іноземний капітал у банківському секторі україни

Для чіткого  визначення обмежень на іноземні інвестиції необхідно насамперед з’ясувати статус банку за участю іноземного капіталу. Нині функціонування іноземних банків в Україні може здійснюватися у таких формах:

― представництво – територіально відокремлений  структурний підрозділ банку, що не здійснює банківської діяльності;

― дочірній банк – п’ятдесят чи більше відсотків  належить материнському банку, при  цьому останній відповідає за зобов’язаннями дочірнього банку лише в межах  свого внеску;

― банк з іноземним  капіталом – частка іноземного капіталу в акціонерному чи пайовому капіталі банку становить не менше 10%, але не перевищує 50%;

― філія іноземного банку – відокремлений структурний  підрозділ банку, що не має статусу  юридичної особи і здійснює операції від імені материнського банку, функціонує на основі приписного капіталу, в межах якого відповідає своїми зобов’язаннями.

Серед цих форм присутності іноземного капіталу найбільше  проблем та суперечностей викликає функціонування філій іноземних  банків. Оскільки філія не є юридичною особою, на її діяльність не поширюється вплив Національного банку. Донедавна в Україні не передбачалось створення таких суб’єктів господарювання. Проте з метою реалізації однієї з умов вступу до СОТ Верховною Радою України у 2006 році було розглянуто законопроект № 7274, яким було внесено зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частині надання іноземним банкам відкривати свої філії на території України. Як показує досвід, саме така форма присутності іноземного капіталу містить потенційні загрози для вітчизняної економіки, хоча лібералізація доступу іноземного капіталу на внутрішній ринок банківських послуг і є однією з обов’язкових умов вступу України до СОТ. Головною проблемою є недосконалість законодавства у частині визначення інструментів впливу на діяльність філії, яка не є юридичною особою.  Недосконалими залишаються й механізми притягнення до відповідальності у разі ліквідації філії або материнської компанії, що може привести до фактичної незахищеності клієнтів-резидентів, які в ній обслуговуються. Разом з тим, відсутність усталених підходів, щодо трактування поняття іноземний банк не дає змогу проводити в Україні послідовну державну регуляторну політику.

Державне регулювання  іноземного банківського капіталу забезпечується за допомогою спеціального економіко-правового механізму, який складається, по-перше, з нормативно-правових засобів, а по-друге з грошово-кредитних методів впливу на діяльність закордонних банківських установ. Утім, якщо ми проаналізуємо нинішню правову практику, то дійдемо висновку, що національне законодавство характеризується великою кількістю законодавчих актів. Проте кількісна сторона ще не є позитивним показником, оскільки закони становлять лише 4,6 % із 30 тис. нормативно-правових актів, яких досить складно дотримуватись.¹⁰ На стані банківського законодавства негативно позначаються і практика неодноразових змін «правил гри», зокрема ухвалення на короткий строк різних відомчих нормативних актів з тих самих питань. Крім того, спостерігається неузгодженість між деякими нормативно-правовими актами. Інколи вони навіть суперечать один одному, що потребує поліпшення правового регулювання банківських відносин в Україні.

Цілі регулювання  є невід’ємним елементом системи  державного регулювання іноземного банківського капіталу, оскільки правильне формування цілей і завдань регуляторної державної політики забезпечуватиме ефективність її реалізації, взаємозв’язок системних елементів та дієвість усього механізму державного регулювання. Вважаємо за доцільне зупинитись на таких основних цілях державних органів, які здійснюють регулювання іноземного банківського капіталу в Україні:

• забезпечення фінансової стабільності, надійності та незалежності національної банківської  системи в умовах глобалізації економіки;

• розроблення  та затвердження законодавчих та підзаконних актів щодо діяльності іноземних банків на території України, визначення основних форм та критеріїв участі іноземних інвесторів у вітчизняній банківській сфері;

• сприяння міжнародному співробітництву та інтеграції України у світовий фінансовий простір;

• здійснення нагляду  і контролю за діяльністю банків з  іноземним капіталом в Україні  та визначення дотримання встановлених критеріїв і вимог, а також  законодавчих і нормативно-правових актів шляхом проведення перевірок, інспектування, рейтингування банків з метою аналізу поточної ситуації на банківському ринку та визначення перспективних напрямів розвитку банківської системи України;

• забезпечення розвитку конкуренції  між банківськими установами та здійснення контролю за злиттям та поглинанням у банківській сфері;

• боротьба зі злочинністю  у банківській сфері, зокрема, протидія відмиванню доходів, одержаних злочинним  шляхом, та фінансування тероризму  через установи іноземних банків;

• координація діяльності органів державної влади та розподіл функціональних обов’язків між ними та забезпечення ефективного функціонування банківської системи;

• мінімізація ризиків  банківської діяльності та підтримка  довіри вкладників і кредиторів до банківської системи України  тощо.

Форми державного регулювання  іноземного банківського капіталу розглядаються  нами як зовнішній вияв процесу регулювання, сукупність способів його організації  та вираження змісту, що визначають умови, порядок і послідовність  дій, які сприяють ефективному виконанню регулятивних функцій з метою забезпечення розвитку та стабільності банківської системи. Основними формами державного втручання у розвиток іноземного банківського капіталу вважаємо монетарну (грошово-кредитну), податкову, антимонопольну політики, а також заходи адміністративно-економічного регулювання, які спрямовані на створення умов для ефективного функціонування банківської системи.

До способів державного регулювання  іноземного банківського капіталу відносимо:

• невтручання держави  у діяльність банків з іноземним капіталом і розвиток банківської системи (ринкове саморегулювання), яке проявляється через співвідношення попиту і пропозиції на банківському ринку шляхом збалансування інтересів держави та суб’єктів іноземного банківського капіталу;

• повне втручання держави у розвиток іноземного банківського капіталу та банківської системи шляхом розроблення і доведення до обов’язкового виконання державних планів, жорсткого планування та встановлення обмежень і заборон на залучення іноземних капіталів, діяльність банківських установ, а також недопущення самостійності та ініціативності у здійсненні банківської діяльності;

• часткове державне регулювання, яке передбачає поєднання  ринкової саморегуляції та державного регулювання шляхом розроблення та застосування правових, адміністративних та економічних методів, які сприятимуть ефективному функціонуванню банківської системи та розвитку іноземного банківського капіталу в умовах ринкової економіки України. При цьому державне втручання в банківську систему повинно здійснюватися у тих випадках, коли ринкове саморегулювання не дає бажаних результатів.

Методи державного регулювання іноземного банківського капіталу розглядаються нами як сукупність прийомів і заходів впливу державних органів на розвиток іноземного банківського капіталу в Україні з метою забезпечення ефективного функціонування банківської системи та підвищення розвитку вітчизняної економіки. До методів державного регулювання іноземного банківського капіталу доцільно зачислити такі: правові, адміністративні, економічні, а також специфічні.

Принципи визначаються нами як вихідні положення, правила, покладені в основу здійснення ефективного  державного регулювання іноземного банківського капіталу в Україні. До принципів системи державного регулювання іноземного банківського капіталу, на нашу думку, слід віднести:

• принцип законності (передбачає встановлення та дотримання законодавчих та нормативно-правових актів усіма об’єктами та суб’єктами державного регулювання, при цьому система повинна спиратися на ефективну і обґрунтовану правову базу);

• принцип справедливості (полягає у тому, що суб’єкти державного регулювання, які знаходяться у  рівних умовах, повинні трактуватися регулюючими органами однаково та дотримуватися однакових умов ведення банківського бізнесу);

• принцип прозорості (зводиться до того, що функціонування системи державного регулювання  іноземного банківського капіталу, діяльність державних органів та заходи впливу на суб’єктів регулювання повинні  бути прозорими, вільними від зловживань і корупційних дій та сприяти забезпеченню стабільної діяльності);

• принцип ефективності (полягає у здійсненні регулятивного  впливу на розвиток іноземного банківського капіталу з метою сприяння ефективного  та безпечного функціонування банківської системи України);

• принцип оперативності (передбачає швидке і своєчасне втручання  держави в умовах нестабільності та економічних криз, що відповідатиме  пріоритетам національної економічної  безпеки держави та сприятиме  стабільності банківської системи).

Інструментами регулювання слід вважати прийоми, які використовуються державою для  створення ефективної системи розвитку іноземного банківського капіталу. До інструментів регулювання іноземного банківського капіталу в Україні  відносимо: податки, ціни, обмеження, ліміти, законодавчі та нормативно-правові акти, санкції за порушення вимог діяльності, попит і пропозиція тощо. Важелі державного регулювання іноземного банківського капіталу – це конкретні засоби або економічні стимули, за допомогою яких можна сприяти розвиткові сектора іноземного банківського капіталу, активізувати залучення іноземного банківського капіталу в Україну та пожвавити діяльність як іноземних, так і вітчизняних банківських установ. На нашу думку, до важелів впливу на розвиток іноземного банківського капіталу слід зачислити податкове стимулювання, норми і стандарти діяльності,  ліцензування, пільги, правові важелі тощо. Механізми регулювання – це послідовність дій окремих елементів системи державного регулювання іноземного банківського капіталу, за допомогою яких реалізуються діючі в конкретних умовах у певний період часу економічні принципи та закони. Механізм регулювання передбачає наявність конкретної процедури проведення регуляторної політики державних органів для забезпечення ефективного розвитку банківської системи України. Стратегії регуляторної діяльності розглядаються нами як довгострокові плани розвитку сектора іноземного банківського капіталу та банківської системи України, включаючи комбінацію цілей, програм, прийомів, які визначають головні напрями дій держави. Пріоритети – це найважливіші соціально-економічні процеси, на стимулювання яких спрямовується у певний період переважна частина ресурсів за допомогою відповідних регуляторів. Стратегії та пріоритети регуляторної діяльності держави у сфері функціонування іноземних банків розглядаються нами як складові елементи системи державного регулювання іноземного банківського капіталу, оскільки мають безпосередній вплив на розвиток іноземного банківського капіталу в Україні.

Діюча в Україні  система регулювання іноземного банківського капіталу на даний час  не є ефективною. Причини полягають  в тому, що вітчизняний досвід у  цій сфері ще не достатній, з одного боку, а з іншого – в цілому в державі у період трансформаційних змін дещо перебільшувалась роль саморегулювання фінансових ринків. Тож з метою розробки пропозицій щодо удосконалення вітчизняного банківського законодавства доцільно вивчати зарубіжний досвід. На сьогодні вчені виділяють три основні моделі регулювання іноземного банківського капіталу, зокрема:

― протекціоністський підхід полягає в обмеженні транскордонного  руху іноземного капіталу та жорсткому  регулюванні діяльності нерезидентів. Увага зосереджується на уразливості  національної економіки до негативних наслідків фінансової глобалізації: асиметричної інформації, морального ризику, бульбашок на ринках інвестиційних активів, спекулятивних атак, що присутні на міжнародному фінансовому ринку;

― ліберальна модель ґрунтується на тезі, що державне втручання в економіку спричиняє кризові явища в господарстві, а урядові інтервенції та обмежуючі заходи посилюють проблему морального ризику і знижують переваги ефективної ринкової системи, яка здатна до саморегуляції. Логічним продовженням ліберального зовнішньоекономічного курсу в сфері регулювання іноземного банківського капіталу стає відкритість банківської системи до припливу іноземного капіталу та усунення обмежень в діяльності банків;

― змішана модель на основі ризик-менеджменту передбачає поетапне посилення внутрішнього кредитно-фінансового ринку і розуміння ризикованості відкриття слабкої банківської системи для припливу іноземного капіталу.

На ефективність державного регулювання впливають  різноманітні як об’єктивні, так і  суб’єктивні чинники. Взаємоузгодженість елементів системи державного регулювання іноземного банківського капіталу покликана підвищити ефективність регулювання, а основною метою формування системи державного регулювання іноземного банківського капіталу є захист національної безпеки та забезпечення стабільності банківської системи, створення рівних сприятливих умов для розвитку і співпраці суб’єктів державного регулювання іноземного банківського капіталу в Україні.

4. Перспективи залучення іноземного  капіталу у банківський сектор  України.

Процеси залучення  та стимулювання іноземних інвестицій – ключові проблеми активізації  економіки країни. Проте, не зважаючи на значну територію, кількість населення, потужний промисловий і науково-технічний  потенціал, Україна суттєво відстає  від інших країни в залученні іноземного капіталу. У першу чергу на це впливають такі фактори, як значна політична нестабільність держави, нестійкість курсу гривні, зростання індексу інфляції та інші.

Отже, основними  обмеженнями на шляху розвитку іноземних  банківських установ в Україні є незадовільний інвестиційний клімат і досить високий ризик здійснення банківських операцій.

Слід зазначити, що в умовах несприятливого інвестиційного клімату та високих ризиків не слід очікувати на прихід великого, з надійною репутацією банківського капіталу. Тож при провадженні політики “відкритих дверей” доцільно вирішити питання національної безпеки розвитку та захисту власної банківської системи.