Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні

Незважаючи на стрімке  зростання інвестиційної привабливості  небанківського фінансового ринку його вартісна складова у активах галузі ще є замалою.

Загальна вартість активів  ІСІ у 2007 р. зросла на 137,85 % і склала 40780,38 млн грн (рис. 2). Зазначимо, що найбільше зростання, близько 40 %, припало на 4-й квартал, що, імовірно, є реакцією інвесторів на позитивні новини щодо

прибутковості українського ринку цінних паперів та ІСІ у 1–3 кварталах.

 

Рис. 5. Динаміка вартості активів ІСІ у 2007 р., млн грн

За типами фондів найбільше  зростання вартості активів у 2007 р. продемонстрували відкриті ІСІ, загальна вартість активів яких зросла на 821,87 % і на кінець року склала 571,93 млн грн (табл. 3). На другому місці – інтервальні фонди, річний приріст активів яких сягнув 679,91 %. На кінець року вартість їх активів склала 294,65 млн грн.

Темпи зростання венчурних  фондів були повільнішими. У 2007 р. сукупна  вартість їх активів зросла на 131,12 % і склала 36 451,98 млн грн.

 

Таблиця 8. Динаміка вартості активів ІСІ у розрізі видів фондів у 2007 р.

 

На тлі нерівномірного зростання вартості активів різних типів фондів дещо змінилося і  їхнє співвідношення на кінець року. Як і раніше, левова частка вартості активів ІСІ належить венчурним фондам, однак за 2007 р. вона дещо зменшилася з 91,99 до 89,76 %.

Незважаючи на невелику вартість активів невенчурних фондів у порівнянні з венчурними, вони вимагають окремого розгляду, оскільки залучають кошти публічно.

Одним з найуспішніших  для невенчурних ІСІ як з точки зору обсягу залучених коштів (табл. 4), так і з точки зору доходності від їхнього розміщення був 2007 рік.

Загальна вартість чистих активів невенчурних ІСІ у 2007 р. зросла на 165,11 % і склала 3 119,9 млн грн. В основному це зростання відбулося за рахунок збільшення ВЧА відкритих (+647,55 %) та інтервальних ІСІ (+552,33 %), не дивлячись на відносно невелику частку ВЧА (8,4 %) цих видів фондів у сукупній ВЧА невенчурних фондів у порівнянні з часткою ВЧА закритих ІСІ (91,6 %). Таке зростання найбільш ліквідних видів фондів свідчить про зростання кількості нових інвесторів на ринку ІСІ, яких в першу чергу цікавить ліквідність та надійність своїх вкладень.

Таблиця 9. Динаміка вартості чистих активів невенчурних ІСІ в розрізі типів фондів у 2007 р.

 

Аналіз структури активів  ІСІ доцільно проводити у розрізі  типів фондів, оскільки для активів кожного з них запроваджені окремі обмеження щодо інвестування. Як видно з табл.9, найбільш ліквідними є активи відкритих ІСІ, які на 29,42 % складаються з грошових коштів та банківських депозитів, а також на 3,37 % з ОВДП та на 6,59 % з облігацій місцевих позик. Дещо меншою є ліквідність інтервальних ІСІ, грошові кошти яких складають 25,95 %, ОВДП – 0,99 %, а облігації місцевих позик – 5,72 %.

Основними активами обох типів  фондів є акції та облігації українських  підприємств, які складають, відповідно, 37,93 і 20,06 % у відкритих ІСІ та 46,46 і 17,07 % в інтервальних.

Закриті невенчурні ІСІ, які залучають кошти на довготривалий період, мають значно менші вимоги до ліквідності своїх активів. Так, вони включають 50,89 % акцій, 19,87 % облігацій і 18,7 % «інших активів», ліквідність яких переважно невисока. Грошові кошти та банківські депозити складають лише 6,72 % активів закритих невенчурних ІСІ.

Через специфічний характер діяльності венчурних ІСІ структура  їхнього портфеля є менш прозорою. 38,12 % портфеля складають «інші активи». Крім того, до портфеля цінних паперів венчурних фондів, який складає 56,53 % активів, входить 8,65 % «інших» цінних паперів.

Розглянемо структуру  зведеного портфеля цінних паперів  ІСІ у розрізі типів фондів (табл. 9). Прозорість та ліквідність портфеля можна оцінити за часткою цінних паперів, галузь яких не визначена (жовті сектори на рис. 8). Як і очікувалося, за цим критерієм на першому місці зведений портфель відкритих ІСІ (2,54 %), на другому – інтервальних (6,7 %), на третьому – закритих невенчурних (30,47 %) і на останньому – венчурних ІСІ (63,58 %).

Таблиця 9. Структура портфеля цінних паперів ІСІ за галузями інвестування у розрізі типів фондів

станом  на 31.12.2007 р.

За часткою у зведеному  портфелі цінних паперів невенчурних ІСІ найбільш популярними є цінні папери підприємств, що працюють у галузі сировинних матеріалів, фінансів, комунальних послуг (енергопостачання) та промисловості (за класифікацією ПФТС). У портфелі венчурних ІСІ лідирують цінні папери підприємств, що належать до галузей фінансів та споживчих товарів.

В той же час світовий досвід показує, що лише третина інвестицій в економіці здійснюється за рахунок банківських заощаджень, решта ж розподіляється між страховим сектором, недержавними пенсійними фондами та інститутами спільного інвестування.

Важливим показником діяльності інвестиційних фондів як з точки  зору конкурентоспроможності окремої компанії, так і з точки зору ринку ІСІ вцілому, є частка витрат, які відраховуються з активів фонду. У 2007 р. найбільшу частку ці витрати склали в інтервальних ІСІ (2,18 %), а найменшу – у венчурних (0,48 %) (табл. 10). Основна частина цих витрат (71,98 %) припадає на винагороду КУА.

 

 

Таблиця 10. Структура витрат ІСІ у розрізі видів фондів на 31.12.2007 р.

У порівнянні з 2006 роком всі  типи ІСІ зменшили частку витрат у  ВЧА. У відкритих ІСІ вона зменшилася на 1,62 відсоткових пункти, в інтервальних – на 1,46, у закритих невенчурних – на 0,62, а у венчурних – на 0,22. Така статистика свідчить про зростання конкуренції на ринку ІСІ.

На 31.12.2007 р. основними вкладниками  невенчурних ІСІ були юридичні особи-резиденти (49,02 % від загальної ВЧА), які, здебільшого, спрямовували свої інвестиції до закритих ІСІ (60,59 % від ВЧА закритих фондів). На другому місці фізичні особи-резиденти, інвестиції яких (1 130,96 млн грн.) складають 36,25 % від загальної вартості ВЧА невенчурних ІСІ.

Найбільша частка таких інвестицій (73,84 %) представлена в інтервальних фондах. На третьому місці юридичні особи- нерезиденти (14,12 % від загальної ВЧА невенчурних ІСІ), які переважно інвестували у відкриті ІСІ (52,48 % ВЧА цих фондів).

 

Таблиця 11. Розподіл ВЧА невенчурних ІСІ за видами інвесторів станом на 31.12.2007 р.

 

За 2007 р. активи НПФ в управлінні КУА зросли на 109,58 % до 242,8 млн грн, а кількість самих НПФ, що уклали договори з КУА, збільшилася на 18,96 % і склала 69 фондів (табл. 8). Як і торік, основну частку ринку НПФ як за кількістю фондів (58), так і за вартістю активів (146,99 млн грн або 60,55 %) складають відкриті НПФ. Частину ринку, що залишилася, приблизно порівну розподілили між собою корпоративні та професійні фонди.

 

Таблиця 8. Активи НПФ під управлінням  КУА станом на 31.12.2007 р. у розрізі  видів НПФ

 

Як було зазначено вище, одна з переваг інвестиційних  фондів полягає в тому, що інвестори, оцінивши ступінь ризику, можуть «розбавляти» його за рахунок диверсифікації. У кожній інвестиції є прихований ризик, фонд прагне мінімізувати його та забезпечити прийнятний дохід. Фонд дає змогу отримати вищу рентабельність, зменшує ризик і дає змогу інвестувати кошти у фінансові інструменти та інші об’єкти, скажімо нерухомість, недоступні для багатьох самостійних інвесторів у зв’язку з їхньою вартістю. Фонди щоденно оцінюють інструменти та майно, що складають їх активи, загальна сума ділиться на кількість цінних паперів фонду, якими представлені в ньому вкладники (інвестори), і таким чином визначається денна вартість кожної частки участі.

 

 

 

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ, ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД.

3.1. Напрямки розвитку

Інститути спільного інвестування (ІСІ) – це окремий, самостійний сегмент  фінансового ринку, що є: 
· сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на різного роду фінансові активи, грошові зобов’язання, інвестиційні цінності (гроші, депозити, цінні папери, зобов’язання та борги, валютні цінності, нерухомість та ін); 
· сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів, причому при збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, тобто реалізація вартості і споживчої вартості, що є складовими даних активів. 
Протягом останніх 5 років свого розвитку ринок вітчизняних інститутів спільного інвестування демонстрував позитивну динаміку зростання та забезпечував інвесторам достатньо високий рівень інвестиційного доходу, який перевищував доходність банківських депозитів. Звісно, буде нелогічним порівнювати 150-літній досвід діяльності ІСІ в розвинутих країнах з результатами діяльності вітчизняних інвестиційних фондів, практика функціонування яких не перевищує і 15 років. Саме тому діяльність українських ІСІ має велику кількість прогалин в процесі формування та становлення, що спричиняє недовіру населення та повільний розвиток інвестиційної діяльності в Україні.  
Одна з основних проблем, яка не дозволяє в повній мірі використовувати інвестиційний потенціал ринку ІСІ – низький рівень поінформованості населення про переваги ІСІ. Більшість населення не сприймає ІСІ як окремий альтернативний довгостроковий інструмент збереження та примноження капіталу. Зважаючи на те, що операції на фондовому ринку для переважної більшості населення є новим видом діяльності, проблемою є недостатня кількість консалтингових та інформаційних центрів, маркетингових фірм, які б надавали консультаційні послуги щодо розвитку фондового ринку в цілому та переваг ІСІ зокрема.  
Крім того, важливим стимулюючим чинником розвитку небанківських фінансових установ загалом та ІСІ зокрема є недостатність на внутрішньому ринку надійних фінансових інструментів, в які можуть вкласти залучені кошти компанії з управління активами. Зокрема, державні облігації залишаються непривабливим інвестиційним інструментом через низькі ліквідність та доходність (нижчу за рівень інфляції).  
Суттєвою проблемою залишається методика коректної оцінки вартості чистих активів ІСІ. Діюче положення ДКЦПФР, що врегульовує дане питання, дозволяє компаніям досить довільно оцінювати чисті активи ІСІ, що знаходяться у них в управлінні. Це призводить до викривлення інформації, що ще більше підриває довіру населення.  
Невирішеним залишається питання оподаткування доходу від інвестицій в різні фінансові установи. Так, наприклад, відсотки, які нараховані по банківських депозитах, не підлягають оподаткуванню, в той же час доходи, отримані громадянами від владання коштів в ІСІ, обкладаються податками.  
Чи не найбільша проблема, яка гальмує розвиток інституційних інвесторів в Україні в цілому та ІСІ зокрема – загальний стан розвитку фондового ринку, його інституційна незрілість. В даному контексті доцільно виділити наступні негативні властивості фондового ринку: превалювання неорганізованого ринку над організованим; наявність кількох торгівельних майданчиків, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль за цими операціями; низька ліквідність фондового ринку; мала кількість цінних паперів, якими торгують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку; маніпуляції учасників ринку з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів та інше.  
Таким чином, незавершеність процесу інституційного формування ринку ІСІ дає підстави припустити неефективність, а за певними напрямками – й неможливість використання потенціалу цієї інституційної форми у після кризовому відновленні фінансового сектору України. Але з іншого боку, загальне падіння зацікавленості в фінансових інвестиціях та різке підвищення їх ризикованості може бути використане для модернізації цієї складової фінансової системи. Для цього політика держави повинна спрямовуватися на планомірний розвиток ринку ІСІ та його інфраструктури з метою усунення загальної недорозвиненості та покращення якісних параметрів.

Основні напрямки розвитку:

 – підвищення рівня поінформованості населення про переваги ІСІ;

– формування на внутрішньому ринку надійних фінансових інструментів, в які можуть вкласти залучені кошти компанії з управління активами;

– розробка методики коректної оцінки вартості чистих активів ІСІ;

– визначення зрозумілого методу оподаткування доходу від інвестицій в різні фінансові установи.

3.2 Світовий досвід функціонування інвестиційних фондів

 

Інвестиційні фонди є  посередниками в інвестиційному процесі між громадянами та емітентами. Випускаючи власні сертифікати, інвестиційний  фонд акумулює грошові кошти різних груп інвесторів (в основному громадян) і вкладає їх у цінні папери інших емітентів. Таким чином, інвестиційний  фонд мінімізує інвестиційний ризик  своїх акціонерів. 
Основні функції інвестиційного фонду — диверсифікація інвестицій і управління портфелем інвестицій. Головний напрям діяльності інвестиційного фонду — професійний інвестиційний менеджмент. Інвестиційний фонд забезпечує такий рівень диверсифікації й управління інвестиціями, якого не може забезпечити окремий індивідуальний інвестор, тому що це потребує спеціальних знань, високої інформованості і неперервного аналізу стану інвестиційних ринків. 
Ринкова вартість сертифікатів інвестиційного фонду відповідає чистій (за винятком зобов’язань) ринковій вартості всіх активів фонду, поділеній на кількість сертифікатів його власного випуску. 
Велике значення мають інвестиційні фонди для захисту інтересів громадян. Під час масової приватизації, коли в обмежений період часу кожний громадянин мусить належним чином використати свої приватизаційні папери, а фондовий ринок і відповідні посередницькі структури лише на стадії становлення, у суспільстві низька ринкова культура, існує великий ризик для кожного громадянина втратити свій шанс у приватизації, вкласти гроші безграмотно, в об’єкт, який збанкрутує. Тому найбільш реальним і простим способом для основної частини населення знизити ризик під час інвестування приватизаційних цінних паперів є придбання сертифікатів інвестиційних фондів. 
У багатьох зарубіжних країнах інвестиційні фонди організовуються у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Частина інвестиційних фондів створюється як установа контрактного типу: організаційна структура базується на основі договору між трьома особами. Контракт укладають керуючий фондом, депозитний банк або довірена особа і власник інвестиційного портфеля. Кожний учасник контракту наділений відповідними функціями. Акціонер (власник інвестиційного портфеля) вносить в інвестиційний фонд свій портфель активів, коли купує сертифікати часткової участі або акції; менеджер (фізична або юридична особа) зобов’язується управляти сукупним пакетом усіх інвестиційних портфелів індивідуальних акціонерів; довірена особа або депозитний банк— зберігає активи інвестиційного фонду і обслуговує його рахунки. 
У США інвестиційні фонди мають три основні види: фонди сертифікатів з номінальною вартістю, об’єднані інвестиційні трасти та управлінські фонди (рис. 6).

 

Рис. 6. Види інвестиційних фондів у США 

 

 

 

Фонди сертифікатів з номінальною  вартістю випускають для дрібних  інвесторів сертифікати, які мають  номінальну вартість. Такі сертифікати  являють собою спеціальну форму  контракту між інвестором і фондом, в якому зазначаються номінал, що дорівнює сумі капіталу інвестора, строк  дії контракту з управління цим  капіталом, умови управління, включаючи  умови виплати основної інвестиційної  суми, доходу і порядок цих виплат. 
Фонди цього типу виступають як боржники своїх клієнтів і несуть основний ризик щодо інвестицій капіталів клієнтів у фінансові активи. 
Об’єднані інвестиційні трасти формуються на основі трастової домовленості, тобто контракту на управління інвестиційним портфелем за дорученням власника. Трасти випускають власні сертифікати часткової участі, які обов’язково викупаються трастом. Кожний сертифікат представляє частку інвестора у сукупному інвестиційному портфелі всього трасту. 
Головна мета інвестиційних трастів — створення умов для схильних до ризику інвесторів, щоб здійснити колективні інвестиції. 
Інвестиційні трасти не мають ради директорів. Управляють трастами наглядачі або депозитори, які представляють інтереси сторін, що уклали трастовий контракт. Перед укладанням трастового контракту встановлюються структура і розмір портфеля активів трасту, які не можуть мінятися протягом усього строку дії трасту. 
Дрібний інвестор сам вибирає тип інвестицій, коли придбає частку в інвестиційному трасті. 
Управлінські фонди формуються як самостійні юридичні особи у вигляді корпорацій або партнерств за участю спонсора або довіреної особи, які гарантують капітал фонду. Компаніями управляють зовнішні менеджери. Управлінські фонди бувають відкритого або закритого типу. 
Компанії відкритого типу випускають акції або часткові сертифікати участі, які фонд викупає в інвесторів. Компанії закритого типу не викупають своїх акцій і сертифікатів. На кінець 80-х рр. частка фондів відкритого типу у загальному обсязі активів усіх управлінських фондів становила майже 95%. 
Управлінські фонди відкритого типу, які часто називають взаємними фондами, є найбільш поширеним типом інвестиційних фондів. Взаємні фонди створюються кількох видів: траст, партнерство, обмежене партнерство, окремий рахунок. 
Трастова форма взаємного фонду, як і будь-який траст, веде управління інвестиційними портфелями або іншим майном за дорученням клієнта. 
Окремий рахунок означає, що взаємний фонд створюється як самостійний рахунок спонсора фонду. На нього зараховуються суми, які акумулюються під час продажу акцій або часткових сертифікатів взаємного фонду, а також ті суми, що вносяться спонсором при заснуванні фонду. Коли розмір акумульованого початкового капіталу сформований, окремий рахунок реєструється згідно із законодавством і його власник отримує права юридичної особи. Спонсор консультує по інвестиціях такого рахунка і виступає посередником під час продажу сертифікатів і акцій рахунка дрібним інвесторам. 
Взаємні фонди грошового ринку — це інвестиційні фонди відкритого типу, які випускають акції, що викупаються фондами в інвесторів, і інвестують акумульований капітал у короткострокові цінні папери, так звані інструменти грошового ринку: казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Взаємні фонди грошового ринку відкривають поточні рахунки у комерційних банках у розмірах, що відповідають вартості власних акцій, проданих дрібним інвесторам. На підставі такого рахунку кожний власник акцій фонду може виписувати платіжні документи, чеки, здійснювати платежі, а також викупати додаткові акції за кошти, що накопичуються на таких рахунках під час перерахування поточних доходів від інвестицій. 
Види рахунків інвестиційних фондів. Кошти від продажу акцій фондів зараховуються на спеціальні рахунки, які розділяються на регулярні, регулярні з реінвестуванням, акумуляційні і рахунки вилучення. 
Регулярний рахунок. Акціонер отримує сертифікат, який засвідчує придбання акцій, а також звіт про те, у які акції або інші активи було вкладено кошти інвестора. Дивіденди акціонеру — власнику регулярного рахунка виплачуються щомісяця, щокварталу і т.д. за допомогою чеків. 
Рахунок з реінвестуванням означає, що дивіденди не виплачуються акціонеру, а постійно реінвестуються, вкладаються у додаткові пакети активів. Правило реінвестування звужує права акціонера, який не може вільно брати доходи готівкою. Щоб обійти цю незручність, інвестиційні фонди відкривають рахунки, на які зараховують основний капітал акціонера і дивіденди. Власник такого рахунка може виписувати на нього чеки і знімати частину дивідендів. У такому разі реінвестування не є обов’язковим. 
Акумуляційні рахунки подібні до регулярних з реінвестуванням дивідендів. Але на акумуляційний рахунок можуть бути направлені не лише дивіденди, а і будь-які додаткові суми, що надійшли від акціонера. Такий рахунок діє без обмеження строку і підтримується доти, доки інвестор здійснює додаткові придбання акцій фонду. 
Рахунки вилучення поєднують ознаки всіх названих вище рахунків. Головна умова цих рахунків — не інвестування або реінвестування коштів, а вилучення капіталів, внесених у фонд. Іноді інвестиційні фонди дозволяють своїм акціонерам за допомогою чеків знімати не тільки частину дивідендів, а і частину основного капіталу. Власник акцій має можливість виписувати чеки немовби авансом, у рахунок майбутніх дивідендів. 
Диверсифікація і класифікація спеціалізованих інвестиційних фондів. Управлінські фонди закритого і відкритого типів поділяються на диверсифіковані і недиверсифіковані. Принцип диверсифікації передбачає, що 75% усіх активів становлять мішаний пакет, який включає готівкові кошти, державні облігації, сертифікати часткової участі в інших інвестиційних фондах за умови, що частка цінних паперів одного емітента в загальному портфелі не перевищує 5 %. Компанії заборонено придбання понад 10% усіх акцій з правом голосу, які випущені одним емітентом. 
Останнім часом диверсифікація інвестиційних фондів виявляється у диверсифікації емітентів. Щодо видів цінних паперів більшість інвестиційних фондів є спеціалізованими і виконують управління одним типом активів. Класифікацію інвестиційних фондів (взаємних фондів) подано у табл. 8.