Поняття та види цивільних правовідносин

«Вказуються юридичні факти  в гіпотезі юридичної норми. При  наявності (чи відсутності) юридичних  фактів, зазначених у гіпотезі, «спрацьовує» диспозиція чи санкція юридичної  норми». [5, с. 403]

Таким чином, надання правового  характеру тим чи іншим обставинам цілком залежить від волі законодавця  офіційної влади, а не самих учасників  життєвого процесу, хоча без них  ці обставини могли б і не наступити. «Не право породжує подібні факти, вони виникають і існують поза ним, але право надає їм статусу  юридичних з метою їх регуляції  і впорядкованості суспільного  і державного життя

Це — реакція правової норми на конкретну ситуацію, яка  передбачена в її гіпотезі. Юридичні факти служать безпосередньою підставою  для появи і функціонування правовідносин». [13, с. 391]

«Юридичні факти багаточисельні і різноманітні, тому вони детально класифікуються наукою за різними ознаками з метою виявлення їх особливостей і більш глибокого пізнання». [36, с. 56]

За вольовою ознакою юридичні факти діляться на дії і події.

«Дії — це обставини, настання яких залежить від волі особи (наприклад, укладення угоди, скоєння правопорушення тощо).

Події — це обставини (явища), виникнення і дія яких не залежить від волі особи, але з настанням  яких правові норми пов'язують настання певних правових наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, смерть, хвороба, перебіг  терміну тощо)». [10, с. 582]

У свою чергу серед дії, залежно від того, чи узгоджуються вони з приписами правових норм, чи ні, розрізняють правомірні і  неправомірні дії.

«Правомірні дії — це ті, що здійснюються на основі і згідно з приписами правових норм». [13, с. 377] Вони поділяються на юридичні акти і поступки (вчинки).

«Юридичні акти — це дії, що безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певного правового  результату, тобто виникнення, зміну  або припинення правовідносин (наприклад, укладення угоди)». [29, с. 160]

Юридичні наслідки настають в силу самої дії, що законом визнається вагомою. Прикладом юридичного вчинку є створення високомистецького  літературного твору, який зацікавив  видавця і був опублікований. Автор, створюючи здобуток, міг не мати на меті його публікацію, а правовідносини, що виникають в цьому випадку, відбуваються в силу вказівки закону. Юридичним вчинком буде і укладення  фіктивного шлюбу, якщо в ньому народилися діти. Укладений без наміру створити реальну родину, а з метою, наприклад, одержати прописку, ухилитися від  розподілу по закінченні вузу, одержати житлову площу, він породжує, у  випадку народження дітей, всі юридичні обов'язки, пов'язані з утриманням і вихованням дітей.

«Події — це факти, походження яких не пов'язане з волею учасників  правовідносин». [11, с. 164] Розрізняють  відносні і абсолютні події. «Відносні  події — це такі факти, походження яких пов'язано з волею людей, хоча ці люди до даних виникаючих правовідносин  не мають відношення». [4, с. 291]

«Неправомірні дії — це дії, що чиняться всупереч приписам правових норм. Вони охоплюються поняттям правопорушення». [6, с. 147]

Залежно від ступеня їх суспільної небезпечності, тобто серйозності, серед неправомірних дій розрізняють  злочини і проступки.

Злочини — це найбільш суспільно  небезпечний вид неправомірних  дій. Вони визначаються кримінальним законом  і зумовлюють кримінальну відповідальність, оскільки посягають на цінності, що взяті під охорону нормами  кримінального права. «Злочином  визнається суспільно небезпечне, протиправне  та кримінально каральне діяння (дія  чи бездіяльність)». [37, с. 60]

Проступки — це менш суспільно  небезпечні неправомірні діяння. Залежно  від виду суспільних відносин, у  сфері яких вони скоюються, а отже, від галузі права, норми якої при  цьому порушуються, серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні  та ін.

«Залежно від характеру  правових наслідків, які вони породжують, юридичні факти поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Правоутворюючі юридичні факти зумовлюють виникнення правовідносин; правозмінюючі – їх зміну; правоприпиняючі - припинення правовідносин». [11, с. 159]

Професор В.В. Копєйчиков вважає, що «можна доповнити наступні види юридичних фактів за тривалістю у часі: а) одноактні - що складаються  з одноразового акту їх виявлення (купівля  квитка, що дає право на проїзд у  транспорті); б) триваючі (або юридичні стани) - тривала у часі ознака (перебування  у шлюбі, перебування на дійсній  службі у Збройних Силах)». [7, с. 376]

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. «Презумпція  — це припущення про наявність  або відсутність певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним  життєвим досвідом». [18, с. 342] Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою  ймовірності і застосовується в  юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.

«Правова презумпція —  це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність  певних юридичних фактів. Правові  презумпції поділяються на:

а) презумпції, що не можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність  або відсутність певних фактів, які  не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);

б) презумпції, що можуть бути спростовані — це закріплені в  законі припущення про наявність  або відсутність певних фактів, які  мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлене інше (презумпція невинності)». [9, с. 507]

Отже, юридичні факти слугують підставою не лише для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, але і цілеспрямований рух  останніх є підставою юридичних  фактів.

В цьому розділі був  охарактеризований зміст правовідносин. В нього входять юридичні або  природні права і обов'язки учасників  суспільних відносин. Крім того, розрізняють  юридичний і фактичний зміст  правовідносин. Ці сторони змісту правовідносин  нерозривно пов'язані між собою. Фактичний зміст правовідносин  виражає матеріальні або духовні  цінності, стосовно яких виникли правовідносини. Юридичний зміст складають суб'єктивні  права і обов'язки учасників правовідносин. Ці суб'єктивні правая і обов'язки, як правило, закріплені в нормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчих актів. 

 

 

3. ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН

Виникаючі й існуючі в  житті правові відносини вкрай  різноманітні і можуть бути класифіковані, в залежності від підстав, на різні  види. Класифікація правових відносин здійснюється за різними критеріями.

«В залежності від урегульованості  законодавством вони можуть бути врегульовані законом (нормативним актом) і не врегульовані — природні правовідносини.

Правовідносини за галузями права (поділяються на конституційні, адміністративні, цивільно-правові, фінансово-правові, трудові, земельні, екологічні, кримінально-правові  тощо». [8, с. 518]

«Цивільні правові відносини  – це майнові й особисті немайнові  відносини (урегульовані нормами сучасного  цивільного права) між майнововідособленими, юридично рівними учасниками, що є  носіями суб'єктивних цивільних  прав і обов'язків, що виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних  фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу». [38, с. 53] Прикладом таких відносин може бути ст. 435 ЦК України: «на підставі договору довічного утримання виникають  цивільно-правові відносини, в яких одна сторона, що є непрацездатною особою (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна), наприклад, будинок, а набувач зобов'язується утримувати відчужувача». [21, с. 16]

У розподілі правовідносин  по галузевій приналежності велике значення має розмежування матеріально-правових і процесуальних правовідносин. «Матеріально-правові відносини  виникають на основі норм матеріального  права. Їхній зміст – права  й обов'язки, що складають предмет  інтересів суб'єктів права, тобто  істота юридичної справи: цивільно-правові, державно-правові, адміністративно-правові  й інші матеріально-правові відносини. Процесуальні правовідносини виникають  на базі процесуальних норм і вторинні від матеріально-правових відносин. Вони передбачають процедуру здійснення прав і обов'язків суб'єктів, порядок  вирішення юридичної справи; цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні й інші процесуальні правовідносини». [10, с. 625]

Особливість процесуальних  правовідносин ще й у тім, що вони взагалі не можуть виникнути й  існувати без процесуальних правових норм. Якщо матеріально-правові відносини  співвіднести із соціальною дійсністю  і юридичними нормами, то схема тут  буде така: суспільні відносини –  норма права – матеріально-правове  відношення. Норма права як би «накладається» на існуючі вже суспільні відносини, в результаті чого з'являються правовідносини. Суспільні відносини в цьому  випадку виникають і існують  незалежно від юридичної норми, а стикаючись з нею, знаходять  правове фарбування, стають правовідносинами. Інша справа – процесуальні правовідносини. Їх немає в природі доти, поки не з'являється юридична процесуальна норма. Вона породжує такі правовідносини, а з її скасуванням вони також  припиняють своє існування.

Так, наприклад, «цивільні  процесуальні правовідносини – це суспільні відношення, які регулюються  нормами цивільного процесуального права». [39, с. 60]

«Кримінально-процесуальні правовідносини визначають як урегульовані нормами кримінально-процесуального права відносини, що виникають, розвиваються, змінюються і припиняються у сфері  кримінального судочинства». [40, с. 25]

Професор В.В. Копєйчиков додатково виділяє також наступні види правових відносин: за волевиявленням сторін:

«а) договірні, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) як уповноваженої так і зобов'язаної сторони (наприклад, договір найму);

б) управлінські, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої  сторони (наприклад, накладення адміністративного  стягнення.За кількістю суб'єктів, які  приймають участь в правовідносинах, їх можна поділити на прості (два  суб'єкти) і складні, коли існує три  і більше суб'єктів». [7, с. 329]

«Останнім часом стали  відрізняти комплексні правовідносини — у підприємницькому праві, в  яких поєднуються засади публічного і приватного права (горизонтально-вертикальні  право-відносини)». [10, с. 643]

«За змістом суспільних відносин правовідносини можуть мати характер політичних, економічних, моральних, релігійних, міжнародних відносин.

Відносно змісту поведінки  суб'єктів вони можуть бути активні (виконання обов'язків) ї пасивні (утримання від певних фактичних  фізичних дій)». [13, с. 364]

«З погляду функціонального  призначення правовідносини можуть бути регулятивні (статичні — закріплюючі  і динамічні — розвиваючі) і  охоронні (соціальні цінності)». [2, с. 383]

«Регулятивні правовідносини — це правомірна поведінка суб'єктів, тобто поведінка, що виникає на основі норм права і суворо до них відповідна». [8, с. 220] Такі правовідносини і складають  суть правопорядку, їх переважна більшість, у їх існуванні і розвитку зацікавлено  суспільство. «Регулятивні норми, які  вміщують у гіпотезі вказівку на юридичні факти, також породжують у всіх адресатів однакові правосуб'єктні можливості, які гарантуються державою. Можливість мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки являє собою право особливого роду, елемент загальнорегулятивних правовідносин». [3, с. 82] Прикладом таких правовідносин є здійснення угод, подання заяви про зарахування зайво сплачених сум податку тощо.

«Охоронні правовідносини виникають  з факту неправомірної поведінки  суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушення  права (кримінальні, адміністративні  правовідносини). Мета правоохоронних правовідносин — захист існуючого  в суспільстві нормального порядку  відносин, покарання правопорушника». [9, с. 403] Цілком охоронною галуззю  є кримінальне право, але охоронні відносини виникають і на основі розпоряджень інших галузей права, включаючи конституційне право. Якщо, наприклад, Конституційний Суд  визнає неконституційним який-небудь нормативний акт, і він утрачає  силу, то відбувається це в рамках саме охоронних правовідносин.

«В залежності від терміну  тривалості виділяють короткочасні правовідносини, які завершуються виконанням учасниками своїх прав і обов'язків, і продовжуючі, які не завершуються виконанням одних прав і обов'язків (наприклад, трудові правовідносини після укладення трудового договору).

За характером відносин, які можуть регулюватись національною системою права і нормами міжнародного права, поділяються на внутрішні  правовідносини і міжнародні правовідносини». [14, с. 618]

Якщо виходити із залежності від ступеня конкретизації (індивідуалізації) суб'єктів правовідносини можуть бути абсолютними і відносними.

«Абсолютні правовідносини визначає лише одна сторона — носій  суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані не заважати здійсненню ним своїх прав. Наприклад, відносини  власності —точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод (свободою слова, зборів, друку, преси) — недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства — ніхто не може використовувати або поширювати результати інтелектуальної, творчої діяльності без згоди автора та ін. У відносних правовідносинах точно визначені права й обов'язки всіх учасників — як уповноважених, так і зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент також будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди)». [26, с. 405]

«За характером дій зобов'язаного  суб'єкта: активні (суб'єкт зобов'язаний вчинити певні дії) і пасивні (суб'єкт  має утриматись від певних дій)». [1, с. 119]

Ю.І. Гревцов вважає, що «конструкція абсолютних і загальних правовідносин  не відповідає такому ознаку правовідносин, як взаємодія суб'єктів, а введення в юридичну науку концепцій абсолютних і загальнорегулятивних правовідносин  сьогодні починає ґрунтовно перешкоджати більш глибокому пізнанню проблеми здійснення права». [32, с. 67]