Ринок державних цінних паперів та його ліквідність

Усі цінні папери (незалежно  від решти їхніх ознак) можна  розподілити на ринкові, які можна  перепродавати, та неринкові, які дозволено продавати лише раз: емітент продає цінні папери інвесторові, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не лише продавати, а й дарувати або  заповідати, що теж є однією з  ознак їхньої класифікації.

Вирішальну роль у  класифікації цінних паперів відіграють різновиди доходів. Наприклад, існують  цінні папери, дохід від яких виплачують без застережень, а є такі, що ставлять виплату доходу в залежність від  одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу та з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери можна поділити на першозаставні та загальнозаставні, а за ознакою відстрочення виплати - з відстроченим доходом і без відстрочення. Зазвичай виплату доходу здійснюють у грошовій формі, але можлива також виплата товарами (під цільові цінні папери).

Важливою ознакою цінних паперів є їхня здатність конвертуватися, що слугує підставою для класифікації. Відповідно до законодавства України, конвертацією цінних паперів є вилучення емітентом з обігу й анулювання цінних паперів певного виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого емітента.

Загалом згідно Закону України  «Про цінні папери та фондовий ринок» виділяють такі види цінних паперів:

- облігація — цінний папір, що засвідчує існування боргу з боку юридичної особи або державного органу, які її випустили, і містить зобов'язання сплатити власникові облігації зазначену в ній суму при настанні терміну її погашення;

- вексель — цінний папір, що підтверджує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця  або іншого зазначеного у векселі платника виплатити після настання передбаченого векселем терміну визначену грошову суму векселетримачеві;

- чек — цінний папір, що містить безумовне зобов'язання банку сплатити визначену грошову суму за вказівкою пред'явника чека, виписаного чекодавцем або банком;

- коносамент — цінний папір, виданий перевізником або його агентом, що визначає умови договору перевезення, вказує найменування відправника вантажу; описує вантаж, прийнятий до транспортування, способом, що дає змогу його ідентифікувати, і містить зобов'язання передати товар у визначеному місці відправнику вантажу або особі, якій буде передано коносамент;

- акція — цінний папір, що підтверджує право участі в акціонерному товаристві;

- складське посвідчення — цінний папір, що підтверджує прийняття складом товару на збереження;

- варант — цінний папір, що засвідчує право застави на товар, який перебуває на складі, на користь власника даного документа;

- делівері ордер — цінний папір, що містить вказівку власникові складу, перевізникові або іншій особі, яка видає складське посвідчення чи коносамент, передати визначену партію товару вказаному в делівері ордері особі.

   Таким чином класифікація цінних паперів є досить широкою. Тому виникає потреба в регулюванні обігу цінних паперів та їх правового застосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Ліквідність ринків, що розвиваються: фактори впливу.

Ліквідність ринку цінних паперів є однією з найважливіших  його характеристик, яка визначає привабливість цього ринку як для інвесторів, які можуть швидко реалізувати свої активи без втрати їх вартості або придбати нові за прийнятною ціною, так і для емітентів, які можуть швидко розмістити великі обсяги нових емісій, а також для посередників, доходи яких прямо залежать від оборотів на ринку.

Найчастіше під поняттям ліквідності  будь-якого ринку мається на увазі  його здатність торгувати великими обсягами певних активів без істотного  впливу на динаміку руху цін цих  активів. Ліквідним вважається такий ринок, на якому має місце маленький спред між ціною попиту і пропозиції, коли учасник ринку має можливість укласти зворотну угоду без істотної втрати вартості активу.

Показник ліквідності ринку  цінних паперів впливає на успішність публічних розміщень, зменшуючи витрати коштів та ризики для андеррайтерів і маркет-мейкерів. На макрорівні ліквідний ринок капіталу впливає на ефективність залучення капіталу, скорочуючи його вартість для емітентів, а на мікрорівні – забезпечує доступ до широкого кола інвесторів з різноманітними торговими стратегіями. Ліквідний ринок дозволяє інвесторам здійснювати як довгі, так і короткі угоди з найменшими транзакційними витратами та з мінімальною втратою часу. Як наслідок, інвестори зазвичай тяжіють до ринків з високим рівнем ліквідності, тому ліквідність стає запорукою подальшого зростання і розвитку ринку. Крім того, ліквідність впливає і на стабільність фінансової системи країни в цілому, оскільки ліквідний ринок спроможний гасити різкі коливання цін активів.

Однією з ознак ліквідного ринку  є висока швидкість обігу цінних паперів на ньому, яка визначається як відношення обсягів торгівлі акціями на певному ринку до загальної капіталізації цього ринку. Чим вище швидкість обігу, відповідно тим більше в середньому угод укладається з кожною акцією і тим вище ліквідність ринку. Аналіз динаміки швидкості обігу акцій у світі свідчить, що за останні десять років цей показник на ринках, що розвиваються, майже не змінився і за підсумками 2006 р. був втричі меншим, ніж на розвинутих ринках (див. рисунок). Відповідно принаймні втричі меншою була і ліквідність цих ринків.

Враховуючи вищенаведене, природним  є факт стійкого інтересу регуляторів  на ринках, що розвиваються, до проблеми ємності та ліквідності національних ринків капіталу. Приділяють увагу цій проблемі і міжнародні організації. Так, наприкінці 2007 р. Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) оприлюднила дослідження впливу різноманітних факторів на ліквідність ринків, що розвиваються.

Орієнтуючись на дані про середнє значення показника відношення ринкової капіталізації ринку акцій до ВВП за останні п’ять років, до групи найменших ринків, що розвиваються, було віднесено ринки Уганди, колишньої Югославії та Танзанії, а до найбільших – ринки ПАР, Малайзії та Китаю. У цілому дослідження IOSCO охопило ринки 21 країни, що розвиваються, і було виділено 25 факторів, що найбільше впливають на їх ліквідність.

Розглянемо найголовніші із цих  факторів у порядку зменшення  їх значущості в середньому по групі  країн, що розвиваються, хоча в межах конкретної країни ступінь їх впливу може бути більшим чи меншим.

Найбільший вплив на ліквідність  ринків має показник концентрації власності, який на ринках, що розвиваються, зазвичай має високе значення. При цьому  чим більше капіталу сконцентровано в руках крупних власників, тим меншим є показник кількості акцій, що знаходяться у вільному обігу (free float), і відповідно – нижчою ліквідність ринку. Найчастіше найбільші пакети акцій на ринках, що розвиваються, належать засновникам корпорацій, які, побоюючись втрати контролю над корпорацією, обмежують вільний обіг більшої частини її акцій. І, коли таке явище в межах окремої країни набуває масового характеру, це призводить до того, що на ринку обертається лише мізерна частина емітованих корпораціями акцій, яка необхідна лише для того, щоб підтримувати котирування акцій на організованому ринку, створюючи ілюзію публічності компанії.

Другим традиційно великим власником  на ринках, що розвиваються, є держава, яка часто залишає за собою контрольні пакети акцій на стратегічних підприємствах. Проте в умовах, коли можливості держави щодо вливання додаткового капіталу в корпорації є обмеженими, це призводить до стримування їх розвитку у порівнянні з публічними компаніями. Крім того, як держава, так і крупні приватні власники корпорацій часто забувають про просту істину, що зростання ліквідності ринку акцій корпорації сприяє зростанню її ринкової вартості і дозволяє власникам у разі необхідності продати їх пакети за відносно вищою ціною або ж швидко розмістити на ринку нові емісії.

До третьої групи власників, які, відіграючи значну роль на ринку, можуть негативно впливати на його ліквідність, належать пенсійні фонди. Вони часто використовують довгострокові  інвестиційні стратегії і тому фактично є «пасивними інвесторами», які не сприяють швидкому обігу цінних паперів на ринку і стримують його ліквідність.

Другий фактор впливу на ліквідність ринку, який виділяє  у своєму дослідженні IOSCO, випливає і тісно пов’язаний з першим, – показник кількості акцій у вільному обігу, який визначається як частка акцій корпорації, які можна вільно придбати на відкритому ринку. При розрахунку цього показника із загальної кількості акцій компанії в обігу віднімаються державні пакети, а також акції, що належать інсайдерам. У середньому на ринку спостерігається така залежність: чим вище рівень free float компанії, тим вище ліквідність ринку її акцій. Вважається, що мінімально допустимий рівень free float для публічних корпорацій має перевищувати 25%, проте дослідження IOSCO свідчить, що менше половини ринків, що розвиваються, можуть похвалитися показником free float на рівні вище мінімального.

Лібералізація регулювання  діяльності фінансових посередників і  дозвіл іноземним операторам здійснювати  операції на національному ринку  також є важливими факторами, що впливають на ліквідність ринків цінних паперів. І хоча прямий зв’язок  між цими показниками прослідкувати досить складно, проте незаперечним є той факт, що присутність іноземних інвесторів, по-перше, збільшує кількість гравців на ринку і, по-друге, переносить на національні ринки світові стандарти корпоративного управління та новітні інформаційні технології. Це робить ринок більш привабливим як для нових інвесторів, так і для емітентів. У свою чергу, зростання кількості учасників збільшує ліквідність ринку. Сьогодні майже на всіх ринках, що розвиваються, національне законодавство дозволяє іноземним інвесторам здійснювати посередницькі операції на ринку цінних паперів, проте рівень їх допуску відрізняється.

Тісно пов’язані між  собою два такі фактори впливу на ліквідність ринків цінних паперів, як наявність технологій швидкого доступу до ринку і можливість торгувати через Інтернет. Проблемою багатьох ринків, що розвиваються, є забезпечення фондовими біржами швидкого доступу інвесторів до ринку. Одним із механізмів, який може бути запроваджений, є технологія прямого доступу до ринку (DMA), яка дозволяє без фізичної присутності на біржі швидко здійснювати торгові операції. Це забезпечує доступ до ринку широкого кола інвесторів, які використовують різноманітні торгові стратегії, у тому числі системи програмованої торгівлі. Прямий доступ до ринку вже діє у Польщі і Китаї, його введення планується найближчим часом у Таїланді і Малайзії.

Поява і широке розповсюдження технологій Інтернет – торгівлі у світі надали можливість доступу до ринку великій кількості потенційних інвесторів з невеликим капіталом, що значно підвищило швидкість обороту капіталу на ринку цінних паперів та ліквідність ринку. Проте на деяких ринках технології торгівлі через Інтернет розвиваються досить повільно, що пов’язано з низьким рівнем розвитку Інтернет - інфраструктури та високою вартістю доступу через Інтернет. У цілому ж, окрім збільшення ліквідності ринку, розвиток Інтернет-торгівлі позитивно впливає і на вартість послуг брокерів, сприяючи її зниженню завдяки зростанню конкуренції на ринку брокерських послуг.

Наступним фактором, який впливає на ліквідність ринку, є жорсткість контролю за капіталом у країні та обмеження його руху. Наприклад, введення контролю за капіталом у Малайзії після азіатської фінансової кризи призвело до різкого відпливу фондів із країни, а лібералізація валютного законодавства в Ізраїлі в 1990-х роках спричинила стрімкий приплив іноземного капіталу до країни і викликала зростання ліквідності ринку акцій. Проте слід враховувати, що наслідки від пом’якшення контролю за капіталом можуть бути неоднозначними. Незважаючи на позитивний ефект у довгостроковому періоді, в короткостроковому може відбуватися відплив капіталу, оскільки інвестори змінюватимуть структуру своїх портфелів відповідно до нових умов. Крім того, лібералізація контролю за рухом капіталу робить національні ринки більш інтегрованими у світовий фінансовий ринок, відповідно збільшується кореляція між ринками окремих країн і глобальним ринком, що у випадку кризових явищ на світовому ринку може негативно вплинути на національні ринки.

Важливими факторами  впливу на ліквідність ринку є  розвиненість торговельної інфраструктури і рівень транзакційних витрат на ринку цінних паперів. Останній фактор є таким, що відображається на поведінці інвесторів на ринку, впливаючи на частоту укладання ними угод. Так, при високому рівні трансакційних витрат, тобто витрат на укладання угод, інвестори тяжіють до більш пасивних інвестиційних стратегій з невеликою частотою здійснення операцій, що, безумовно, стримує ліквідність ринку. Фактор розвиненості торговельної інфраструктури сьогодні є визначальним для інвесторів при виборі ними місця здійснення інвестицій. Наприклад, забезпечення деякими біржами доступу інвесторів до ринку акцій і ринку деривативів через єдину платформу істотно розширило коло потенційних інвесторів на обох ринках, збільшивши їх ліквідність. А створення на біржах альтернативних ринків для компаній, чиї цінні папери не відповідають вимогам основного ринку, сприяє зростанню попиту і торговельної активності щодо акцій невеликих компаній.

Однією з характеристик сучасних розвинутих ринків капіталу є наявність багатьох інструментів з різноманітними інвестиційними характеристиками. Наприклад, запровадження торгівлі деривативами приводить до зростання торговельної активності щодо базових цінних паперів, що покладені в їх основу, а продаж цінних паперів інститутів спільного інвестування дозволяє спрямувати на ринок кошти великої кількості дрібних інвесторів, що в кінцевому рахунку може багатократно збільшити обсяги торгівлі та швидкість обігу цінних паперів на ринку.

До інших важливих факторів, що впливають на ліквідність  ринків, можна віднести: