Природні ресурси

2. По-друге, вперше були чітко визначені обов’язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці (ст. 14) та відповідальність робітників всіх категорій за порушення вимог щодо охорони праці (ст. 44).

Вперше на законодавчому  рівні було визначено, що кожен працівник  несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених Законом, нормами  і правилами вимог.

3.  Законом (ст. 4) визначені  пріоритетні напрямки реалізації  конституційного права громадян  на їх життя і здоров’я в  процесі трудової діяльності, серед  яких основними є:

· пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

· повна відповідальність роботодавця за створення належних – безпечних і здорових умов праці;

· соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

· комплексне розв’язання завдань охорони праці;

· підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

· соціальний захист працівників, повне відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

· використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

· використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародної співпраці.

Трудові відносини між  працівниками і роботодавцями в  Україні регулюються Кодексом законів  про працю (КЗпП) України, відповідно до якого права працюючої людини на охорону праці охороняються всебічно.

КЗпП містить розділ ХI «Охорона праці» (ст. 153–173) та розділ ХVIII «Нагляд і контроль за дотриманням  законодавства про працю» (ст. 259–265).

Сьогодні на території  України діє широкий спектр нормативних  документів з охорони праці –  від міждержавних (наприклад, ГОСТ 12. – документи системи стандартів безпеки праці – ССБТ) до нормативних  документів конкретних організацій (підприємств).

До нормативно-правових актів  з охорони праці відносяться, згідно зі ст. 27 Закону, правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові до виконання.

Система стандартів безпеки праці – комплекс взаємопов’язаних стандартів, які містять вимоги, норми і правила, що направлені на забезпечення безпеки праці, збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Діючі  ГОСТи ССБТ мають шифр 12 і поділяються  на 6 підсистем:

0  – організаційно-методичні  стандарти;

1  – стандарти  вимог і норм за видами небезпечних  та шкідливих виробничих факторів;

2  – стандарти  вимог безпеки до виробничого  обладнання;

3  – стандарти  вимог безпеки до виробничих  процесів;

4  – стандарти  вимог безпеки до засобів захисту  працівників;

5 – стандарти  вимог безпеки до будинків  і споруд. (Підсистеми 6–9 – резерв.) В Україні розробляються державні  стандарти України – ДСТУ, які  повинні частково замінити діючі  ГОСТи ССБТ.

Згідно з «Положенням  про Державну службу гірничого нагляду  та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд України) (затвердженого  Указом Президента України  від 6 квітня 2011 року №408/2011) служба «опрацьовує  і затверджує правила, норми, інші нормативно-правові  акти з промислової безпеки, охорони  праці», тобто НПАОПи.

З 01.01.2007 р. державні нормативні акти з охорони праці – ДНАОПи припинили своє існування.

Нормативно-правові акти з охорони праці кодуються  згідно з класифікатором (КВЕД) із галузей  і підгалузей промислового виробництва.

ССБТ, ДСТУ, ДСанПіН, інструкції до НПАОП не включено – за них  відповідають Держспоживстандарт України  та відповідні галузеві міністерства.

Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таке цифрове позначення: правила  – 1, переліки – 2, норми – 3, положення  – 4, інструкції – 5, порядки – 6, інші – 7.