Методика розвитку провідних рухових здібностей у бігунів на середні дистанції високої кваліфікації

 

Для кожного періоду стрибкоподібного поліпшення рекордів і досягнень розраховані значення константи швидкості до, що оцінює відносні темпи поліпшення рекордів і досягнень, а також середнє «час життя» методичної концепції та загальний приріст результатів на обраній дистанції бігу.

 

Аналізуючи еволюцію рекордних досягнень в бігу на витривалість - приклад - біг на 800м - ми бачимо, що зростання рекордів різко сповільнилося на сучасному етапі (з 1981 р. по 1998 р.), але з кожним роком збільшується концентрація високих результатів у всіх видах бігу на витривалість. Це є наслідком того, що в даний час майже не залишилося секретів в методиці спортивної підготовки видатних бігунів.

 

Таким чином, аналіз еволюції методики підготовки бігунів на середні дистанції показав, що з моменту зародження бігу, як легкоатлетичного виду, і до теперішнього часу, поетапно змінювалися наші уявлення про планування спортивного тренування, про методи та засоби підготовки і т. д., що, безсумнівно, знаходило відображення в темпах приросту спортивних результатів. В даний час у бігунів на витривалість відзначається період стабілізації, і надалі прогрес бачиться нам з появою нових методичних концепцій у підготовці спортсменів.

 

Високий темп зростання спортивних досягнень у видах спорту на витривалість і все більш посилюються умови боротьби за перемоги і медалі на найбільших міжнародних змаганнях викликають необхідність підвищення ефективності підготовки на найближчу, менш і більш віддалену перспективу на основі відповідних тренувально-змагальних концепцій.

 

Спостереження і аналіз змагань показують, що досягнення нових рекордів вимагає чітко організованої професійної підготовки спортсменів. Це стосується всіх аспектів системи підготовки, включаючи її перебудову і оновлення за підтримки з боку науки.

 

         2.2. Сучасні методики розвитку витривалості.

 Витривалість - це здатність здійснювати роботу заданої інтенсивності протягом якомога більш тривалого часу. Так як тривалість роботи обмежується в кінцевому рахунку наступаючим втомою, то витривалість можна охарактеризувати як здатність організму протистояти втомі. Втома розвивається поступово, і в її розгортанні можна умовно виділити три фази:

* фаза звичайної втоми;

* фаза компенсованої втоми;

* фаза декомпенсованої втоми.

Залежно від специфіки роботи розрізняють загальну та спеціальну витривалість.

 Загальна витривалість як рухова якість людини -- це її здатність тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів.

Загальна витривалість базується на удосконаленні роботи вегетативних систем організму, і це створює умови для її широкого переносу з одного виду рухової діяльності на інший. При цьому встановлено, що перенос загальної витривалості з циклічних вправ на ациклічні більш виражений, ніж навпаки.

 Загальну витривалість можна контролювати й оцінювати за допомогою таких тестів:

* тривалість бігу з швидкістю 50-60 % від максимальної;

* пробіг певної дистанції (1000, 2000 і т. д.) за найменший час;

* пробіг якомога більшої відстані за визначений час (наприклад, тест К.Купера).

 Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності (в тому числі виробничої) називають спеціальною.

Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна. Швидкісну витривалість контролюють шляхом визначення максимальної швидкості подолання змагальної дистанції (наприклад, 100 м у бігу), потім з максимальною швидкістю пробігають (пропливають та ін.) дистанцію, на подолання якої потрібно затратити час від 15 до 90 с, і визначають середню швидкість її подолання. Чим меншою є різниця між максимальною швидкістю на змагальній дистанції та середньою швидкістю на контрольній, тим вищим є рівень розвитку швидкісної витривалості.

 Щоб домогтися результатів з бігу на середні дистанції, необхідно тренуватися протягом 5-6 років. За цей період бігун оволодіває раціональної технікою і тактикою бігу, поступово рік у рік, підвищуючи рівень розвитку рухових якостей і функціональний рівень систем організму.

 Основним методом тренування з бігу на середні дистанції є рівномірний метод, який сприяє розвиткові загальної витривалості. Інтенсивність бігу залежить від його швидкості. Діапазон швидкостей в тренуванні коливається від 7 до 12 км / год. Застосування такого методу дозволяє: по-перше, виконувати порівняно великий обсяг роботи, що необхідно для повного розгортання функціональних можливостей організму та злагодженості в діяльності систем, які забезпечують споживання кисню в процесі самої роботи, по-друге, стежити за ритмічним глибоким диханням, що потрібно для покращення відновних процесів в організмі й узгодження ритму дихання з ритмом виконуваних вправ. Крім того, подолання дистанцій, іноді значно перевищують змагальне, створює у займаються важливе для них почуття впевненості в своїх силах.

 Кваліфіковані спортсмени для виховання загальної витривалості найчастіше застосовують методи повторної і змінної вправи.

 Виховання спеціальної витривалості характеризується двома основними особливостями. У той час як загальна витривалість виховується переважно за допомогою циклічних рухів, спеціальна витривалість - за допомогою тих видів фізичних вправ, в яких спортсмен спеціалізується. Це означає що багаторазове повторення дистанції більш схожої до змагальної буде тренувати спеціальну витривалість. Для бігунів на 800м. в базовому періоді буде доцільне тренування наприклад 10х600м.з  інтенсивністю 60-70%. Важливим в методиці виховання витривалості є визначення оптимального інтервалу відпочинку між заняттями. Величина його залежить як від обсягу виконаної роботи, так і від ступеня тренованості спортсмена.

  Яка б не була дистанція змагання, в процесі тренування «на витривалість» потрібно вирішувати ще одне завдання - виховувати вольові якості, розвивати здатність стійко переносити неприємні, важкі відчуття втоми - вміння терпіти. Поява відчуття важкості в ногах, утруднення в грудях, задуха, болі в м'язах при настанні так званої мертвої точки викликають бажання припинити розпочату роботу. І потрібні велика сила волі і деяке зниження інтенсивності роботи для її продовження. Якщо «мертву точку» подолати, то наступає так зване друге дихання: спортсмен переживає почуття полегшення і може продовжувати фізичну роботу ще досить значний час.

 Наступ «другого дихання» пояснюється стійким станом, при якому, зокрема, має, місце перемикання біохімічних процесів у м'язах з анаеробних на окисні - аеробні.

 Вольові якості розвиваються і при так званих спурт, тобто різних по інтенсивності і тривалості прискореннях. Дану здатність потрібно спеціально виховувати, тому що умови і тактика спортивної боротьби нерідко змушують змінювати інтенсивність роботи по ходу її виконання.

 

 2.3. Планування та класифікація інтенсивності тренувальних навантажень бігунів.

 Планування інтенсивності тренувальних навантажень є однієї з

важливих проблем у тренувальному процесі висококваліфікованих бігунів на

середні й довгі дистанції.

Як міру інтенсивності для перегонів пропонують використати

швидкість, вимірювану в м/с.

У цей час використовують три способи відліку швидкості перегони.

Перший спосіб відліку - від середньої змагальної швидкості планованого

спортивного результату: швидкість може бути нижче змагальної, змагальної

і вище змагальної.

Другий спосіб відліку - від критичної й граничної швидкостей, при яких

робота організму перебуває на рівні порога анаеробного обміну. Розрізняють

також три варіанти цих швидкостей: надкритичні, субкритичні, або

субпорогові і допорогові.

Третій спосіб відліку - від кращого результату року або особистого

рекорду на даному відрізку, що береться за 100%. В інших випадках

користуються поняттями: «на повну силу», «у три чверті», «у півсили», «у

чверть сили».

Варто помітити, що перший спосіб відліку швидкості приносить певну

користь у процесі безпосередньої підготовки до змагань.

Тренувальні навантаження можна класифікувати за 5-ю основними

зонами відносної інтенсивності, що дозволяє тренерові і спортсмену краще

планувати й аналізувати тренування.

Біологічними критеріями інтенсивності звичайно є показники

нагромадження молочної кислоти (лактата) у крові, частоти серцевих

скорочень (ЧСС) і % споживання кисню від максимального (МПК).

 1 Зона характеризується нагромадженням лактата в крові до

2 - 2.5 ммоль/л (аеробний поріг), ЧСС - до 140 в 1 хв., рівнем споживання

кисню 50 - 70% від МПК, тривалістю роботи від 20 хв. до 1.5 години.

 Тренування в цій зоні варто розглядати як універсальний засіб

активного відновлення після занять із високою інтенсивністю. Основний

метод - тривала робота в рівномірному темпі. У загальному обсязі

тренувальних засобів ця зона в річному циклі займає від 10 до 30%.

2 Зона характеризується нагромадженням лактата в крові від 2.5 до

4 ммоль/л, ЧСС - від 140 до 170 уд./хв., рівнем споживання кисню - 60-90%

від МПК, тривалість роботи - до 2.5 год. З підвищенням рівня функціональних можливостей росте швидкість, що відповідає анаеробному порогу - як індивідуальному, так і фіксованому (4 моль/л). Якщо на базових етапах річного циклу ЧСС у цій зоні досягає 150 -160 в 1 хв., то в стані найвищої готовності - 170 і вище при граничній концентрації лактата. Це значить, що швидкість анаеробного порога наближається до швидкості МПК і може становити у видатних бігунів понад 90% від МПК, у той час як після втрати спортивної форми в спортсменів середньої кваліфікації вона дорівнює тільки 70 - 80%.

 Основні методи тренування - рівномірний, змінний, повторний. На

початкових етапах річного циклу використається рівномірний метод, а з

підвищенням швидкості анаеробного порога починає використатися

повторний, довжина відрізків зменшується, а швидкість зростає.

У загальному обсязі тренувальних засобів ця зона займає в річному циклі 50

- 60%.

3 Зона характеризується нагромадженням лактата в крові до 8 - 10

ммоль/л, ЧСС - від 160 до 180 - 190 в 1 хв., рівнем споживанням кисню - 80

100% від МПК, тривалістю роботи - до 1,5 год. При цих навантаженнях поряд з максимальною інтенсифікацією механізмів, що регулюють аеробний обмін, відбувається значна активізація анаеробних гліколітичних механізмів утворення енергії. Основні методи тренування: рівномірний, змінний, повторний, інтервальний, змагальний. У загальному обсязі тренувальних засобів ця зона займає в річному циклі від 6 до 30%.

4 Зона. Найбільш надійним критерієм інтенсивності тренувального

навантаження в цій зоні є концентрація лактата в крові, що досягає

критичних значень і варіює в межах 8 - 20 ммоль/л, гранична тривалість

роботи в одному повторенні - 10 хв, а сумарна - до 20 - 30 хв.

 Основні методи тренування: змагальний, інтервальний, повторної і

їхньої комбінації. У загальному обсязі тренувальних засобів ця зона займає

від 2 до 6%.

5 Зона. Абсолютно висока інтенсивність цього тренувального

навантаження забезпечується енергією з фосфагенного джерела, ємність

якого обмежена в часі - 10 - 15 с. Жоден з перерахованих вище біологічних

показників не є надійним критерієм її інтенсивності. Тривалість роботи в

одному повторенні - до 20 с.

Основні методи: змагальний і повторний. У загальному обсязі

тренувальних засобів ця зона займає до 1%.

 Інтенсифікація тренувального процесу, спостережувана в спорті вищих

досягнень, проходить при збереженні досить високих загальних обсягів

тренувальних навантажень, які мають коливання в певному діапазоні. Вибір

величини загального обсягу в межах цього діапазону залежить від

індивідуальних особливостей спортсмена і його стажу, при цьому розмах

показників загального обсягу може досягати 20 - 25%.

 Найважливішу роль у багаторічному циклі грає поступова інтенсифікація тренувального навантаження. Одним з головним напрямків інтенсифікації, спостережуваної в підготовці сучасних бігунів на середні й довгі дистанції, є збільшення обсягу силових вправ, більш специфічних для основної змагальної дистанції.

 У свою чергу, надмірна інтенсифікація тренувального процесу

обумовлена тим, що на етапі безпосередньої дозмагальної підготовки

частіше застосовувався груповий метод тренування, чим індивідуальний,

отже, командні тренування викликають виражений стан напруженості й

несуть у собі підвищені психічні навантаження.

 Таким чином, нераціональна побудова тренувального процесу на етапі

спортивної майстерності в бігу на середні й довгі дистанції є результат

необґрунтованої інтенсифікації тренувального процесу, що приводить до

погіршення результатів і перетренованості спортсмена.

 

2.4. Тенденції розвитку фізичної підготовки спортсменів вищого розряду.

Як відомо, загальна витривалість є основою для вдосконалення спеціальної витривалості. Однак саме рівень розвитку останньої, в основному, обумовлює результат у бігу на середні дистанції. Тому тренування у цьому виді легкої атлетики повинна мати переважну спрямованість на вдосконалення спеціальної витривалості. Підвищення рівня останньої здійснюється шляхом використання широкого кола засобів і

методів тренування, що забезпечують розвиток здатності бігуна справлятися з високо інтенсивним навантаженням в умовах зміни сталості внутрішнього середовища організму, викликаного розвитком стомлення. У зв'язку з цим необхідно відзначити, що в процесі стомлюючої діяльності, якою є біг на середні дистанції, розвивається стомлення проходить дві фази - фазу компенсованого і фазу некомпенсованого стомлення.

Компенсований стомлення виражається в тому, що через деякий час після початку напруженої роботи, коли з'являються суб'єктивні та об'єктивні ознаки втоми, включаються компенсаторні механізми, діяльність яких спрямована на подолання розвивається стомлення і підтримки працездатності на заданому рівні. Ефективність роботи в умовах компенсованого стомлення головним чином і визначає рівень спеціальної витривалості спортсмена.