Ринок державних цінних паперів та його ліквідність

– можливість котирування  цінних паперів емітента одночасно  на кількох організаторах торгівлі через надання біржами перехресного доступу своїм учасникам до інструментів інших бірж, а також через використання механізму депозитарних розписок;

– розвиненість схем колективного інвестування та кількість недержавних  пенсійних фондів, які характеризуються менш консервативною інвестиційною  політикою, ніж пенсійні фонди, що керуються державою;

– рівень корпоративного управління в країні;

– тривалість торговельної сесії на торговельних майданчиках. Зазвичай продовження тривалості торгового  дня на кілька годин або ж запровадження  цілодобової торгівлі суттєво впливає на ліквідність ринку;

– розвиненість інституту  маркет-мейкерів;

– дивідендна політика корпорацій (слід враховувати, що торговельна активність з акціями, за якими традиційно виплачуються високі дивіденди, є відносно більш  низькою, ніж з акціями з низькими дивідендами, оскільки власники перших не орієнтуються на приріст їх курсової вартості і часто дотримуються пасивної інвестиційної стратегії).

Вивчення впливу всіх вищенаведених факторів і вжиття відповідних заходів, спрямованих  на зростання ліквідності власних ринків, сьогодні є завданням для регуляторів країн, чиї ринки цінних паперів перебувають на стадії розвитку. На жаль, Україна не увійшла до переліку країн, які виступали об’єктом дослідження IOSCO, проте описані фактори є значущими і для вітчизняного ринку, тому цілком можуть братися до уваги при розробці національної програми розвитку ринку цінних паперів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Проблеми та шляхи покращення обігу цінних паперів.

Обслуговування обігу  цінних паперів в Україні регулюється  низкою законодавчих і підзаконних нормативних актів. Враховуючи обсяг випущених в Україні цінних паперів, сфера застосування цих нормативно-правових актів розповсюджується на облік прав майже половини населення України.

Відсутність практики формування системи обліку прав за іменними та бездокументарними цінними паперами в Україні вимагає вивчення досвіду інших країн і його адаптації до українських реалій. Досвід розвинутих ринків цінних паперів, які вже давно зіткнулися з цими проблемами, є цінним матеріалом для формування в Україні надійної системи обліку прав і системи розрахунків за цінними паперами. Разом з тим, існують суттєві проблеми і застарілі норми законодавства, які заважають запровадити новації світової індустрії цінних паперів.

Сьогодні процедури  обліку, клірингу та розрахунків, що використовують депозитарії та зберігачі, визначають дієвість та ефективність ринків цінних паперів, допомагають забезпечити їх цілісність, знизити рівень ризику та заощадити значні кошти.

Зближення існуючого  і майбутнього законодавства України з міжнародними нормами є важливими умовами досягнення привабливості ринків цінних паперів України для інвесторів. Ґрунтовного осмислення стратегії європейської інтеграції України можливо досягти на основі вивчення конкретних європейських і міжнародних норм. Цей шлях має забезпечити реальну можливість інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки.

Розробка законів та підзаконних нормативно-правових актів  повинна здійснюватися з урахуванням  міжнародного досвіду. Ця вимога, зокрема, встановлена в Законі України “Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” у відношенні до діяльності Національного депозитарію, який повинен здійснювати стандартизацію депозитарного обліку і стандартизацію документообігу щодо операцій з цінними паперами відповідно до міжнародних норм.

Незважаючи на визначеність Президентом України, Парламентом  і Урядом стратегічних напрямів розвитку фондового ринку, практичні кроки  здійснюються, нажаль, хаотично за принципом “крок вперед два назад”. Держава, нажаль, ще не повністю визначилась, з яким фінансовим інструментом має справу. Уява переважної більшості громадян України про цінні папери лишилася на рівні знань про трьохвідсоткову облігацію. Натомість, багато фахових учасників ринку цінних паперів намагаються перекласти свої знання і досвід щодо грошового обігу на обіг цінних паперів. Фундаментальні дослідження і аналіз процесів, які відбуваються на фондовому ринку України, не проводяться, бо немає ані замовника для такої роботи, ані координатора її виконання, ані локалізованої групи фахівців, здатної це виконати. Набагато приємніше вести розмови про успіхи іноземних фондових ринків і намагатися “впровадити” ці досягнення в Україні. Результати розвитку українського фондового ринку показують, чого варта спроба “прямого впровадження” іноземного досвіду без його адаптації до українських реалій.

При усьому різноманітті законодавчих актів щодо регулювання ринку цінних паперів України, законодавча нормативна база залишається недосконалою і суперечливою.

Спірною на сьогодні є доцільність встановлення у обмеженні випуску акціонерними товариствами іменних акцій у розмірі, який не перевищує 10 відсотків статутного фонду цього акціонерного товариства. Таке обмеження значно обмежує можливості акціонерного товариства в залученні додаткових коштів, необхідних для господарської діяльності, шляхом випуску привілейованих акцій, які є привабливими і для інвесторів (значні переваги і гарантії), і для товариств (не розпорошується контрольний пакет акцій, який дає право управління товариством). У багатьох країнах, наприклад, у Росії, такого обмеження не існує, а ринок привілейованих акцій характеризується нижчою ціною привілейованих акцій порівняно з простими при рівній номінальній вартості ( у 2–10 разів залежно від емітента).

У результаті активізації  вексельного обігу на фондовому  ринку України явно визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу векселів. У першу чергу необхідна регламентація на законодавчому рівні умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов’язані з вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів одним емітентом розміром його ж обмеження випуску векселів одним емітентом розміром його статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів. Дуже гостро на сьогодні постала проблема правового захисту прав векселедержателів. На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Така ситуація може призвести до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів. Щоб уникнути такої ситуації варто використати досвід Сполучених Штатів Америки, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше, запроваджена процедура  державної реєстрації певних категорій векселів, яка отримала назву „реєстрація на полиці”. Вона передбачає реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу більше 270 днів Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати безперервні програми випусків векселів один раз. Із запровадженням такого порядку оформлення векселів, що випускаються безперервно, стало для емітента значно простішим. Крім того, в межах однієї програми випуску „реєстрація на полиці” забезпечує можливість випуску різних видів векселів.

По-друге, впроваджена  процедура встановлення кредитних рейтингів пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведенні „реєстрації на полиці” звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дозволяє інвесторам постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони бажають придбати.

По-третє, здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів. Ліквідний вторинний ринок, на якому провадиться котирування цін на векселі, повинен існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі, якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.

Існує думка про необхідність введення в Україні обов’язкового попереднього депонування емітентом чи акцептантом (у переказному векселі) коштів для подальшого погашення випущених чи акцептованих векселів. З позицій захисту прав векселедержателів цей спосіб видається найбільш надійним. Проте такий спосіб захисту прав векселедержателів зводить нанівець функцію векселя як інструменту товарного кредитування. Тому доцільним було б розробити іншу систему захисту прав векселедержателів. Очевидно, що доцільно було б передбачити на законодавчому рівні систему обов’язкової реєстрації випуску простих векселів та акцептування переказних векселів з одночасною перевіркою дотримання ліміту максимального розміру номінальної вартості випущених  (акцептованих) векселів емітентом.

Особливістю української  моделі приватизації, яка може негативно позначитися на становленні фондового ринку, є функціонування фінансових посередників тільки як інституційних інвесторів, а не як брокерів. Комісійна торгівля, яка у більшості країн має назву брокерської діяльності, всіляко підтримується органами державного регулювання національних фондових ринків у той час, як операції посередників за власний рахунок (так звана дилерська діяльність) дещо стримуються як такі, що збільшують ризики. В Україні спостерігається щодо цього диспропорція, яку необхідно якнайшвидше подолати з метою досягнення хоча б відносної рівноваги ринку. Комісійні операції мають стати вигідними, інакше інтереси дрібного інвестора захистити буде неможливо.

В Україні опціонні угоди, хоча вони й не передбачені законодавством, набувають все більшого поширення. За такими угодами здійснюється торгівля цінними паперами як на фондових біржах, так і на позабіржовому ринку. Аналіз ситуації, що склалася на ринку опціонів України, дозволяє зробити висновок про необхідність негайного законодавчого врегулювання цієї сфери фондового ринку, де торгівля похідними фондовими інструментами відбувається нині майже на аматорських засадах.

На сьогодні законодавство  України не передбачає обігу похідних фондових інструментів на вітчизняному ринку цінних паперів, що відчутно гальмує розвиток ринку в цілому. Ці питання потребують оперативного законодавчого вирішення. Зокрема, в новій редакції Закону України „Про цінні папери і фондову біржу” необхідно дати визначення понять похідних фондових інструментів і регламентувати особливості їх випуску та обігу.

Також залишається не до кінця урегульованими такі питання, як необхідність отримання ліцензії Національного банку України на придбання цінних паперів українських підприємств іноземними інвесторами; деякі аспекти реєстрації учасників ринку цінних паперів тощо.

Актуальним залишається  питання нагальної необхідності прийняття в Україні спеціального Закону, який би врегулював існуючи проблеми створення і діяльності вітчизняних акціонерних товариств та базувався на загальноприйнятих відпрацьованих міжнародних принципах корпоративного управління. 

Якщо існуючі проблеми вирішити шляхом внесення змін до існуючих законодавчо-нормативних документів, прийняття нових законодавчих актів у сфері регулювання ринку цінних паперів, проведенням наукових досліджень з проблем законодавчого і нормативно-правового регулювання фондового ринку України, то це прискорить розвиток організованого фондового ринку в Україні, що в свою чергу позитивно вплине на масовий вплив довіри до українських цінних паперів, на їх ліквідність, капіталізацію ринку, сприятиме збільшенню доходів до бюджету, прискоренню приватизаційних процесів, виведенню із кризи економіки України.

Вихід України з кризи, стабілізація економічного становища, підвищення добробуту людей неможливі  без розвиненого ринку цінних паперів. Тому необхідне здійснення ряду невідкладних заходів, серед яких першочерговими є такі:

- завершити процеси  приватизації, перш за все шляхом корпоратизації та акціонування державної власності;

- здійснити випуск  і обіг державних всеукраїнських  та муніципальних цінних паперів,  відновивши довіру до них з  боку населення;

- на державному рівні  вирішити комплекс питань щодо вільного обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українських цінних паперів іноземними інвесторами;

- удосконалити чинне  законодавство у відповідності  з потребами сьогоднішнього функціонування  та подальшого розвитку українського  фондового ринку;

- більш ефективно використовувати  наявні можливості структур, що  вже працюють на національному  ринку цінних паперів;

- державним органам  управління здійснювати належний  контроль за функціонуванням  ринку цінних паперів.

Здійснення цих та інших заходів дозволить прискорити формування в Україні фондового ринку. Та щоб цей ринок мав цивілізований характер, був адаптований до сучасних світових умов, необхідно враховувати набутий зарубіжний досвід, поширені у світі тенденції, кращі зразки його розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

За законодавством України  цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини  між особою, яка його випустила (видала), та власником і передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передання прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

В Україні у цивільному обороті застосовують такі групи  цінних паперів:

1) пайові цінні папери

2) боргові цінні папери

3) похідні цінні папери

4) товаророзпорядчі цінні  папери

До випуску та обігу  в Україні, згідно із законом, допущені такі види цінних паперів:

• акції;
• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;
• облігації місцевих позик; облігації підприємств;
• казначейські зобов'язання держави;
• ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати;
• векселі;
• приватизаційні папери.