Теоретичні аспекти управління кредиторською заборгованістю підприємства

Розрахунки оцінки ліквідності показали, що підприємство не в змозі повністю сплачувати свої поточні зобов’язання, так як коефіцієнти швидкої та абсолютної ліквідності нижче нормативного значення, а коефіцієнт покриття має тенденцію до зменшення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Напрямки вдосконалення управління кредиторською  заборгованістю 

підприємства ПАТ «Криворізький залізорудний комінбат»

 

         Щоб ефективно управляти боргами компанії необхідно, насамперед, визначити їх оптимальну структуру конкретного підприємства і у певній ситуації: розробити систему показників (коефіцієнтів), характеризуючи їх, як кількісну і якісну оцінку гніву й розвитку відносин із кредиторами компанії.

        Другим кроком у процесі оптимізації кредиторської заборгованісті може бути аналіз відповідності фактичних показників їх рамковому рівню, і навіть аналіз причин, які викликали відхилення.

        На цьому етапі, залежно від виявлених невідповідностей і причин їх виникненню, необхідно розробити і здійсненити комплекс практичних заходів із приведення структури боргів у відповідність із плановими (оптимальними) параметрами.[16,ст.89 ]

       Перша, дуже фундаментальна річ, що постає перед керівництвом ПАТ «Криворізький залізорудний комінбат», це: вести бізнес рахунок власних чи залучених коштів. Другою "дилемою" є кількісне співвідношення власного та позикового капіталу. Відповіді на це питання залежать від безлічі чинників як зовнішнього (галузеві особливості, макроекономічні показники, стан конкурентного середовища й т.д.), і внутрішнього (корпоративного) порядку (можливості засновників, кредитоспроможність, оборотність активів, рівень рентабельності, дефіцит коштів, короткострокових цілей і завдання, довгострокові плани компанії та багато іншого).

     Вважають, що це підприємство, яке користується у процесі господарську діяльність лише власним капіталом, має максимальну сталість. Але таке припущення від початку неправильне. З погляду конкурентної боротьби не має значення, якими капіталами оперує бізнес: своїми чи позиковими. Єдина різниця може полягати у розбіжностях вартістей цих двох категорій капіталу. У результаті розробки стратегії кредитування власного бізнесу слід почати з рішення наступних першочергових завдань - максимізації прибутку компанії, мінімізації витрат, досягнення динамічного розвитку компанії (розширене відтворення), затвердження конкурентоспроможності - які, зрештою визначають фінансову стабільність компанії. Фінансування даних завдань має бути досягнуто у повному обсязі. І тому, після використання всіх власних джерела фінансування (власний капітал та прибуток - найдешевші ресурси), мали бути зацікавленими в заданому обсязі притягнуті позикові кошти кредиторів, а також заборгованість за товари, послуги тощо. У цьому найвагомішим обмежувальним чинником у процесі планування використання позикового капіталу треба вважати його, які мають дозволяти зберегти рентабельність бізнесу на достатньому рівні.[24,ст.213 ]

        Наступним етапом під час розробки політики використання ресурсів є визначення найприйнятніших тактичних підходів. Є кілька потенційні можливості залучення позикових коштів:

- кошти інвесторів (розширення  статутного фонду, спільний бізнес);

- банківський або фінансову  кредит (зокрема випуск облігацій);

- товарний кредит (відстрочка  оплати постачальникам);

- використання власного "економічної переваги".

        У  нашому випадку це - товарний кредит. Основною позитивної відмінністю даної різновиду отримання позикових коштів є найпростіший засіб повернення. Товарний кредит, зазвичай, не вимагає (на відміну фінансового) залучення застави і пов'язане з значними витратами та тривалістю оформлення (на відміну інвестицій). У вітчизняних умовах товарний кредит між юридичними особами найчастіше є на поставку товарів (робіт, послуг) за договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу. У цьому, здавалося б, може бути, що це "кредит" надається безплатно, оскільки договір коштів необхідності нарахування та сплати відсоткового (чи якогось іншого) доходу на користь постачальника. Проте слід зазначити, що постачальники (і сучасні українські зокрема) чудово розуміють принципи зміни вартості грошей у часі, і навіть здатні досить точно оцінювати розміри "упущеної вигоди" від гальмування оборотності активів, заморожені дебіторську заборгованість підприємства. Тому компенсація таких втрат закладається у ціну товарів, яка може коливатися залежно від термінів наданої відстрочки.[28,ст. 74 ]

Там, де контроль над неотриманим прибутком значно ослаблений (держпідприємства, великі акціонерні і промислові компанії) втрати, пов'язані з товарним кредитуванням найчастіше компенсуються з допомогою "неформальних" платежів керівництву чи службовцям компанії.

Законодавство, крім безвідсоткових товарно-кредитних відносин між підприємствами, містить можливість отримання товарного кредиту та під відсоток ( ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств"). Слід зазначити, що товарний кредит найбільшого поширення одержав у в зв'язку зі реалізацією промислових товарів населенню. Корпоративний ж менталітет українських підприємців, переважно, доки готовий "змиритися" із необхідністю платити відсотки "висячу" кредиторську заборгованість, тому набагато простіше продати товар по "завишеній" ціні, ніж говорити про якісь відсотки, що є більш "справедливою" формою компенсації, оскільки залежить від термінів оплати.

        Економічна перевага. Найчастіше будується і відносинах товарного кредиту та інших різновидах кредитування. Суть використання переваг, пов'язаних із власне економічною перевагою, залежить від можливості диктувати і нав'язувати постачальнику (кредитору) власні "правила" гри над ринком і характеру договірних відносин (чи, як це нерідко відбувається - порушувати ті ж договірні відносини без "особливих" наслідків для власного бізнесу).

Економічна перевага позичальника перед кредитором може постати з таких обставин:

-  монопольне становище покупця над ринком ;

- розбіжності у економічних  потенціалах - сукупні активи покупця значно переважають активи постачальника;

- маркетингові переваги (наприклад, дрібний чи початкуючий  виробник, прагне просунути свою продукцію (торгову марку) до мережі великих супермаркетів чи елітних магазинів.

       Як свідчить практична діяльність, жодне підприємство неспроможне уникнути, хоча б не значною мірою, кредиторську заборгованість, що завжди існує у в зв'язку зі особливостями бюджетних, орендних та інших періодичних платежів: оплати праці, поставки ТМЦ без попередньої оплати й т.д. Цей вид кредиторської заборгованості потрібно розглядати, як "неминучий". Вона хоч і дозволяє тимчасово використовувати "чужі" кошти на власному комерційному обороті, але й має принципове значення, коли такі платежі відбуватимуться в встановлених термінів.[ 14,ст.98]

         Як ми вже сказали вище, щоб оптимізувати кредиторську заборгованість необхідно визначити її "планові" характеристики. Найчастіше використовуваний коефіцієнт, пов'язаний з оцінкою кредиторської заборгованості підприємства - це коефіцієнт ліквідності, який розраховується як ставлення величини обігового капіталу до короткотермінових боргових зобов'язанням.

Менеджери і фінансисти також часто використовують, так званий коефіцієнт "кислотного тесту", що є ставлення різниці між поточними активами та вартістю товарно-матеріальних активів до поточним зобов'язанням. І перший і другий показники повинні характеризувати здатність підприємства покривати свої зобов'язання перед кредиторами. Ці коефіцієнти мають дві суттєві вади:

- вони оперують такими  поняттями як "короткострокові" чи "поточні" зобов'язання, термін яких може коливатися від одного дня до одного року. Тому до уваги береться детальніше співвідношення термінів платежів до складу як кредиторської, так і дебіторської заборгованостей;

- розрахунок виробляється, зазвичай, на дату балансу, чи інший фіксований момент, що може повною мірою вказати про дійсний стан ліквідності компанії.

         На нашу думку, усунути подібні "недоліки" у системі аналізу стану підприємства дозволяють:

         У першому випадку - наприклад, проведення розрахунків із використанням більш дискретних значень (розподіл заборгованостей по місячним періодам чи (якщо потрібно) тижневим періодам).

         У другий випадок - визначати середньомісячне чи середньорічне значення коефіцієнта ліквідності та інших аналогічних показниках.

        Одним з найоптимальніших рамкових показників здорового стану компанії може бути ситуація, коли кредиторська заборгованість вбирається у дебіторську. У цьому, як ми вже вказали, дане "неперевищення" має бути досягнуто щодо максимально дискретного показника значень (термінів): річна кредиторська заборгованость мусить бути максимум подібна річній дебіторської, місячна і 5-ти денна кредиторська трохи більше місячної і 5-ти денної дебіторської й т.д.

         При досягненні даного "тимчасового балансу" дебіторської та кредиторської заборгованості, слід також звернути увагу й на "баланс їх вартості": тобто у цій ситуації відсоткові й інші витрати, пов'язані з обслуговуванням кредиторської заборгованості, не повинні перевищувати доходи, викликані вигодами, пов'язані із самим фактом відстрочки власної дебіторської заборгованості. Щоб визначити рівень залежності компанії відрізняється від кредиторську заборгованість необхідно розрахувати кілька таких показників.[ 18,ст.83]

        Коефіцієнт рентабельності кредиторської заборгованісті. Визначається як ставлення суми прибутку до суми кредиторської заборгованості, які вказані у балансі. Цей показник характеризує ефективність залучених засобів і особливо доцільно аналізує за періодами. Тут має визначитися залежність динаміки змін цього коефіцієнта від основних чинників, які вплинули на його зростання чи зниження (зміни термінів повернення, структури кредиторів, середніх розмірів та вартості кредиторської заборгованості тощо).