Монополія та її форми

Монополії  проникають  в  усі  сфери  суспільного відтворення  – безпосереднє  виробництво, обмін, розподіл  і споживання. Першою  монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополістичних об’єднань – картелі і синдикати.

     Картель – це угода між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок доходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.

Оскільки  кожне  підприємство, як  було  сказане  вище, здійснювало виробництво  і  збут  продукції  самостійно,  було зобов’язане  продавати свої  товари  по  єдиній, встановленій  картельною  угодою, ціні.  Звичайно,  така  угода  передбачала  і  поділ  ринку:  встановлювалося  де  тому  чи  іншому  учаснику  картелі  дозволяється  збувати свою продукцію.  За порушення  накладався штраф, який  ішов  у  загальну  касу.

Картелі  були  розповсюджені  досить  широко  в  Німеччині,  складалися  навіть міжнародні картелі. 

Це такі  союзи  монополій  різних  країн, між  якими  також складалися угоди  про  розподіл ринків збуту, джерел  сировини, встановлення монопольних  цін, використання  патентів. Як правило, такі  міжнародні картелі існували  в  рамках  однієї  галузі.

На сучасному  етапі картелі  існують  у  формі  патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів  з проведення науково-дослідних розробок  тощо.

Синдикат – монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Синдикат зв’язував  підприємства, що увійшли  до нього, тісніше. Ці об’єднання підприємств  виробляли, як правило, масову однотипну продукцію. Кожне окреме  підприємство в  ньому  не  продавало  своєї  продукції  самостійно, а  здавало  її  синдикату, який здійснював збут через свою  контору. Отже, учасники  синдикату втрачали  власність  на  вироблений  продукт, вони  зберігали  виробничу  самостійність, але  втрачали  комерційну.  Кожен  учасник, будь – то  підприємство  чи  фірма, одержує від контори відповідну  частину  прибутку, яка залежить від квоти виробництва  та інших  умов. Тобто  прибуток розподілявся  відповідно до частки  кожного підприємства  в обсязі  продажу. [8, ст.482]

В  сучасних  умовах  коли  у ряді  країн  існує  антимонополістичне законодавство, синдикати втратили своє  значення як форма  монополістичного  об’єднання. Нині  синдикати  існують  переважно  у  сфері  торгівлі,   деякі  у  сфері  виробництва,  так , наприклад, алмазний  синдикат  контролює  світовий  ринок  необроблених  алмазів.

В  Україні, як правило, синдикати  створилися  у формі акціонерного товариства.  Вони  підпорядковують  собі  необ’єднаних  підприємців  шляхом встановлення  цін  на  сировину,  матеріал, свою  продукцію. [11]

Трест – форма промислової монополії, де об'єднуються виробництво і збут продукції, а також фінансова діяльність підприємств. Економічна основа тресту – спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах.

Хоча  трести  є найбільш  тіснішою  формою об’єднання, кожне з  підприємств  окремо  вже не  могло  вирішувати,  що і як  виробляти. Вони  не могли вести справи  і укладати угоди на свій  розсуд. Ними управляв  і від їх  імені вів усі справи  трест.  Реальна влада в тресті  сконцентровувалася в руках правління або головної  компанії. Кожний  з власників підприємств  отримує певну кількість  акцій  у  відповідності  з величиною вкладеного капіталу, тим  самим  отримує право  на  участь  в  управлінні та  на  відповідну  частку  прибутку – дивіденди.

Як правило, трести  об’єднують однорідні підприємства. Вони  виникли у  США  в останній  третині XIX ст. Першим  трестом вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія  "Стандарт ойл" ( 1879р ). Поширення в Європі  почалося після першої  світової  війни. У Росії перші трести з’явилися в 1918-1920 рр. в умовах переходу до нової економічної політики. Антисоціальна політика, спрямована на нестримне збагачення, жорстокі методи боротьби з конкурентами змусили багато держав прийняти антитрестовське законодавство. [12]

В  наші  дні  синдикати  і  трести  майже  не трапляються, а картельні угоди об’єднують  вже не окремі підприємства,  а монополістичні  об’єднання – великі  акціонерні  компанії ( корпорації ). При  цьому картельні  угоди  найчастіше укладаються негласно, часто вони навіть не  оформляються  юридично, щоб  зберегти  цілковиту таємницю. З’явилася  і  стала  поширена  нова форма  монополістичного  об’єднання – концерни. На  відміну від старих  форм,  концерн є багатогалузевою монополією, котра охоплює найрізноманітніші підприємства.

Концерн – це об’єднання  формально  самостійних  підприємств  різних галузей  виробництва, транспорту, торгівлі,  банків  і страхових  компаній  на основі повної  фінансової  залежності  від власників  контрольного  пакету акцій. Ядром  концерну  є велике промислове  підприємство, трест, банк  або спеціально створене  головне товариство – холдинг.  Ця  форма монополістичних об’єднань найбільш  розповсюджена.  Для концерну  характерна децентралізована  система управління  підприємствами  (по основним групам продукції або регіонам), великий об’єм внутрішньо-фірмених постачань;  централізованими  в ньому являються, як  правило, капіталовкладення та  фінанси.

Охоплюючи  найрізноманітніші  підприємства, концерни відображають  потребу розвитку продуктивних  сил, які диктують необхідність  комбінування, а  також прагнення  до диверсифікації. [11]

Диверсифікація – нове явище в економіці розвинутих  країн світу, яке почало розвиватися з середини  50-х рр. XX ст.  Сутність її  полягає в проникненні великих фірм у галузі,  що не мають прямого виробничого зв’язку з основною  галуззю їхньої  діяльності. Мотивами,  які спонукають  монополію до диверсифікації  є:

1) прагнення пом’якшити  проблему реалізації, послабити   залежність від кон’юнктури ринку в зв’язку з падінням  попиту  на  той  чи  інший  вид  продукції;

2) прагнення  пом’якшити  наслідки економічних  криз.

На  початку  виникнення  монополістичного  капіталу  в  кожній країні  найбільш  характерною  була  та  чи  інша форма  монополій.  У Німеччині, наприклад, переважали  картелі, в Росії  і  Франції – синдикати, у  США – трести,  в  Японії – концерни. [12]

Переважною  формою монополістичних об’єднань стали багатогалузеві  концерни. Ця форма  набула  великого поширення. На відміну  від старих  форм, концерн  охоплює  найрізноманітніші підприємства. Така форма об’єднання відображає потреби розвитку продуктивних  сил, які диктують  необхідність  комбінування, а також прагнення до диверсифікації, впровадження  в інші  галузі виробництва, що полегшує боротьбу  з конкурентами  і  дає  можливість краще  використовувати  кон’юнктуру ринку. В концерни  входять не  тільки підприємства, які належать їм, але і заводи  і фірми, які формально не є їх власністю, але постачають  підприємствам концерну  деталі, приладдя  або виконують  якісь послуги.

В міру  розростання  концерни утворюють  конгломерати, велетенські промислові комплекси. 

Конгломерат – це одна з форм  монополії, в  якій  під  єдиним  фінансовим  контролем  зосереджені  компанії, що діють  у  різних, технологічно  не пов’язаних  між собою  галузях. Як правило, конгломерати  належать  одній  фірмі  і  випускають  на одній  або  більше стадіях виробництва  різнорідні  неконкурентні  товари,  або  оперують на  сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства  при  цьому мають широку  автономію економічної діяльності  управління  ними  централізоване.

 Структура   конгломеративних  об’єднань   нестійка: вони можуть  розпадатись  або утворювати  концерн. Крім  бажання привласнити прибутки  рентабельних компаній, конгломератні поглинання мають також на меті уникнути різких коливань кон’юнктури ринку під час криз.

Різниця  між  багатогалузевим  концерном і  конгломератом з погляду  самостійного прийняття  важливих  управлінських  рішень  полягає у тому, що  в  першому  лише  найсильніші підприємці  мають  право  на  участь  у  спільному  фінансовому  контролі, який  здійснює головна фірма  або  банк; у конгломераті  право на участь  у  спільному  управлінні  має  обмежене  коло  учасників ( порівняно  з концерном ).

Останнього часу розвинулася така форма  монополістичних об’єднань, як  консорціуми. 

Консорціум – це вже об’єднання  не окремих  підприємств, а монополій. Іноді  об’єднуються  монополії  різних  країн для проведення якоїсь  фінансової  операції, наприклад  для надання  позички якій-небудь  країні. Консорціум може створюватися  і для  розмежовування  інтересів  монополій, які конкурують, в галузі добування  та  збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що  консорціуми є своєрідними “картелями  монополій”.  Їх  особливо  часто  створюють для  спільного    хазяйнування у  країнах,  що розвиваються.

Таким чином, організаційні  форми монополій різні. Розвиток  продуктивних сил, загострення  конкурентної  боротьби  між монополіями  викликають  до життя  нові або змінюють  старі форми.  Але якою б не була  організаційна форма монополістичного  об’єднання, вона  в будь-якому випадку має одну і ту ж мету: забезпечити хазяїнам  монополії одержання найбільших прибутків. [18]

3. ПОКАЗНИКИ МОНОПОЛЬНОЇ ВЛАДИ В ЕКОНОМІЦІ.

Монополії  виникли  з вільної  конкуренції, в якій  перемагають  найбільш  сильні  і  могутні  підприємства.  Але чи  означає  це, що  встановлення панування монополій  кладе  край  конкуренції?

Західні  економісти намагаються довести, що поява монополій  докорінно змінює  природу  капіталізму, знищує стихійність, властиву  лише  домонополістичному капіталізму, дає можливість внести  порядок  у господарство  і  позбавляє суспільство  тих  втрат, які  несла  з  собою  вільна  конкуренція. Однак  насправді  це  не  так. [17]

З  появою  монополій конкуренція  змінила  свої форми, іншими  стали  її  учасники. Раніше  боротьба  точилася  між  сотнями  тисяч  власників  дрібних  і  середніх  підприємств. Тепер  конкурентна  боротьба  точиться:

 а)   між  монополіями   і підприємствами, які не не  увійшли в  об’єднання;

 б)   між  самими  монополіями;

 в)   всередині монополій.

Економічна  могутність підприємств  нечувано зросла, боротьба між ними  стала ще  запеклішою  і  більш  руйнівною.

Хоча  монополії  і  панують  в економіці капіталістичних  країн, але вони  не можуть цілком  усунути дрібне  виробництво, домонополістичні  форми господарства. [16]

Монополістичне об’єднання  майже ніколи  не  охоплює всю галузь. Якщо  цього  і  вдається  добитися, то лише на  деякий  час, бо саме  утворення монополій породжує  конкуренцію: встановлені  нею  ціни звичайно  такі  високі, що для підприємств, не охоплених об’єднанням, виявляється  досить  вигідним  продавати аналогічну продукцію  і  по  нижчих цінах. Виникають нові підприємства, які не  підкоряються  монополії. В  результаті  знову виникає конкуренція.

Так, наприклад, у  США  до  другої світової війни  все  виробництво  алюмінію  зосередила  в  своїх  руках  “Алюмінєєва компанія”. Але  в  роки війни їй не вдалося втримати своє  монопольне  становище. Держава купувала алюміній  для воєнних цілей по  неймовірно високих цінах.  Це зробило можливим виникнення  нових фірм, які побудували  ряд заводів. “Алюмінієва компанія” втратила  свою  монополію і вже не зуміла повернути її і після закінчення  війни. Навіть в автомобільній промисловості, де рівень  монополізації дуже високий, збереглися порівняно дрібні  підприємства, які   ведуть запеклу боротьбу  за своє існування, посилюючи експлуатацію своїх робітників, виробляючи машини на  індивідуальні замовлення  і  т.д.

Таким  чином, поряд  з  найбільшими  капіталістичними  монополіями  зберігаються  і неохоплені монополіями  підприємства. Між цими  підприємствами і монополіями  точиться боротьба,  в якій монополії  вдаються  до найбільш  безсоромних  способів  і  методів, щоб розорити  конкурентів.

Конкурентна  боротьба  відбувається  і між  монополіями. Це вже сутичка  велетнів  між  собою. Наприклад, в автомобільній  промисловості  США  конкурують такі  компанії, як “Дженерал моторз”  і  “Форд  мотор”. Кожна  з цих компаній  має  величезні засоби. Обсяг  продажу  першої  з  них  перебільшує  другу. Протягом останніх   років  “Дженерал моторз”  тіснить свого  суперника, збільшуючи випуск  автомобілів  швидше, ніж “Форд  мотор”.[11]

Нарешті і  всередині  монополістичного  об’єднання боротьба  не припиняється. Вона  точиться, наприклад,  навколо  розподілу  квот  у  виробництві  і збуту продукції. Кожне  підприємство  хоче  збільшити  свою  квоту і, отже, свою частку  у прибутку. Якщо  йдеться  про  повне  злиття  підприємств, то кожний  власник бореться за збільшення  своєї частки акцій  триває  і  після організації  монополій.

Отже, монополії, виростаючи з вільної  конкуренції, не знищують  конкуренцію,  а  видозмінюють  її  стосовно до  нових  економічних умов, змінюють  її  монополістичною  конкуренцією, ще  гострішою  і  запеклішою. [3]

Говорячи  про  монополістичну конкуренцію, слід згадати  й  про немонополістичну конкуренцію.