Шляхи вдосконалення податкової політики України

Зміст

 

Вступ

1. Теоретичні засади формування податкової політики

1.1 Сутність податкової політики і напрями її проведення

1.2 Проблемні аспекти податкової політики України

2. Дослідження податкової політики України

2.1 Правове забезпечення податкової політики України

2.2 Критерії формування податкової політики України

2.3 Вплив податкової політики на благополуччя суспільства

3. Шляхи вдосконалення податкової політики України

3.1 Удосконалення податкової політики країни відповідно до світового досвіду

3.2 Напрями підвищення рівня податкової культури платників податків

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  цієї теми заключається у тому, що Україна  відносно молода держава і її податкова  система знаходиться на стадії формування, в той час коли в інших економічно розвинутих країнах вона лише коректується відповідно до ситуації, що склалася в певний момент. Негативний момент у процесі формування податкової політики України полягає у тому, що цей процес є надто затяжним, адже навіть після прийняття Податкового кодексу податкова система України має багато недоліків та потребує реформувань.

Метою курсової роботи є дослідження податкової політики України, виявлення її переваг  та недоліків та визначення шляхів її поліпшення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- дати визначення  терміну «податкова політика», розкрити суть;

- виявити проблемні  аспекти податкової політики  України;

- проаналізувати  податкове законодавство України,  розглянути його переваги та недоліки;

- визначити  критерії формування податкової  політики;

- провести аналіз  доходів та видатків державного  бюджету України та бюджету  Луганської області;

- розглянути  види та обсяги матеріальної  допомоги, субсидій, дотацій;

- порівняти  податкові системи країн світу та України;

- внести пропозиції  щодо напрямів підвищення рівня  податкової культури платників  податків.

Об’єктом дослідження  є економічний розвиток суспільства. Предметом дослідження є теоретичні засади та практичні аспекти здійснення податкової політики.

У першому розділі  розглянуті такі підходи до класифікації етапів економічного розвитку суспільства: модель Ліста, модель Гільденбранта-Бюхера, формаційний підхід Маркса-Сталіна, інституціонально-технологічний підхід та історіко-хронологічний. А також, як виникли і розвивалися податки,визначено сутність податкової політики і податкової системи.

Податкова політика – це діяльність держави у сфері  встановлення, правового регламентування  та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Будувати свою власну податкову систему Україна почала відносно нещодавно – після проголошення незалежності. Становлення її засновано здебільшого на практиці інших країн. Але податкову систему, політику не можна просто скопіювати у первозданному вигляді, адже повинні бути враховані такі чинники, як економічний розвиток держави та менталітет, переконання, які панують у суспільстві. На даний момент податкова політика України знаходиться на новому етапі розвитку, адже с початку 2011 року почав діяти Податковий кодекс України, який був прийнятий лише у грудні 2010 року.

Тому у другому розділі  проведено аналіз Податкового кодексу  України, розглянуті його слабкі та сильні сторони. Розглянуті критерії формування податкової політики.

На сучасному етапі  розвитку суспільства, у тому числі  й економічному, істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні  суспільного виробництва і розподілі  національного доходу.Тому вважаю за необхідне розглянути як податкова  політика впливає на благополуччя суспільства.

У третьому розділі порівнюється податкова система України з  податковими системами країн  світу.Оскільки однією з проблем, з  якими стикається Україна, і є  низький рівень податковою культури пропоную також розглянути напрями її підвищення.

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні засади  формування податкової політики

 

1.1 Сутність податкової  політики та напрями її проведення

         Спочатку визначимо, що означає термін «політика». Визначення представимо у вигляді табл. 1.1.

Розрізняють внутрішню і зовнішню політику. Зовнішня політика [17,с. 784]— діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями.

 

Таблиця 1.1. Визначення терміну «політика»

Автори	Визначення
Панов М. І. [62, с. 44]	- особлива сфера  діяльності між класами, націями  та іншими соціальними групами,  ядром якої є проблема завоювання, утримання та використання державної  влади.
Азрилиян А. Н. [11, с.354]	- це діяльність  органів державної влади і  державного управління, що відображає  суспільний устрій і економічну  структуру країни, а також діяльність  суспільних класів, партій і інших  класових організацій, суспільних  угрупувань, що визначається їх інтересами та цілями; - це питання  і події суспільного, державного  життя.
Кирилюк Ф. М. [61, с. 16]	-. причинно зумовлена  , ситуативно змінна за формою  і орієнтацією діяльність, яка  служить практичній організації  суспільства.
Агафонов Ю. А. [5, с. 5]	-. самостійна  сфера діяльності людей з власними  принципами і закономи.
Рудич Ф. М. [66, с. 6]	- це сфера  взаємовідносин різних соціальних  груп та індивідів у використанні  інститутів публічної влади задля  реалізації своїх соціально значущих  інтересів і потреб; - це обмежене  застосування влади.
Матвєєв С. А. [60, с. 34]	- це відносини,  що включають згоду, підкорення, домінування, конфлікт і боротьбу  між класами. групами і людьми  та між державами, ядром цих  відносин є влада.

 

Внутрішня політика [17с. 784] охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на[17, с. 784]: економічну; національну; соціальну; демографічну; культурну; аграрну; науково-технічну; екологічну; військову, або оборонну; антропологічну.

Економічна політика [65, с. 459] – це генеральна лінія дій, система заходів у сфері управління економікою, надання певної спрямованості економічним процесам відповідно до цілей, задач, інтересів країни і включає: інституціональну, структурну, інвестиційну, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, науково-технічну, податкову та бюджетну політики.

Одним з найважливіших  видів економічної політики є  податкова політика. Вона виступає основою поповнення бюджету.

Податкова політика [53, с. 56] – це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися  залежно від об’єктивних та суб’єктивних факторів та обумовлені соціально політичним устроєм суспільства. Виділяють  фіскальну та економічну цілі податкової політики (рис. 1.1) [3, с. 36].

Рис. 1.1. Цілі податкової політики

 

Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи [3, с. 38] – дискреційну і не дискреційну, а залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи [3, с. 38] – стягування максимальних податків, помірну і високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (рис. 1.2) [3, с. 38].

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи,кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного виробника використовують певний вид ставок та податкових пільг.

Для податкової політики України характерні такі форми  податкових пільг[3, с. 39]:

• встановлення неоподатковуваного мінімуму;
• вилучення визначених складових об’єкту оподаткування;
• зменшення податкових ставок;
• звільнення від оподаткування певних категорій населення;
• використання податкових кредитів.

Застосовуючи  вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або  зменшує податковий тягар, який лягає  на плечі громадян країни.

Для його вимірювання  використовують декілька показників.

Так, на макрорівні податкове навантаження визначає частка податкових поступлень у бюджет у ВВП (П₁). Податкове навантаження визначається відношенням податкових поступлень в бюджет до валового внутрішнього продукту, помноженим на сто відсотків[3, с. 37]:

 

П₁ = * 100%,

 

де ПБ – податкові  поступлення в бюджет;

ВВП – валовий  внутрішній продукт.

При характеристиці податкового навантаження на підприємстві можна використовувати такі показники:

1) частку податкових  виплат підприємства (П₂) в загальній сумі прибутку. Податкове навантаження дорівнює податковим виплатам підприємства, поділеним на прибуток підприємства і помноженим на сто відсотків[3, с. 38]:

 

П₂ = * 100%

де ПВ – податкові  виплати підприємства;

П – прибуток підприємства.

2) частку податкових виплат  підприємства (П₃) в обсязі реалізації. Тоді податкове навантаження розраховується як відношення податкових виплат підприємства до обсягу реалізації, помножене на сто відсотків[3, с. 38]:

 

П₃ = * 100%

де О_р – обсяг реалізації підприємства.

Податкове навантаження в  країнах-членах Організації економічної  співдружності і розвитку коливається  від 52% в Швеції до 30% в США і  Туреччині[29, с. 38]. В основній групі  країн воно складає 40-45% [29, с. 38]. Спостерігається  тенденція до збільшення податкового тиску, що пояснюється інтеграційними процесами в Європі, які передбачають вирівнювання умов господарювання, в тому числі оподаткування.

Сьогодні в Україні  альтернативи суттєвому зниженню податкового  тягаря немає. На шляху реалізації такої політики стоять наступні проблеми [29, с. 38]:

• наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;
• дефіцит бюджету, який сьогодні набув латентного характеру;
• великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Крім того, економічне зростання не обов’язково відбувається в умовах зниження податкового навантаження. В умовах неконкурентоспроможної економіки та відсутності механізмів її створення зниження податкового тягаря – надзвичайно обмежений метод, що не дає довгострокових результатів. Слід також врахувати масштаби збитковості – для збиткових підприємств будь-яка ставка є високою.

Податкова політика є найбільш ефективною при стабільному обмінному курсі і стійкому русі капіталів. При аналізі податкової політики країни, велику увагу приділяють структурі оподаткування. В країнах з низькими доходами структура оподаткування виглядає наступним чином[29, с. 40]:

1) більшу частину  поступлень складають податки  на вітчизняні товари і зовнішньо-торгівельні  операції, які в сукупності складають  близько 70% всіх податкових поступлень, причому частка лише імпортованого мита складає більше 40%;

2) внутрішні  прибуткові податки не є значними (більше 25% податкових поступлень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі ніж фізичні. Це пов’язано зі зручністю використання великих (часто іноземних) компаній в якості джерел доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткування ефективним прибутковим податком приватних осіб.

Надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її стабільність і передбачуваність, що, з одного боку, викликає у всіх суб’єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого - забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Податкова політика здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування. Встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами[53, с. 63].

Держава формує свою податкову політику.

Результатом формування податкової політики є податкова  система.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати  два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система — це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені в державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства (рис. 1.3) [72, с. 116].

 

Рис. 1.3. Структура  податкової системи України

 

Отже, податкова система[53, с. 65] — сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.

Побудова ефективної системи оподаткування можлива  при науковому поєднанні наступних  критеріїв (за інтерпретацією Паретто) [3, с. 42]: