Фінансова стійкість підприємства

Основою фінансової стійкості  є виважена, раціональна організація  й

ефективне використання оборотних коштів. Політика фінансування оборотних активів являє собою  частину загальної політики управління його оборотними активами, що полягає в оптимізації обсягу та складу фінансових джерел їх формування з позицій забезпечення ефективного використання власного капіталу та достатнього рівня фінансової стійкості підприємства. Суть політики управління оборотним капіталом полягає у визначенні достатнього рівня й раціональної структури поточних активів й у визначенні величини й структури джерел їхнього фінансування.

Можна виділити три основні  моделі управління оборотними коштами.

          Агресивний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансуються необоротні активи, невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів. Така модель фінансування створює проблеми у забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже,забезпечувати найбільш високий рівень його рентабельності.

         При агресивній моделі управління поточними активами й пасивами питома вага поточних активів у складі всіх активів висока, а період оборотності оборотних коштів тривалий.

Агресивній моделі управління поточними активами відповідає агрессивна модель управління поточними пасивами, при якій у загальній сумі пасивів  переважають короткострокові кредити. При цьому у підприємства підвищується рівень ефекту фінансового важеля. Витрати підприємства на виплату відсотків по кредитах ростуть, що знижує рентабельність і створює ризик втрати ліквідності.

Консервативний підхід до фінансування оборотних активів  передбачає, що за рахунок власного і довгострокових зобов’язань повинні фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і близько половини змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Такий тип політики фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власногокапіталу на їх фінансування, що призводить до зниження рівня його

рентабельності.

Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів  передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини. Такий тип політики фінансування поточних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал.

Щоб структура капіталу за його розміщенням у активах  була однорідно поєднаною із структурою капіталу за джерелами фінансування майна підприємства, допустимим є  використання структурного співвідношення капіталу за його формою як співвідношення майна у грошовій та не грошовій формах, а за змістом як співвідношення сукупного власного та запозиченого капіталів.

Здійснювати управління фінансовою стійкістю необхідно  з врахуванням ризикиків, зумовлених науковим прогресом, нестабільністю політичної ситуації, зростанням конкуренції на товарних і фінансових ринках, посиленням глобалізаційних процесів та дефіцитом інформації. Велика ймовірність виникнення «стратегічних несподіванок» призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості, що зумовлює необхідність приймати стратегічні фінансові рішення і поза циклами планування з метою швидкого реагування на зміни зовнішнього середовища. Це, в свою чергу, потребує створення відповідної підсистеми контролю ризику обраної стратегії та управління ризиком втрати фінансової стійкості. Головнині ризики фінансової стійкості, а також можливі причини та чинники ризиків наведені в додатку Л.

Ідентифікувавши основні  ризики фінансової стійкості, виникає

необхідність їх оцінити, оскільки управляти можна лише проаналізованим

ризиком. З цією метою  необхідно одночасно визначати  два показники –

ймовірність виникнення ризику та величину збитків, які виникли  внаслідок його дії.

На нашу думку, підсистема управління ризиком фінансової стійкості

підприємства, як невід’ємна складова системи стратегічного  управління

фінансовою стійкістю  підприємства в умовах невизначеності, реалізується у вигляді двоступеневого комплексу заходів оцінки й управління ризиком зниження фінансової стійкості (Додаток М).

Такий підхід зумовлений подвійною реакцією стратегічного  управління на зовнішні зміни: довгостроковою та оперативною водночас. Довгострокову  реакцію закладено в стратегічних планах, а оперативна – реалізується в режимі реального часу. Тому підсистема управління ризиком на підприємстві повинна передбачати контроль та управління ризиками як при ухваленні стратегічних рішень, так і при їхній реалізації шляхом тактичних та оперативних рішень [48].

Отже політика управління фінансовою стійкістю підприємства повинна забезпечувати стійкість та платоспроможність підприємства як на короткострокові періоди так і на перспективу, в основі якої є необхідність постійного збалансування активів і пасивів, доходів і витрат, позитивних і негативних грошових потоків. Управління зниженям ризиком втрати стійкості підприємства є основою управління фінансовою стійкістю, має здійснюватися на всих етапах діяльності підприємства, оскільки можливість настання ризику є невизначеним процесом, який може негативно вплинути як на стійкість підприємства, так і на його прибутковість вцілому.