конкретних вольових відносин базується на існуванні індивідуального (приватного) інтересу його учасників. У зазначених межах висловлювали думки й інші дослідники.13

На основі пануючої теорії здійснювалося і розмежування майнових відносин, які регулюються цивільним правом, від аналогічних, які є предметами інших галузей права. Так, С. Братусь вбачав специфічну ознаку майнових відносин, які входять до предмета цивільного права, у майновій самостійності їх суб'єктів;14 С. Алексєєв — у майново-розпорядницькій самостійності учасників.15 О. Дозорцев таким критерієм вважав ознаку відокремленого в обігу майна.16 На думку М. Єгорова, предметною ознакою не може бути ні характеристика учасників, ні характеристика майна, з приводу якого виникають відносини. Він пропонує використовувати як предметну ознаку вартісний характер майнових відносин, що входять до предмета цивільного права.17

Перехід до ринкової економіки вимагає зміни думки про цивільне право як про галузь, яка будувалася переважно на засадах, притаманних публічному праву. Проте розгляд цивільного права як однієї з галузей приватного права потребує перегляду предметних ознак відносин, які регулюються цивільним правом. Деякі автори залишилися на раніше висловлених позиціях. О. Пушкін вважає, що «майнові відносини в цивільному праві — це, за своєю глибинною сутністю, товарно-грошові, економічні або, що ще точніше, виробничі відносини».18 На думку Д. Бобрової, предметом цивільно-правового регулювання є майнові відносини, обумовлені використанням товарно-грошової форми у суспільстві.19

З прийняттям Цивільного кодексу України 2003 р. (далі - ЦК) підґрунтя для таких спорів практично ліквідоване. Відповідно до ст. 1 ЦК цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Характерна для цивільних відносин юридична рівність їх учасників полягає в тому, що підпорядкування одного суб'єкта таких відносин іншому виключається. Юридичну рівність суб'єктів цивільних відносин не можна ототожнювати з рівним набором їх суб'єктивних прав. Юридична рівність учасників цивільних відносин не означає рівності їх суб'єктивних цивільних прав, а зумовлює лише рівність можливостей для їх виникнення, зміни, припинення. Так, хоч права власників простих і привілейованих акцій, власників пакетів акцій і дрібних акціонерів є різними за набором суб'єктивними правами, їх носії залишаються юридично рівними суб'єктами цивільних відносин, оскільки така юридична рівність не залежить від матеріального чи соціального стану учасників цих відносин. Юридична рівність передбачає непідпорядкованість суб'єктів цивільних відносин один одному, що зумовлюється їх майновою самостійністю та організаційною відокремленістю.

Інша ознака цивільних відносин полягає в тому, що вони засновані на вільному волевиявленні їх учасників. Вольовий характер цивільних відносин відображає характерну рису цивільного права, яке «... споконвіку за самою його структурою було правом окремої людської особи, сферою її волі і самовизначення». Вольовий характер цивільних відносин не заперечується віднесенням до предмета цивільного права і таких відносин, які можуть виникнути поза волею їх учасників. Зокрема, зобов'язання з відшкодування шкоди (глава 82 ЦК), зобов'язання у зв'язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК) мають позавольовий характер лише стосовно моменту виникнення таких відносин, самі ж права та обов'язки, що виникли в результаті появи таких цивільних відносин, здійснюються також свідомо, з виявом волі суб'єкта таких відносин.

Властива цивільним відносинам майнова самостійність полягає в тому, що вони в майновому відношенні відокремлені один від одного, що дає можливість як диференціювати та індивідуалізувати їх у цивільних відносинах, так і конкретизувати їх правовий статус. При цьому майнову самостійність учасників цивільних відносин не слід ототожнювати з обов'язковою наявністю у них певного майна, що належить їм на певному правовому титулі. Відсутність у певного суб'єкта майна на певному титулі не тягне за собою неможливість віднесення суспільних відносин за його участю до цивільно-правових. Здатність мати власне майно є важливою складовою суб'єкта права, тобто особи як чогось юридично самостійного і незалежного навіть щодо держави і її влади. Тому ознакою цивільних відносин слід вважати не наявність у їх суб'єктів самостійного майна, а їх майнову відокремленість один від одного.