Фінансове забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел характеризує рівень власних фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів (забезпеченість власними фінансовими ресурсами), які формуються з врахуванням можливостей суб'єкта господарювання залучати в оборот ресурси, прирівняні до власних.

Визначення такого показника здійснюється за формулою:

Ксв=(П+А+Бд):(П+А+Кз+Фу)                                                                                                  

Серед наведених вище показників, які характеризують реальну забезпеченість ресурсами, здійснення підприємством господарської та інвестиційної діяльності, головним варто вважати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел. 
 Розраховуючи частку самофінансування в ціні продукції, слід зважати й на те, що на її розмір впливає ціла низка факторів. Основними можна вважати наступні: обмеженість фінансових ресурсів підприємства; обмежувальний вплив дивідендної політики акціонерних товариств; вплив самофінансування на підвищення цін за рахунок включення в їх склад відшкодування позичених коштів. 
 

2.2.Система кредитування фінансового забезпечення господарської діяльності суб’єктів малого підприємництва

 

Впровадження стратегій  та методів кредитування малого бізнесу  базується на відповідних правових нормах та організаційних елементах. Складові системи забезпечення стратегії кредитування малого бізнесу повинні містити ресурсне, науково-методичне, нормативно-правове, організаційне та інформаційне забезпечення. Основою кредитної діяльності банків є наявність достатньої кількості недорогих вільних кредитних ресурсів або, іншими словами, ресурсного потенціалу.

Стратегічні цілі кредитування банку повинні бути чітко узгоджені  з наявною або потенційно легко  нарощуваною ресурсною базою. Необхідність забезпечення збалансованого, стабільного розвитку кредитних процесів висуває на перший план проблему генерування та формування ресурсів для фінансування кредитних програм. Але складна економічна ситуація породжує нові проблеми розвитку банківського кредитування малого бізнесу, що зумовлює необхідність розробки та впровадження нових шляхів фінансового забезпечення. Особливої уваги потребують питання, пов’язані з вдосконаленням практичного досвіду банківських закладів у частині створення й управління ресурсами в ракурсі кредитування малого бізнесу [4, с. 41].

Проводячи дослідження  формування і розподілу банківських  ресурсів кредитування малого бізнесу, прийшли до висновку, що можна виділити дві основні групи джерел поповнення ресурсів банків (внутрішні і зовнішні) [1, с.37]. Аналіз ефективності використання ресурсів, накопичених із наведених джерел, дозволяє визначити ефективність реалізації банком ресурсного потенціалу. Необхідно класифікувати джерела формування ресурсів для банківського кредитування на ринкові та неринкові, зовнішні та внутрішні, а також зробити систематизацію банківських ресурсів кредитування малого бізнесу, в якій найбільш важливими критеріями є організація фінансування кредитування малого бізнесу, час використання і ступінь стабільності банківських ресурсів.

Необхідно визначати ціну ресурсів і ціну кредиту на макро- і мікрорівнях, що дасть можливість обґрунтувати на основі багатофакторної моделі ціноутворення розробити рекомендації, які сприяють зниженню вартості ресурсів та, відповідно, збільшенню маржинальних прибутків. Небхідно використовувати механізми трансформації банківських короткострокових ресурсів на довгі і стабільні ресурси для цілей банківського кредитування, особливо довгострокового. Потрібно розробити методологічне забезпечення аналізу формування та розподілу банківських ресурсів для оцінки повноти й ефективності формування та використання внутрішнього (поточного) ресурсного потенціалу. Це розширить можливість використання різноманітних пасивів (поточних і строкових) для фінансування банківських кредитних операцій, зокрема й довгострокових. Метод може бути використаний як для аналізу поточних величин стабільних ресурсів, так і з метою прогнозування їх обсягів для планування кредитної діяльності банку [5, с.28]. Система моніторингу повинна включати такі показники, як питома вага трансформованих ресурсів у сукупних пасивах, коефіцієнт, або індекс трансформації, а також коефіцієнт кредитної активності малого бізнесу та показник концентрації банківських ресурсів, що у свою чергу дозволить проводити більш точну оцінку ступеня стабільності ресурсної бази, її захисту від депозитних ризиків.

Нормативно-правове поле являє собою встановлення компетентними  державними органами правил здійснення кредитування, тобто формування фінансового  законодавства. Законодавство охоплює всі напрямки кредитної системи і всі методи фінансової діяльності. Виділяють дві ланки фінансового (кредитного) законодавства: законодавчі акти, які безпосередньо регулюють кредитні відносини, та нормативно-правові акти з інших сфер діяльності, що прямо або опосередковано впливають на здійснення тих чи інших правових дій у процесі кредитування.

До першої ланки належать законодавчі акти, які регулюють  кредитні відносини на макрорівні. До них належать закони, що стосуються банківської діяльності, та ті, що регламентують окремі види фінансових операцій. До другої ланки належать закони, положення, постанови, що регламентують порядки проведення операцій, суміжних з кредитуванням, або тих, що забезпечують здійснення процесу кредитування.

З наведеного вище бачимо, що до нормативно-правового забезпечення процесів кредитування належать чинні закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та постанови Національного банку України, накази та положення міністерств та відомств, статути підприємств. Правові засади фінансової діяльності базуються насамперед на конституційних нормах. Саме Конституція України відтворює в узагальненому вигляді правове поле, в якому здійснюється розвиток фінансового сектора в нашій країні. Основи кредитної діяльності та регулювання кредитних відносин визначають Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Закон “Про банки і банківську діяльність”. Вимоги до оформлення забезпечення визначаються законами “Про заставу” та “Про іпотеку”. У процесі збору проблемної заборгованості використовуються норми Кримінального кодексу, Закону України “Про виконавче провадження”та інших.

Однією зі складових  банківського кредитування є проблема ефективної організації кредитного процесу, що охоплює визначені процедури  від оформлення кредитної заявки, структурування кредиту до укладення кредитного договору, а також після видачі кредиту. Реалізація стратегії кредитування малого бізнесу вимагає якісної організації кредитного процесу. Процедури надання кредитів повинні координуватися з іншими управлінськими системами в межах банку з метою вдосконалення ефективності контролю за процесами кредитування. Організація кредитного процесу, на нашу думку, потребує поетапного виконання. Спілкування з клієнтом, його консультування здійснюють тільки працівники фронт-офісу, при цьому вони повинні детально володіти кредитними продуктами, умовами та процесами, які відбуваються в банку.

Детальним аналізом фінансово-господарської  діяльності повинні займатися працівники підрозділів підтримки бізнесу, або мідл-офісу, вони повинні бути фахівцями в галузі фінансового менеджменту та володіти банківською нормативною базою щодо оцінки кредитних ризиків.

Система організаційного  забезпечення кредитування малого бізнесу  – це сукупність служб і підрозділів  банку, які забезпечують дослідження, розробку і впровадження відповідних кредитних рішень та несуть відповідальність за наслідки цих розробок і впроваджень [3, с. 44].

Організаційне забезпечення кредитної стратегії формується на побудові в банку організаційної структури управління його кредитною діяльністю. Організційна структура системи кредитування може бути побудована різними способами. Особливості її побудови залежать від виду та особливостей побудови банку, принципів кредитних процесів, наявності відокремлених підрозділів. У зв’язку з цим, повинен дотримуватися принцип інтегрованості банківської структури в загальну кредитно-фінансову систему на базі взаємної узгодженості роботи різних підрозділів між собою для встановлення найкращих зв’язків між собою, для забезпечення максимальної якості кредитування. Залежно від масштабів певного виду кредитування функції окремих підрозділів можуть об’єднуватись і виконуватись одним спеціалістом, або, навпаки, детально розподілятися між кількома працівниками відділу або ділянки.

У невеликих банках організаційна структура є спрощеною. Функції підтримки бізнесу зосереджені в одному підрозділі, наприклад операційному управлінні чи бек-офісі. Також, як правило, об’єднуються в один ті підрозділи, які відповідають за ризиковість операцій: відділ (управління) безпеки, юридичний підрозділ, підрозділ по роботі з заставним майном. Інколи об’єднуються функції бізнес-вертикалей – один кредитний відділ обслуговує фізичних осіб, МСБ та корпоративних клієнтів.

У великих системних  банках функції підрозділів детально розподілені, існують управління, які містять відділи та численні сектори. Кадровий склад задіяний для виконання різних за складністю та важливістю функцій. Основною передумовою системи управління кредитним ризиком є кредитна політика банку. Кредитна політика – це сукупність заходів, спрямованих на створення умов для ефективного розміщення наявних коштів з метою забезпечення стабільного зростання прибутку банку. Кредитна політика формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, кошти та методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу.

Метою кредитної політики банку є створення високоякісних  активів, які забезпечують постійний  плановий рівень прибутковості, вкладання  кредитних коштів в економічно перспективні, рентабельні проекти, розробка та активне впровадження нових кредитних технологій, кредитних продуктів і послуг; зміцнення і підвищення конкурентоспроможності на ринку; підвищення якості наданих послуг. Кредитна діяльність повинна здійснюватися на основі зв’язкуі стратегічних та тактичних заходів, на впровадженні яких і сконцентровує зусилля ТОП-менеджмент банку.

Ефективність кредитної  діяльності значною мірою залежить від рівня інформаційного забезпечення. Наявність достовірної, вичерпної, своєчасної і зрозумілої інформації спонукає до прийняття оптимальних рішень, спрямованих на досягнення максимального прибутку, зменшення кредитних ризиків та зростання ринкової вартості банку в цілому.

Банкам необхідно проводити постійну роботу з нарощування ресурсного забезпечення, всебічно його диверсифіковувати та трансформовувати. При цьому важливо детально систематизувати нормативно-правове забезпечення, створити в банку єдину інформаційну базу, де детально, з посиланням на певні пункти, вказати перелік нормативних актів, які забезпечують виконання того чи іншого елемента кредитної операції. Для ефективної організаційної підтримки стратегії кредитування малого бізнесу кожен банк повинен мати чітко розроблену кредитну політику, положення та стандарти кредитування. Жодні банківські операції, зокрема й кредитні, не можуть ефективно здійснюватися без наявності адекватного і високопродуктивного інформаційного та методологічного забезпечення.

 

2.3.Розвиток державної фінансової підтримки.

 

Невід'ємною складовою  державної політики сприяння розвитку малого

підприємництва (МП) в  Україні є політика підтримки  малих підприємниць-

ких структур. Державна політика підтримки МП в розвинутих державах фор-

мується на принципах  забезпечення пріоритетності країни на міжнародних

ринках, вирішення важливих соціальних проблем суспільства, піднесення доб-

робуту населення.

Державна підтримка  розвитку МП здійснюється у різних формах. З ме-

тою систематизації аналізу  і управління цією підтримкою її можна  згрупувати

за певними класифікаційними ознаками. Зазвичай, вид державної підтримки

МП є конкретизацією або деталізацією певної форми підтримки. Класифіка ція видів державної  підтримки визначається вибором  критерію або базової ви-

дової ознаки.

Державна фінансово-кредитна підтримка МП включає, насамперед,

фінансові, інвестиційні, страхові податкові та кредитні види впливу на даний

сектор економіки. Виважена, диференційована інвестиційна, податкова  та

грошово-кредитна політика здійснюють вирішальний вплив на формування

та подальший розвиток суб'єктів малого бізнесу.

Мета, принципи та напрямки допомоги МП зафіксовано в державних

програмах підтримки  МП, які підкріплені відповідними матеріальними, ін-

формаційними, фінансовими, кадровими та іншими ресурсами, є  основною

формою здійснення державної  політики стосовно до малого бізнесу. Ці прог-

рами реалізуються в  рамках конкретних ліній допомоги, наданої різними ін-

ститутами підтримки  малих підприємств. Державні програми підтримки ма-

лого бізнесу в розвинутих країнах багатогранні та мають порівняно  вузький

характер. У перехідних до ринку економіках варто було б, щоб домінував ін-

ший підхід, відповідно до якого на державному та регіональному  рівнях роз-

роблялися б комплексні програми розраховані на певний період часу.

Обмеженість засобів  державної підтримки МП змушує шукати якісно

нові форми і види його підтримки. Одним з можливих шляхів вирішення пи-

тань фінансово-кредитної  підтримки МП може стати використання технологій

мікрокредитування. Основними  відмінностями чинних і можливих форм і видів

сприяння МП є різні  пропорції у використанні прямого і непрямого впливу.

Прямі види включають  такі основні види державної фінансової під-

тримки МП: надання  пільгових позик; повне або частке гарантування позик;

надання цільових безоплатних  субсидій на вирішення підприємницькими

структурами важливих проблем національної економіки; цільове субсидуван-

ня; пільгове кредитування; цільове  бюджетне фінансування; створення дер-

жавних спеціалізованих фінансових установ для підтримки МП; формування

державних фондів підтримки МП тощо.

Видам підтримки другої групи притаманний непрямий характер, вони

поступово витісняють види прямого адміністративного впливу. До основних