Особливості договору перевезення на всіх видах транспорту

Перевезення багажу оформляється видачею пасажиру багажної квитанції, а перевезення багажу здійснюється у тому ж транспортному засобі, у якому їде пасажир.

Оплата за багаж здійснюється при його здачі перевізнику і визначенні його ваги. Пасажир зобов’язаний своєчасно отримати багаж, доставлений у пункт призначення, де він безкоштовно зберігається протягом 24 годин. За подальше зберігання пасажир повинен сплатити відповідну грошову суму [22,c.90].

 

2.2.Проблеми та тенденції правового регулювання договору перевезення

 

Основними причинами виникнення проблеми є:

• недосконалість законодавства щодо регулювання діяльності автомобільних перевізників, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які забезпечують безпечність перевезень пасажирів та вантажів, та системи контролю за його дотриманням;
• недостатній обсяг фінансування витрат, пов'язаних з наданням соціально значущих послуг, за рахунок бюджетних коштів;
• відсутність системних підходів до забезпечення функціонування автомобільного транспорту.

Актуальною є проблема суперечливості правових норм, що містяться в ЦК України і в ГК України. Так, у п. 3 ст. 925 ЦК України передбачається, що до вимог, які випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосовується позовна давність в один рік. Одночасно, у ч. 5 ст. 315 ГК України зафіксовано, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Правова позиція ВГС У стосовно вищевказаної колізії є наступною. У ч. 1 ст. 223 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Згідно з ч. 5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк [2].

У разі порушення сторонами зобов’язань за договором перевезення, настає цивільно-правова відповідальність, встановлена договором, якщо інше не встановлено ЦК, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника за порушення договору перевезення характеризується певними особливостями:

- по-перше, в актах цивільного законодавства встановлено виключний перелік порушень договору, за які настає відповідальність перевізника;

- по-друге, транспортними статутами (кодексами) встановлені конкретні розміри штрафів за окремі порушення договору перевезення, які застосовуються до перевізника;

- по-третє, цивільним законодавством встановлено обмежену відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу (багажу);

- по-четверте, транспортними кодексами (статутами) встановлені підстави для звільнення перевізника від відповідальності.

До порушень договору перевезення, за які настає відповідальність перевізника, належать:

1) ненадання транспортного засобу;

2) затримка відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення;

3) прострочення доставки вантажу (багажу);

4) втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу (багажу).

Вантаж,  не виданий одержувачеві на його  вимогу  протягом тридцяти  днів  після  спливу  строку  його  доставки,  якщо більш тривалий строк не встановлений договором,  транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим .

Обмеженість відповідальності перевізника полягає у тому, що відповідно до ч.2 ст. 924 ЦК перевізник відповідає за  втрату,  нестачу,  псування  або пошкодження  прийнятих  до  перевезення вантажу,  багажу,  пошти у розмірі фактичної шкоди,  якщо не доведе,  що це сталося не з його

Вини [3].

Транспортними кодексами (статутами) встановлені підстави для звільнення перевізника від відповідальності.

Для розв'язання проблеми необхідно:

- удосконалити систему державного управління у галузі автомобільного транспорту, підвищити якість надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів шляхом:

- координації з іншими програмами, зокрема, розвитку автомобільних доріг, як державного, так і місцевого значення, розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів, енергозбереження, підвищення безпеки дорожнього руху;

- створення механізму надання соціально значущих послуг, зокрема перевезення пасажирів у сільській місцевості та осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- урегулювання відносин автомобільних перевізників, власників

автостанцій та органів виконавчої влади, суб'єктів господарювання, що здійснюють транспортно-експедиторську діяльність [21,c.122].

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.Шляхи вдосконалення організації транспортних перевезень

3.1.Шляхи та способи  вдосконалення організації транспортних  перевезень

 

На основі аналізу чинного законодавства України, теоретичного осмислення наукових праць із зазначеної проблеми, сформульовано низку узагальнень, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення правового регулювання правовідносин у сфері транспортних перевезень:

1. Адміністративні правовідносини  у сфері пасажирських перевезень  на залізничному транспорті забезпечують  всебічний розвиток транспортної  мережі як важливого елемента  соціальної цінності суспільства, обумовлюють структурні зміни  в економічному житті, несуть  відповідні матеріальні блага, гарантовані  права щодо задоволення зростаючих  потреб населення та промисловості.

2. Адміністративно-правове  регулювання правовідносин у  сфері пасажирських перевезень  становлять сукупність норм, прийомів  і способів, за допомогою яких  держава впливає на суспільні  відносини у зазначеній сфері  з метою всебічного забезпечення  правопорядку, запобігання та припинення  правопорушень, притягнення винних  до відповідальності та інших  способів впровадження в життя  державної політики у галузі  пасажирських залізничних перевезень.

3. До органів забезпечення  пасажирських перевезень на залізничному  транспорті належать органи державного  управління, підприємства, організації  і установи. Серед них: лінійні  управління УМВС України на  транспорті, господарсько-розрахункова  пасажирська служба Державного  територіально-галузевого об’єднання (залізниці), пасажирська служба  дирекції залізничних перевезень, вагонні депо та ін., які від  імені держави забезпечують якість  послуг при перевезенні пасажирів  на залізничному транспорті та  несуть відповідальність у встановленому  законом порядку.

4. Адміністративна відповідальність  за правопорушення у сфері  пасажирських перевезень на транспорті  найефективніше реалізується методом адміністративного примусу.

5. Аналіз умов діяльності  підприємств, установ та організацій, які входять в інфраструктуру  транспортних перевезень, засвідчує необхідність узгодження організаційних заходів з усіма зацікавленими державними органами, з органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями з метою забезпечення комплексного впливу на якість надання населенню послуг у перевезеннях, що і є метою організаційних засад правового регулювання.

6. Серед пріоритетних  напрямів удосконалення правового  регулювання правовідносин транспортних перевезень відзначено:

- по-перше, подальшу оптимізацію організаційно-управлінських засад правоохоронної діяльності транспортної міліції, служби охорони , транспортної прокуратури та інших органів;

- по-друге, необхідність подальшого розвитку різних форм співпраці між адміністраціями та органами внутрішніх справ на транспорті;

- по-третє, необхідність забезпечення удосконалення правової основи роботи служб та підрозділів транспортної міліції, їх взаємодію зі спеціалізованими підрозділами транспорту, які забезпечують охорону майна, безпеки громадян на об’єктах транспорту [25,c.102].

 

3.2.Зарубіжний досвід міжнародних транспортних перевезень

 

Досвід експорту транспортних послуг перевезення вантажів та пасажирів автотранспортом  міжнародного сполучення підтверджує, що понад 50 % усіх прибутків від цих послуг становлять автомобільні перевезення, решта - за рахунок надання послуг транспортно-експедиційного та автодорожнього сервісу.

Нині на шляхах міжнародних коридорів за їх основним спрямуванням та за відгалуженням функціонують 125 комплексів і пунктів транспортно-експедиційного й автодорожнього сервісу, в тому числі - 29 вантажних терміналів, 52 пункти автомобільного та 44 комплекси дорожнього сервісу.

Зарубіжний досвід міжнародних перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, за даними Ас МАП, доводить, що значну частину транспортно-експедиційного та автодорожнього сервісу становлять переробка вантажів, охорона вантажів на автомобільних терміналах, послуги міжнародного зв’язку, у тому числі оперативно-диспетчерського, автоматизованих розрахунків за перевезення, комунально-побутове обслуговування та інші елементи сервісу.

Виконання таких послуг перевізниками у Західній Європі дає змогу гарантувати доставку вантажів у стислі терміни (24-28 годин) по всій території Європи, забезпечує підвищення (на 20-25 %) завантаження автопоїздів у зворотному напрямку, скорочення (на 10-15 %) потоку незавантаженого автотранспорту, збільшення (на 30-40 %) продуктивності, в тому числі збільшення (на 15-20 %) прибутків від перевезень [27,c.173] .

За орієнтованими розрахунками на перспективу, рівень міжнародних автомобільних перевезень, автодорожнього сервісу на основних транспортних коридорах України можна збільшити в 2-2,5 рази за рахунок удосконалення нормативно-правової бази і значного переобладнання вантажних терміналів, пунктів автомобільного і дорожнього сервісу.

Для подальшого розвитку і підвищення рівня транспортних послуг та автодорожнього сервісу на автомобільному транспорті України у міжнародному сполученні необхідно:

• виконати комплекс науково-практичних розробок по створенню нормативної  правової бази , впровадженню прогресивних технологій, організації і управлінню міжнародними автомобільними перевезеннями, у тому числі транзиту, більш ефективному інвестуванню експортного потенціалу транспортного комплексу України, зрощуванню податкової системи та інвестиційної політики у сфері перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом міжнародними транспортними коридорами;
• сформувати єдину гнучку та дієспроможну інфраструктуру системи управління перевезеннями й автодорожнім сервісом (на базі діючих УДП «Укрінтеравтосервіс» Ас МАП, АТ «Укртранс» та інших профільних спеціалізованих організацій і підприємств, які мають відношення до міжнародних перевезень), яка б забезпечувала її надійне функціонування та зв'язок з Комітетом по внутрішньому транспорту (КВТ) Європейської економічної комісії (ЄЕК) ООН, Міжнародним союзом автомобільного транспорту (МСАТ) і Асоціаціями міжнародних автомобільних перевезень (Ас МАП) суміжних держав;
• вишукувати та залучати вітчизняних та зарубіжних інвесторів до розвитку та поетапного оснащення транспортних коридорів достатньою мережею комплексів, пунктів і об’єктів транспортного та автодорожнього сервісу, системою інформаційно-виробничих вузлів автоматизованого зв’язку й розрахунків за перевезення і надання автодорожнього сервісу, узгодженою з єдиною аналітичною системою міжнародного сполучення Європи та Азії;
• створити необхідні умови для виконання міжнародних перевезень автотранспортних засобів (які відповідають вимогам Євро-2 та Євро-3) у кількості та типажі, які задовольняють потреби вітчизняних перевізників, за умови виконання цих перевезень не менше як на 65-70 % від загального рівня обсягів перевезень автомобільним транспортом України у міжнародному сполученні;
• налагодити стабільну і якісну підготовку і перепідготовку висококваліфікованих спеціалістів, менеджерів та виробничого персоналу міжнародного перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, а також випуск відповідної юридичної, правової, інформаційної, нормативної та методичної літератури з цих питань;
• Через Україну повинно проходити як мінімум сім транс’європейських коридорів, в їх числі:
• спрямування з Фінляндії в Грецію - критський коридор № 9 (стародавній шлях із варяг в греки);
• спрямування з Італії через Центральну Європу, Україну і далі - критський коридор № 5;
• спрямування з Північної Європи до Києва і далі – критський коридор № 3.