Поняття та види цивільних правовідносин

 

 

2. ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН  

 

2.1 Поняття змісту  правовідносин

Зміст правовідносин має  двоякий характер. Розрізняють юридичний  і фактичний зміст.

«Юридичний зміст правовідносин  — це можливість відповідних дій  уповноваженого, необхідність відповідних  дій або необхідність утримання  від заборонених дій зобов'язаного, фактичний — самі дії, в яких реалізуються права і обов'язки. Юрид ичний  і фактичний зміст не тотожні. Перший значно ширший за інший і  включає в себе невизначену кількість  можливостей. Наприклад, особа, яка  має середню освіту, наділена правом вступати у вуз, тобто перед нею  великий вибір можливостей, які  складають зміст її суб'єктивного  права. Проте реально вступити можливо  лише в один навчальний заклад при  умові успішного складання вступних екзаменів». [2, с. 346] Таким чином, фактичний  зміст — тільки один із варіантів  реалізації суб'єктивного права.

«Зміст правовідносин  — це суб'єктивні юридичні права  і обов'язки. Суб'єктивне право  і відповідний йому обов'язок утворюють  юридичний зв'язок уповноваженої  і зобов'язаної сторони. Причому  правові відносини можуть складатися з одного чи декількох юридичних  зв'язків. Наприклад, правовідносини, які  виникають на основі договору купівлі-продажу, включають в себе як мінімум два  правових зв'язки: перший — право  покупця отримати майно і обов'язок продавця передати майно покупцю, другий —право продавця отримати за майно  гроші і обов'язок покупця сплатити за нього певну грошову суму». [14, с. 653]

Існують два типи правових зв'язків: відносні, які виникають  між окремими особами (суб'єктами права), і абсолютні - між суб'єктами права  і суспільством.

«Суб'єктивне право —  це дозволена і гарантована законом  персональна можливість певної поведінки  суб'єкта правовідносин, яка може здійснюватись, а може і не здійснюватись». [9, с. 544] Наприклад, кожний громадянин України, який досяг вісімнадцятирічного  віку, має право брати участь у  виборах Президента держави. Так, відповідно до статті 70 Конституції України  «Вибори до органів державної  влади і органи місцевого самоврядування є вільними і здійснюється на підставі загального, рівного та прямого виборчого  права шляхом таємного голосування». [15, с. 15] Оскільки це його право, він  може скористатися ним, а може відмовитись, скажімо, від голосування.

Звідси можна визначити  наступні ознаки суб¢єктивного права:

1. Суб'єктивне право —  критерій можливої поведінки  особи. Стосовно суб'єктивного  права цей критерій включає  в себе вид і міру можливої  поведінки. Наприклад, закон, який  регулює право на оплачувану  відпустку визначає і вид поведінки  (щорічна відпустка зі збереженням  середнього заробітку), і її міру (тривалість відпустки). У відповідності  зі ст. 74 КЗпП України «Всім  працівникам надаються щорічні  відпустки зі збереженням місця  роботи (посади) і середнього заробітку». [16, с. 41]

«Суб'єктивне право —  це надання суб'єкту права юридичною  нормою можливості поводитися так або  інакше в умовах конкретних правовідносин». [9, с. 562]

«2. Зміст аналітичного права  встановлюється нормами права і  юридичними фактами.

3. Здійснення суб'єктивного  права забезпечене обов'язком  іншої сторони. В одних випадках  обов'язок полягає в тому, щоб  утриматися від дій, які порушують  суб'єктивне право іншої сторони,  в інших — дане право забезпечується  виконанням обов'язку, тобто активними  діями зобов'язаної особи.

4. Суб'єктивне право надається  особі для задоволення її інтересів,  і при відсутності останнього  стимул для здійснення суб'єктивного  права губиться.

5. Дане право складається  не тільки з можливості, але  і з юридичної чи фактичної  поведінки уповноваженої особи.  Суб'єктивне право — це складне  юридичне явище, що має власний  зміст, який складається із  юридичних можливостей:

а)право на власні дії, які  спрямовані на використання корисних властивостей об'єктів права (наприклад, власник майна має право використовувати  його за прямим призначенням);

б)право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник  майна може його закласти, подарувати, продати, заповісти і т. д.);

в)право вимагати від іншої  сторони виконання обов'язків, тобто  право на чужі дії (наймодавець має  право вимагати від піднаймача повернення грошей чи речей);

г)право домагання, яке  полягає у можливості звернутися за підтримкою і захистом держави  у випадках порушення суб'єктивного  права. Право-домагання є продовженням права-вимоги, найважливішою гарантією  виконання певних обов'язків (поновлення робітника чи службовця на роботі)». [17, с. 356]

«Юридичний обов'язок - це передбачена законом необхідність певної поведінки особи, забезпечена  можливістю державного примусу». [18, с. 369]

«Юридичний обов'язок має  наступні ознаки:

1) Це міра необхідної  поведінки, точне визначення того, якою вона повинна бути.

2) Він встановлюється  на підставі юридичних фактів  і вимог правових норм.

3) Обов'язок встановлюється  в інтересах уповноваженої сторони  - окремої особи чи суспільства  (держави) в цілому.

4) У зобов'язаної особи  немає вибору між виконанням  і невиконанням обов'язку. Невиконання  чи неналежне виконання юридичних  обов'язків є правопорушенням  і зумовлює заходи державного  примусу». [10, с. 634]

«Юридичний обов'язок має  три основні форми: утримання  від заборонених дій (пасивна  поведінка); здійснення конкретних дій (активна поведінка); обмеження в  правах особистого, майнового чи організаційного  характеру (заходів юридичної відповідальності)». [1, с. 204]

Права і обов'язки суб'єктів  правовідносин тісно пов'язані  між собою: не можна одержати які-небудь права, щоб одночасно не виникли  певні обов'язки. Набуваючи права  на земельну ділянку, наприклад, ми водночас беремо на себе ряд обов'язків, зокрема, «використовувати її відповідно до цільового  призначення» [19, с. 37] (під городництво, будівництво тощо). Придбавши право  власності на автомобіль, людина зобов'язана  дотримуватись правил вуличного  руху, приписаних автомобілістам, користуватися  автомобілем, тільки маючи права  водія, та інші.

«Юридичний обов'язок, як і суб'єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто  представляє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання  обов'язків поза встановленою мірою  є порушенням закону. Наприклад, при  купівлі товару продавець не має  права вимагати від покупця сплатити більше встановленої суми, батьки зобов'язані  утримувати своїх дітей і піклуватися  про них, громадяни зобов'язані  поважати і виконувати закони. За порушення  юридичних обов'язків настає юридична відповідальність. Юридичний обов'язок є гарантом виконання суб'єктивних прав, він встановлюється в інтересах  уповноваженої особи». [13, с. 416]

Отже, суб'єктивне право — це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб'єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах , з іншими суб'єктами чи ні. Саме тому до суб'єктивних прав належать фундаментальні демократичні права і свободи особи. 

 

 

2.2 Суб¢єкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин —  це учасники. Ними є особи, серед  яких розрізняють фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи є суб'єктами правовідносин тому, що закон визначає за ними здатність мати суб'єктивні  цивільні права й обов'язки. «Поняття «особи» — родове, тобто охоплює  всіх суб'єктів, як індивідуальних, так  і колективних». [20, с. 105]

Людина — суб'єкт безлічі  прав і обов'язків, в тому числі, цивільних. Однак нове цивільне законодавство  дає поняття фізичної особи, що є  більш широким поняттям і містить  в собі поряд з поняттям «громадянин» також поняття «іноземні громадяни» і «особи без громадянства».

Треба сказати, що в раніше чинному цивільному законодавстві  не використовувався термін «фізичні особи», тоді як поняття юридичних  осіб існувало. Так, наприклад Цивільний  кодекс у другому розділі передбачає як осіб – суб'єктів цивільного права  – просто громадян і юридичних  осіб.

У новому ж Цивільному кодексі  України «людина як учасник цивільних  правовідносин вважається фізичною особою». [21, с. 12]

«Юридичні особи — це самостійні підприємства, установи і організації, які можуть виступати учасниками правовідносин. Суб'єктом правовідносин є суб'єкт права, тобто особа, яка має правосуб'єктність». [14, с. 648]

«Правосуб'єктність — це передбачена нормами права можливість бути учасником правовідносин. Вона являє собою складну юридичну властивість, яка складається з двох елементів — правоздатності і дієздатності». [5, с. 367]

«Правовий статус — це визнана  конституцією чи законами сукупність вихідних, невідчужуваних прав і обов'язків  людини, а також повноважень державних  органів і посадових осіб, що закріплюються  безпосередньо за тими чи іншими суб'єктами права». [2, с. 448]

У відповідності зі статтею 25 ЦК України, «Здатністю мати цивільні права й обов'язки (цивільною правоздатністю) володіють всі фізичні особи». [21, с. 16]

Під дієздатністю у відповідності  зі старим цивільним законодавством України було прийнято розуміти «здатність фізичної особи своїми діями здобувати  права і створювати для себе цивільні обов'язки». [22, с. 5] Однак, як відзначав  О.О. Пушкін, це визначення не зовсім повне. «Дієздатність містить в собі, як це випливає зі змісту закону, і здатність  особи своїми діями здійснювати  права, виконувати обов'язки, а також  здатність нести відповідальність за протиправне поводження». [20, с. 79]

Стаття 30 ЦК України визначає цивільну дієздатність, як здатність  громадянина, що усвідомлює значення своїх  дій, здатність ними керувати. «Цивільною дієздатністю фізичної особи є його здатність своїми діями здобувати  цивільні права і самостійно здійснювати  їх, а також здатність своїми діями  створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно виконувати їх і нести  відповідальність у випадку їх невиконання». [21, с. 15]

Правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється моментом смерті.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, які не наділені загальною  правоздатністю. Це дуже важлива передумова і невід¢ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. «Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб¢єктів, яка носить абсолютний, універсальний  характер. Вона випливає з міжнародних  пакетів про права людини, принципів  гуманізму, свободи, справедливості. Обов¢язок  кожної держави - повним чином гарантувати  і захищати цю якість». [10, с. 695]

10 грудня 1948 року Генеральною  Асамблеєю ООН була прийнята  і проголошена Загальна декларація  прав людини. У відповідності  зі статтею 1 Декларації «Всі  люди народжуються рівними в  своїй гідності і правах». [23, с. 14]

Згідно ст. 2 Загальної  декларації прав людини, кожній людині надаються всі права і всі  свободи, проголошені цією Декларацією. Тому здатність мати цивільні права й обов¢язки повинна бути визнана в цілому за фізичними особами, а не тільки за громадянами України.

Головне в правоздатності — не права, а принципова можливість чи спроможність їх мати. А це дуже важливо  через те, що нам відомо, в історії  далеко не всі і не завжди наділялись такою можливістю (наприклад, раби) чи наділялись лише частково (кріпаки). І це офіційно — «відповідно до закону».

«Власне, правоздатність сама по собі ніякого реального блага  не дає. Це тільки «право на право», тобто  право мати право, а вже останнє  відкриває шлях до володіння тим  чи іншим благом, здійснення відповідних  дій, пред'явлення домагань. Не можна  на підставі лише однієї правоздатності що-небудь вимагати, крім домагання  рівноправності членів суспільства». [24, с. 386]

«Відмінність правоздатності від суб'єктивного права полягає  в тому, що вона:

- не відокремлена від  особи, неможливо відібрати її  від людини, обме-жити її;

- не залежить від статі,  віку, професії, національності, місця  проживання, майнового стану і  інших життєвих обставин;

- не передається, її  не можна делегувати іншим;

- стосовно суб'єктивного  права первинна;

- абстрактна, а суб'єктивне  право конкретне». [25, с. 206]

Правоздатність існує  там, де є правове регулювання, правове  поле. Ця якість не міняється, її не можна  зробити більшою ані меншою. Раз  суб'єкт наділений правоздатністю, то у повному об'ємі і до кінця  своїх днів.

«Розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правоздатність. Загальна являє собою принципову можливість особи мати будь-які права і  обов'язки, що передбачені чинним законодавством, хоча фактично володіти ними вона може лише за відомих обставин.» [4, с. 376]

«Галузева правоздатність —  можливість набувати права в тих  чи інших галузях права. Наприклад, сімейна, виборча, трудова.

Спеціальна (фахова, посадова) правоздатність — це така правоздатність, для якої необхідні спеціальні знання чи талант. Наприклад, судді, лікаря, артиста, музиканта і т. д.». [26, с. 392]

«Правоздатність організацій, юридичних осіб також належить до спеціальної. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які  зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації  і припиняється разом з її ліквідацією.