Фізико-географічна характеристика Кримського півострова

Великий вплив на життєдіяльність  людини  проявляють екстремальні погодно-кліматичні явища: засухи, сильні втри, які приводять  при сухому оголеному ґрунті до пилових  бур, заморозки.

Для квітня-травня характерні заморозки, тобто такі ситуації, коли середньодобова температура вище 0*С, але вночі або зранку вона досягає від’ємних значень. Особливо часто заморозки бувають в знижених елементах рельєфу: замкнутих долинах, котловинах. Для їх зупинення можна використовувати димлення – дим діє подібно покривалу, затримуючи тепло земної поверхні.

Погода і клімат завжди цікавили людей, але регулярні спостереження  стали вестись з початку ХІХ  ст.. Перша Кримська метеорологічна станція була заснована у 1821 р. в  Сімферополі Ф. К. Мільгаузеном.

 

 

4.5. Поверхневі  води

 Майже всі кримські  ріки відносяться до типу «малих»  - вони короткі і маловодні.  Найголовніша річка півострова  – Салгир – має довжину  204 км.

Інші ріки північного схилу Кримських гір ще коротші: Чорна – 35 км; Бельбек – 55; Кача – 64; Альма – 79; Індол – 22 км.

Ріки південного схилу  взагалі мініатюрні: Хаста-Баш у  Місхорі – 3,7 км; Учансу і Дере койка  в Ялті -  7 та 9,6 км; Авунда в Гурзуфі  – 7,6км. Не набагато довші Улу-Узень Алуштенський (12км) Демерджі (13км) в Алушті, а також Улу-Узень Східний (12км.), Ускут, Шелен, Ворон, Таракташ (22км.) в Судакові.

Характер Кримських  рік своєрідний. І раніше, і тепер  люди, які приїжджають в Крим із біль північних областей європейської частини, із Сибіру, серйозно їх не сприймають, рахують маленькими джерелами. І бувають вражені, коли спостерігають різкий підйом рівня води в річках. В такі часи бурхливі потоки заливають сади, виноградники, підтоплюють будівлі, зносять мости, розмивають дороги. Навіть короткотривалі паводки при носять великі збитки. Особливо часто це відбувається там, де долини рік перегороджені якими-небудь спорудами. Паводки пов’язані зі зливовим характером дощів.

Різко змінюється рівень кримських рік і по сезонах  року: літом багато з них пересихають, стік залишається тільки в пухких річкових відкладах. Пояснюється це змішаним характером живлення рік. Сніговий покрив нестійкий, водоносність джерел залежить від атмосферних опадів, яких мало.

Тільки 19 джерел мають  середній дебіт більше 100 л/с. Найбільші з них живлять кримські ріки. Це Карасу-Баші, Скельський на річці Чорна, Аян в басейні Салгиру, Панія у Великому каньйоні.

Не так давно кримські вчені встановили, що немало важливу  роль в забезпеченні водою грають карстові порожнини гірського Криму. Кількість утворюваної там за рахунок  конденсації вологи становить 7-14% річного стоку.

Загальна водність кримських  гір незначна. Як правило, в верхів’ях  це справжні - гірські ріки: багатоводні, швидкі, чисті, важко прохідні, з  перекатами і водоспадами. Зате до низу їх водність різко зменшується через значне випаровування і переходу в підземні шари – ріки майже зникають. Найвищий не тільки в Криму, в Україні, але і в Європі – водоспад Учансу – 98м!

В Кримському заповіднику  у верхів’ї річки Улу-Узень Алуштинський знаходиться водоспад Головкінського, названий в честь відомого дослідника водних ресурсів гірського Криму Н.А. Головкінського (1834-1897рр.).

На схід від Алушти біля села Генеральське на річці Улу-Узень  розміщений один із найгарніших водоспадів Криму Джур-Джур. Його висота – 17 м, витрата води - 236 л/с.

Озера Криму утворились при відділенні піщаними косами  морських заток – лиманів. Вони всі розміщені на узбережжі, мілководді, з солоною водою. Відома Перекопська група озер (Старе, Киятське, Кирлеутське, Червоне), Тарханкутська (Байкальське, Джарилгач, Донузлав), Євпаторійська (Мойнаки, Сасик-Сиваш, Сакське), Керченська (Акташське, Чокракське, Тобечіньке).

В річних долинах і  котловинах в різні роки були споруджені стави і водосховища, які стали невід’ємною частиною кримського пейзажу. Вода зібрана і накопичена в них використовується для питних цілей, для зрошування, для риборозведення.

 

 

4.6. Підземні  води.

 Основна їх маса  формується в гірському Криму,  де випадає найбільша кількість  атмосферних опадів. Вони швидко  проникають по тріщинах і численних карстових лійках в товщу вапняків, вбираючись в них, як в губку, розчиняючи їх і створюючи карстові печери, підземні озера і ріки. Саме в гірській частині півострова формується підземний стік, і ця найважливіша екологічна функція підтримується людиною – тут заборонена вирубка лісів, введений обмежуючий режим на будівництво і випас худоби, значні площі займають заповідники і заказники.

Досягнувши щільних  водотривких глинистих порід, частина  води виходить на поверхню у вигляді джерел, даючи початок багатьом річкам, друга частина проникає далі на північ в території рівнинного Криму, утворюючи великі артезіанські басейни.

Прісні води артезіанських  басейнів зазвичай використовуються населенням як питні.

Недостача водних ресурсів для обробки сільськогосподарських культур, для забезпечення нормального функціонування населених пунктів і розвитку курортів обумовив необхідність отримання її із-за меж півострова, і на початку 60-х р. ХХ ст. вода прийшла із Дніпра по Північно-Кримському каналу. Як наслідок були введені нові його черги, які як крона дерева покривали територію рівнинного Криму. На півдні дніпровська вода доходить до передгір’я, на заході – до Тарханкутського півострова, на сході – до Керчі.

Дніпровською водою  зрошується біля 400 тис. га сільськогосподарських земель. Ефективність зрошування досить велика – урожайність багатьох культур збільшилась в декілька раз, в степовій частині Криму стали вирощувати рис, в Присивашші появилися виноградники.

 

 

2.7. Ґрунти Кримського півострова.

Класик науки про ґрунти В.В. Докучаєв назвав їх дзеркалом ландшафту, і це не випадково. Ґрунт – складається з тонких гірських порід чи осадків з невеликою кількістю органічних речовин. Ґрунт знаходиться у фокусі ландшафту, в тому місці, де гірські породи, повітря, рослинність, тваринний світ і вода торкаються і активно взаємодіють. Не вище – в атмосфері, не нижче – у шарах гірських порід – нема такого набору процесів і природних тіл.

Ґрунт відрізняється  від повітря, води, рослинності і  інших компонентів географічного  ландшафту не тільки зовнішнім виглядом і речовинним складом, але і динамічними характеристиками. Наприклад, склад повітря в ландшафті змінюється іноді буквально за хвилину, зміна води в річці також відбувається дуже швидко. Рослинність змінюється в наслідок природніх процесів за десятки сотні років, хоча через деякі стихійні явища – пожари, виверження вулканів і т.д. – її знищення відбувається за години і хвилини.

По ґрунтах часто  судять про характер ландшафту в  доісторичні часи, якщо використання землі призвело до знищення рослинного покриву.

Як і всі геокомпоненти, ґрунти Криму дуже різноманітні, що пояснюється різновидом природніх явищ. Відчуваючи вплив інших компонентів ландшафту, ґрунт сам впливає на них. В цій взаємодії не можна виділити головні або другорядні компоненти – всі вони однаково важливі.

В Криму нараховується  більше 400 видів ґрунтів, а різновидів – декілька тисяч. Розібратися в  цьому різноманітті можна, якщо виділити головні фактори їх формування .

Загальний просторовий  фон створюється біокліматичними  умовами: умовами зволоження, температурним режимом, інтенсивністю біологічного кругообігу. Відповідно цим факторам з півночі півострова до гірського Криму – від засушливих умов до умов достатнього зволоження – відбувається зміна темно-каштанових ґрунтів південними чорноземами, а згодом – передгірними. В гірському Криму поширені бурі гірсько-лісові ґрунти. На південному макросхилі гір, а також в південно-західній частині Передгір’я переважають коричневі ґрунти.

Ці типи ґрунтів можна  назвати зональними. Вони займають великі території, витягнуті смугами відповідно до гідро-кліматичної і ландшафтної зональності.

Темно-каштанові ґрунти, що формуються в умовах засушливого  клімату, характеризуються темно-сірим з бурим відтінком забарвленням гумусового горизонту, глибисто-пилувато-порошковою структурою. Вміст гумусу в цих ґрунтах невеликий – 2-3 %, що пов’язано з малим різноманіттям рослинності, низькою біомасою, слабким розвитком мікробіологічних процесів, процесів перегнивання.

Чорноземи південні, розміщені південніше в більш зволожених ландшафтах, характеризуються темним відтінком гумусового шару, вмістом гумусу до 4,5%, великою потужністю гумусового горизонту – до одного метра. В природніх умовах структура цих ґрунтів грудчасто-зерниста, при орці – стає глибисто-пилувато-порошкова. Сільськогосподарське використання південних чорноземів, супроводжується оркою, зрошенням та іншими активними формами діяльності, що призводить до погіршення їх властивостей. Так кількість гумусу за останні десятиліття знизилась до 2,5%, порушилась структура ґрунтів, на деяких ділянках відбувається від солонцювання.

До південних чорноземів близькими за властивостями чорноземи  передгірські, розміщенні в передгір’ї. Але для них характерні деякий більш високий вміст гумусу і більша потужність гумусового горизонту.

В гірському Криму  під буковими, дубовими, грабовими  та іншими лісами знаходиться бурий гірсько-лісовий ґрунт, що має світло-жовтий і бурий відтінки гумусового горизонту. Вони формувалися при достатньому зволоженні і довгим тепловим періодом, що забезпечує активний розпад первинних мінералів, поглинення, виніс із профілю легко рухливих продуктів, в тому числі карбонатів. Вміст гумусу коливається в більших межах в залежності від типу лісів і ґрунтоутворюючих порід: під буковими лісами – до – 6 – 9 %, під розрідженими дубовими – 2 – 4 %.

Вузьку приморську смугу  на південному березі займають коричневі  ґрунти. Вони мають коричневий колір  гумусового горизонту, порівняно велику потужність.

Зональна частина ґрунтового покриву ускладнюється іншими факторами. В Присивашші при близькому заляганні ґрунтових вод формуються солончаки. Частини солі в розчиненому вигляді  піднімаються з водою на поверхню, де вода випаровується, а сіль залишається, утворюючи білу кору. Такі процеси нерідко відбуваються і при зрошенні, якщо кількість води перевищує норму.

По долинах рік сформувалися лучно-чорноземні і лучно-каштанові  ґрунти. Ці ділянки нерідко заливались паводковими водами, що зумовило активізацію росту біомаси, мікробіологічних процесів. Для лучних грунтів характерні значний гумусовий горизонт, висока врожайність. Солонці, солончаки і лучні ґрунти можна назвати інтразольними.

Специфічні ґрунти сформувалися на яйлах. Тут вологий і прохолодний  клімат, відповідний ландшафтам букових  лісів в горах Західної Європи. Однак значна частина атмосферних опадів через карстові тріщини ідуть в товщі вапняків і не використовуються рослинами. Тому реальне зволоження тут набагато нижче. Ця обставина, а також карбонатна основа сприяє формуванні степової та лісостепової рослинності, для якої характерні гірські лучні і лучно-степові чорноземовидні ґрунти. Вони містять великий вміст гумусу – до 10 – 15%.

     Найбільш  родючі чорноземи передгірські  ущелинні, які поширені переважно в зниженнях між Внутрішньою і Зовнішньою куестовими грядами. Вони придатні для вирощування всіх основних сільськогосподарських культур: винограду, озимої пшениці, ячменю, кукурудзи. Трохи поступається їм чорноземи південні на лесоподібних породах, які займають значні території рівнинного Криму.

Для вирощування винограду  найбільш придатні коричневі ґрунти.

Порівняно гарними якостями володіють темно-каштанові і бурі гірсько-лісові ґрунти.

Значно гіршою якістю характеризуються солонцюваті і  змиті ґрунти. Найменш родючими є солонці і солончаки. Вони не придатні для вирощування сільськогосподарських культур. Малородючі ґрунти потрібно використовувати для вирощування ефіро-маслових культур, під пасовище. Частину малородючих земель необхідно вивести з обігу для ренатуралізації ділянок з метою утворення там лісо-кущових общин для підтримання екологічного балансу, створення мисливських угідь.

В Криму використання ґрунту нараховує декілька тисячоліть. Аж до другої половини ХІХ ст. провідними видами господарства були пасовищне  скотарство, землеробство, лісозаготівля. Ці види дяльності відносно слабо впливали на стан ґрунтового покриву.

 

2.8. Флора і  фауна Кримського півострова

Рослинний світ Криму  – це відображення древніх, іноді  таємничих і до кінця не розвіданих шляхів появи на півострові видів  рослин, їх пристосування до місцевих різноманітних природних умов. Багато дослідників природи Криму з захватом писали про незайманість флори і фауни півострова, шукали причини цієї  незайманості і знаходили  їх в історії розвитку  і особливостях географічного положення.

З однієї сторони, півострів  був ніби мостом, поєднання  різної флори Середземномор’я, Малої Азії, Кавказу, Східноєвропейської рівнини. Між їх рослинними общинами проходили міграції видів, коли на перехресті доріг стикалися їх ареали. Завдяки цьому Крим, особливо його гірська частина, вражає багатством флори і різноманітністю рослинних угруповань. Тому зовсім поруч одне до одного ростуть сосна звичайна і вічнозелений суничник мілко плідний, папороті і  астрагали, тис ягідний і береза повисла.

З іншого боку, тут у важкодоступних місцях гір можна спостерігати рослинний покрив який давно зниклим на Піренейському, Апеннінському і Балканському півостровах, де на протязі тисячоліть рослинність піддавалась активному освоєнню з боку людини. В гірському ж Криму вона порівняно гарно збереглась завдяки н е дуже активному освоєнні природи півострова в минулому.