Цінні папери як об΄єкт цивільного права України.

Після переведення цінних паперів у „бездокументарну” форму права власності на цінні папери посвідчуються на „рахунках у цінних паперах”, записи на яких є повним замінником паперового носія. Зміна інформації на „рахунку у цінних паперах” тягне за собою передачу або обмеження прав за цінними паперами при “бездокументарній” формі їхнього існування. Подальше переміщення (передача) сертифікатів цінних паперів після знерухомлення цінних паперів, розміщених у “документарній” формі, не тягне за собою передачі будь-яких прав, а носить виключно технічний характер.

Отже, запис у реєстрі має доказове значення для всіх емісійних цінних паперів. І якщо для документарних цінних паперів він підтверджує право на папір поряд із сертифікатом, то для „бездокументарних” він підтверджує не право на папір, а безпосередньо наявність у зареєстрованої особи прав, що посвідчуються „бездокументарним” цінним папером, і слугує єдиним доказом цього.

Зокрема, доволі дискусійним залишається питання про передачу права на „бездокументарні” цінні папери та прав за ними.

Із позиції прихильників точки зору неможливості існування права на право, права на „бездокументарний” цінний папір не існує. Відповідно, право на папір не передається, а відбувається лише передача прав, які посвідчуються цінним папером.

Е.А. Суханов вважає, що уступка вимоги є єдиним правочином у випадку передачі прав, що посвідчуються цінними паперами. “Відчуження (передача) прав акціонерів, – зазначає він, – відбувається ... не шляхом купівлі-продажу цінних паперів (оскільки їх не існує, а “запис” не може бути об’єктом купівлі-продажу), а шляхом уступки права вимоги (цесії), відповідно до норм зобов’язального права... Тому об’єктом купівлі-продажу можуть бути лише деякі “документарні” цінні папери” [4, c. 111].

Така думка обумовлюється впливом теорії, котра не визнає „бездокументарні” цінні папери об’єктами права власності, а відносини купівлі-продажу, зазвичай, пов’язує із переходом права на річ. В.А. Дозорцев вважає, що “...правила договору купівлі-продажу не можуть застосовуватися до передачі зобов’язальних прав і обов’язків від одного суб’єкта іншому. Якщо до зобов’язальних прав застосовувати норми про купівлю-продаж, то вони суперечитимуть правилам про уступку вимоги... Відмінність уступки вимоги і переводу боргу від купівлі-продажу є пов’язаною саме із нематеріальним характером об’єкта” [4, c. 112].

Отже, доктрина, за якою у якості об’єктів права власності визнаються лише матеріальні речі, не бажає визнавати нематеріальні речі об’єктом купівлі продажу, пропонуючи скористатися для передачі прав інститутом цесії.

Протилежну позицію було втілено законодавцем у відповідних положеннях Цивільного кодексу України (надалі – ЦК). У ст. 655 ЦК для визначення договору купівлі-продажу використовується термін “майно”. Зі змісту ст. 190 ЦК („Майно”) є зрозумілим, що усі цінні папери (незалежно від форми випуску) підпадають під це поняття. Законодавець навіть пішов далі та окремим положенням закріпив можливість права вимоги бути предметом договору купівлі-продажу.

Таким чином, під час купівлі-продажу „бездокументарних” цінних паперів продається не запис на рахунку, а сукупність прав. Це можна підтвердити на наступному прикладі. Як зазначалося, на підтвердження права власності на „бездокументарну” акцію її власникові видається виписка із реєстру. Ця виписка є повним відображенням запису у реєстрі. Але, звичайно, вона не є цінним папером і відповідно до ст. 5 Закону про Національну депозитарну систему не може бути предметом договорів, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери. Отже, об’єктом у цьому випадку є зафіксована у реєстрі сукупність прав.

Таку позицію підтримує Л.Р. Юлдашбаєва, котра вважає, що хоча „бездокументарний” цінний папір як об’єкт зобов’язального права не повинен бути об’єктом права власності, і утримувача „бездокументарного” цінного паперу, відповідно, не можна назвати його власником, але на „бездокументарний” цінний папір поширюються деякі елементи речово-правового режиму. Наприклад, він може бути об’єктом договору купівлі-продажу – основного договору, що використовується у цивільному обігу [4, c. 76].

Отже, незалежно від нематеріальності прав, посвідчених „бездокументарним” цінним папером, купівля-продаж їх є можливою. У цьому випадку просто необхідно розмежовувати уступку вимоги і договори, на підставі яких вона здійснюється.

Найважливіший висновок щодо виникнення права власності на цінний папір полягає у тому, що зі зникненням документа, бланка цінного папера, зникає і подвійність цінного паперу: залишається лише “право із паперу”.

Відповідно до ст. 5 Закону про Національну депозитарну систему право власності на іменні цінні папери, випущені у бездокументарній формі, а також на знерухомлені іменні цінні папери та цінні папери на пред’явника, переходить до нового власника із моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Перехід права власності на „бездокументарний” цінний папір фіксується, таким чином, тільки у реєстрі, що означає й облік у реєстрі прав за папером.

Отже, для „бездокументарних” цінних паперів визначення моменту переходу права власності на папір суттєво спрощується. Перехід права власності на цінний папір та зобов’язань за ним у системі депозитарного обліку відбувається разом із зарахуванням його на рахунок у зберігача.

ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ОБЛІКУ ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА “БЕЗДОКУМЕНТАРНІ” ЦІННІ ПАПЕРИ В УКРАЇНІ

Для належного забезпечення обігу цінних паперів (укладання та виконання правочинів щодо цінних паперів, не пов’язаних із їх випуском) є необхідним існування досконалої облікової системи на організованому ринку цінних паперів. Головним завданням системи обліку є підтвердження наявності правовідносин, у які вступають суб’єкти обігу щодо цінних паперів. 

Система обліку прав за іменними цінними паперами (надалі – система обліку) є сукупністю записів про власників іменних цінних паперів, їх представників, довірчих управителів, заставодержателів, інших осіб, які наділяються відповідними правами щодо цінних паперів, а також про номінальних утримувачів цінних паперів, котрі містять інформацію, яка дозволяє ідентифікувати названих осіб, а також вид цих іменних цінних паперів, їх номінальну вартість і кількість, вид і правову природу зареєстрованих прав за цими цінними паперами, характер зареєстрованих обмежень в обігу або реалізації прав за іменними цінними паперами, найменування органу державної влади, який встановив таке обмеження, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Реєстрації у системі обліку прав за іменними цінними паперами підлягають виникнення, передача (перехід) і припинення прав за іменними цінними паперами, що мають місце у випадку будь-якої зміни власника цінних паперів або іншої уповноваженої за ними особи (у тому числі заставодержателя), будь-якого цивільно-правового обмеження їх прав, а також будь-якої передачі цінних паперів номінальному утримувачу. Реєстрації у системі обліку прав за іменними цінними паперами підлягають також обмеження публічно-правового характеру в обігу або у реалізації прав за іменними цінними паперами (арешт, податкова застава, обмеження у розпорядженні тощо), встановлені судом або іншим органом державної влади, наділеним такими повноваженнями відповідно до законів України.

Право вибору системи обліку прав за іменними цінними паперами належить власнику цінного паперу і залежить від форми випуску цінних паперів. Власник іменних цінних паперів або його представник має право змінити систему обліку іменних цінних паперів.

Сьогодні в Україні система обліку права власності на цінні папери складається із двох функціонально відокремлених компонентів: обліку права власності, який здійснюється реєстраторами, та депозитарного обліку права власності на цінні папери. Саме в основу депозитарного обліку покладається облік цінних паперів, випущених у бездокументарній формі або знерухомлених цінних паперів, що “трансформувалися” у записи на рахунках через необхідність надати більшої мобільності такому фінансовому інструменту, як паперовий цінний папір.

Законом про Національну депозитарну систему депозитарний облік визначається як облік цінних паперів на рахунках власників цінних паперів у зберігачів або облік на рахунках у цінних паперах, який здійснює депозитарій для зберігачів та емітентів. Із прийняттям згаданого закону депозитарний облік отримав своє нормативне закріплення як технологічно більш досконала система, що відповідає потребам часу.  

Сьогодні в Україні відбувається реформа, суть якої полягає у переведенні більшості цінних паперів із документарної у бездокументарну форму випуску. Проте через нерозвиненість концепції “бездокументарних” цінних паперів постають проблеми правового регулювання процедур і умов учинення правочинів щодо цінних паперів, зокрема, передачі прав за цінними паперами внаслідок виконання таких правочинів.

Вимога щодо „бездокументарності” цінного паперу у системі депозитарного обліку, насамперед, ґрунтується на технічних вимогах до створення сучасної інфраструктури фондового ринку в Україні. Закріплення Законом про Національну депозитарну систему поняття рахунків у цінних паперах як рахунків, що ведуться зберігачами для власників цінних паперів та депозитаріями для зберігачів щодо обслуговування операцій із цінними паперами, стало остаточним кроком до перетворення цього поняття із виключно облікової на правову категорію.

Важливість цього питання полягає у тому, що саме зміна записів на рахунку у цінних паперах тягне за собою передачу прав за цінними паперами при „бездокументарній” формі цінного паперу. У такому значенні рахунок є синтетичним носієм інформації, який є еквівалентом паперового цінного паперу.

Із метою однозначного застосування до цієї категорії положень цивільного законодавства постає необхідність чіткого визначення рахунку як юридичної категорії і облікових записів у ньому, котрі поступово замінюють матеріальні символи цінних паперів (об’єкти речових прав). В.В. Посполітак зазначає, що рахунок у цінних паперах розглядатиметься як юридична категорія, а записи в ньому – як аналог матеріальних об’єктів, якщо він відповідатиме наступним критеріям:

– По-перше, рахунок як юридична категорія є можливим лише для тих видів майна, матеріальні носії яких є юридичною фікцією. Рахунок у цьому випадку повністю замінює матеріальний носій, а тому, як замінник матеріального носія, не може існувати для об’єктів цивільного права, що мають товарні властивості. Тобто, важливим є тільки факт існування матеріального носія, а не його якісні характеристики.

– По-друге, рахунок повинен бути призначений безпосередньо для обліку цінних паперів. Наприклад, усі балансові рахунки депозитарного обліку є відображенням прав за цінним паперами. Але лише частина цих рахунків є безпосередньо призначеною для обліку цінних паперів. Законодавство України пов’язує цінні папери тільки із «рахунками у цінних паперах», що відкриваються на пасивних рахунках у зберігача.

– По-третє, рахунок повинен бути відкритий у іншої особи. Лише запис на рахунку, який ведеться іншою особою (зберігачем), а не у власному обліку юридичної особи – власника, може прирівнюватися до цінних паперів. Єдиним виключенням на ринку цінних паперів може бути «головний депозитарій», оскільки саме він є кінцевим пунктом у ланцюжку проходження „бездокументарних” цінних паперів. Однак, категоричність висновку про те, що вести рахунок у самого себе неможливо, є сумнівним, хоча саме таке ведення рахунків у цінних паперах підвищує можливість зловживань [3, с. 96-97].

Виходячи зі складної правової природи цінних паперів, яка передбачає можливість вирізняти права на цінні папери як на об’єкт, що прирівнюється до речей, і прав за цінними паперами, не є можливим передати право власності на цінний папір без права за цим цінним папером, і навпаки. Отже, одне право завжди слідує за іншим. Таким чином, облік права на цінні папери є, відповідно, обліком прав за цінним папером.

Слід зауважити, що за своїм змістом діяльність із ведення реєстрів (облік, що ведеться реєстраторами) та депозитарна діяльність є подібними між собою. Але слід згадати про основні відмінності між реєстратором і депозитарієм, що полягають у наступному:

1) депозитарій є установою, котра  здійснює облік цінних паперів  у бездокументарній формі, забезпечує нормальну роботу вторинного ринку цінних паперів, тобто ринку, на якому відбувається активна купівля-продаж цінних паперів різних емітентів. Депозитарій, насамперед, є необхідний активним учасникам вторинного ринку цінних паперів, тобто торговцям цінними паперами, великим інвесторам.

Реєстратор є установою, що здійснює облік цінних паперів, випущених у документарній формі. Його послуги більшою мірою є потрібними „пасивним” власникам цінних паперів, що не мають наміру здійснювати операції на фондовому ринку, – великим інвесторам – власникам значних пакетів акцій, або, навпаки, дрібним акціонерам, які не мають наміру продавати свої пакети.

2) клієнти депозитарію – депоненти, якими можуть бути торговці  цінними паперами, інститути спільного  інвестування, довірчі товариства, інші депозитарії, з якими депозитарій  укладає договір і за вказівкою  яких виконуються відповідні  операції із цінними паперами.

Клієнтами реєстратора є емітенти цінних паперів. Із ними реєстратор укладає договір на ведення реєстру цінних паперів і зобов’язується оформляти усі зміни прав власності на цінні папери. Операції зі зміни прав власності виконуються, насамперед, за вказівкою власників цінних паперів, а не емітентів.