Проблеми та перспективи розвитку електронних грошей в економіці України

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ	5
1.1. Поняття та класифікація  електронних грошей	5
1.2. Значення електронних  грошей в сучасній економіці	10
РОЗДІЛ 2. СВІТОВИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ	17
2.1. Європейський ринок електронних грошей	17
2.2. Ринок електронних грошей у США	22
РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи розвитку електронних грошей в економіці України	25
3.1. Оцінка ринку електронних грошей в Україні та його головні гравці	25
3.2. Тенденції розвитку електронних розрахункових технологій в Україні і бар’єри для їх запровадження	39
ВИСНОВКИ	43
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ	46

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Активний розвиток сучасних телекомунікаційних, комп’ютерних технологій привів до розвитку нових суспільних відносин. Перш за все, це надання послуг за допомогою мережі Інтернет. Поряд з наданням послуг виникла необхідність і оплати за ці послуги. Глобальність самої мережі, відсутність кордонів у спілкуванні дещо змінили встановлені правила ведення бізнесу, замовлення послуг та товарів, їх отримання та оплату. Глобальна мережа надала можливість проводити операції купівлі-продажу, замовлення послуг, не виходячи з дому. Швидкість обробки та передачі замовлень відповідно повинні бути підтверджені оплатою. Виникла необхідність у швидких розрахунках.

Актуальність теми. Електронні гроші є відносно новим поняттям для української економічної літератури. Водночас в Україні набирають оберти системи, які забезпечують розрахунки за допомогою електронних грошей. За висновками визнаних європейських міжнародних інституцій, широке використання електронних грошей може вплинути на роботу державних органів регулювання, а також на стабільність фінансової системи країни в цілому. Відтак важливим є аналіз сучасного стану ринку електронних грошей в Україні та розгляд можливих перспектив їх розвитку.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є процес становлення і розвитку електронних грошей, що дозволяють здійснювати розрахунки з їх використанням. Предметом дослідження є організаційно-методологічні аспекти розвитку електронних грошей у світі та Україні.

Метою даної роботи є аналіз сучасного стану систем електронних грошей у світі та визначення подальших перспектив запровадження їх в Україні.

Завдання: визначити сутність та основні види електронних грошей, узагальнити міжнародний досвід їх запровадження та використання, дослідити проблеми та перспективи розвитку електронних грошей в економіці України.

Методи дослідження: використано теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

місця електронних грошей у сучасній економіці.

Економісти називають сучасний період розвитку електронних грошей “дитячим”, підкреслюють віддаленість перспективи їх повсюдного проникнення, вважають, що широке використання електронних грошей – поки ще теоретична концепція. Однак вчені визнають, що електронні гроші мають великий і мало досліджений потенціал, який, завдяки імпульсам інформаційної революції, які важко передбачити, може перетворити їх на реально діючий феномен економічного життя.

Варто відзначити, що представники фундаментальної економічної науки не знайшли консенсусу щодо сутності електронних грошей і тієї ролі, яку вони відіграватимуть у найближчому майбутньому. Термін "електронні гроші" є відносно новим, його досить часто вживають поряд із платіжними інструментами, котрі засновані на інноваційно-технічних рішеннях.

місця електронних грошей у сучасній економіці.

Економісти називають сучасний період розвитку електронних грошей “дитячим”, підкреслюють віддаленість перспективи їх повсюдного проникнення, вважають, що широке використання електронних грошей – поки ще теоретична концепція. Однак вчені визнають, що електронні гроші мають великий і мало досліджений потенціал, який, завдяки імпульсам інформаційної революції, які важко передбачити, може перетворити їх на реально діючий феномен економічного життя.

Варто відзначити, що представники фундаментальної економічної науки не знайшли консенсусу щодо сутності електронних грошей і тієї ролі, яку вони відіграватимуть у найближчому майбутньому. Термін "електронні гроші" є відносно новим, його досить часто вживають поряд із платіжними інструментами, котрі засновані на інноваційно-технічних рішеннях.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ

 

 

1.1. Поняття та  класифікація електронних грошей

 

Гроші в сучасній економіці мають суто функціональне визначення: гроші - це будь-який інструмент, який виконує ключові функції грошей. Гроші повинні забезпечувати проведення платежів, служити для збереження вартості та функціонувати як одиниця розрахунків. Традиційні форми грошей, що включаються до грошової маси ‐ це паперові гроші та банківські вклади. Широкі визначення грошової маси також відносять до грошей низку ліквідних цінних паперів.

Термін «електронні гроші» є відносно новим і часто застосовується для позначення широкого спектру платіжних інструментів (цифрові гроші, цифрова готівка, електронна готівка, інтернет гроші, кібергроші, ін.), заснованих на інноваційних технологічних рішеннях. Наслідком цього є відсутність єдиної, загальновизнаної дефініції електронних грошей, яка б однозначно розкривала їхню економічну та правову сутність. Також хибним є повне ототожнення електронних грошей із безготівковими грішми. Проте, можна виділити дві головні, притаманні електронним грошам, характеристики, наявність яких дозволяє стверджувати, що електронний платіжний інструмент можна віднести саме до електронних грошей:

- він повинен виконувати функцію грошей, принаймні, функції міри та еквіваленту вартості та засобу обігу/платежу, а також (як похідну від перших двох) функцію засобу накопичення;

- він має існувати в електронній формі (непаперовій формі) і відрізнятися від традиційних банківських рахунків та цінних паперів (та інструментів управління ними).

Таким чином, електронні гроші ‐ це різновид так званих «фідуціарних» грошей, як і практично всі існуючі зараз гроші, які мають вищезгадані відповідні характеристики. Вони є зобов'язаннями емітента, випущеними з метою розрахунків, але при цьому не мають власної внутрішньої вартості (на відміну від, наприклад, монет, вироблених із дорогоцінних металів). Більше того, практично всі наявні форми електронних грошей - це так звані «репрезентативні» гроші. Випущені емітентом електронні гроші на 100% забезпечуються традиційними формами грошей та інколи ‐ іншими високоліквідними активами, причому в більшості випадків емітент зобов'язується на вимогу власника грошей обміняти їх на звичайні гроші і навпаки. Слід відзначити, що зобов'язання емітента, які приймаються до розрахунку лише емітентом, до грошей переважно не зараховуються, тому ще однією ознакою електронних грошей є можливість їх використання для здійснення розрахунків третіми особами (як фізичними, так і юридичними), відмінними від емітента електронних грошей, оскільки у іншому випадку вони не будуть виконувати функцію засобу обігу.

Якщо спиратись на визначення електронних грошей, прийняте в Європейському Союзі та подібне до нього в Сполучених Штатах Америки, то електронні гроші повинні мати такі характеристики:

- мати здатність до накопичення та підрахунку балансу, а отже ‐ мати певну монетарну вартість (тобто вартість, виражену в певній валюті);

- прийматися економічними агентами (як фізичними, так і юридичними особами) для розрахунків;

- бути зобов’язанням емітента, що надходить в обіг лише після його обміну на традиційні гроші в обсязі не меншому, ніж емітована грошова вартість, а також бути об’єктом зворотного обміну за першою вимогою їх власника;

- зберігатися в електронному вигляді або на фізичному пристрої (такому, як смарт‐карта, телефон або комп'ютер тощо) у володінні власника таких грошей, або віддалено на сервері.

При цьому, як видно із характеристик електронних грошей, межа між електронними грошима та іншими електронними платіжними інструментами є досить нечіткою: одні й ті ж платіжні інструменти можуть (в першу чергу) забезпечувати зручний спосіб використання звичайних банківських рахунків і водночас використовуватись в системах електронних грошей.

Однак, з нашої точки зору, ключовою відмінністю електронних грошей від традиційних грошей є те, що вони можуть бути неперсоніфікованим платіжним інструментом (тобто не потребують ідентифікації власника) та обертаються до певної міри поза межами банківської системи. Незважаючи на те, що емітенти електронних грошей мають тісно взаємодіяти із банками для забезпечення вільного обміну електронних грошей на традиційні і навпаки, електронні гроші не є «банківськими грішми», вони не враховуються при розрахунку монетарних агрегатів та не можуть бути використані для здійснення банківських послуг (прийому депозитів та видачі кредитів).

Цю різницю, яка часто залишається поза увагою, можна проілюструвати за допомогою наступного прикладу. Платіжні картки можуть мати функцію електронного гаманця і, таким чином, виступати технічним засобом для зберігання електронних грошей, а системи електронних  грошей  можуть  пропонувати  користувачеві  зручні он-лайн  інструменти для використання традиційних банківських рахунків (такі, як платіжні карти, онлайн‐банкінг тощо). Проте у другому випадку вони не можуть вважатися електронними грішми, оскільки гроші не залишають банківські рахунки. Принциповою різницею тут є те, що у першому випадку розрахунки здійснюються саме за допомогою електронних грошей, а банківські рахунки використовуються лише для вводу/виводу грошей (при цьому використовується консолідований банківський рахунок емітента електронних грошей, на який зараховуються/списуються кошти, що надходять від емісії/погашення електронних грошей).

Також не вважаються електронними грішми й ті закриті системи, які мають обмежену сферу використання (наприклад, розрахункові/дисконтні карти торгівельних мереж, транспортні карти тощо), оскільки у даному випадку коло учасників системи, які можуть приймати електронні гроші, є обмеженим. Часто це лише емітент і пов'язані з ним особи.

Сьогодні не існує єдиної класифікації систем електронних грошей. Тому, на основі вищенаведених характеристик електронних грошей, можна виділити наступні їх типи відповідно до таких критеріїв:

1. За типом носія:

- на базі фізичного пристрою (англ. hardware-based): електронні гроші зберігаються на спеціальному пристрої (наприклад, на чіпі, вбудованому в смарт‐карту), що одночасно використовується для здійснення платежів. При використанні такого типу платіжних інструментів транзакція між платником та отримувачем платежу іноді може бути виконана без додаткового під’єднання смарт‐карт до мережі (третьої особи);

- на базі програмного забезпечення (англ. network-based чи software-based), або їх ще називають онлайн‐грошима: електронні гроші зберігаються на накопичувачах інформації у формі файлів бази даних/масиву інформації. У цьому випадку, при здійсненні транзакції запит до оператора електронних грошей є обов’язковим для завершення операції.

2. За типом технології зберігання:

- із централізованим веденням рахунків (англ. account-based): всі транзакції записуються та авторизуються через централізовану систему рахунків, управління якою здійснює система електронних грошей;

- із використанням електронних записів/символів (англ. token-based): транзакція не потребує авторизації і електронні гроші існують у формі електронних символів, які обертаються всередині комп’ютерної чи телекомунікаційної мережі, або шляхом прямого під’єднання до такої мережі електронних пристроїв (наприклад, електронних чипів у смарт‐картах чи RFID‐модулів у смартфонах).

3. За ступенем анонімності:

- повністю анонімні системи електронних грошей: ідентифікація користувача не вимагається ані при придбанні ним електронних грошей, ні при здійсненні ним транзакцій, а отже, ідентифікація та відстеження здійснених операцій між платником та отримувачем платежу є неможливою;

- системи, що вимагають ідентифікації: платник та отримувач платежу, здійсненого за допомогою електронних грошей, мають ідентифікувати себе, надаючи, таким чином, можливість системі електронних грошей відслідковувати транзакції;

- Системи, що вимагають часткової ідентифікації: як правило, вимоги щодо часткової ідентифікації клієнтів можуть бути встановлені на законодавчому рівні та передбачати мінімальну ідентифікацію клієнта (наприклад, за паспортними даними). Проте, доступ до інформації щодо ідентифікації клієнтів та здійснені ними угоди можуть мати лише чітко визначені державні інституції.