Договір страхування

У цих спорах «постраждалою» стороною є страхувальник або вигодонабувач за договором страхування, який вимагає від страховика виконання його головного обов'язку по здійсненню страхової виплати, тобто йдеться про невизнане право страхувальника (вигодонабувача) на отримання страхового відшкодування.[6;c.25]

З настанням страхового випадку у страхувальника (вигодонабувача) виникає право на отримання страхової виплати від страховика, проте для реалізації даного права страхувальнику необхідно виконати покладені на нього договором страхування обов'язки.

Відповідно до зазначених норм та умов договору у разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний: вжити необхідних заходів щодо усунення причин, здатних викликати додаткові збитки; у визначений в договорі строк повідомити страховика про настання страхового випадку (інакше у страховика виникає право на відмову у здійсненні страхувальнику страхової виплати); подати письмову заяву встановленої форми про виплату страхового відшкодування; надати страховику всю необхідну інформацію стосовно завданого збитку, документи для встановлення відповідальності та розміру втрат.

3. Стягнення безпідставно виплаченого  страхового відшкодування (страхової  виплати).

Ця категорія справ має місце в ситуації, що є протилежною попередній: коли страховик здійснив страхувальнику страхову виплату, а потім виявилось, що така виплата насправді була безпідставною, тобто мали місце зловживання з боку страхувальника або помилка самого страховика.

Наприклад, страхувальник виконував свої обов'язки за договором недобросовісно: сприяв настанню страхового випадку, або інсценував його настання, або надав відомості, за якими подія, що сталася, підпадає під визначення страхового ризику за договором, а в дійсності її не можна віднести до страхового випадку, або отримав повне відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, проте не повідомив про це страховика і отримав відшкодування ще й від нього, - тобто були обставини, які позбавляють страхувальника права на отримання страхової виплати, надаючи страховикові право відмовити у виплаті страхового відшкодування. Або була зроблена помилка в розрахунках, і страхувальнику виплатили суму, що перевищує належне йому за договором (страхову виплату).[30;c.64]

4. Регресні вимоги страховиків  до третіх осіб.

Характерною ознакою цієї групи справ є те, що необхідним учасником у спірних відносинах виступає третя особа, яка, як правило, не була стороною у договірних відносинах між страховиком і страхувальником. Йдеться про ситуацію, коли після виплати страхового відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування страховиком, до останнього переходить право вимоги страхувальника до третьої особи про відшкодування збитків, завданих нею застрахованому майну страхувальника. Ці положення застосовуються лише при майновому страхуванні, і не прийнятні при особистому страхуванні.

Так звана «суброгація» покликана захистити інтереси страховика. Проте реалізація цього захисту багато в чому залежить від платоспроможності особи, що завдала збитків. Крім того, бувають випадки, коли винна особа є невідомою ані страхувальнику, ані страховикові - тоді скористатися цим правом останньому неможливо.[15;c.267]

Ще один аспект - це можливість обмеження або виключення з умов договору переходу права вимоги до страховика. Страхувальнику при укладенні договору необхідно дуже уважно проаналізувати положення договору та їх прийнятність за певних фактичних обставин.

 

              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Окремі аспекти договору страхування та їх виконання

3.1. Зобов’язання з добровільного  та обов’язкового страхування

 

Відповідно до установчих документів та одержаної ліцензії страховики можуть здійснювати такі види страхування:

1) особисте — страхування життя; від нещасних випадків; медичне  страхування;

2) майнове — страхування засобів  наземного, повітряного, водного транспорту; страхування вантажів; інших видів майна; фінансових ризиків;

3) відповідальності;

4) перестрахування;

5) інші види страхування, визначені  в ліцензії.

Однією з тенденцій удосконалення страхового законодавства є пріоритетний розвиток різних видів добровільного страхування. Підставами виникнення зобов'язань з добровільного страхування виступають договори майнового чи особистого страхування або перестрахування. Приблизний перелік видів добровільного страхування дається у ст. 6 Закону України "Про страхування". До них належать такі види страхування:

— страхування життя;

— страхування від нещасних випадків;

— страхування здоров'я на випадок хвороби;

— страхування інвестицій;

— страхування засобів залізничного, водного, повітряного транспорту;

— страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими органом, уповноваженим здійснювати нагляд за страховою діяльністю.[28;c.48]

За загальними правилами, договір страхування є реальним, бо до внесення першого страхового платежу він не набирає чинності, якщо інше не передбачено умовами страхування. Він укладається у письмовій формі шляхом видачі страху­вальникові страхового свідоцтва (сертифіката), а в морському страхуванні — поліса.

Зобов'язання зі страхування припиняється з таких підстав:

— за згодою сторін;

— закінчення строку, на який був укладений договір;

— виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

— несплата страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

— ліквідація страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина, за винятком випадків, передбачених законодавством України;

— ліквідація страховика або страхувальника — юридичної особи в порядку, встановленому законодавством України;

— прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

— наявність інших випадків, передбачених законодавством України. Зобов'язання зі страхування може бути достроково припинене на вимогу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити страхове зобов'язання будь-яка сторона повинна повідомити іншу не пізніше як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено[10;c.153]

У разі дострокового припинення зобов'язання на вимогу страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням витрат, яких він зазнав (викупна сума). Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. У разі дострокового припинення страхування на вимогу страхо­вика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат, яких він зазнав (ст. 1016 ЦК України, ст. 28 Закону України "Про страхування").

У випадках, передбачених законом або іншими нормативно-правовими актами, проводиться страхування без укладення договору (обов'язкове страхування).

Обов'язковість страхування полягає в тому, що воно виникає на підставі закону незалежно від волі його учасників. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законодавчих актів, у яких встановлюються: види майна, що підлягає обов'язковому страхуванню; події, з приводу яких проводиться страхування; обсяг (норма) страхового забезпечення; визначаються права та обов'язки сторін страхових правовідносин; порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів; передбачаються санкції за прострочення платежів тощо.[23;c.48]

Юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення зобов'язання з обов'язкового майнового страхування, є факт наявності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування за первинними документами тощо. Майно вва­жається застрахованим незалежно від волі страхувальника і від сплати ним страхових платежів. Підставами для виникнення зобов'язання з обов'язкового страхування пасажира є укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

За зобов'язанням з обов'язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпечення.

Перелік видів обов'язкового страхування дається у ст. 7 Закону України "Про страхування". Зокрема, в обов'язковому порядку здійснюються такі види майнового страхування:

— страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

— страхування майнових ризиків за угодами про розподіл продукції;

— страхування об'єктів космічної діяльності тощо.

Страхування державного майна, зданого в оренду, здійснюється відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна". Зокрема, в обов'язковому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релігійним організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.[11;c.4]

У ст. 7 Закону України "Про страхування" передбачено випадки проведення обов'язкового особистого страхування (спеціалістів ветеринарної медицини, спортсменів вищих категорій, медичне страхування, від нещасних випадків на транспорті тощо).

Зокрема, обов'язкове особисте страхування пасажирів та водіїв від нещасних випадків проводиться на транспорті. Воно стосується пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв, машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден, працівників бригад медичної допомоги — на час керування транспортним засобом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутрішнього водного транспорту, внутрішньоміського сполучення і переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.

Страхувальниками у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажирів відбувається за їх рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір.

 Страховими випадками у цьому  виді страхування є:

а) загибель або смерть застрахованого;

б) травма застрахованого при встановленні йому інвалідності;

в) тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.[27;c.801]

До недавнього часу обов'язкове особисте страхування проводилось і щодо певних категорій осіб (насамперед працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосувалося військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо.

 

 

 

 

3.2. Підстави звільнення страховика  від обов’язку за страховими               виплатами

 

За наявності достатніх підстав страховик може відмовити у виплаті страхової суми чи відшкодування. Такими підставами є:

   1) умисні дії страхувальника (або особи, на користь якої укладено договір страхування), спрямовані на настання страхового випадку.   Водночас якщо дії страхувальника були пов'язані з виконанням ним громадського чи службового обов'язку, вчинялися в стані необхідної оборони або захисту життя, здоров'я, майна, честі, гідності та ділової репутації, це не може бути підставою для відмови у виплаті;

   2) вчинення страхувальником  чи вигодонабувачем умисного  злочину, що призвів до страхового  випадку;

   3) надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

   4) несвоєчасне повідомлення  про настання страхового випадку;

   5) створення перешкод для  проведення страхового розсліду

вання для визначення обставин, характеру та розміру збитків;

   6) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від винної особи.

   Залежно від виду страхування  підставами для відмови у виплаті  страхової суми можуть бути  й інші обставини. Так, за обов'язковим  особистим страхуванням такими підставами можуть бути: відмова пасажира виконати законні вимоги начальника потягу чи водія автобусу; порушення правил тренування спортсменом вищої кваліфікації; недотримання правил особистої гігієни лікарем тощо.