Поняття та види цивільних правовідносин

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ  ПРАВОВІДНОСИН

1.1 Поняття правовідносин

1.2 Ознаки правовідносин

2. ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН

2.1 Поняття змісту правовідносин

2.2 Суб'єкти правовідносин

2.3 Об'єкти правовідносин

2.4 Юридичні факти

3. ВИДИ ПРАВОВІДНОСИН

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

Право не може існувати без  правовідносин, воно реалізується в  правовідносинах, живе і діє в  них. Правовідносини – це конкретна  форма буття права. Правовідносини безпосередньо пов'язані з державою і громадянським суспільством, з  системою права і законодавства.

Актуальність даної теми викликана необхідністю дослідження  різноманіття виникаючих нових правовідносин  у зв¢язку з розвитком суспільного  життя. Проблема правових відносин є  центральною в загальній теорії права і саме вона викликає найбільші  суперечки в юридичній науці  – починаючи з визначення даної  категорії і закінчуючи більш  детальними питаннями і положеннями.

Тема правовідносин займає чимале місце у житті кожної людини, бо майже постійно вона вступає в  них, купуючи продукти у магазині, укладаючи шлюб або влаштовуючись  на роботу. Тому правовідносини невіддільні  від життя, і саме воно диктує яким чином вони повинні змінюватись.

Щоб розкрити поняття правовідносин, потрібно відмежувати їх від інших  суспільних відносин – моральних, економічних, політичних, релігійних і інших. Всі  суспільні відносини мають вольовий, ідеологічний характер, але правовідносини ще й мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує  і закріплює ці відносини в  системі діючих законодавчих і підзаконних  нормативно-правових актів.

Учасники правовідносин  пов'язані між собою конкретними  суб'єктивними правами і обов'язками, які мають офіційний юридичний  характер. Між ними існує суб'єктивний індивідуальний зв’язок на підставі законодавчих актів.

Традиційно вважалось, що правовідносини не можуть існувати без  системи права і законодавства. Разом із тим, як показала практика, в останні роки в суспільстві  може існувати дві групи правовідносин: правовідносини, які врегульовані законодавством, і правовідносини, які не врегульовані законодавством. Це обумовлено відсутністю  законодавства, яке регулює певні  суспільні відносини. Наприклад, орендні  відносини між суб'єктами цивільного права виникали і існували тривалий час до видання закону про оренду. Такі відносини також виникають, коли виникає необхідність застосовувати  аналогію права і закону.

Разом із тим можуть існувати факти, коли закони існують, але правовідносини не виникають, оскільки немає механізму  їх реалізації, не склались умови для  їх реалізації тощо.

Теоретичні питання, пов'язані  із дослідженням сутності правовідносин  розглядалися в працях О.В. Зайчука, М.С. Кельман, В.В. Копєйчикова, В.М. Корельського, В.О. Котюк, В.В. Лазарева, С.Л. Лисенкова, П.М. Робіновича, О.Ф. Скакун, М.В. Цвіка.

Об'єктом дослідження  є суспільні відносини, що регулюються  нормами права; предметом – поняття, зміст та види правових відносин.

Метою даної курсової роботи є узагальнення наукових положеннь, щодо поняття, змісту і видів правових відносин.

Виходячи з поставленої  мети, в курсовій роботі передбачається вирішити наступний комплекс задач:

- дослідити наукову та  учбову літературу з питання  правовідносин;

- виявити співпадіння  і розбіжності точок зору різних  авторів на поняття правовідносин;

- визначити співвідношення  понять «суспільні відносини»  і «правові відносини»;

- охарактеризувати елементи  структури правовідносин;

- назвати обставини виникнення  і припинення правовідносин;

- класифікувати правовідносини  за видами;

- узагальнити наукові  положення і зробити висновки  за результатами усього дослідження.

Методологічну основу дослідження  складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів.

Актуальність роботи обумовлена самою постановкою проблеми, динамікою  розвитку суспільних відносин і потребою їх регулювання.

 

1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ПРАВОВІДНОСИН 

 

1.1 Поняття правовідносин

Як відомо, юридичні норми  створюються та діють перш за все  для регулювання відносин людей  і держави, але вони регулюють  не всі відносини, а лише їх частину. Правильне регулювання правових відносин неможливе без з'ясування того, що являють собою «суспільні відносини – це зв'язки між людьми, які встановлюються в процесі  їх загальної діяльності.» [1, с. 195]

Суспільні відносини надзвичайно  різноманітні, їх можна класифікувати  за різними ознаками і на різні  види, залежно від сфери діяльності: політичні, моральні, економічні, правові. Їх можна поділити також на матеріальні, які стосуються економічних зв'язків, і політико-правові. Зрозуміло, що такий поділ до імовірної міри є умовним, оскільки такі відносини дуже тісно переплетені і взаємопов'язані. «Суб'єктами суспільних відносин можуть бути соціальні спільності (народ, нація, колектив), організації (державні, приватні, громадські), окремі особи. Роль суб'єкта в системі соціальних зв'язків обумовлена об'єктивними закономірностями суспільних відносин та активністю їх учасників». [2, с. 391] Бачимо, суспільні відносини являють собою складне і багатогранне явище, яке може включати різні елементи суспільних інтересів та потреб у правовому регулюванні. Зокрема, в сімейному житті юридичної форми набувають, як правило, матеріальні взаємозв'язки, відносини ж людей до релігії, до самого себе знаходяться поза сферою правового регулювання. Звідси випливає, що «не всі суспільні відносини і не в повному обсязі можуть набувати юридичної форми. Тому не всі суспільні відносини об'єктивно можуть бути юридичними». [3, с. 86]

Можливість певної поведінки, яка надається нормами права, може бути втілена в життя не тільки через правовідносини.

«Існує два шляхи реалізації норм права:

1) реалізація правових  норм, що пов'язана з необхідністю  для суб'єкта права вступати  у відносини з іншими особами,  які є носіями прав і обов'язків.  Такий шлях реалізації норм  права цілковито залежить від  волі обох сторін. Регулювання  суспільних відносин здійснюється  шляхом впливу норм права на  поведінку людей через їх усвідомлення  і подальше втілення в життя.  Поведінка суб'єктів права повинна  відповідати вимогам правових  норм, усі учасники суспільних  відносин у процесі реалізації  норм права виступають як носії  певних прав і обов'язків;

2) безпосереднє використання  суб'єктом його прав і виконання  ним обов'язків, коли він не  повинен вступати у взаємини  з іншими учасниками. Наприклад,  можливість власника розпоряджатися  своїм майном, коли всі інші  суб'єкти повинні утримуватись  від втручання у сферу його  абсолютних майнових прав. Крім  того, особиста реалізація норм  права, які встановлюють заборони (наприклад, заборона вбивати, грабувати і т. ін.), також повністю залежить від самої особи: щоб їх виконати, не треба вступати у взаємини з іншими людьми.» [4, с. 354]

М.В. Цвік визначає правовідносини як «стосунки, в яких суб'єкти права  виступають контрагентами в процесі  виконання ними вимог нормативних  приписів і набуття певних прав і  обов'язків (покупець — продавець, позивач  — відповідач)». [5, с. 333]

«Правові відносини —  виникаючий на основі правової норми  зв'язок між суб'єктами права, що володіють  кореспондуючими правами і обов'язками, забезпечені державним примусом» - таке визначення дає колектив авторів  у складі К.С. Хахуліної, В.А. Малиги і І.В. Стадник. [6, с. 135]

Правовідносини — це відносини, що охороняються державою. Держава, забезпечуючи виконання вимог юридичних норм, охороняє і відносини, що виникають  на підставі цих норм. Правовідносини, що охороняються державою, складають  основу правопорядку будь-якого суспільства.

Звідси професор В.В. Копєйчиков вважає, що «правові відносини —  це специфічні вольові суспільні  відносини, що виникають на основі відповідних  норм права, учасники яких взаємопов'язані  суб'єктивними правами та юридичними обов'язками». [7, с. 286]

У своєму понятті правовідносин  М.С. Кельман згоден з професором В.В. Копєйчиковим, що «Правові відносини  — це такі суспільні відносини, в  яких сторони зв'язані між собою  взаємними юридичними правами і  обов'язками на основі норм права і  охороняються державою». [2, с. 218]

Правовідносини є тією мірою зовнішньої свободи, яка надається  його учасникам на підставі норм об'єктивного  права.

Професор В.В. Лазарев  вважає, що «правовідносини - це зв'язок між людьми за допомогою суб'єктивних прав і юридичних обов'язків», тим  самим підтримуючи двох попередніх авторів. [8, с. 413]

«Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають  вольовий надбудовний характер і  індивідуальний правовий зв'язок між  суб'єктами права в формі юридичних  прав і обов'язків, які охороняються державною владою, відповідають або  не суперечать принципам правової держави  і правового громадянського суспільства.» [9, с. 367]

Доктор О.Ф. Скакун дає  таке визначення: «Правовідносини –  урегульовані нормами права і  забезпечувані державою вольові  суспільні відносини, що виражаються  в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами». [10, с. 648]

Отже, можна сказати, що не всі суспільні відносини об'єктивно  можуть набувати юридичної форми. Категорія  «правовідносини» дозволяє з'ясувати, як право впливає на поведінку  людей. У межах правовідносин  життєдіяльність набуває цивілізованого, стабільного і передбаченого  характеру.

 

1.2 Ознаки правовідносин

У суспільстві існує багато різних за своїм змістом відносин, з-поміж яких правові відносини  займають особливе місце. Правові відносини  є результатом дії вимог норм права на відносини між різними  суб'єктами. Вони мають низку ознак, що відрізняють їх від інших видів  суспільних відносин:

«1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв'язок. Правовідносини складаються між людьми або колективами  як суб'єктами права з приводу  соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Не може бути правовідносин  з тваринами, рослинами, предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою  права. За негуманне поводження з  собакою людина відповідає не перед  собакою, а перед органами, що покликані  захищати тварин.

2. Є ідеологічними відносинами  — результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини  не можуть виникати, не проходячи  через свідомість людей: норми  права не можуть вплинути на  людину, її поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх правосвідомістю». [11, с. 158]

«3. Є вольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах: а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають  на підставі правових норм; б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників  правовідносин - вони зв'язані предметом  інтересу, досягненням його результату. Правда, правовідносини можуть виникати і припинятися поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий  від злочину всупереч свому бажанню  залучається у кримінально-процесуальні правовідносини зі злочинцем і судом). Однак реалізація правовідносин  можлива лише на підставі виявлення  волі (інтересу) їх учасників. При цьому  є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з учасників (проведення обшуку).» [2, с. 403]

«4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше, норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів  і реальних ситуацій. У нормах права  вже закладені правовідносини, але  в абстрактній формі . Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такий  варіант, коли правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, таке трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі вирішення справи на підставі аналогії права.» [12, с. 349]

«5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними  суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які  закріплені в правових нормах. Одна сторона має точно визначені  суб'єктивні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження — прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність — елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основний зміст правовідносин — суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок. Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона - кредитор - має право на одержання боргу, а інша - боржник - обов'язок повернути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочності і відповідальність (посадові особи). Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно визначена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.» [10, с. 636]

«6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У більшості  випадків суб'єктивні права і  юридичні обов'язки здійснюються без  застосування примусових заходів. У  разі потреби зацікавлена сторона  може звернутися до компетентного державного органу, який виносить рішення (акт  застосування права) з чітким визначенням  прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим  соціальної захищеності, безпеки, законності». [13, с. 486]

Як бачимо, більшість авторів  дотримуються однакової точки зору щодо ознак правовідносин.

Підбиваючи підсумки проведеного  аналізу поняття правових відносин, можна дати узагальнююче визначення: правовідносини — це відносини між  особами, які є юридичним вираженням економічних, політичних, сімейних, процесуальних  та інших суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає  від іншої виконання певних дій  або утримання від них, а інша сторона зобов' язана виконати ці вимоги.