Инновационные методы обучения на уроках физкультуры

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………	3
РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ ТА ІНТЕРАКТИВНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……………………………..	6
Зміст інноваційних технологій на уроках фізичної культури……………………………………………………….	6
Можливості використання інноваційних технологій на уроках фізичної культури в сучасній школі………………...	9
Сутність інтерактивної форми діяльності учнів на уроці фізичної культури…………………………………………….	11
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ  ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ ТА ІНТЕРАКТИВНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА………………..	20
2.1. Методичні рекомендації………………………………………	20
2.2. Алгоритм впровадження  інтерактивних форм у процес  навчання дітей і учнів з  предмету “Фізична культура ”……	23
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...	25
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………...	27

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Сучасні зміни в освіті поступово дозволяють впевнюватися, що інтерактивні технології навчання здатні створити необхідні умови як для становлення і розвитку компетентних учнів, так і для виховання активних громадян з відповідною системою цінностей.

Одним з основних об’єктів, на якому сконцентрована увага багатьох спеціалістів різних наукових галузей, є взаємозв’язок рухових можливостей людини та стану її здоров’я. При цьому здоров’я розглядається як психофізичний стан людини, який характеризується відсутністю патологічних змін, функціональним резервом, достатнім для повноцінної біосоціальної адаптації та збереження фізичної й психічної працездатності в умовах природного середовища існування. У зв’язку із складністю феномена фізичної культури у сучасних умовах з’являються дослідження щодо формування нової системи уявлень про фізичну культуру та її цінності. Відмінна риса таких досліджень – філософсько-культурологічний підхід, що, перш за все, передбачає зміщення акценту з фізичної підготовки в бік найбільшої культурологізації, інтелектуалізації процесу фізичного виховання учнів (О. Аксьонова, Ю. Васьков, В. Віленський, М. Глотов, А. Матвєєв, Б.Шиян, В. Якимович та ін.).

Зокрема, Б.Шиян зазначає, що у процесі культурного розвитку людина діє послідовно у трьох  напрямках: засвоює культуру як об’єкт її впливу; створює нові культурні  цінності, як суб’єкт творчої діяльності; функціонує в культурному середовищі як носій суспільних і особистих цінностей (“...культура інтегрується в суті самої особи...” [23, с. 22]. В. Якимович уявляє інтеграцію людини в культурі як єдиний можливий засіб вирішення суперечностей її розвитку. Автор подає модель людини фізично культурної. Це  людина вільна, здатна до самовизначення у світі культури; гуманна; духовна; творча і активна особистість [24, с. 6–9].

З опорою на вищезазначені  концепції, ми визначаємо фізичне виховання як соціальний педагогічний процес формування фізичної культури особистості, змістовність якого визначається ознайомленням суб’єктів із її матеріальними і духовними цінностями, їх збагаченням на соціальному й індивідуальному рівнях, ефективність і результат якого визначається певним рівнем сформованості особистої фізичної культури. [6, с. 46–47]. Формування фізичної культури учнів ми вважаємо одним із раціональних шляхів модернізації системи фізичного виховання у сучасній школі. Реалізація цього процесу можлива лише на засадах гуманізації, коли принципи демократизації та толерантності взаємодії стають пріоритетними. Урок фізичної культури ми розглядаємо як форму живої спільноти “дитина – дорослий” (Л. Виготський), де кожний учень, вчитель – суб’єкти сукупної діяльності, а власне навчальна діяльність – це діяльність щодо самозміни цих суб’єктів (Д. Ельконін). Саме на уроці фізичного виховання можливо поєднання фізичного, інтелектуального, соціального й духовного аспектів здоров’я особистості. Завдання педагогів – створити відповідні умови для вдосконалення цих складових здоров’я.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу, в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості й її становлення відбувається у процесі навчання за таких умов:

• створення позитивного настрою для навчання;
• відчуття  рівного серед рівних;
• забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільної мети;
• усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених висновків;
• можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;
• вчитель – друг, порадник, старший товариш [11].

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології. Вони належать до інноваційних, ціль яких – співробітництво в реалізації спільних завдань.

Об’єкт дослідження  – процес фізичного виховання у загальноосвітній школі.

Предмет дослідження – особливості використання інноваційних методів та інтерактивних форм навчання на уроках фізичного виховання.

Мета дослідження: розкрити особливості інтерактивних форм діяльності учнів на уроках фізичної культури як передумову зростання педагогічної інноватики в контексті формування фізичної культури особистості.

Завдання дослідження:

1. сформулювати поняття “інтерактивні форми діяльності учнів на уроках фізичної культури”;
2. здійснити аналіз означеної форми діяльності;
3. визначити поступовість дій вчителя і учнів у процесі інтерактивного навчання.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел і педагогічного досвіду; педагогічне спостереження.

 

РОЗДІЛ 1. ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ ТА ІНТЕРАКТИВНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1. Зміст інноваційних технологій на уроках фізичної культури

 

Підготовка учнів до життя, праці  й творчості закладається в загальноосвітній школі. Для цього процес навчання та організаційна методика уроку повинні бути побудовані так, щоб широко залучати учнів до самостійної творчої діяльності щодо засвоювання нових знань та вдалого використання їх на практиці.

Класно-урочна система передбачає різні форми організації навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття і виробнича практика, семінарські заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, заліки, екзамени. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

Педагогічна наука і шкільна практика спрямовують  свої зусилля на пошук шляхів удосконалення  уроку. Головне місце в цьому  пошуку займає вчитель. Учитель, навіть з великої літери, не виправить людство. Але, виховуючи особистість, він дає шанс учню відбутися як людині. Для нього треба пробудити творчі задатки, закладені у кожній людині.

Творчість учителя – не зміни ціннісною ставлення до тих звичних обов'язків, які він виконує. Урок при такому підході перестає бути сумним обов`язком і відбуванням часу, учню, а не вчителю, не вистачатиме часу, оскільки урок буде творитися у тісній співдружності вчителя і учнів. Такий урок нового часу, який спрямований на особистість учня, орієнтований на його здібності, бажання та можливості.

Навіщо  вчителю особистісно орієнтоване  навчання? Що турбує мене як учителя  в сучасній школі? Сьогодні існує  приховане і достатньо жорстоке протистояння вчителя і класу. Іноді  це пов'язано зі звичайною недосвідченістю, іноді і низь ким рівнем професіоналізму. Конфлікт є, і він значно глибший. Тут дві позиції: перша – раціональна (вчителя), друга – емоціональна (учня). Остання набагато активніша й витонченіша, ніж уявляється дорослим. Зараз у школі на уроках фізичної культури «святкують» свій успіх стандарти і тести. Щоб хоч якось змінити ставлення учнів до уроків фізичної культури, до свого здоров я, наблизити їх до розуміння значущості цього предмета, до розуміння себе, ми повинні змінити насамперед умови отримання цих знань.

Незважаючи  на те, що поняття «особистісно орієнтована  освіта» сьогодні не тільки у всіх на слуху і є складовою частиною планів методичної роботи, багато вчителів погано уявляють собі, що таке особистісно-орієнтований урок.

Особистісно орієнтований урок – це:

• мета – створення умов для поліпшення фізичної підготовленості учнів, їх здоров'я, під нищення зацікавленості до уроків фізичної культури;

• використання різноманітних форм і методів організації діяльності учнів на уроці, що дають змогу розкрити суб'єктивний досвід учнів;

• створення атмосфери заінтересованості  кожного учня в роботі класу;

• стимулювання учнів до виконання  фізичних вправ без страху помилитися виконати неправильно;

• використання на уроці дидактичного матеріалу, що дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього види роботи;

• оцінка діяльності учня не лише за кінцевим результатом за процесом його досягнення;

• заохочувати учнів освоювати  всі види діяльності на уроці;

• створення атмосфери на уроці  для природного самовираження учня.

Як змінити ставлення вчителя  до учня як суб'єкта життя, щоб він  став здатним до культурного саморозвитку та само-змінювання? Як повинні вести  себе ми – вчителі, щоб своєчасно надавати допомогу та підтримку кожній дитячій особистості?

Для того, щоб зміст знань став цінним для учнів, особистісно орієнтована освіта передбачає уявити його ж умовні частини, кожна з яких звернута до чогось особистого.

Ось ці компоненти змісту:

аксіологічний – уведення учнів до світу цінностей та надання допомоги у виборі особистозначущої системи ціннісних орієнтацій;

когнітивний – забезпечує науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу як основи духовного розвитку;

діяльнісно-творчий – сприяє формуванню та розвитку в учнів різноманітних засобів діяльності, творчих здібностей, потрібних для самореалізаиії особистості в пізнанні, праці, спорті та інших видах діяльності;

особистісний – забезпечує пізнання себе, розвиток рефлексивних здібностей, оволодіння засобами саморегуляції, само вдосконалення, формує особисту позицію.

Про добрі наміри можна говорити багато й довго. Тож питання у  тому, як їх втілити в життя? Чому в одних цікаво на уроках, а в  інших – ні? В чому річ? У формі подання матеріалу? Думаю, що ні. Скоріше у формі спілкування з дітьми, у взаємозв'язку спілкування та змісту, в природності наповнення дитини знаннями та «непомітності» виховання.

Вміння та бажання педагога: заохочувати  учнів поринати у різноманітні га цікаві види діяльності і при цьому дбати, щоб кожен міг знайти собі місце та зацікавленість у запропонованій справі. Коли що-небудь не виходить, не висміювати учня, а по-доброму жартувати, не підлещуватися і підстроюватися, а жити інтересами і життям учнів.

Ще однією з головних умов успішного  навчання є здатність тримати  дисципліну на уроці, в іншому разі не спрацьовують ніякі методичні прийоми та хитрощі. Дисципліна більшою мірою залежить від рівня насиченості уроку, від правильного поєднання гумористичного і напружено-серйозного, від уміння вчителя перемикати фази уроку, від його здатності задавати мотивацію і стимулювати учнівські успіхи, від уміння тримати педагогічну дисципліну, від уміння використовувати на практиці активні метоли навчання.

Уболівання за свій авторитет, бажання  показувати учням відмінність у  громадському становищі (це притаманно багатьом молодим учителям) приводить часом до появи дистанції в спілкуванні. Якщо вчитель обрав цей стиль взаємостосунків, йому слід дотримуватися міри і намагатися своєчасно помітити ту грань віддаленості, перейшовши яку, люди робляться зовсім чужими один до одного, коли немає нічого спільного, такого, чим можна було б дорожити.

 

2. Можливості використання інноваційних технологій на уроках фізичної культури в сучасній школі

 

Розглянемо та проаналізуємо  категоріально-понятійне поле та сутність понять теорії інноваційної педагогіки. У загальновизнаному тлумаченні „інновація" означає „нововведення" [6]. У сучасній педагогічній науці існують такі трактування поняття „інновація":

• оновлення, зміни, впровадження нового [7, с. 6];
• процес створення, розповсюдження і використання нововведень [23, с. 57].