Використання дидактичних ігор у вивченні географії

18

ВСТУП

 

Гра дитини — це лабораторія життя.

С. Т. Шацький

У наш час, коли особлива увага приділяється особистісно орієнтованому навчанню, однією з важливих умов формування пізнавального інтересу до предмету є стосунки учителя й учнів: взаємний інтерес один до одного, уміння і бажання вчителя бачити в кожному учневі неповторну особистість. Головне завдання школи — формування гармонійно розвиненої, активної, творчої особистості, яка буде здатна навчатися протягом всього життя, уміти застосовувати знання в певних ситуаціях. "Тому важливо, щоб учитель не допускав розумового ледарства на уроці, яке В. Сухомлинський вважав «небезпекою, що морально калічить людину», щоб навчання було цікавим та ефективним для всіх дітей, а спілкування радісним і корисним.

Учитель має постійно стимулювати в учнів прагнення піднятися вище того, що вже ними досягнуто, почуття власної гідності, добрий настрій, при якому працюватимете швидше й результативніше.

Для цього треба поєднувати комплекс методів і прийомів, які активізують творчу пізнавальну діяльність усіх без винятку учнів шляхом взаємовпливу: учитель — учень — учні — учитель [12].

Сьогодні як ніколи широко усвідомлюється відповідальність суспільства за виховання підростаючого покоління. Основне завдання педагога — використати всі можливості й ресурси для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Значну роль у сфері виховання й навчання відіграють ігрові методи як засіб підвищення пізнавального інтересу учнів. Гра полегшує їм засвоєння й закріплення матеріалу, підвищує інтерес до процесу навчання, допомагає розкрити здібності. Набагато легше використовувати прямі засоби впливу: наказ, вимогу, вказівку, нагадування, пораду, домовленість. Але вони сковують дитину, знижують її активність і найчастіше викликають протилежний ефект. Гра ж належить до непрямого методу впливу, коли дитина не відчуває себе об'єктом впливу дорослого, є повноправним суб'єктом діяльності. Тому в процесі гри діти самі прагнуть до подолання труднощів, самі ставлять завдання і виконують їх. Гра — це той засіб, де виховання переходить у самовиховання. Саме під час гри створюються відносини між дорослим і дитиною. Ці відносини лежать в основі особистісного підходу, коли педагог орієнтований на особистість дитини в цілому, а не лише на її функції як учня. Ігровий метод залучення школяра до діяльності та спілкування передбачає саме особистісний підхід, стимулює активність і залучає учнів до творчої діяльності. Саме ці завдання ставить перед собою сучасна система освіти [8].

Філософи стверджують, що «гра — це особлива форма дитячого життя, вироблена або створена суспільством для керування розвитком дитини; щодо цього вона є особливим педагогічним утвором, хоча творцем її були не окремі люди, а суспільство в цілому, а сам процес виникнення й розвитку гри був «масовим»... процесом, у якому природничо-історична закономірність «пробивалася» крізь різноманітну свідому діяльність окремих людей». Насамперед гра — це породження діяльності, за допомогою якої людина перетворює, змінює навколишній світ. У грі вперше формується і проявляється потреба дитини «впливати на світ, стати суб'єктом», хазяїном своєї діяльності. Ця особливість гри приховує значні творчі можливості, готує дитину до майбутнього життя, прийняття самостійних рішень і аналізу різних ситуацій [14].

Отже, на сучасному етапі розвитку освіти ігрова форма діяльності учнів забезпечує організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Зважаючи на актуальність даної проблеми була вибрана така тема курсової роботи : “Використання дидактичних ігор, як один із шляхів підвищення ефективності уроків географії”.

Мета даної роботи – проаналізувати ефективність використання дидактичних ігор під час вивчення географії.

Завдання даного дослідження.

1. Проаналізувати стан проблеми використання дидактичних ігор в науково-педагогічній і методичній літературі.
2. Визначити роль пізнавальних дидактичних ігор в навчально-виховному процесі під час вивчення географії.
3. Розробити конспект уроку з географії з використанням елементів дидактичної гри.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів і висновків. Список використаної літератури включає 21 найменувань. Курсова робота викладена на 34 сторінках друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ДИДАКТИЧНІ ІГРОВІ ФОРМИ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ, ЯК СПОСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

 

1. Гра, як особливий вид спільної пізнавальної діяльності

 

Аналіз дефініцій поняття «гра» показує, що, як правило, гру уявляють як штучне утворення з вигаданими умовами та правилами, як моделювання, імітацію діяльності, яка дозволяє здійснити підготовку до майбутнього життя. Часто гру зв'язують з різними рольовими цілями і взаємодією ролей, із багатоальтернативними розв'язаннями. Залежно від того, які підстави покладені в основу ігор, існує багато видів їх класифікацій, серед них: за характером відображення дійсності, за технологією створення, за цілями, за кількістю ролей, за ступенем імпровізації. В. Семенов виділяє інтерактивні ігри з опосередкованим впливом на учня (ребуси, кросворди); інтерактивні ігри з безпосереднім впливом на учня (сюжетно-рольові ігри); неінтерактивні ігри (індивідуальні ігрові завдання). Цей же дослідник класифікує ігри і за ступенем імпровізації: ігри з ролями і сюжетом (імпровізовані); ігри з чітким канонічним сюжетом [канонічні] безсюжетні ігри (кросворди). І. Селевко виділяє сюжетні, рольові, ділові, імітаційні та ігри драматизації. І. Душина і Г. Понурова поділяють ігри на природні і штучні, у свою чергу штучні автори підрозділяють на імітаційні і не імітаційні. В основу підрозділу ігор на імітаційні і не імітаційні І. Душина і Г. Понурова беруть технологію їхнього створення. Так, якщо під час використання гри моделюється який-небудь досліджуваний процес чи імітується якась реальність, то такі ігри відносять до підгрупи імітаційних ігор. «Дана класифікація базується, як правило,  на двох ознаках: наявність моделі процесу (діяльності) і наявність ролей». При цьому в підгрупу імітаційних ігор автори включили наступні види ігор: розігрування ролей, ігрове проектування, ділові ігри й аналіз конкретних ситуації.

Російський учений і методист В. Максаковський звертає увагу на велику роль ігор в процесі навчання географії в європейських країнах і наводить найбільш просту класифікацію за характером дій і змісту: навчальні (ігрові дошки, головоломки, і т. ін.); рольові, які дають можливість вільно «зіграти» роль, взяту з реального життя; імовірнісні (імітаційні, ситуаційні), в яких діяльність відбувається за складеним сценарієм [19].

Гра як особливий вид спільної діяльності включає в себе наступні характеристики ефективної організації навчання: активність, динамічність, емоційність, колективність, проблемність, самостійність, системність, моделювання, рольова взаємодія, результативність, різноманітність видів оберненого зв'язку, змагання.

Під час гри забезпечується високий ступінь активності всіх її учасників. Гра — це рух, розвиток, активна взаємодія в динаміці подій і явищ. Фактор часу в грі має таке ж значення, як і в реальному житії: тимчасові обмеження вимагають від кожного учасника гри так організувати індивідуальну і спільну діяльність (не окремі її компоненти, а системну цілісність), щоб досягти мети гри у відповідності з раніше поставленими вимогами швидкості і точності. Динамічність подій і явищ у грі вилучає нудьгу, повторення, звичні враження і разом з тим забезпечують новизну, неповторність, раптовість ситуацій, рішень, дій. що, у свою чергу, мас великий вплив на емоційну сферу кожного учасника гри. Залучення емоцій, в діяльність приводить до активізації механізмів, що викликають бажання до участі в грі (зникає необхідність примушувати учнів до діяльності з боку вчителя). Емоційність гри є впливовим стимулом пізнавального інтересу як провідного мотиву навчально-пізнавальної діяльності, що примушує кожного учасника ретельно вивчати предмет гри, спостерігати, здогадуватись, згадувати, порівнювати, шукати в наявних знаннях пояснення, засвоювати нові знання і самостійно знаходити вихід із ситуації, що склалась. Самостійність і системність — аксіоми ігрової діяльності людини, оскільки будь-яка гра - не самостійна діяльність, а імітаційна модель, що є складовою предмету гри,— складна система. До активної самостійної діяльності кожного учасника гри спонукає і дух змагання, яким насичена вся гра. Змагання мобілізує весь потенціал інтелектуальних, духовних, фізичних можливостей людини, сприяє встановленню атмосфери довіри, співпраці, взаємодопомоги.

Гра є таким видом діяльності, в якому в найбільшій мірі реалізується обернений зв'язок як необхідний компонент самоконтролю й рефлексії. Самоконтроль в наш час все частіше розглядається як здатність особистості до самоуправління і саморегулювання, тобто свідомої дії на власну психічну активність. Чим вищий рівень самостійності в діяльності, тим різноманітніший і міцніший самоконтроль, тим менша потреба людини в зовнішньому контролі.

Будь-яка гра в якості однієї з основних ланок передбачає рефлексію самої гри та її результатів. Якщо самоконтроль в основному спрямований на встановлення ступеня збігу очікуваного результату і реального безпосередньо в процесі діяльності, то рефлексія — віддалений в часі аналіз, перегляд не тільки процесу гри, а місця і ролі себе та інших учасників у грі, індивідуальних особливостей, що сприяють або заважають досягненню мети гри. Рефлексія дозволяє кожному учаснику гри оцінити себе та інших як мінімум в трьох позиціях: хто я (він) є в дійсності; яким я (він) бачу самого себе; яке бачення мене (його) іншим? Таке трьохпозиційне бачення особливостей кожного учасника гри має великий вплив на рівень самоусвідомлення особистості, яке в певній мірі проявляється в самооцінці [11].

Для переважної більшості учнів характерною є неадекватна оцінка себе як особистості, тобто переоцінювання або недооцінювання своїх якостей. В спільній, а тим паче в ігровій діяльності завдяки рефлексії відбувається корекція самооцінок, при цьому провідна роль належить не учителеві, а самим учням.

Звідси рефлексію можна розглядати як важливу передумову досягнення виховної мети навчально-пізнавальної діяльності — розвиток особистості і колективу. Сфера ігрової діяльності учнів охоплює і матеріальний, і ідеальний світ: реальне і абстрактне, відоме і невідоме, просте і складне,сучасне і майбутнє.

Однак ігрова діяльність не виникає спонтанно, а здійснюється за певних умов:

а) навчальний матеріал має бути закладений у змісті гри;

б) дидактична ціль ставиться перед школярами у вигляді ігрового завдання;

в) у процесі навчання вводиться елемент змагання, який перетворює ігрове завдання па дидактичне;

г) поетапне виконання поставлених завдань призводить до прогнозованого результату.

Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок.

Навчальна ігрова діяльність на уроках — один із методів активізації самостійної пізнавальної діяльності школяра. Ігрові методи знаходять нині застосування в найрізноманітніших сферах діяльності.

 

2. Класифікація та складові частини дидактичної гри

 

До шляхів активізації навчально-пізнавальної  діяльності учнів належить використання дидактичних ігор у навчально-виховному процесі. Гра як метод навчання має давню історію. Вона широко застосовується в народній педагогіці.  В сучасній школі ігрова діяльність використовується як: метод навчання; окрема форма навчання; технологія позакласної роботи.

Визначення місця й ролі ігрової технології в навчальному процесі великою мірою залежить від розуміння вчителем функцій і класифікації дидактичних ігор.

Дидактична гра відрізняється від гри взагалі суттєвою ознакою — наявністю чітко поставленої мети навчання й відповідного їй педагогічного результату. Виокремлено такі компоненти ігрової технології: мотиваційний, орієнтаційно-цільовий, змістово-операційний, ціннісно-вольовий, оцінковий. Ці компоненти тісно взаємопов'язані й у сукупності визначають технологічну структуру гри, до якої входять такі елементи: настанова на гру, завдання, правила гри, ігрові ситуації, ігровий стан, сюжетно-ігрові дії, результат гри.

Взаємозв'язок компонентів ігрової технології зі структурними елементами гри такий:

Компонент ігрової технології                        Структурні елементи гри

Мотиваційний                                                Настанова на гру

                                                                              Ігрова ситуація

Орієнтаційно-цільовий                                      Завдання гри

Змістово-операційний                                      Правила гри, ігрові дії

Ціннісно-вольовий                                       Ігровий стан

Оцінковий                                                            Результат гри

Настанова на гру сприяє формуванню позитивної мотивації учнів, активізує їхнє мислення, уяву. її форма має бути захоплюючою, наприклад: «Уявіть, що ви потрапили в тропічний ліс...». Ігрова ситуація може розгортатися в уявному просторі. Завдання гри можуть бути ігрові та навчальні, а для їх поєднання розробляються правила гри, які реалізуються у вигляді ігрових дій. Під час гри в учнів виникає ігровий стан, який супроводжується певними емоційними переживаннями, активізацією уяви, містить елементи змагання. Результат гри для вчителя полягає в показниках рівня знань і вмінь, норм поведінки, а для учнів — у досягненні певних цілей.

Дидактична гра сприяє формуванню партнерських взаємовідносин між учителем і учнями, що сприяє демократизації й гуманізації навчального процесу.

Є чимало класифікацій дидактичних ігор. За особливостями прояву в них рольової діяльності та правил гри розрізняють ігри з правилами й творчі. До ігор із правилами належать настільні ігри, ігри-змагання та рухливі ігри на місцевості.

Настільні ігри мають чіткі правила й ставлять перед учнями конкретні завдання, наприклад: «Складіть кросворд на тему «Гідросфера». Розв'яжіть кросворд на тему «Африка»». Ці ігри використовуються для організації індивідуальної, групової та фронтальної роботи. До них належать кросворди, ребуси, чайнворди, лото, доміно тощо. Цей вид дидактичних ігор використовується в основному як метод навчання на уроках різних типів.