Механізм факторингових операцій

ЗМІСТ

1.Теоретична частина

Вступ

1. Загальне поняття про факторинг
2. Види факторингових операцій
3. Перспективи розвитку факторингових  послуг

Висновок

ІІ. Практична частина

Висновки

Список літератури

Додатки

 

 

ВСТУП

Факторинг є одним із найперспективніших видів банківських послуг. Це ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосована до сучасних процесів розвитку економіки. Проте, незважаючи на те, що факторингові операції є основним інструментом управління дебіторською заборгованістю, обмеженість його використання обумовлена їх високою ризикованістю. Зрозуміло, що це стримує банки використовувати цей перспективний напрямок отримання додаткових доходів. Тому розроблення методики аналізу факторингових операцій, яка всебічно допомагає зважити їх позитивні та негативні сторони, є, безумовно, актуальним і необхідним завданням.

Відповідно до норм ЦК України договір факторингу – це відступлення права грошової вимоги, де одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зобов’язання фінансового агента можуть включати ведення для клієнта  бухгалтерського обліку, а також надання клієнту інших фінансових послуг, пов’язаних із грошовими вимогами, які є предметом уступки. Фінансовими агентами можуть виступати банки, а також інші кредитні організації, які мають ліцензію на здійснення такого виду діяльності.

Нині переважна більшість вітчизняних  підприємств виявилася неспроможною ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди підприємству-кредитору — гроші втрачають свою купівельну спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство виплачує банку відсоток за кредит, пов'язаний із нестачею власних оборотних коштів. Як правило, українські підприємства мало використовують загальноприйняті у світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською заборгованістю зводиться лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових ресурсів підприємства і зменшує ефективність управління ними.

Огляд економічної літератури свідчить про необхідність приділити більшу увагу факторингу як найефективнішій формі рефінансування в управлінні дебіторською заборгованістю підприємств. Проблемі факторингу присвячено низку наукових праць. Серед вітчизняних вчених економістів, які займалися проблемою управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити таких авторів як Т. Е. Белялов, Ю. С. Скакальський, Ю. М. Лисенко. Значний вклад у розвиток факторингу внесли такі сучасні економісти: Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоздєв, Л. В. Руденко. У їх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку факторингу в Україні.

Не розроблено достатньою мірою  інструмент факторингу в Україні  через неоднозначність розуміння  самої суті факторингу та відсутності  єдиної законодавчої бази щодо регулювання  факторингових операцій, які здійснюють українські банки та факторингові компанії.

Нині факторинг — поширена міжнародна посередницька послуга комерційних  банків. У 60-х роках ХХ ст. факторингові операції почали поступово витісняти  комерційний кредит на основі векселів. Особливо швидко факторинг розвивався у 80-х роках, коли за 10 років оборот за ним зріс в Італії в 74 рази, в  Іспанії — в 14, Великобританії та Франції — в 7,5 рази. В Україні факторинг уперше був затверджений у новому Цивільному кодексі.

Право банків на цей вид діяльності (придбання права вимоги від третіх осіб виконувати зобов'язання в грошовій формі) зафіксовано в Законі «Про банки і банківську діяльність в Україні». Використання факторингу на практиці ще у 1988 р. розпочав Промбудбанк СРСР. Як експеримент він створив факторингові відділи і почав проводити операції. Згодом до нього приєднались інші комерційні банки.

Нині факторинг завойовує щоразу стійкі тривалі позиції на вітчизняному грошовому ринку. Але далеко не всі українські підприємства використовують в управлінні вже існуючою дебіторською заборгованістю факторинг. Це пов'язано насамперед із тим, що в Україні дуже поширена передоплата за товар і слабо розвинений комерційний кредит, як високо ризиковий. До того ж, факторинг у сучасному варіанті тільки-но починає з'являтися на вітчизняному ринку і можливості цього фінансового інструменту поки недостатньо оцінено.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальне поняття  про факторинг

Факторинг – це кредитування під неоплачений рахунок з передаванням прав за рахунками (цесією).

Факторинг – один з видів  банківських послуг; купівля банком у клієнта права на виплату  боргу.

У законі України “Про банки  і банківську діяльність” (ст.3, п.8) до банківських операцій віднесено  придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття  ризику виконання цих вимог та інкасація цих вимог (факторинг).

В Оксфордському словнику англійської мови факторинг визначається як купівля зі скидкою боргів, що належать іншому, з метою одержати прибуток від стягнення їх. Як вважає Хедлі Браєрс, це правильне визначення технічного боку послуги: з виникненням  спорів з приводу гарантій (наприклад, про якість товару) вони розв’язуються  угодою з фактором, і борг має  бути сплачено експортером чи споживачем.

У не фінансовому контексті  слово факторинг століттями використовувалось  у Шотландії для визначення професії управляючого майном, а в решті  частини Сполученого Королівства (Британії) це слово зазвичай вживається в деяких галузях промисловості  як замінник слів оптовий торговець.

Як видно з наведених  визначень, це досить складна і багатоцільова  операція, тому необхідно розглянути її типи та види.

У період становлення ринкової економіки дуже важливо підтримати існуючі дрібні і середні фірми (підприємства), котрі займаються продажем споживчих товарів (мова про продавців-виробників). Така підтримка і є метою факторингу. Факторингове обслуговування підприємств  дає можливість прискорити обіговість грошових коштів у розрахунках і  тим самим одержати не лише економію грошових коштів, але й підвищити  ефективність виробництва.

Факторинг є інкасування  дебіторської заборгованості клієнта  з виплатою суми рахунків негайно  або з погашенням заборгованості. Іншими словами, це різновид торгово-комісійних операцій, пов’язаний з кредитуванням  обігового капіталу клієнта, і полягає  в перевідступленні клієнтом-постачальником платіжних вимог за поставлені товари (виконані роботи чи надані послуги) і  право одержання платежу за ними.

Загострення проблеми платіжоспроможності  підприємств у зв’язку із самофінансуванням  господарюючих суб’єктів, запровадження  черговості платежів, загальної системи  неплатежів зобов’язує комерційні банки  розглянути факторингові операції як засіб оздоровлення фінансового  стану підприємств і розриву  ланцюжка неплатежів у народному  господарстві.

Факторинг в Європі є видом  послуг у галузі фінансування для  нових дрібних та середніх фірм, котрі традиційно зазнають фінансових труднощів через невчасне погашення  боргів кредиторами і обмеженість  доступних для них джерел кредитування.

У загальному виді факторинг  можна охарактеризувати як процес перевідступлення факторинговій компанії (банку) неоплачених  боргових вимог (рахунків-фактур та векселів), що виникають між контрагентами  в процесі реалізації товарів  та послуг на умовах комерційного кредиту  в поєднанні з елементами бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Таке визначення відповідає Конвекції про міжнародний факторинг, прийнятій у травні 1988 року в Оттаві Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, в котрій сказано, що операція вважається факторингом  у тому разі, якщо вона задовольняє  як мінімум дві з чотирьох ознак:

наявність кредитування у  формі попередньо оплати боргових вимог;

ведення бухгалтерського  обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

інкасування його заборгованості;

страхування постачальника  від кредитного ризику.

Однак у деяких країнах  до факторингу, як і раніше, відносять  облік рахунків-фактур – операцію, яка задовольняє лише одну, першу  із вказаних ознак.

У трактуванні практики факторингового обслуговування дане визначення має  деякі відмінності за країнами. Ознаками, що дозволяють зробити висновок про  наявність факторингу, в США здавна вважають:

адміністративне обслуговування постачальника;

управління заборгованістю за наданий ним комерційний кредит (ведення обліку продажів, вчасне інкасування  дебіторської заборгованості);

страхування від кредитного ризику (не має права регресу);

кредитування у формі  попередньої оплати.

У результаті такої операції клієнт, котрий продав дебіторський борг, одержує від банку грошові  кошти у розмірі 80 – 90% суми боргу, а залишок – 10 – 20% суми банк тимчасово  депонує у вигляді компенсації  за ризик для погашення боргу. Після завершення операції банк повертає депоновану суму клієнтові. Це один із можливих способів здійснення операції факторингу.

Відповідно до договору банк зобов’язується сплатити суму наданих  йому платіжних вимог незалежно  від того, чи сплатили свої борги  контрагенти-постачальники. У цьому  полягає відмінність між факторингом  і банківською гарантією.

У факторингових операціях  беруть три сторони:

факторингова компанія (факторинговий  відділ банку) – спеціалізована організація, яка купує рахунки-фактури у  своїх клієнтів;

клієнт (постачальник товару, кредитор) – промислове або торгове  підприємство, що уклало угоду з  факторинговою компанією;

підприємство (позичальник) – фірма-покупець товару.

Здійсненню факторингової  угоди передує серйозна аналітична робота. Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при  цьому платіжоспроможність покупців.

 

2. Види факторингових  операцій

У світовій практиці діють  такі види факторингового обслуговування:

купівля рахунків із знижкою  і оплатою фактору;

взяття на себе фірмою-фактором (чи банком) усіх операцій з обліку продажів компанії з веденням рахунків її дебіторів, підготовкою регулярних звітів про  стан рахунків та інкасації боргу;

надання гарантій повної оплати товару навіть у тому разі, якщо покупець прострочить або взагалі не сплатить борг.

Зазвичай подібні послуги  надаються великим фірмам, котрі  мають великий торговий оборот. Розмір комісійних оборотів становить від 1,5 до 2,5%. Тому не кожне підприємство може скористатися послугами факторингової  компанії. Так,

факторинговому обслуговуванню не підлягають:

підприємства з великою  кількістю дебіторів, заборгованість кожного з котрих виражається  невеликою сумою;

підприємства, які займаються виробництвом нестандартної або  вузькоспеціалізованої продукції;

будівельні та інші фірми, які працюють із субпідрядниками;

підприємства, які реалізують свою продукцію на умовах після продажного обслуговування і практикують компенсаційні (бартерні) угоди;

підприємства, які укладають  із своїми клієнтами довгострокові  контракти і виставляють свої рахунки після завершення певних етапів роботи чи до здійснення поставок (авансовий платіж).

Факторингові операції також  не проводяться за борговими зобов’язаннями фізичних осіб, філіалів або відділень  підприємства.

Подібні обмеження пов’язані  з тим, що в наведених випадках факторинговій компанії (банку) надто  складно оцінити кредитний ризик, а також невигідно брати на себе підвищений обсяг робіт і  додатковий ризик, який виникає при  перевідступленні таких вимог, оплату котрих може бути не проведено в строк через невиконання постачальниками яких-небудь своїх договірних зобов’язань.

Необхідною умовою використання факторингу як фінансової послуги високої  вартості для постачальника є  вимога виробництва товарів та послуг високої якості з перспективою швидкого розширення виробництва і збільшення прибутку. Тільки в цьому разі тимчасові  причини не наявності грошових коштів, пов’язані з невчасним погашенням боргів кредиторами, наявністю понаднормативних запасів і ризиком виробничого  процесу, які викликають використання факторингових операцій, можуть виправдати себе економічно.