Правові позиції Конституційного Суду України з питань реалізації та захисту прав людини

   Офіційне тлумачення  Конституційним Судом України  Конституції і законів України  можна розглядати в двох аспектах:

 – як діяльність  щодо з’ясування, роз’яснення та  офіційної інтерпретації Конституції  і законів України з метою  подолання неоднозначності їх  розуміння;

–  як результат такої  діяльності, тобто акти офіційного тлумачення.

   Офіційне тлумачення  за своїм характером поділяється  на нормативне і казуальне.  Нормативне тлумачення – це  тлумачення, яке поширюється на невизначене коло осіб, призначене для багаторазового застосування, і є загальнообов’язковим. Акти такого тлумачення за своєю юридичною силою можуть бути прирівняні до законів. Нормативне тлумачення здійснюється Конституційним Судом України в межах провадження в справах, передбачених п. 4 ст. 13 Закону ”Про Конституційний Суд України”, тобто провадження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України .

   Казуальне тлумачення  – це тлумачення в конкретній  справі і стосовно конкретного випадку. За загальним правилом таке тлумачення обов’язкове лише для учасників конкретного спору. Проте особливістю казуального тлумачення, яке здійснює Конституційний Суд України, є його загальнообов’язковість.

   Процес тлумачення  складається з двох етапів  – з’ясування і роз’яснення  норм права. З’ясування полягає  у внутрішньому процесі мислення  і являє собою процес пізнанні правових норм для себе. Другим етапом тлумачення є роз’яснення, тобто розкриття смислу і змісту закону ”для інших”.

   Суб’єктами права  на конституційне подання з  питань офіційного тлумачення  Конституції і законів України  є Президент України, не менш  як сорок п’ять народних депутатів  України ( підпис депутата не відкликається ), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

   Суб’єктами права  на конституційне звернення з  питань офіційного тлумачення  Конституції і законів України  є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

   Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України, згідно з ст. 93 Закону, є практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України [6, с. 54].

   Для тлумачення Конституції і законів України Конституційний Суд України використовує такі методи (способи) як систематичний, філологічний, історико-політичний, логічний тощо. Їх застосування законодавством звичайно не врегульовано, а тому обираючи той чи інший метод тлумачення Конституційний Суд України виходить із загальних засад своєї діяльності, які визначені Конституцією і Законом ”Про Конституційний Суд України” [7, с. 137].

   Конституційний Суд  України не повинен обмежуватися  лише дослівним текстом норми, а оцінювати її контекст, а також місце в загальній системі конституційних норм. При цьому будь-яка конституційна норма повинна інтерпретуватися таким чином, щоб уникнути суперечностей з іншими нормами Конституції, оскільки всі її елементи знаходяться у взаємовідношенні і виконують свою роль в межах однієї системи.

   При тлумаченні  Конституції і законів України  Конституційний Суд України не  може змінювати їх норми. Його  завдання полягає лише у роз’ясненні,  інтерпретації відповідних положень. Це правова аксіома. В даному  випадку суд, констатуючи волю  законодавця з даного кола  питань, вимушений або застосувати  схожу норму (аналогію закону), або при вирішенні справи виходити із загальних принципів законодавства (аналогія права). Тим самим рішеннями Конституційного Суду нерідко фактично створюються нові норми, що заповнюють прогалини Конституції, але випливають з її політико-правової логіки.

   З питань офіційного тлумачення Конституції і законів України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. 3 ст. 150 Конституції України). За час своєї діяльності Конституційний Суд України в справах щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України прийняв 69 рішень. Зокрема, надано офіційне тлумачення 44 статей Конституції України .

 

 

 

 

1.3 Правозахисна функція Конституційного Суду України

      Цікаво зауважити, що функція захисту прав і свобод людини і громадянина Конституційним Судом ні в Конституції України, ні в Законі ”Про Конституційний Суд України” прямо не передбачена. Проте це не означає, що така функція для цього органу конституційної юрисдикції не передбачена взагалі. Навпаки – вона є провідною в його діяльності.

      Здійснення  захисту прав і свобод людини  випливає з інших положень  Закону, зокрема з тих, що регулюють  завдання Конституційного Суду  України: гарантувати верховенство  Конституції України на всій  території держави (стаття 2 Закону  ”Про Конституційний Суд України”). Відомо, що норми про права  і свободи людини і громадянина  включені до Основного Закону. Таким чином, забезпечуючи верховенство Конституції, Конституційний Суд забезпечує реалізацію і тих її норм, що стосуються прав і свобод людини.

   Реалізацію Конституційним  Судом України функції захисту  прав і свобод необхідно розглядати  в декількох аспектах відповідно до його компетенції і проваджень [8, с. 36].

   Так, згідно зі  статтями 157 і 159 Конституції України  Конституційний Суд України здійснює  перевірку законопроектів про  внесення змін до Конституції  на предмет того, чи не передбачають такі зміни скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина як однієї з основних цінностей Української держави. У випадку відсутності позитивного висновку Конституційного Суду законопроект відхиляється .

   Відповідно до  статей 147 і 150 Конституції України,  а також пункту 1 статті 13 Закону  ”Про Конституційний Суд України”, останній вирішує питання відповідності  Конституції (конституційності) законів  та інших правових актів Верховної  Ради України, актів Президента  України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Оскільки права та свободи людини і громадянина закріплені в Конституції, то вони і є одним із критеріїв оцінки конституційності цих актів. Якщо за результатами перевірки Конституційний Суд визнає ці акти або окремі їх положення такими,  що не відповідають Конституції, то вони втрачають юридичну силу з дня визнання їх неконституційними [9, с. 138].

   Суб’єктами права  на конституційне подання з  цього питання є Президент  України, не менш як сорок  п’ять народних депутатів України  (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений  Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Фізичні, як і юридичні, особи, конституційні права яких прийняттям відповідного акту порушені, не можуть безпосередньо звернутися до Конституційного Суду. Це право вони можуть реалізувати лише через вказані органи, які в такому разі будуть їх представляти [10, с. 3].

   Підставами для порушення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав та свобод людини і громадянина є:

   1) наявність спірних  питань щодо конституційності  прийнятих і оприлюднених у  встановленому порядку законів,  інших правових актів;

   2) виникнення спірних  питань щодо конституційності  правових актів, виявлених у  процесі загального судочинства;

   3) виникнення спірних  питань щодо конституційності  правових актів, виявлених органами  виконавчої влади в процесі  їх застосування та Уповноваженим  Верховної Ради України з прав людини у процесі його діяльності.

   Предметом конституційного  провадження у справах щодо  конституційності норм законів,  якими суперечливо регулюється  порядок реалізації конституційних  прав та свобод людини і  громадянина, є вирішення спірних  питань конституційності норм  двох чи більше законів або  актів міжнародного права, визнаних  обов’язковими на території України,  що встановлюють різний порядок реалізації одних й тих самих конституційних прав та свобод, чим суттєво обмежуються можливості їх використання [11, с.76].

   Ще одним напрямом  конституційного захисту прав  і свобод є офіційне тлумачення  Конституційним Судом України  Конституції і законів України.  Згідно зі статтею 42 Закону  ”Про Конституційний Суд України”, з метою забезпечення реалізації  чи захисту конституційних прав  та свобод людини і громадянина,  а також прав юридичної особи,  до Конституційного Суду України  може бути подане конституційне  звернення про необхідність офіційного  тлумачення Конституції України та законів України .

   Суб’єктами такого  звернення є громадяни України,  іноземці, особи без громадянства, а також юридичні особи. Підставою для конституційного звернення цих осіб є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод (стаття 94 Закону ”Про Конституційний Суд України”). Тобто, такі особи повинні бути особисто (безпосередньо) зацікавлені у рішенні Конституційного Суду, адже саме їхнім конституційним правам і свободам завдана певна шкода або створена небезпека її спричинення [12, с. 72].

   Окремо слід зауважити,  що така вимога Закону як  наявність неоднозначного застосування  Конституції або законів України  суттєво звужує можливості фізичних  і юридичних осіб щодо захисту  своїх прав в Конституційному  Суді України, оскільки фактично їм доводиться або шукати факти неоднозначного застосування законодавства, або чекати, коли такі факти настануть. Однозначне, хоча й неправильне застосування Конституції або законів України, за буквою Закону, не є підставою звернення до Конституційного Суду за захистом своїх прав. Тому в цій частині Закон ”Про Конституційний Суд України” потребує доопрацювання.

   Якщо Конституційний  Суд, розглядаючи справу про  офіційне тлумачення Закону (окремих  його положень), встановить його  невідповідність Конституції України, то у цьому ж провадженні він вирішує питання щодо неконституційності цього Закону або окремих його положень (частина друга статті 94 Закону). Дане положення є надзвичайно важливим засобом захисту прав і свобод саме для громадян, які не є суб’єктами конституційного подання з питань відповідності законів та інших правових актів Конституції України.

   Крім цього, важливість такого засобу захисту полягає у тому, що, розглядаючи індивідуальне звернення, Конституційний Суд здійснює вплив на всю правозастосовну практику, спрямовуючи її в конституційне русло і забезпечуючи захист прав і свобод з питань, що були предметом офіційного тлумачення в системі виконавчої і судової влади, а також сприяє відповідальному ставленню цих органів до забезпечення прав і свобод у процесі застосування нормативно-правових актів .

   Таким чином, Конституційний  Суд України займає досить  важливе місце в механізмі  захисту конституційних прав  і свобод людини і громадянина  в Україні. Більшість прийнятих  ним за час своєї діяльності  рішень так чи інакше стосується забезпечення прав людини. Крім цього, є всі підстави стверджувати, що вже сам факт існування такого органу конституційного контролю і Україні значною мірою дисциплінує органи державної влади, змушує їх діяти відповідно до законодавства України, спрямовуючи свою діяльність на забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II Основні  правові позиції Конституційного  Суду України

2.1 Сутність правових  позицій Конституційного Суду  України

 

      Під правовими позиціями Конституційного Суду України розуміють аргументацію органу конституційного судочинства, яку він використовує при формуванні свого остаточного рішення у відповідній справі. Текстуально вони міститься в мотивувальній частині рішення (висновку) Суду, проте в окремих випадках можуть подаватися у звуженій редакції і в резолютивній частині.

      Правові  позиції Конституційного Суду  України ґрунтуються на пріоритеті таких загально правових цінностей, як справедливість, рівність, гуманізм тощо. Зазначені цінності мають знаходити відбиття і в діяльності органів державної влади. Так, у Рішенні Конституційного  Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп (справа про призначення судом більш м'якого покарання) зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо [13, с. 2].

      Насамперед  необхідно зосередити увагу на  тих правових позиціях Суду, які  стосуються загальних принципів  конституційно-правового статусу  людини і громадянина. Одним  із засадничих є конституційний  принцип рівності прав людини, який передбачає неможливість встановлення привілеїв чи обмежень прав і свобод особи з огляду на ознаки, передбачені ч. 2 ст. 24 Конституції України .

       Сутність  принципу рівності досить чітко ілюструється на прикладі Рішення Суду у справі про заощадження громадян (№ 13-рп/2001 від 10 жовтня 2001 р.) [14, с. 2 ]. Предметом розгляду стала конституційність норми ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», відповідно до якої «заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік». Суд, розглянувши справу, дійшов висновку про невідповідність цієї норми вимогам ст. 24 Конституції України з таких мотивів: «відповідно до Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи (частина перша статті 24). Це означає, що і встановлене Основним Законом право володіння, користування та розпорядження власністю (частина перша статті 41), як і обмеження державою цього права, має бути рівним для всіх громадян. З огляду на це положення ст. 7 Закону, відповідно до якого заощадження громадян, відновлені та проіндексовані згідно із Законом в установах Ощадного банку України, повертаються залежно «від віку вкладника», є таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Що стосується «інших обставин» як однієї з умов повернення відновлених вкладів, то це положення статті 7 Закону також не відповідає Конституції України (є неконституційним). Його довільне тлумачення у процесі застосування Закону може призвести до порушення рівності власників відновлених та проіндексованих вкладів в їх правообмеженні на повернення цих вкладів» [15, с. 3].