Методика навчення рухливих игор в початкових класах

В. Скуратівський зазначає, що народні ігри відкривають історію свого народу, вчать любити народних героїв, розвивають розумові здібності. „Для багатьох дітлахів такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласними”.

У двотомній праці “Керівництво до фізичної освіти дітей шкільного  віку” (1888-1901) російський вчений П.Ф. Лесгафт розробив оригінальну систему фізичного виховання. При цьому педагог акцентував увагу на потребі введення фізичного виховання і в навчально виховних установах, розглядаючи його у єдності з розумовим вихованням.

У праці “Сімейне виховання дитини і його значення” (1885-1890 рр.) П.Ф. Лесгафт висловлює думку про те, що майбутня людина формується з перших днів життя і на розвиток дитини безпосередньо впливає рухова активність. Зіпсованість дитини – результат не природжених якостей, а педагогічних помилок, які готують дитині “гірке майбутнє”.

П.Ф. Лесгафт визнавав, що рухлива гра одна з важливих засобів фізичного виховання. Вчений вказував, що в процесі гри дитина вчиться справлятися з труднощами. Методика організації гри, розроблена педагогом, діє і в теперішній час.

Насамперед, у ній передбачені такі вимоги:

- гра повинна вирішувати певне завдання;

- у проведенні ігор варто дотримуватись систематичності та послідовності;

- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.

Ідея гармонійного розвитку особистості, розвинута П.Ф.Лесгафтом, імпонувала видатному українському педагогу С.Ф. Русовій. Дослідниця у свій час неодноразово підкреслювала ґрунтовність системи фізичного виховання російського вченого.

Ідеї П. Лесгафта покладені в основу концепції фізичного виховання С. Русової. Заслуговують на увагу думки вченої щодо дитячих рухливих ігор та основні методичні принципи їх проведення. Педагог вважала гру своєрідним універсальним виховним засобом, який сприяє розвитку не тільки фізичних, але й кращих моральних якостей, розумових та творчих здібностей. С. Русова підтримує думку П. Лесгафта про доцільність поєднання фізичного розвитку і праці “Для соціального виховання дитини найкращий засіб – то дитяча гра і спільна праця”. У численних працях з проблем дошкільного виховання, практичних порадах С. Русова пропонувала ігри, гімнастичні забави, руханки з піснями й танцями, конкретні види праці.

Упродовж віків український  народ створив культурно-світоглядні  цінності, в яких фізична досконалість посідала важливе місце разом  з духовними, моральними та психічними якостями людини.

У педагогічній концепції А.С. Макаренка чільне місце займають питання фізичного й естетичного виховання дітей. У визначенні завдань школи вчений виходив із позиції про необхідність виховання здорового покоління, здатного свідомо, енергійно та успішно брати участь у становленні нового суспільства.

У педагогічній практиці вченого широко використовувалися такі засоби фізичного  виховання як прогулянки, ігри, гімнастика, спорт, праця. Значне місце фізичне  виховання займає у розробленій  А.С. Макаренком системі сімейного виховання. Численні праці вченого з питань сімейного та суспільного виховання дали початок для теперішньої розробки і практичного втілення ідеї взаємодії сім’ї та школи із застосуванням засобів фізичного виховання (рухливих ігор).

Однією із форм фізичного виховання дітей в сім’ї є ігри. А.С. Макаренко великого значення надавав іграм, зокрема, рухливим. Вчений вважав, що потрібно задовольнити бажання дитини гратися, і не просто погратися, а необхідно заповнити грою все його життя.

Результати наукових досліджень та публікацій (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та ін) про виховні можливості гри свідчать, що у дитячому віці – це праця, в якій діти зростають, набуваючи необхідних умінь, та навичок. Через гру можна виховати у дитини ті властивості характеру і поведінки, які потрібні дорослій людині. Саме у грі проявляються здібності і нахили дитини. Вони несуть у собі цінне та позитивне, що накопичив народ за свою багатовікову історію.

На думку В.О. Сухомлинського, „Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості”.

Гра – предмет дослідження багатьох наук: філософії, педагогіки, психології, етнографії, культурології, біології тощо. Наукові праці Л. Виготського, С. Рубінштейна, В. Сухомлинського, та ін. свідчать про те, що гра в історії суспільства і в житті людини – явище соціальне.

В.О. Сухомлинський зазначав, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних якостей людини. “Турбота про здоров’я – це найважливіша мета вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили”.

У педагогічній теорії В.О. Сухомлинського значне місце посідає проблема фізичного виховання, охорони здоров’я дітей. Вчений був активним пропагандистом засобів фізичного виховання та зміцнення здоров’я, запозичених з народної педагогіки: рухливі ігри, ходіння влітку босоніж, купання у відкритих водоймах, фізична праця і спання на свіжому повітрі, правильний режим харчування. Педагог багато уваги приділяв конкретним питанням фізичного виховання дітей, розглядаючи його як невід’ємну складову всебічного розвитку особистості.

У дослідженнях багатьох учених відзначається, що рухливі ігри – це природна біологічна необхідність, ступінь задоволення якої багато в чому визначає структурний та функціональний розвиток організму дітей. Адже правильно організована рухова активність в дитинстві створює передумови для нормальної життєдіяльності організму людини в дорослому віці. Вона виконує роль регулятора росту молодого організму, є необхідною умовою для становлення та удосконалення дитини як біологічної істоти і соціального суб’єкта (В.К. Бальсевич, 1987; Г.П. Апанасенко, 1989, В.П.Войтенко, 1991; Е.С. Вільчковський, 1998).

Рухова діяльність – це один із основних стимулів розвитку структур і функцій дитячого організму  та розвитку резервних механізмів фізіологічних  систем. Рухи в значній мірі впливають  на стан здоров’я і працездатність дітей молодшого шкільного віку.

Талановитий вчений, дитячий лікар  і педагог Е.А. Покровський наголошував про необхідність спеціального вивчення рухливих ігор як окремої галузі знань. Він виступав за широке використання їх у практиці фізичного виховання дітей і стверджував, що вони безпосередньо впливають на розвиток організму людини і можуть служити підготовкою до життя. Вчений надавав великого значення фізичному вихованню дітей саме молодшого шкільного віку, його впливу на розумовий розвиток.

Вислови педагога-демократа Н.Ф. Бунакова з питань творчого створення нових рухливих ігор були не тільки передовими для його часу, але й зберігали свою цінність і для нас.

Рухливі ігри, за думкою Н.Ф. Бунакова, є педагогічними матеріалами. На основі спостережень за самостійними заняттями дітей можливо, вибравши ту чи іншу гру, побачити, чи повністю вона відповідає педагогічним завданням. При необхідності таку гру, взяту із життя, слід змінити, доповнити або скоротити, творчо створити нову, більш досконалішу.

Вислови педагога-демократа Н.Ф. Бунакова з питань творчого створення нових рухливих ігор були не тільки передовими для його часу, але й зберігали свою цінність і для нас.

Рухливі ігри, за думкою Н.Ф. Бунакова, є педагогічними матеріалами. На основі спостережень за самостійними заняттями дітей можливо, вибравши ту чи іншу гру, побачити, чи повністю вона відповідає педагогічним завданням. При необхідності таку гру, взяту із життя, слід змінити, доповнити або скоротити, творчо створити нову, більш досконалішу.

Отже, поняття „гра” – дуже широке і багатогранне, тому існує  чимало підходів, до його визначення. Узагальнюючи думки видатних науковців, погляди сучасних спеціалістів, можна констатувати, що гра розглядається як певна діяльність дитини, спрямована на задоволення її інтересів та потреб, а також – на ефективність фізичного розвитку та розвитку всебічно розвиненої особистості.

Питання про роль гри, зокрема рухливої, як виду і методу навчання, розкриті у багатьох працях педагогів: Л.В. Артемової [3], Р.С. Буне [8], та ін.

У педагогіці гра розглядається  як історично сформоване соціальне  явище, особливий вид діяльності людини, де творчо прямо або посередньо відбиваються явища навколишньої дійсності (праця і побут людей, імітація рухів тварин та ін.). Ігри, у яких яскраво виявлена роль рухів, носять загальне умовне найменування «рухливих ігор».

Рухливі ігри – складна рухова, емоційно забарвлена діяльність. Зумовлена  точно встановленими правилами, які допомагають виявити її кінцевий підсумок або кількісний результат.

Це один із важливих засобів всебічного виховання дітей молодшого шкільного віку. Характерна особливість їх – комплексність впливу на організм і на всі сторони особистості дитини. У грі одночасно здійснюється фізичне, розумове, моральне, естетичне і трудове виховання.

Активна рухова діяльність рухового характеру і позитивні емоції, викликані нею, підсилюють усі фізіологічні процеси в організмі, поліпшують роботу усіх органів і систем.

Несподівані ситуації, що виникли  під час гри, привчають дітей доцільно використовувати набуті рухові навички і уміння.

У рухливих іграх створюються найсприятливіші  умови для виховання фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності, гнучкості). Наприклад, для  того щоб втекти від ведучого, потрібно виявити спритність, а рятуючись від нього, бігти якомога швидше. Діти, захоплені змістом гри, можуть виконувати одні і ті ж рухи з інтересом і до того ж багато разів, не помічаючи втоми. А це врешті решт сприяє розвитку витривалості.

Під час гри діти діють відповідно до правил-вимог, які обов’язкові для всіх учасників. Правила регулюють поведінку гравців і сприяють виробленню таких якостей, як взаємодопомога, колективізм, чесність, дисциплінованість. Разом з тим потреба виконувати правила, а також переборювати перешкоди, неминучі під час гри, сприяє вихованню вольових якостей – витримки, сміливості, рішучості.

В іграх виховується любов до праці. Підготовка місць для проведення ігор, роздавання і прибирання спортивного  обладнання, або нескладний його ремонт, ускладнення правил гри, введення нових перешкод – усе це готує дітей до праці та ін. видів діяльності.

В іграх дитині доводиться самій вирішувати, як діяти, щоб досягти певної мети. Швидка і часом несподівана зміна умов змушує дітей шукати усе нові і нові шляхи вирішення завдань, які постають перед ними. Саме це сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи, творчості та кмітливості [10,17,21,28].

Деякі ігри допомагають дитині розширювати та поглиблювати свої уявлення про навколишню дійсність. Виконуючи різні ролі, зображуючи різноманітні дії, діти на практиці використовують свої знання про поведінку тварин, птахів та комах, про явища природи, про засоби пересування, про сучасну техніку („Кіт та миші”, „Гуси-гуси”, „Естафета на лижах”).

При правильній організації гри діти набувають навичок культурної поведінки, у них формуються поняття про взаємини людей і почуття високої відповідальності за свої вчинки. Гра є також одним з найкращих засобів відпочинку, тобто виконує основні завдання рекреації.

Результати наукових досліджень, досвід роботи та особисті спостереження стверджують що рухливі ігри мають оздоровче, освітнє та виховне значення.

Оздоровче значення ігор полягає в тому, що вони спрямовані на зміцнення та збереження здоров’я дитини, профілактику найбільш розповсюджених захворювань, а також:

• сприяють гармонійному розвитку організму школяра;
• формують правильну поставу;
• загартовують організм;
• підвищують працездатність та опірність до впливу зовнішніх негативів.

Великий оздоровчий ефект має проведення рухливих ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Більшість шкіл не мають спортивних залів (особливо - сільських). Вихід тільки один: влітку і взимку, на весні і восени проводити уроки фізичної культури на свіжому повітрі. При цьому всі учні і вчитель повинні бути одягненні в спортивній формі. При зміні погоди відповідно змінюється одяг, який повинен забезпечити вільність рухів, надійно запобігати охолодженню і перегріванню.

Одяг учнів при плюсовій температурі  має бути такий: футболка або майка, спортивний костюм чи шорти, шкарпетки, кросівки або кеди. У вітряну погоду можна одягнути спеціальну куртку (вітрівку), пов’язку на голову або тоненьку шапочку.

Одяг при низькій температурі: футболка з довгим рукавом, теплий трикотажний  спортивний костюм, шерстяні шкарпетки, кросівки, куртка, шапка і рукавиці.

Тобто, учасники та керівники гри повинні уважно підходити до підбору ігор, місця їх проведення, згідно природних та кліматичних умов.

Освітнє значення ігор дуже різноманітне. Систематичне їх застосування значно розширює рухливі можливості дітей, забезпечує повноцінне засвоєння життєво важливих рухів – стрибків, бігу, метання та ін. В ігрових умовах ці рухи удосконалюються і перетворюються в навички, що дає можливість виконувати рухові дії, незважаючи на зміну оточуючого середовища. Одночасно вдосконалюються сприймання і реагування – важливі завдання в повсякденному житті, розвивається вміння аналізувати і приймати правильне рішення, що позитивно впливає на формування розумових процесів.