Поняття та види цивільних правовідносин

Змістом дієздатності є здатність: своїми діями набувати прав і обов'язків; самостійно здійснювати свої права  і обов'язки; нести відповідальність за свою протиправну поведінку» [13, с. 249]

Дієздатність залежить від  віку і психологічного стану особи, в той час як правоздатність не залежить від вказаних обставин. Причому  у різних галузях права цей  вік різний. Наприклад, у конституційному  праві - 18 років, в адміністративному  праві — 16 років. У відповідності  зі статтею 12 Кодексу України про  адміністративні правопорушення, «адміністративній  відповідальності підлягають особи, що досягли до моменту вчинення адміністративного  правопорушення шістнадцятирічного віку». [27, с. 47]

У кримінальному, за загальним  правилом, «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину  виповнилося шістнадцять років». [28, с. 102], а при скоєнні злочинів підвищеної суспільної небезпечності  — 14 років.

«На відміну від правоздатності, дієздатність тісно зв'язана із самостійним  здійсненням фізичною особою вольових дій. Це припускає наявність визначеного  рівня психічної зрілості. Закон  як критерії такого рівня передбачає вік і стан здоров'я». [29, с. 238] Тому повною дієздатністю за загальним правилом володіють душевно здорові повнолітні особи, що досягли 18 років, не визнані  судом недієздатними і не обмежені судом у дієздатності.

З цього правила існує  виключення, відповідно до якого в  повному обсязі цивільна дієздатність визнається також за особами, які  хоча і не досягли повноліття, але  вступили в шлюб. Дієздатність у  них стає повною з моменту укладення шлюбу. У відповідності зі статтею 22 Сімейного кодексу України «Шлюбний вік для жінки встановлюється в сімнадцять років, а для чоловіка – у вісімнадцять років». [ 30, с. 11]

Відповідно до ЦК України  існує як часткова, неповна цивільна дієздатність, так і повна цивільна дієздатність, а також цивільна відповідальність неповнолітньої особи. Отже, статус суб'єкта цивільних правовідносин визначається обсягом його дієздатності.

«Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивільно-правових відносинах є рівноправними як між  собою, так і в стосунках з  іншими суб'єктами цивільного права  — фізичними особами, державою і  територіальними громадянами». [2, с. 436]

«Як і інші учасники цивільних  правовідносин, юридичні особи мають  правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право  та дієздатність юридичних осіб виникають  одночасно, а саме в момент державної  реєстрації, і припиняються також  одночасно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру». [7, с. 367]

«Правоздатність юридичної  особи може бути як універсальною, так  і спеціальною. При універсальній  правоздатності юридична особа не обмежується  у своїх діях — вона може брати  участь у будь-яких передбачених законом  правовідносинах. Спеціальна правоздатність передбачає участь юридичної особи  лише у певних правовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються у зв'язку з тим, що юридична особа створюється  з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські організації обмежені у своїй  дієздатності. Для підприємницьких  структур спеціальна правоздатність є  негативним фактором, оскільки обмежує  мобільність у зміні видів  діяльності підприємства, основною метою  діяльності якого є отримання  прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарської  діяльності. Спеціальна правоздатність дещо уповільнює цей процес. Для  заняття будь-яким новим видом  діяльності юридичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок вперед у цьому напрямку, оскільки надав юридичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність». [8, с. 496]

Держава як суб'єкт цивільних  правовідносин визначається у вигляді  органів державної влади.

Така класифікація суб'єктів  у сфері приватного права має  важливе практичне значення. Адже в правовідносинах приватного права  не повинно бути нерівного положення  суб'єктів — підпорядкування  однієї сторони відносини іншій  його стороні. 

2.3 Об¢єкти правовідносин

Питання, пов'язані з об'єктом  правових відносин, є найскладнішими в теорії правовідносин. Важко тут  знайти положення, яке б одностайно визнавалося, не викликало суперечок.

З філософської точки зору під об'єктом розуміється те, що протистоїть суб'єкту, на що спрямована пізнавальна чи інша діяльність людини. «Об'єкт — частина об'єктивної реальності, з яким взаємодіє суб’єкт». [31,с. 453] Це найширше (абстрактне) визначення об'єкта.

«Таке розуміння об'єкта пристосовується і до сфери права. Варто лише мати на увазі, що якщо у  філософському розумінні об'єктом  стають речі, що включаються в людську  діяльність, освоєні і пізнані  людиною, то поняття об'єкта права  значно вужче. Об'єкт права — це суспільні відносини, що можуть бути предметом правового регулювання  і вимагають такого регулювання. Це вужче поняття об'єкта правовідносин. Щось більш конкретне, ніж об'єкт  права. Це те, на що спрямовано діяльність визначених осіб в індивідуалізованому  відношенні, це часточка суспільних відносин. Об'єкт права — поняття дуже абстрактне. Об'єкт правовідносин  конкретніше, тому що він представляє  у системі суспільних відносин елемент (одиницю загального), із приводу  якого взаємодіють суб'єкти». [7, с. 364]

Якщо об'єкт правовідносин  визначити як те, з приводу чого виникають правовідносини, то неможливо  з'ясувати, який же елемент суспільних відносин, яке благо цікавить суб'єкта правового зв'язку. З приводу шлюбу  виникає, наприклад, маса правовідносин, але кожна з них має свій об'єкт. Тому «об'єкт правовідносин  — це те, на що спрямовані суб'єктивні  права і юридичні обов'язки суб'єктів». [26, с. 392] Таке розуміння об'єкта правовідносин  співпадає і з філософським трактуванням питання.

З питання об'єкту правовідносин  існують дві теорії: моністична (теорія єдиного об'єкта) і плюралістична (теорія множинності об'єктів).

Людська поведінка — єдиний об'єкт, тому і теорія називається  моністичною. Звичайно, людська поведінка  може бути об'єктом деяких правовідносин. Але якщо її вважати єдиним об'єктом  всіх правовідносин, то неможливо з'ясувати  зміст і призначення абсолютної більшості правовідносин. У них  інший об'єкт.

«Плюралістична теорія об'єкта правовідносин реально відображає різноманітність існуючих правовідносин, спирається на факти, практична, а тому вірна. Вона дає можливість показати різноманіття об'єктів правовідносин, а не зводити їх тільки доповедінки  зобов'язаної особи». [17, с. 293] Об'єкт  і суб'єкт — парні категорії. У практичному житті термін «об'єкт» співвідноситься не тільки з людиною  як розумною істотою, але й будь-яким іншим фрагментом діяльності (предметом, процесом, поведінкою). У загальних  взаємозв'язках суб'єкт може стати  об'єктом, і навпаки - об'єкт суб'єктом. Ось чому в цьому розумінні  у правовій науці ведуть мову щодо об'єктів і суб'єктів права, правопорушень, правовідносин, відповідальності, тлумачення і застосування законів, покарань тощо. У всіх цих випадках поняття об'єкта і суб'єкта не має цілком філософського  змісту, а служить в основному  лише операційним цілям.

«Об'єктом правового відношення виступає те, на що спрямовані суб'єктивні  права і юридичні обов'язки його учасників, іншими словами, — це ті суспільні цінності (блага), з приводу яких суб'єкти вступають у відносини». [11, с. 178]

А, наприклад, об¢єкти цивільних  правовідносин можуть бути визначені  як «матеріальні чи нематеріальні блага, з приводу яких складаються цивільні правовідносини». [32, с. 130] «Загальним для  всіх об'єктів суб'єктивних цивільних  прав є їх призначення для єдиної мети —здатності задовольняти законні  інтереси суб'єктів приватних прав». [33, с. 65]

«Трудові правовідносини – це правові відносини між  працівником і роботодавцем, які  виникають з моменту, коли працівник  допускається до роботи в роботодавця, незалежно від того, оформлений трудовий договір чи ні». [34, с. 25]

Суб'єктивне право відкриває  перед його володарем можливості щодо володіння, користування, розпорядження  майном, вести себе відповідним чином, претендувати на дії інших. Все це підлягає поняттю об'єкта.

Як відомо, загальним об'єктом (предметом) правового регулювання  є суспільні відносини. Проте  суспільні відносини досить складна  і багатоелементна реальність. Норми  права і правовідносини, які складаються  на їх основі, опосередковують не всі, а лише окремі види, фрагменти, ділянки, сфери цих відносин. Властиво, постає питання про те, що ж конкретно  може бути і фактично виступає об'єктом  різнобічних правовідносин. Різниця  між об'єктом права в цілому і об'єктами конкретних правовідносин, які виникають в результаті його дій, полягає в ступені конкретизації.

Розрізняють такі види об'єктів  правовідносин:

«1) Предмети матеріального  світу. До них відносяться речі. У  юридичному змісті речами є предмети природи в їхньому природному стані, а також створені в процесі  трудової діяльності людини, із приводу  яких виникає правовідносини. До речей  відносяться: засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери і  т.д. Купівля-продаж продуктів, промислових  товарів, міна, дарування, спадкування - це тільки деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального  світу». [1, с. 164]

«2) Продукти духовної творчості  — результат інтелектуальної (духовної, творчої) діяльності: твори мистецтва, літератури, живопису, кіно. З приводу  їх виникають правовідносини і саме вони цікавлять носіїв суб'єктивного  права — громадян, що відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори і т.д. Тут у суб'єкта інтерес  до об'єкта духовний. Якщо його ні, а  є інші прагнення управомоченної особи, то й об'єкт правовідносини буде іншим». [9, с. 952] Наприклад, громадянин купує книгу, що цікавить його як добуток  літератури. Об'єктом правовідносини в цьому випадку є продукт  духовної творчості. Та ж книга, придбана з єдиною метою - прикрасити інтер'єр квартири, для управомоченної —  не результат духовної творчості, а  предмет матеріального світу.

«3) Особисті немайнові блага  — нематеріальні блага, безпосередньо  пов'язані з людиною, її особистістю. Це життя, здоров'я, честь, достоїнство  людини. У випадку посягання на життя людини (при вчиненні убивства, наприклад) виникає охоронне кримінально-правові  відносини, об'єктом яких є саме життя  людини». [11, с. 153] У Кримінальному  кодексі України, як і в кримінальному  законодавстві закордонних держав, є спеціальні статті, що встановлюють кримінальну відповідальність за злочини  проти життя, здоров'я, свободи і  честі особи. Охороняються ці цінності і нормами інших галузей: адміністративного, цивільного, сімейного тощо.

«4) Поведінка учасників  правовідносин. Поведінка людини —  це взаємодія його з навколишнім  середовищем. Виражається вона або  в дії (активне поведінка), або  в бездіяльності (пасивна поведінка).

Поведінка може виступати  як об'єкт правовідносини, але це один з багатьох об'єктів, а не єдиний, як вважають представники моністичної  теорії. Об'єктом правовідносини є, як правило, поведінка зобов'язаної особи і значно рідше - поведінка  управомоченої». [17, с. 259]

«Результати поведінки учасників  правовідносин — ті наслідки, до яких призводить та чи інша дія чи бездіяльність. Багато правовідносин і встановлюються заради того, щоб шляхом поведінки  осіб домогтися визначеного результату. В цьому випадку не сама поведінка буде об'єктом правовідносини, а саме її результат». [2, с. 495] 

2.4 Юридичні факти

Правовідносини — динамічне  явище. Вони виникають, змінюються, припиняються, реалізуються. Динаміка правовідносин  пов'язана з реальними життєвими  обставинами, тобто з юридичними фактами.

Юридичні факти, поряд  з нормами права і правосуб'єктністю, є необхідною передумовою правовідносин. Без юридичних фактів неможливі  правовідносини. Наприклад, маючи право  на вступ у вуз і будучи право-дієздатним, громадянин може реалізувати це право  і вступити в правовідносини з  вузом лише за наявності юридичного факту — факту успішної здачі  вступних іспитів і зарахування  до навчального закладу.

«Юридичні факти — це конкретні обставини, що виникли  в житті певних суб'єктів, з настанням  яких правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків, тобто  виникнення, зміну або припинення правовідносин». [26, с. 352]

Ці факти стають юридичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, а внаслідок визнання їх такими державою, законом. Життя  — безперервний ланцюг різноманітних  фактів, явищ, дій, випадків, обставин, але не всі вони набувають юридичного значення, а тільки такі, які торкаються найбільш суттєвих інтересів суспільства, входять у сферу правового  регулювання і можуть спричинити юридичні наслідки.

«Юридичними фактами стають, як правило, ті життєві обставини, на які вказує правова норма. Так, розділ майна в натурі, що є загальною  індивідуальною власністю, стає юридичним  фактом і веде до припинення права  загальної індивідуальної власності  остільки, оскільки на це вказує норма». [35, с. 110] Факт реєстрації шлюбу в  органах загсу — юридичний  факт, тоді як обряд церковного вінчання — життєва обставина, але не юридичний  факт, тому що юридичні норми з ним  ніяких правових наслідків не зв'язують.