Ринок державних цінних паперів та його ліквідність

 

 

Тема: Ринок  державних цінних паперів та його ліквідність

План

Вступ

1. Теоретичні основи державних цінних паперів.
2. Ліквідність ринків, що розвиваються: фактори впливу.
3. Проблеми та шляхи покращення обігу цінних паперів.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………4

1. Теоретичні основи  державних цінних паперів………………………

2. Ліквідність ринків, що розвиваються: фактори впливу……………..

3. Проблеми та шляхи покращення обігу цінних паперів……………...

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..

ДОДАТКИ…………………………………………………………….......

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що ринок цінних паперів є багато перспективною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Перехід економіки  України до ринкових відносин передбачає створення сприятливих умов для  розвитку конкуренції, підприємництва і бізнесу. Складовою цього процесу є розвиток системи фінансових ринків, зокрема ринку цінних паперів. Цінні папери дають змогу одержати гроші на довгостроковий період (кредитні цінні папери) або в безстрокове користування (акції). Завдання ринку цінних паперів полягає у забезпеченні більш повного і швидкого переливання заощаджень від фізичних і юридичних осіб до емітентів за ціною, що влаштовує обидві сторони. Відносини, які виникають при цьому процесі, мають бути законодавчо врегульовані.

В Україні до настання ринкових відносин обіг цінних паперів не характеризувався широким колом інструментів і був представлений в основному цільовими та нецільовими облігаціями. Проте з розвитком ринкового середовища процес реформування більшості державних підприємств і перетворення їх на акціонерні товариства забезпечив випуск та обіг акцій, активізація господарських процесів і розрахунків ввела в обіг такі дієві фінансові інструменти, як форвардні та ф’ючерсні контракти, варанти, опціони. Таким чином, в Україні був сформований ринок цінних паперів, який на сьогоднішній день перебуває у стадії розвитку.

Останні роки свідчать про позитивні зміни на ринку цінних паперів, що зумовлено створенням сприятливих умов зовнішньоекономічної політики держави та стабілізацією макроекономічних факторів. Про покращання інвестиційної привабливості української економіки свідчить інвестиційний приток прямих іноземних інвестицій, чистий приріст яких лише за 2003 рік Відносини, що виникають на ринку цінних паперів, регулюються нормами цивільного, фінансового, біржового, банківського права.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні основи державних цінних паперів.

Цінні папери мають величезне  значення для міжнародної торгівлі. Ще з часів середньовіччя (виникнення перших цінних паперів, хоча деякі дослідники бачать їх прообраз у Давньому Римі) вони давали змогу прискорювати обіг товарів унаслідок можливості спершу швидкого і безпроблемного переміщення грошей, що оформлялися лише одним папером, а згодом і самих товарів, оформлених і переданих врученням лише документа, а не самого товару.

Цінні папери в країнах  англо-американської системи права називають оборотними документами. Подібні найменування у міжнародному торговельному обороті виходять із традиційного розуміння їх як документів, але сучасні цінні папери (особливо акції та облігації) випускаються і перебувають в обігу найчастіше в бездокументарній формі. Внаслідок цього змінилося і загальноправове розуміння терміна "цінний папір" (оборотний документ).

Цінний папір (оборотний  документ) у більшості правових систем — об'єкт, призначений для посвідчення  існування певного майнового права, створений у такий спосіб, що використання даного права можливе лише в силу володіння цим об'єктом, а перехід права до іншої особі може здійснюватися тільки шляхом розпорядження об'єктом.

За законодавством України  цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), та власником і передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передання прав, що випливають з цього документа, іншим особам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються.

Особливість правової характеристики традиційного цінного папера полягає в його двоїстій правовій природі. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні папери визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових і обов'язкових прав; право управління; задоволення передання або отримання власності. Цінні папери як економічна категорія мають певні властивості й характеристики: ліквідність, дохідність, курс, надійність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостійного обігу тощо.

Перелік видів цінних паперів неоднаковий в різних правових системах — від дуже вузького до досить широкого.

В Україні у цивільному обороті застосовують такі групи  цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному  капіталі, надають їх власникам  право на участь в управлінні емітентом та одержанні частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, і частини майна при ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики  і передбачають зобов'язання емітента  сплатити у визначений термін  кошти відповідно до зобов'язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу  яких пов'язаний з правом на  придбання чи продаж протягом  терміну, визначеного договором  цінних паперів, інших фінансових  та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні  папери, які надають їх тримачеві право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Законом можуть визначатися  також інші групи цінних паперів. Їх види та порядок обігу встановлюються законом.

Обов'язкові реквізити  цінних паперів, вимоги щодо їх форми  тощо визначаються законом. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не є цінним папером (ст. 196 ЦКУ "Вимоги до цінного папера"). За законодавством України права та відповідальність за виконання зобов'язання, посвідчені цінним папером, можуть належати:

1) пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред'явника);

2) особі, названій у  цінному папері (іменний цінний  папір);

3) особі, названій у  цінному папері, яка може сама  здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір).

Цінний папір повинен  мати визначену для нього застосованим національним законодавством форму, що забезпечує ідентифікацію наданих  за цінним папером прав, а також уможливлює його передання. Більшість національних правових систем визнають випуск цінних паперів як у документарній, так і бездокументарній формі.

Документарним цінним папером  є цінний папір, право на який підтверджується  документом на матеріальній основі, що має обов'язкові реквізити.

Бездокументарний цінний папір — форма цінного папера (переважно акції або облігації), права на який підтверджуються записом  на рахунку без видачі документа  на матеріальній основі, що має обов'язкові реквізити. Право володіння бездокументарним цінним папером переходить від однієї особи до іншої з моменту його переведення, чому відповідають записи на рахунках особою, яка здійснює облік за даними цінним паперам (депозитарієм).

Операції з бездокументарними  цінними паперами можуть відбуватися тільки в разі звернення до особи, яка офіційно здійснює запис прав. Будь-яке передання, надання або обмеження прав за бездокументарними цінними паперами повинні фіксуватися цією особою (депозитарієм), в іншому разі, як правило, така операція з цінним папером не матиме чинності

Існує безліч класифікацій цінних паперів. При цьому перелік видів цінних паперів неоднаковий в різних правових системах — від дуже вузького до досить широкого. В Україні цінні папери класифікують за такими ознаками:

Залежно від форми  надання капіталу виокремлюють такі цінні папери:

1) пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які засвідчують пайову участь власника у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації фірми-емітента. До пайових цінних паперів відносять: акції, приватизаційні папери та інвестиційні сертифікати.

2) боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але які не надають їх власнику право на участь в управлінні справами емітента. До боргових цінних паперів відносять: облігації внутрішньої та зовнішньої державної і місцевої позик, облігації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання держави та ощадні сертифікати.

За рівнем ризику, пов'язаного  з характером емітента, цінні папери поділяють на такі види:

1) державні цінні папери, що представлені здебільшого борговими зобов'язаннями і мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види державних цінних паперів розглядають навіть як еталон безризикових інвестицій. Утім, рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило, найнижчий. При цьому шляхом зміни облікової ставки НБУ держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами у періоди різких коливань кон'юнктури фінансового ринку.

2) цінні папери місцевих органів влади (зазвичай, боргові) відрізняються тим, що рівень їхніх інвестиційних якостей залежить від рівня інвестиційної привабливості відповідного регіону. Такі цінні папери важко віднести до безризикових, хоча рівень інвестиційного ризику за ними зазвичай невисокий. Відповідно невисоким є й рівень інвестиційного доходу.

3) цінні папери, емітовані банками, мають високі інвестиційні якості, оскільки рівень дохідності за ними значно вищий, ніж за цінними паперами держави і місцевих органів влади. Крім цього, система економічних нормативів банківської діяльності та високий рівень державного контролю за їхньою діяльністю знижує потенційний ризик інвестування у цінні папери цих емітентів (хоча випадки фінансової неспроможності банків трапляються).

4) цінні папери підприємств мають в Україні найнижчі інвестиційні якості, що зумовлене низькою ефективністю господарської діяльності більшості підприємств, унаслідок чого за акціями багатьох з них не виплачують дивіденди. Рівень інвестиційного ризику за цінними паперами підприємств (особливо венчурних) найвищий. До того ж ці цінні папери характеризуються найнижчим рівнем ліквідності на ринку цінних паперів.

За рівнем ризику й  ліквідності, пов'язаних з періодом обігу, вирізняють короткотермінові та довготермінові цінні папери.

1) короткотермінові цінні папери мають високий рівень ліквідності на ринку. Крім цього, короткий період їхнього обігу значною мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов'язаного зі зміною кон'юнктури фінансового ринку й фінансового стану емітентів. Водночас відносно низький рівень ризику й доволі високий рівень ліквідності їх визначають відносно невисокий рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами.

2) довготермінові цінні папери мають суперечливі характеристики - низький рівень ліквідності й високий рівень інвестиційного ризику. Відповідно, вони мають і вищий рівень інвестиційного доходу.

За рівнем ліквідності, пов'язаної з характером володіння  і обігом, цінні папери поділяють  на іменні, на пред'явника та ордерні.

1) іменні цінні папери мають найнижчу ліквідність, що зумовлено складною процедурою оформлення їх і жорсткішим контролем емітента за їхнім обігом.

2) цінні папери на пред'явника. Вказана вище особливість випуску таких інструментів не заважає процесу вільного обігу їх, а отже, підвищує потенційний рівень їхньої ліквідності.

3) ордерні цінні папери - це папери, права власників яких підтверджуються як пред'явником цих паперів, так і наявністю передавальних записів (індосаментів).

За метою випуску  цінні папери поділяють на фондові  капітальні та комерційні.

1) фондові цінні папери призначені для формування капіталу (акції, облігації тощо),

2) комерційні - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви тощо).. Усі без винятку комерційні папери є борговими, випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

За ознакою дроблення цінні  папери поділяють на роздроблювані й нероздроблювані.

1) роздроблювані цінні папери являють собою цінні папери, номінальну вартість яких можна змінити (деномінувати),

2) нероздроблювані - цінні папери, номінальна вартість яких залишається незмінною впродовж усього терміну існування папера.