Прибуток як основний критерій ефективності виробництва

     Прибуток, що  залишається у підприємств після  сплати податків та інших обов'язкових  платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми оподатковуваного прибутку), звільняється від оподаткування.

     Нерозподілений  прибуток, у широкому розумінні  як прибуток, що використовується  в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.

          З огляду на економічну природу  прибутку його розподіл є складовою  частиною загальної системи розподілу  валового внутрішнього продукту  і чистого продукту. Через розподіл прибутку реалізується одна із його найважливіших функцій - стимулювання діяльності підприємницьких структур. Прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширеного відтворення основного капіталу, фінансування інноваційних та інвестиційних проектів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду. Від досконалості форм і методів розподілу прибутку залежить зацікавленість підприємств та окремих працівників у постійному зростанні і удосконаленні виробництва та підвищенні його ефективності. Саме прибуток є основним джерелом матеріального заохочення працівників підприємств, власників акцій, підприємців і менеджерів. Тому головним у системі розподілення прибутку має бути урахування економічних інтересів підприємств, працівників та суспільства.

     Схематично  структуру розподілу й використання  прибутку підприємства відповідно  до міжнародних стандартів можна  виразити в такий спосіб (рис. 7.5.).

 

     В умовах  ринкових відносин механізм розподілу  прибутку має велике значення. У ньому відображається ефективність  господарської діяльності; від нього  залежить дієвість господарської  самостійності і самофінансування. Ринок зумовлює докорінну зміну механізму розподілу прибутку. В умовах різноманіття форм власності не існує єдиної схеми розподілу прибутку.

     Волюнтаристський  розподіл і перерозподіл прибутку  підприємства деформували інтереси  працівників, породили їхнє утриманське  ставлення до результатів виробництва, що стало однією з причин глибокої економічної кризи.

     Входження  підприємств у ринкові відносини  вимагає докорінної зміни механізму  розподілу доходів відповідно  до нових умов ринкового господарювання. За цих умов виникла потреба ввести єдину систему взаємовідносин підприємств з державним бюджетом, відмовитися від багатоканальної системи платежів і встановити єдиний норматив відрахування від прибутку в держбюджет. Так, до 01.01.1997 згідно із Законом України "Про систему оподаткування" прибуток підприємств у межах граничного рівня рентабельності оподатковувався за ставкою 35%. Ця цифра навіть нижча, ніж у високо розвинутих країнах світу, де аналогічний показник -37,0-53,4%. З 2004 р. в Україні згідно з новим податковим кодексом ставка оподаткування прибутку підприємств становить 25%.

     Нині складність  проблеми розподілу та використання  прибутку підприємств посилюється  тією обставиною, що перехід до  ринкової економіки в Україні  здійснюється в умовах збереження  старих структур управління, які протидіють розвиткові нових економічних відносин. У розподілі прибутку підприємств виділяють два етапи. Перший етап - це розподіл балансового прибутку. Учасниками цього розподілу є держава і підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємницькими структурами має дуже важливе значення для забезпечення потреб і держави, і суб'єктів підприємницької діяльності. Від правильного вирішення цієї проблеми залежить розвиток вітчизняної економіки в цілому. Велике значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів підприємницької діяльності, яка реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні ставок оподаткування тощо. Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємницьких структур після здійснення платежів до державного бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Згідно з прийнятими положеннями міжнародних стандартів в Україні відбуваються зміни у розподілі й використанні прибутку підприємств. Нині визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Тепер сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку. Новими положеннями не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це відбувалося раніше. Передбачено використання чистого прибутку підприємства на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду та інші напрямки використання (див. рис. 7.5). Детально порядок розподілу та використання прибутку визначається статутом суб'єкта підприємницької діяльності.

     Згідно з  Господарським кодексом України, державні комерційні підприємства  за рахунок прибутку утворюють  спеціальні (цільові) фонди, призначені  для покриття витрат, пов'язаних  з їх господарською діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок визначення нормативів відрахувань до цих фондів, їх розміри, порядок формування і використання встановлюються законом. З розвитком ринкових відносин вплив держави на господарську діяльність підприємницьких структур, розподіл і використання прибутку зменшуватиметься.

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Поняття і  методи розрахунку рентабельності.

Рентабельність продукції підприємства. Методи її визначення і значення, показники рентабельності.

     Абсолютна  сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг). Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності:

  1) обчислення рентабельності  окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на  показниках прибутку від їх  реалізації ділимо на поточні  витрати, що можуть братися в  таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

  2) Для розрахунку рівня рентабельності п-в можуть вико­ристовуватися: загальний прибуток; прибуток від основної операційної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, поточними витратами (собівартість) або обсягом реалізації за цінами виробника.

   3) Для розрахунку  рентабельності галузей економіки  береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки, що зіставляється з  авансованою вартістю, поточними витратами або обсягом реалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Шляхи удосконалення формування і розподілу прибутку.

Прибуток у формуванні фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств.

     Для досягнення  економічної стабільності та  забезпечення економічного зростання  країни пріоритетним завданням  економічної політики є підтримання сталого рівня національної безпеки. При цьому рівень національної економічної безпеки визначається рівнем безпеки окремих секторів економіки. В умовах активних глобалізаційних процесів, відкритості економік особливої уваги потребують ті галузі, в яких країна може мати конкурентні переваги. Для України, враховуючи аграрну спрямованість її економіки, такою галуззю є сільське господарство. Отже, фінансова безпека аграрного сектора економіки є важливою складовою фінансової безпеки держави, а підтримання сталого її рівня набуває вагомого значення для подальшого економічного розвитку України.

     Одним з  найважливіших показників, які визначають  фінансову безпеку підприємства  є прибуток. Останнім часом спостерігається  тенденція до зниження прибутковості сільськогосподарських підприємств, що свідчить про неефективну політику щодо формування та розподілу прибутку, яка не враховує фактори впливу на нього. Крім того, на сучасному етапі в сільському господарстві відбуваються суттєві зміни, обумовлені вступом України до СОТ: змінюється роль та відбувається коригування методик формування і розподілу фінансових результатів, що забезпечує не лише економічні інтереси власника, а й суспільства в цілому, та дозволяє визначати макроекономічні показники через уникнення асиметричності інформації різних економічних рівнів. Все це зумовлює потребу у подальшому досліджені питань формування та розподілу прибутку, його впливу на фінансову безпеку сільськогосподарських підприємств.

     Аналіз останніх  досліджень та публікацій. Окремі питання щодо безпеки тієї чи іншої ланки фінансово-кредитної сфери знайшли своє висвітлення в роботах В. Базилевича, О. Василика, В. Гейця, В. Кравченка, І. Лютого, В. Мандибури, А. Мороза, Р. Пікус, М. Савлука, А. Чухна та ін. Теоретичні та методичні розробки стосовно формування і розподілу прибутку знайшли відображення у працях таких вітчизняних вчених: Ф. Бутинця, М. Дем’яненка, Г. Кірейцева, М. Маліка, А. Поддєрьогіна, П. Саблука, В. Шевчука та інших; а також зарубіжних вчених-економістів: І. Бланка, Б. Нідлза, Дж. Фостера, Е. Хендриксена, Ч. Хорнгрена, Я. Соколова та інших.

     Однак існує  потреба в подальшому дослідженні  даної проблематики, поглибленні  теоретичних засад формування  і розподілу прибутку сільськогосподарських  підприємств та науковому обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення використання прибутку для забезпечення фінансової безпеки аграрних підприємств України.

     Ціль статті. Ціллю статті є узагальнення теоретичних засад і розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення процесу формування та розподілу прибутку сільськогосподарських підприємств з метою підвищення їх фінансової безпеки.

     При написанні  статті використовувались такі  загальнонаукові методи дослідження  як історизм, методи логічного  і порівняльного аналізу, системного аналізу, метод аналізу і синтезу та інші.

     Виклад основного  матеріалу. Загалом, ми вважаємо, що  фінансова безпека сільськогосподарського  підприємства - це такий фінансовий  стан, який характеризується стійкістю  до внутрішніх і зовнішніх  загроз, здатністю забезпечувати реалізацію власних фінансових інтересів та сталий розвиток всієї фінансової системи. При цьому внутрішні і зовнішні загрози проявляються через вплив на діяльність підприємств різних ризиків.

     Варто зазначити, що сільськогосподарська діяльність характеризується підвищеною ризикованістю порівняно з іншими видами діяльності. Це пояснюється специфікою сільськогосподарського виробництва і потребує підвищеної уваги до підтримки його фінансової безпеки.

     На сьогодні  рівень економічної безпеки аграрного підприємництва у більшості регіонів України є низьким. Про це свідчать незадовільні показники фінансового стану та ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, використання ними ресурсного забезпечення; негативні тенденції щодо кількості діючих, новостворюваних підприємств та обсягів їх господарської діяльності; низький рівень конкурентоспроможності підприємств та їх інноваційної активності.

     На нашу  думку, фінансова безпека аграрного  підприємства визначається такими основними факторами:

-        рівнем  забезпеченості власним капіталом;

-        наявністю  сформованого резервного фонду;

-        диверсифікацією  сільськогосподарського бізнесу;

-        наявністю  сільськогосподарської страховки;

-        прибутковістю діяльності.

     Однак, визначальним  фактором фінансової безпеки  можна вважати прибутковість  сільськогосподарської діяльності, яка визначається за допомогою  показників рентабельності. Так, за  рахунок прибутку можна збільшити  власний капітал підприємства, сформувати достатній резервний фонд, застрахувати основні ризики у страховій компанії та започаткувати нові напрями сільськогосподарського виробництва для диверсифікації бізнесу.