Податкова политика України на сучасному етапі

 

 

ВСТУП

 

У більшості країн світу податки  є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному і галузевих аспектах, компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури. Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

У чому ж актуальність обраної теми? Моніторинг нагромаджених у сфері  державних фінансів суперечностей  свідчить про те, що вітчизняна податкова  політика не склалася як єдине ціле, у якому узгоджені всі функціональні  елементи. Реалії українського сьогодення у сфері оподаткування - це внутрішня  неузгодженість складових цілісної системи податкових правовідносин. Це і нестабільність правового регламентування  податкових відносин, складність адміністрування  податків та податкових платежів, порушення  принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності податкового  навантаження, незадовільне вирішення  фіскальних завдань через перекоси як в галузевому, так і територіальному  аспектах, негативний вплив політики в сфері оподаткування на стан національної економіки, низький рівень податкової дисципліни. Сьогодні в  Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному  контексті.

Україна, не маючи достатнього практичного  досвіду й наукового обґрунтування  формування та реалізації податкової політики, розвивалася експериментальним  шляхом, нерідко роблячи при цьому  хибні кроки. Введені податки  певною мірою були новими скоріше  за формою, ніж за змістом. Так чи інакше вони містили ознаки старої адміністративної системи, заснованої на надмірній централізації процесу формування та розподілу фінансових ресурсів держави. Це призвело до того, що акумулювання доходів бюджетів за рахунок сплати податків відривалося від процесу господарювання самих платників податків. Відсутність універсальної методологічної концепції реформування стратегії і тактики податкової політики, за якою можна було б розрахувати оптимально можливий та допустимий (як для держави, так і для платників податків) рівень податкового навантаження, призвела до сьогоднішньої ситуації, де при невисоких ( порівняно з іншими країнами) податкових ставках, безлад в адмініструванні податків зводить нанівець забезпечення умов для економічного зростання.

Головне завдання у цьому плані  полягає в наповненні ринковим змістом  форм вітчизняної податкової політики, а це потребує зміни схеми й  пропорцій розподілу та перерозподілу  валового національного продукту на основі виваженої та прозорої податкової політики, яка б оптимально враховувала  як фіскальні інтереси держави, економічні інтереси суб’єктів господарювання, так і соціальні інтереси громадян.

Мета даної роботи – розробити  теоретико-організаційні та методологічні підвалини дефініції податкової політики, проаналізувати розвиток податкової політики та її дієвість і ефективність в умовах становлення ринкових відносин та розробити основні напрямки стратегії податкових реформ з одночасним окресленням вихідних принципів трансформації податкової політики в контексті забезпечення економічного зростання та інтеграції у Європейське співтовариство.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу  завдань:

· з’ясувати соціально-економічну природу податкової політики як складової  інструментарію державного регулювання  економіки;

· поглибити розробку теоретичних  домінант формування податкової політики ;

· з’ясувати вихідні методологічні  принципи стратегії і тактики  податкової політики в контексті  оптимального врахування інтересів  держави, платників податків та громадян , які отримують оплачені через  бюджет суспільні блага;

· виявити принципи та критерії ефективності та дієвості податкової політики;

· здійснити моніторинг функціонування системи оподаткування як практичного  прояву чинної податкової політики в  Україні і виявити проблеми гармонізації податкового законодавства;

· окреслити напрями трансформації  податкової політики як засобу сприяння економічному зростанню.

Об’єктом нашого дослідження є  формування і практика реалізації податкової політики України з притаманними їй фіскально-регулюючими механізмами  впливу на соціально-економічне життя  суспільства.

Предметом дослідження є сукупність фінансових відносин, які виникають  у процесі правового регламентування, організації справляння та адміністрування  податків та податкових платежів і  формування на цій основі централізованих  грошових фондів держави .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

 

1.1 Види державних податків, їх сутність та значення

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами  суспільства. За економічним змістом  – це фінансові відносини між  державою і платниками податків з  метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів, у цілому ці взаємовідносини мають  односторонній характер – від  платників до держави.

У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі  державі – плата, відрахування і  внески, податок, збір. Причому в  окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття[7, c. 67].

Елементами системи оподаткування  є:

1. Суб`єкт, або платник податку  – це та фізична або юридична  особа, яка безпосередньо його  сплачує.

2. Об`єкт оподаткування – предмет,  який оподатковується тим або  іншим податком (майно, доход,  товари).

3. Одиниця оподаткування – це  одиниця виміру (фізичного чи  грошового) об`єкта оподаткування.  Фізичний вимір досить точно  відображає об`єкт оподаткування.  Наприклад, оцінка земельної ділянки  при оподаткуванні проводиться  в гектарах, сотих гектара і  т. ін. Чим більші розміри об`єкта  оподаткування, тим більша одиниця  виміру. Грошовий вимір може бути  безпосереднім – при оцінці  доходів і опосередкованим –  при оцінці тієї ж земельної  ділянки ( за ринковою чи нормативною  ціною), майна і т. ін.

4. Джерело сплати оподаткування  – доход платника з якого  він сплачує податок.

5. Податкова ставка – законодавчо  установлений розмір податку  на одиницю оподаткування. Існують  такі підходи до встановлення  податкових ставок:

- універсальний ( для всіх платників  встановлюється єдина податкова  ставка);

- диференційований (для різних  платників існують різні рівні ставок) [2].

За побудовою ставки бувають:

- тверді ( встановлюються у грошовому  виразі на одиницю оподаткування  в натуральному обчисленні). Вони  бувають:

а) фіксовані – встановлені конкретних сум;

б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах  до мінімальної заробітної плати).

- процентні ставки встановлюються  щодо об’єкта оподаткування,  який має грошовий вираз. Вони  поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від  прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

6. Податкова квота – це частка  податку платника, яка може бути  визначена як в абсолютному  розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає  в тому, що вона характеризує  рівень оподаткування.

Традиційно класифікацію податків проводиться за наступними ознаками:

1. Залежно від рівня державних  структур.

2. Залежно від форми оподаткування.

3. Залежно від економічного змісту  об`єкта оподаткування.

4. Залежно від способу оподаткування.

5. Залежно від способу зміни  податкових ставок.

6. Залежно від платника.

7. Залежно від джерела сплати [10, c. 123-124].

Залежно від рівня державних  структур податкова система формується як на державному так і на регіональному  рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств податок на доходи фізичних осіб, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю та інші) та місцеві. Місцеві податки й збори  – це податок з реклами, готельний  збір, курортний збір та інші. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних  ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті [4, c. 42-44].

Залежно від форми оподаткування  податки бувають прямі (податок  на землю, податок на прибуток підприємств  та інші) непрямі ( ПДВ, акцизний збір, державне мито). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно  платника. Непрямі податки включаються  у вигляді надбавкою цін товарів  і оплачуються споживачем. При  прямому оподаткуванні грошові  відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо  вносить платежі до бюджету. При  непрямому оподаткуванні суб`єктом  податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки  сплачують з окремих видів  майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі  податки поділяються на акцизи і  мито.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються  на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно (сплачується  не один раз, а постійно поки майно  перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування  податки бувають:

- розкладні, тобто встановлюється  загальна сума потреби держави  в доходах, яка розподіляється  між територіальними одиницями  і на нижчому рівні між платниками  податків;

- окладні, такі податки, що  спочатку встановлюється ставки  податку, а потім розмір податку  для кожного платника і загальна  сума податку формується як  сума окремих платежів.

Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані  або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника:

- податки з юридичних осіб (податок  з прибутку підприємств, ПДВ,  акцизний збір);

- податки з фізичних осіб (прибутковий  податок, податок з промислу, курортний  збір);

- змішані податки (податки з  власників транспортних засобів, плата за землю) [3, c. 26-28]

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки  від реалізації продукції (акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування; податки, що сплачуються за рахунок  прибутку (податок на майно, плата  за землю).

 

1.2 Суть та функції  податкової політики України

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації  справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову  політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування  окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню  чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури  на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої  соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться  до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки  мають забезпечити сталу фінансову  базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам  і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в  результатах діяльності. При цьому  держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості [11, c. 74-76].