Теоретичні аспекти управління підприємствами

Зміст

 

управління підприємство виробнича програма

 

Вступ

 

Актуальність. У сучасному світі функціонують безліч підприємств, що є самостійними господарюючими суб’єктами та займаються виробничою, науково-дослідницькою та комерційною діяльністю з метою отримання прибутку. Кожне підприємство є певною системою, яка включає сукупність елементів, зв’язаних в одне ціле. А будь-яка система має потребу у вмілому та чіткому керівництві, що і стало поштовхом для створення науки про управління підприємствами. Кожного керівнику необхідно мати вагомі знання щодо методів управління, що змінюються залежно від типу організаційної структури підприємства. Ці знання цінні як при створенні нової організації, так і для її існування та розвитку у майбутньому.

Метою даної курсової роботи є розгляд головних функцій  управління, їх виконання, що приводить  до змін у діяльності організації, за допомогою різних методів керівництва  та розгляд видів організаційних структур підприємств, як загальних для усіх видів підприємств, так і найбільш ефективних для новостворених організацій.

Завдання практичної частини даної курсової роботи –  це вивчення та здобуття практичних навичок  з розрахунку певних показників виробничої діяльності підприємства, здійснення калькуляції витрат та обчислення сумарної собівартості продукції на прикладі підприємства машинобудівної галузі.

Об’єктами вивчення у  теоретичній частині є процес управління підприємством та створення  організаційної структури підприємства, а у практичній – підприємство машинобудівної галузі.

Предмет – це методи управління підприємством у ринкових умовах.

Кожна організація є  невеликою або ж навпаки, дуже вагомою ланкою народного господарства, саме тому рівень її функціонування є надзвичайно важливим не лише для людей, залучених у її роботу, а і для державної інфраструктури, у яку вона входить.

Успішність підприємства в першу чергу залежить від  уміння керівників виконувати свої головні  функції у повній мірі у комбінації з управлінням своїм часом. Паралельно з виконанням основних функцій та зобов’язань підприємці мають володіти методами управління для досягнення високих результатів роботи своїх підлеглих та ще багатьма менш масштабними навичками, що також є важливими. А вірна організація підприємства, починаючи з найменших його структурних одиниць і до загальної будови, є ключовим моментом для його існування.

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти управління підприємствами

1.1 Сутність і функції процесу  управління

 

Згідно з основним положеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес, включаючи підприємство, можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи – це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на якісь складові. Отже, будь-яка система:

• складається з двох або більшої кількості елементів;
• кожний елемент системи має якості, властиві лише йому;
• між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;
• не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі на навколишнє середовище.

У світі існує безліч видів систем, кожна з яких має  як загальні риси, так і ті, що відрізняють  її від інших. Перша особливість підприємства, як системи, полягає в тому, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги і інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Основною умовою життєздатності системи є вигідний обмін між “входом” і “виходом”.

Інша особливість підприємства, як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передусім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці [1].

Розрізняють дві форми  поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось може координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності. Вертикальний принцип поділу праці – це і є створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації [2, 3].

Тому об’єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв’язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Отже, управління в широкому розумінні є діяльністю, спрямованою  на координацію роботи інших людей  та трудових колективів. Воно також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою поділу праці.

ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

Підприємства різняться  між собою за розмірами, сферами  діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики, з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління – об’єктивно зумовлені загальні напрямки або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління. Для з’ясування природи й сутності кожної з них  розглянемо механізм функціонування найпростішої моделі штучної системи.

Структура цієї моделі містить  два елементи: керуючий та виконавчий.

Керуючий елемент сприймає:

• імпульс від зовнішнього середовища через вхідний канал;
• імпульси, що стосуються його власного стану та стану структури системи через канал зворотного зв’язку.

На підставі сприйнятих імпульсів керуючий елемент починає  функціонувати. Спочатку він визначає конкретне значення вихідного параметра, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчому елементу, так званому ефектору. Цей імпульс має характер команди. Ефектор також сприймає імпульси із зовнішнього середовища. Це так звані перешкоди, які заважають досягненню мети управління.

Під впливом команди  керуючого елемента та зовнішніх  перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності – вихідний імпульс. Але перш ніж надіслати  його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної команд через канал зворотного зв’язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.

Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати головний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектора. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції.

По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування – процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних та індивідуальних завдань для одержання очікуваного загального характеру.

По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи іншу конкретну операцію і які виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації, як функції управління. Організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

По-третє – ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитися виконувати свої обов’язки, визначені планом. Тому для досягнення своєї мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.

Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації. Мотивація – це та причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних та узгоджених дій для забезпечення досягнення поставленої мети.

По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом. за необхідності – коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій .

Ці чотири основні  функції тісно зв’язані між собою  в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала  організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий  контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому [3, 4].

З урахуванням цього  важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

1.2 Методи та організаційні структури  управління діяльністю підприємств

 

ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВА КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ

Практична реалізація функцій  управління здійснюється за допомогою  системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління –  це способи впливу на окремих працівників  і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми, підприємства, організації.

Управління організацією спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальне. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємства.

1) Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання сегмента зовнішнього  середовища. Суть цього аспекту:

• формування системи оподаткування об’єктів господарювання;
• визначення дійової амортизації політики, яка б сприяла оновленню матеріальних і нематеріальних активів підприємства;
• встановлення державою лінійного рівня заробітної плати та пенсій.

Другий аспект економічних  методів управління зв’язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

2) Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають  такі чинники, як змістовність і творчий  характер праці, можливості для прояву ініціативи, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей  соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного виробництва чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально  психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних  засобів соціального орієнтування та регулювання, гуманізації праці тощо.

3) Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру. Їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих та використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядні.