Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні

 

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КУА 6

1.1. КУА як об’єкт фінансового управління 6

1.2. Поняття та типи КУА 7

1.3. Механізм формування та стратегії управління КУА. 9

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ФОНДАМИ УКРАЇНИ 11

2.1. Сучасні тенденції розвитку фондового ринку України 11

2.2. Аналіз динаміки  розвитку інвестиційних фондів України 12

2.3. Оцінка діяльності КУА 22

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ, ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД. 33

3.1. Напрямки розвитку 33

3.2 Світовий досвід функціонування інвестиційних фондів 35

3.3 Рекомендації щодо удосконалення та розвитку ринку спільного інвестування в Україні 48

ВИСНОВКИ 50

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 52

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Серед різних гравців фінансового  ринку особливе місце займають інститути  спільного інвестування. Вони є могутнім механізмом залучення інвестиційних  ресурсів в економіку. Великі інвестиційні ресурси є у вітчизняного інвестора, але  механізм їх залучення і ефективного використання через інститути спільного інвестування (ІСІ) невиправдано залишається дещо в стороні. Інститути спільного інвестування залишаються одним з перспективних напрямків інвестування. Спільне інвестування акумулює великі інвестиційні ресурси, які в подальшому стають основним двигуном для розвитку новітніх та пріоритетних галузей економіки. Спільне інвестування має можливість стати основним джерелом інвестиційних ресурсів для країни. Все залежить від наявності організаційно-правових основ та практичного досвіду професійних учасників фондового ринку.

Протягом останнього десятиріччя зросла популярність інститутів спільного інвестування, збільшилася важливість схем колективного інвестування. У цьому зв’язку закономірно зростає інтерес учених і практиків до проблем функціонування та перспектив розвитку інститутів спільного інвестування як у всьому світі, так і в Україні.

ІСІ пропонують широкий вибір  напрямів інвестицій, а права інвесторів надійно захищені спеціальними законами і правилами для інвестиційних фондів, виконання яких суворо контролюється державою. Інститути спільного інвестування забезпечують своїм учасникам достатню міру ліквідності цінних паперів, що особливо характерно для інвестиційних фондів відкритого типу.

Слід зазначити, що ІСІ приваблюють не тільки дрібних інвесторів, а й власників значних капіталів. У деяких галузях інвестування ризик настільки великий, що виникає необхідність розподілу можливих втрат між кількома учасниками. Це можуть бути інвестиції у венчурні підприємства або в акції зарубіжних емітентів. Інша причина, яка стимулює власників великих капіталів брати участь у спільному інвестуванні – ускладнення фінансових інструментів, поява нових їх видів, освоїти які можна лише за умови спеціалізації у відповідній галузі. Професіоналізм фахівців з інвестування позбавляє клієнтів інвестиційних фондів необхідності вивчати ринкову кон’юнктуру. Ще один стимул участі в колективному інвестуванні полягає в тому, що в управлінні інвестиціями, як і в інших галузях, нині необхідний значний рівень спеціалізації. Диверсифікація вкладень між великою кількістю об’єктів призводить до неможливості приділення належної уваги кожному з них. Управління певною часткою капіталів передається саме ІСІ.

Суб’єкти, які створюють ІСІ, набувають можливості отримувати прибутки від управління значними капіталами, що утворюються не за рахунок коштів, отриманих від вилучення прибутків з виробничої сфери або на кредитних підставах. Такий капітал значно «дешевший» від запозиченого, оподаткування діяльності інвестиційних фондів має пільговий характер, що дозволяє за однакових показників валової доходності операцій з фінансовими інструментами отримувати відносно більші прибутки ІСІ порівняно, наприклад, з банківською установою.

Постановка завдання. Метою проведення цього дослідження є визначення ролі інститутів спільного інвестування (ІСІ) в розвитку економіки, оцінка проблем функціонування інвестиційних фондів та визначення перспектив їх розвитку в Україні.

Об’єкт дослідження – ринок інститутів спільного інвестування в Україні, поглиблене вивчення проблем функціонування інвестиційних фондів в Україні.

Предмет дослідження - є види, методи, норми розвитку та регулювання ринку інститутів спільного інвестування, ефективність державного регулювання в даній сфері ринку фінансових послуг.

Методи дослідження - теоретичні, емпіричні, методологічні методи.

Завдання даної курсової роботи – розкриття теми «Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні» за допомогою отриманих знань на заняттях; вивченні ринку інститутів спільного інвестування із підручників та інших джерел законодавчої, економічної і фінансової бази.

Завдання дослідження - вдосконалення інститутів спільного інвестування, яке передбачає вирішення проблем з якими стикаються, як інвестори, так і управлінці активами. Основи спільного інвестування в Україні беруться з досвіду розвинених економік світу та адаптуються до українських законодавчих умов.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КУА

1.1. КУА як об’єкт фінансового  управління

На початку свого становлення  та розвитку, інститутам спільного  інвестування в Україні відводилась  роль фінансового посередника між  державою та населенням  у процесі приватизації, який розпочався у 1992 році. У 1994 році, 19 лютого, Президентом Україні Л. Кравчуком було підписано Указ «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», який став першим нормативним документом, що регулював створення та функціонування учасників спільного інвестування. У Положенні «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», яке вступало в силу відповідно до Указу, такими учасниками визнавались інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Інвестиційним фондом називалась юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснювала виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Інвестиційною компанією визнавався торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, міг залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення; інвестиційна компанія створювалась у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснювала діяльність щодо спільного інвестування.

В чинному законодавстві  діяльність інститутів спільного інвестування (ІСІ) регулюється  Законом України  «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та інститут спільного інвестування (ІСІ) визначається, як корпоративний чи пайовий інвестиційний фонд, який забезпечує діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість .

1.2. Поняття та типи КУА

У світовій практиці цей  тип фінансових посередників існує  понад 150 років. Тривала історія існування  цих фінансових посередників у розвинених країнах дала змогу сформувати досконале конкурентне середовище функціонування ІСІ. Інститути спільного інвестування в країнах з розвинутою економікою є одними з найбільш ефективних інструментів акумуляції інвестиційних ресурсів. Основна мета діяльності ІСІ – надання фінансових послуг з розміщення капіталу приватних інвесторів, головним чином вкладаючи його в цінні папери. Основними перевагами ІСІ, з точки зору інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, та менші витрати часу на управління інвестиціями. Об’єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватись перевагами великих інституційних інвесторів. Серед інших переваг – диверсифікація інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій (у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти у випадку необхідності. Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) виступає спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур - інститутів спільного інвестування. Інститути спільного інвестування – це окремий, самостійний сегмент фінансового ринку, що є:  сферою прояву економічних відносин при  розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на різного роду фінансові активи, грошові зобов’язання, інвестиційні цінності (гроші, депозити, цінні папери, зобов’язання та борги, валютні цінності, нерухомість та інші); сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів, причому при збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, тобто реалізація вартості і споживчої вартості, що є складовими даних активів. ІСІ є органічною частиною фінансового ринку і всі його взаємозв’язки і взаємообумовленості є безпосередніми складовими функціонування цих інститутів.

Сутність та роль ринку  ІСІ, як частини фінансового ринку  найбільш повно розкривається в  його основних функціях, основними  з яких є:

- мотивована мобілізація  заощаджень приватних осіб, приватного  бізнесу, державних органів, зарубіжних  інвесторів та трансформація  акумульованих грошових коштів  у інвестиційний капітал;

- перерозподіл на взаємовигідних  умовах грошових коштів підприємств  із метою їх ефективнішого  використання;

- фінансове обслуговування  учасників економічного кругообігу  та дольової участі на основі  визначення найбільш ефективних  напрямів використання капіталу  в інвестиційній сфері; 

- вплив на грошовий  обіг та прискорення обороту  капіталу, що сприяє активізації  економічних процесів;

- страхова діяльність  та формування умов  для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

-  операції, пов’язані з експортом-імпортом інвестиційних активів; інші інвестиційні операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю, тощо.

Особливим є механізм залучення  інвестиційних ресурсів представлений  на рис.1 

 

Рис. .1 Механізм формування інвестиційних ресурсів та інвестування 

 

Фізичні та юридичні особи  маючи в своєму розпорядженні  вільні кошти (назвемо їх інвестиційні ресурси) бажають здійснити інвестиції в інвестиційний фонд. Вони купують  акції інвестиційного фонду чи інвестиційні сертифікати. В свою чергу інвестиційний  фонд вкладає кошти отримані від  продажу власних цінних паперів  в цінні папери інших емітентів  нерухомість та інші активи не заборонені законодавством. Таким чином економіка  отримує кошти.

В Україні розвинені два  види інститутів спільного інвестування це корпоративні та пайові. Корпоративні за своїми особливостями  схожі зі світовими прикладами корпоративних фондів. Такі фонди створюються у вигляді публічного акціонерного товариства і, як окрема юридична особа, укладають договір на управління активами з управляючою компанією.  Така компанія називається компанія з управління активами і вона має спеціальну ліцензію на цей, виключний для неї вид діяльності.

1.3. Механізм формування та стратегії  управління КУА.

Пайові інвестиційні фонди  створюються з ініціативи компаній з управління активами. Пайовий інвестиційний  фонд не є окремою юридичною особою. За світовою класифікацією українські пайові інвестиційні фонди схожі на договірні, проте в них є свої особливості.

Спільне інвестування в Україні  відбувається шляхом купівлі цінних паперів інвестиційних фондів -  акцій чи інвестиційних сертифікатів. При цьому укладається договір купівлі продажу цінних паперів. Для фондів таким чином відбувається операція розміщення цінних паперів. Якщо інвестор має намір отримати власні кошти назад, то він подає заявку компанії з управління активами, і, в залежності від типу фонду, компанія з управління активами викуповує цінні папери фонду. Для фонду дана операція є викупом. Розміщення та викуп відбувається за вартістю чистих активів розрахованих на акцію (пай) на день що передує розміщенню-викупу.

Основну роль в діяльності інститутів спільного інвестування відіграють компанії з управління активами. Вони вирішують майже всі питання: бухгалтерський облік, звітність фондів, управління складом і структурою активів.

В Україні серед інститутів спільного інвестування виділяють  відкриті, закриті та інтервальні типи. Відкриті фонди це такі фонди за якими компанія з управління активами бере на себе зобов’язання здійснити зворотній викуп цінних паперів у будь який день. В інтервальних фондах зворотній викуп обмежується періодами в які інвестори можуть подавати заяви на викуп. В закритих фондах такого обов’язку у компаній з управління активами немає.

  

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ФОНДАМИ УКРАЇНИ

2.1. Сучасні тенденції розвитку  фондового ринку України

Важливою складовою фінансової системи будь-якої країни, в тому числі України, є фінансовий ринок, який в свою чергу включає фондовий ринок. . 
Фондовий ринок – є основним інструментом перерозподілу інвестиційних ресурсів. Він виступає інструментом залучення вітчизняних і закордонних інвестицій на стійкій та довготерміновій основі. Фондовий ринок виступає індикатором кризових явищ, адже забезпечує стабільну фінансову основу розвитку економічної системи держави. Окрім цього, подолання економічної кризи безпосередньо залежить та поєднується з формуванням ефективної фінансової системи. Розвиток фондового ринку, як складової фінансової системи сприяє розвитку як реального сектору економіки, так і економічної системи в цілому. 
Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», фондовий ринок (ринок цінних паперів) – це сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних деривативів. 
Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, роль яких полягає у виконанні таких завдань: 
1) забезпечення стабільного функціонування фондового ринку; 
2) створення усіх необхідних умов для обігу цінних паперів на біржовому та позабіржовому ринках; 
3) сприяння укладанню угод щодо фінансових інструментів між учасниками ринку.  
Необхідними інфраструктурними складовими фондового ринку є реєстраційні та торгові мережі, депозитарні та розрахунково-клірингові системи, а також системи його інформаційного та правового забезпечення .