Монополія та її форми

Основні форми об'єднання: установа монополіями різних країн спільної компанії у формі самостійно існуючого тресту чи концерну; придбання однією монополією частки контрольного пакета акцій іноземної монополії; безпосереднє злиття активів фірм різних країн ( злиття де-юре); об'єднання компаній різних національностей. Наприклад, американська фірма “Крайслер” придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо когьо”; компанія “Дженерал моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”. Західнонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купляють підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших галузей. [3]

Останнє здійснюється шляхом обміну акціями між фірмами  які зберегли юридичну незалежність, або за допомогою взаємного призначення адміністраторів, або через колективне володіння акціями спільних компаній. Злиття такого типу – найбільш розповсюджена форма утворення міжнародних трестів і концернів. Вони допомагають по-різному національним фірмам, що поєднують оперативну діяльність, не тільки уникнути подвійного оподатковування, але і зберегти формальну самостійність, корпоративну структуру, індивідуальні особливості виробництва і збуту, власні торгові знаки, колишнє місце розташування штаб-квартир материнських компаній і  приналежність до національного законодавства своєї країни. [12]

Розрізняють  два  різновиди ринкових  монополій, кожний  з яких  має  свої  особливості.

До  першого виду ( власне  монополія )  відносяться  фірми, які є  єдиним  виробником  товару, що  надходить на  ринок, причому  в  нього  немає  близького замінника. Ціна  такого  товару  повністю  визначається  фірмою  й не залежить  від кон’юнктури  ринку.  Монополія – продавець, а  точніше  виробник ( картелі, синдикати, трести ), може  бути  одно продуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут  одного  виду  продукції, багато продуктовою, коли  монополізується виробництво і збут багатьох   видів продукції однієї або ряду  галузей. Якщо такі  монополії стають  головною  формою  організації  виробництва в кожній  галузі, то вони  істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава    повинна вживати рішучі  заходи  для обмеження  їх  впливу на  економіку. [11]

Різновидом  монополії – продавця  виступає  і так  звана  технологічна  монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що  монополізується виробництво і збут  не багатьох продуктів і навіть  не  одного, а певного різновиду даного  продукту. Наприклад, одна з модифікацій двокамерного холодильника  або кольорового  телевізора. Така  монополія пов’язана з диференціацією  продукту. В результаті  будь-яке підприємство, якщо  воно має можливість зацікавити  продавців якими – не будь  особливостями свого товару, здобуває  певну монополію на цей товар і може  користуватися  нею  для підвищення  цін  з метою  отримання  додаткового прибутку.  Особливість  такої монополії,  у  тому, що вона  не обмежує  конкуренції, а  розвиває  й  поглиблює  її. Чому?  Тому, що  скрізь, де  існує диференціація  продуктів, будь – який  продавець, хоча  й володіє  монополією, в  той же  час зазнає  конкуренції з боку  більш-менш  досконалих  замінників.  Тобто, заволодівши монополією  на  виробництво  і  збут  якогось  різновиду продукту, монополіст  спонукає  тим  самим  конкурентів  конструювати  рівноцінні  замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів  одного  й того ж продукту  ще більше  розгортається. Тому  такий вид монополій антимонопольним законодавством  не  повинен обмежуватися.

Другим  різновидом є  монополія – покупець.

 В якості  таких монополій  має виступати  держава, а  також  окремі  фірми. Наприклад, монополізація   однією або  декількома  переробними   фірмами збуту сировини, яка   вирощується  й  реалізується  сотнями  сільськогосподарських  підприємств. Теж саме  можна сказати  про  металургійні  комбінати, які монополізують  збут  сировини  підприємств добувної  промисловості. Більшість  таких споживчих монополій, які  у  світовій  економічній  науці  отримали  назву монополій, виникає завдяки  створенню  штучних  умов, що обмежують  конкуренцію  виключно  з метою  забезпечити  перерозподіл  прибутку  на  користь  монополістів. Тому  нормальне  функціонування  ринкової  економіки  передбачає обмеження  сфери  їх  дій. [17]

Отже, в  якому  б  вигляді  монополія  не фігурувала, вона так  чи інакше  деструктивно  впливає  на  ринок. Найбільш  деформує  ринок  двостороння  монополія, коли  взаємодіють  один  продавець  і  один  покупець.  У  цій  ситуації, практично  неможливий контроль  суспільства за  цінами, якістю, бо вони  встановлюються  шляхом  угоди між ними. Прикладом подібної ринкової  структури є військово – промисловий комплекс, де  в якості  виробника    виступає  одна  фірма, а покупця – військове відомство. [18]

Типи  монополізації

У реальному  житті монополізація  економіки  відбувається  найрізноманітнішими  методами ( способами )  і проявляється  в  багато чисельних  видах  і  формах, що викликає  необхідність  певної  їх типізації.  В економічній теорії і практиці  відомі  декілька основних  типів монополізму.

Істотно, що  в  чистому  вигляді  названі  типи  монополізацій  не  зустрічаються, бо  вони,  так  як  і  всі  процеси  в  економіці, взаємопов’язані  і  взаємо переплітаються. Але  для  теоретичного  аналізу  і  з’ясування  напряму  певних практичних дій, наприклад, держави  в умовах  ринкової  економіки, така  класифікація  конструктивна.

Економічний  монополізм. 

Цей  тип  монополізму  є стержневим. Саме  він  дав  змістовне  наповнення  всім  іншим монополістичним процесам  в економіці, які відбиваються в результаті  подальшого  поділу праці в умовах  товарного виробництва. Економічний монополізм  виростає з конкуренції, базується на  концентрації  і централізації капіталу. Суть  його  полягає в  утворенні великих  підприємств, об’єднань  підприємств, які концентрують  у  своїх руках  виробництво  і збут  основної  частини  продукції певної галузі або декількох  галузей, що дає їм  можливість впливати  на  рівень  цін  з метою  забезпечення собі  високого  (монопольного) прибутку.  Такий  тип монополізму  являє собою загрозу ринковій економіці  і тому  повинен бути постійно  в  полі  зору держави, щоб не  допускати  перетворення великого бізнесу, виникаючого  на  основі  концентрації  і централізації, в монополію.

Технологічний  монополізм  проявляється  в тому, що  влада над ринком великих корпорацій ( контроль виробництва і збуту певної продукції ) зумовлена не стільки прагненням  захопити ринок, подавити  конкурентів, максимізувати ринок, наприклад, як металургія, електроенергетика, транспорт, тобто  галузі, де сама технологія  робить економічно  ефективними  лише  великі ( іноді навіть  централізовані) виробництва.

Технологічний монополізм  певною мірою  можна  назвати  природним, саме  тією мірою, якою є природна своєрідна  конфігурація виробництва, що його породила. Звідси випливає дуже  важливий, особливо для  сучасної України, висновок, що на  ті сектори економіки, де  домінує технологічний  монополізм, демонополізація не  повинна  розповсюджуватися. У всякому разі, не  приймати в них тотального  характеру. Важко, наприклад, уявити собі  утворення високо конкурентного ринку, якщо  поруч з діючою  залізницею збудується нова, конкуруюча з  нею.  Ринки, окуповані  технологічними  монополіями, є монопольними  цілком  на  природній основі  і ще  довго будуть  залишатися  такими. [4, ст.251]

Державний  природний  монополізм.

Сюди  відносяться  природні державні  монополії.  А  саме:  монополія  держави  на організацію  й  регулювання  грошового обігу: монополія  держави  на ринку соціально – приоритетних  або  соціально – шкідливих  товарів ( вона  може  виражатися  в  націоналізації  виробництва  таких товарів, адміністративному  контролю  над  цінами, встановленні  фіксованих ставок акцизного  податку тощо );  монополія  держави  на  забезпечення  населення  суспільними  товарами.

У сільському господарстві має місце, зокрема, монополія приватної  власності на землю та вироблену  продукцію, присадибні господарства сімей  селян. [17]

Рекламний  монополізм. 

Це  особливий  різновид  монополізму, зумовлений  диференціацією  продуктів.  Суть його в  штучному  створенні  виключних  умов для  реалізації  того  чи  іншого  товару рекламою  або іншими  діями  комерційних  служб. Наприклад,  виникненню  такого механізму  сприяє  позначка  підприємством  своїх товарів  торговою  маркою, заманювання  магазинами  покупців   незвичним  упакуванням  товару  або  зниженням цін  для  постійних  клієнтів, використання  барвистих  реклам  тощо. Все це  вносить  у  ринкову  конкуренцію  певні монополістичні  мотиви, і  комерційний  успіх  потрапляє  в  залежність  не лише  від  ціни  й споживчих   якостей  самого товару, але  й  від  певних штучно створених умов.

Інноваційний  монополізм.  Він характерний  для підприємств ( фірм ), які лідирують на  тих чи  інших напрямках науково-технічного прогресу. Суть його в тому, що  окремі  фірми, використовуючи  передові технології, нові  форми організації праці або виробництва, опиняються  в кращих умовах, з точки зору  виробництва і реалізації  своєї продукції, порівняно з іншими  фірмами.

Раціональною  слід вважати монополію на винаходи і патенти, авторські права, фірмові  марки і знаки, на товари ринкової новизни, результатами яких певний період згідно чинного законодавства можуть користуватися лише їх власники.

За  цих  умов  конкурентна   рівновага  на ринку  порушується  на  користь  таких  фірм, що  забезпечує  їм  додатковий ( монопольний ) прибуток.

Характерною  особливістю  монополізації  цього  типу є, по-перше, те, що  вона  має тимчасовий  характер  і зникає  в міру  розповсюдження  технологічних розробок. По-друге, вона  є відображенням об’єктивних закономірностей розвитку  людського суспільства, зокрема закону  економії часу. Тому  обмеження  такого монополізму  з  боку  держави  повинно  бути  мінімальним. [16]

 Також  в сучасній теорії  можна виділити ще три типи  монополій:

1) монополія  окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про  що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш поширена олігополія (від грец. – “небагато, мало”) – це  панування декількох міцних фірм  у виробництві продукції в більшості галузей промисловості та  їх  диктат  на ринку.  За своїм характером  олігополії є колективною монополією, в  якій  своєрідно  поєднується  монополія  і  конкуренція.  Ціни, що встановлюється  олігополією, є  монопольними,  а  типовим  механізмом  їх  встановлення є  практика  лідерства в  цінах.

Олігополія  ускладнює цінову конкуренцію  через  небезпеку війни  цін. У процесі  конкурентної боротьби олігополії укладають між собою  як  відкриті  угоди  картельного  типу, так  і  таємні, негласні  угоди.  Неціновій конкуренції  властива  певна  стабільність  цін, вона більше контрольована, забезпечує  триваліші  переваги  перед конкурентами  за  рахунок зміни продукту, вдосконалення виробничої  технології, вдалої  реклами. Нецінова конкуренція повніше  відображає  інтереси споживачів. А олігополія, в свою  чергу, характеризується  значними  фінансовими  прибутками, що  дозволяють  повніше  займатись неціновою конкуренцією, ніж  в  умовах  монополістичної конкуренції. [8, ст.413]

Більш доступним  і поширеним є шлях угоди декількох  значних фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться на ніщо конкурентна боротьба, насамперед цінова, покупець опиняється в безальтернативних умовах.

Третій тип  монополії пов’язаний з диференціацією продуктів, наявністю їх специфічних  властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому товару. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Розглянуті основні  типи  монополізму  вказують  на  те, що монополізм, по-перше,  за своєю природою неоднорідний.  Тому й  ставлення  до  нього  не  може  бути  однозначним. Якщо  монополістичні  структури, які відносяться  до груп, небезпечні для  економіки  й  повинні  бути  демонтовані  або обмежені, то природні  монополії (технологічні, державні, природні й  ті, що передбачають  лідерство  в  науково-технічному прогресі ) не суперечать, у  всякому  разі  не  зовсім  суперечать  нормальному  функціонуванню сучасного  ринкового  господарства  й  можуть  бути з  ним  сумісні. По-друге, границі  дії  природного  монополізму  не постійні. Вони рухомі хоча б  тому, що  наприклад,  монополія, зумовлена  виходом  тих  чи інших  фірм  на  передові  рубежі  науково-технічного прогресу, недовговічна, й  статус монополії  переходить  періодично  з  “рук  в  руки”  як  результат зміни фірм – лідерів на передових  рубежах  науково-технічного прогресу. [14, ст.247]

               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  ФОРМИ МОНОПОЛІЇ

Форми  монополій  різноманітні, вони змінювалися  з  розвитком  імперіалізму.

Вперше  монополії  виникли  в  кінці  XIX ст., насамперед  у важкій  промисловості, а потім почали розповсюджуватись в інших галузях виробництва.  Зокрема, після кризи 1873 року  вони  почали  виникати  в легкій та  інших галузях промисловості, а потім охопили й інші галузі економіки. На  початку XX ст.  монополістичні об’єднання  стали основою господарського  життя.

Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення  монополій не змінює їх сутності, яка  має триєдиний характер:

• концентрація значної частини виробництва і збуту однієї або кількох галузей;

• нав'язування іншим ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування – застосування методів недобросовісної конкуренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;

• можливість отримання монопольного прибутку як форми реалізації свого економічного панування.

Існує  багато  форм  монополістичних  об’єднань. Найпростіші  з них – це    конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні  угоди  про  ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються  при зміні  умов на ринку. Вищими, основними  формами монополістичних об’єднань є картелі, синдикати, трести і  концерни. На початку  XX ст.  такі об’єднання  капіталістів  дістали  найбільшого  поширення. [6, ст.463]