Фінансова стійкість підприємства

 

На базі запропонованої методики визначення типу фінансової стійкості,для більш чіткого уявлення про стан розглядає мого підприємства, можна за допомогою шкали оцінки фінансових ризиків, оцінити і притаманні в даний проміжок часу даному підприємству фінансові ризики.

 

Таблиця 2.2 Шкала оцінки ризику фінансової стійкості на базі типу фінансової стійкості

Тип фінансової стійкості
S = 1, 1, 1	S = 0, 1, 1	S = 0, 0, 1	S = 0, 0, 0
Абсолютна незалежність	Нормальна незалежність	Нестійкий фінансовий стан	Критичний фінансовий стан
Оцінка ризику
Безризикова зона	Зона допустимого ризику	Зона критичного ризику	Зона катастрофічного ризику

 

Показники фінансової стійкості  характеризують ступінь захищеності  залученого капіталу. Ці показники  включають:

1.Коефіцієнт концентрації  власного капіталу.

Він визначається: власний капітал / всього господарських коштів.

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в  загальній сумі коштів, авансованих  у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансовостале підприємство, стабільне і незалежне  від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації  залученого  (позикового) капіталу – їх сума дорівнює 1 (або 100%). З приводу ступеня залучення позичених коштів у зарубіжній пракьтиці існують різні думки. Найбільш поширена така: частка власного капіталу повинна бути достатньо великою, нижня межа 0,6 (60%). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів.

2.Коефіцієнт фінансової  залежності.

Він визначається: всього господарських коштів / власний капітал.

Цей коефіцієнт є зворотним  коефіцієнтом концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в  динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансування підприємства. Якщо його значення наближається до 1 (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній  1,25 грн.,  вкладеній в активи підприємства,  25 коп. – позикові.

3.Коефіцієнт маневреності  власного капіталу.

Він визначається: власні кошти / власний капітал.Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цьго показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства (норматив – 0,4 – 0,6).

4.Коефіцієнт структури  довгострокових вкладень.

Він визначається: довгострокові зобов’язання / основні кошти та інші позаобігові активи. Цей коефіцієнт показує, яка частина основних коштів та інших позаобігових активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто в якомусь сенсі належить їм, а не власникам підприємства.

5.Коефіцієнт співвідношення власних залучених коштів.

Він визначається: залучений  капітал / власний капітал. Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою  фінансової стійкості підприємства.

Якщо значення цього  показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн. власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про підсилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості, і навпаки.

6.Коефіцієнт довгострокового  залучення позичених коштів.

Він визначається: довгострокові  зобов’язання / довгострокові зобов’язання + власний капітал. Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці – негативна тенденція, яка означає, що підприємство чим далі – тим більше залежить від зовнішніх інвесторів.

7.Коефіцієнт структури  залученого капіталу.

Він визначається: довгострокові  зобов’язання / залучений капітал.[17,с.94-97]

З позицією, що показники  фінансової стійкості характеризують лише ступінь захищеності залученого капіталу, а значить, і сама фінансова стійкість пов'язана тільки з борговими зобов'язаннями, погодитись не можна. Така думка обмежує саме поняття фінансової стійкості, абстрагуючись від власного капіталу, його стану, ефективності функціонування тощо. Підприємство може позбутися боргів нераціональним способом, навіть реалізувавши частину основного, обігового капіталу чи цінних паперів.

Значний практичний досвід оцінки фінансового стану підприємства і складання на його основі прогнозу щодо перспектив його зміни нагромаджений у розвинутих країнах. Зокрема, у Великобританії Комітетом по узагальненню практики аудиту розроблено посібники, які містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Ці показники виділені в дві групи:

До першої групи належать такі несприятливі критерії й показники, внаслідок яких можливі появи  в недалекому майбутньому значних  фінансових труднощів, у тому числі й вірогідне банкрутство.

До другої групи включені такі несприятливі критерії й показники, на підставі яких поточний фінансовий стан розглядається як критичний. Разом з тим вони свідчать, що за певних умов або ж внаслідок невжиття чи несвоєчасного вжиття необхідних заходів ситуація може різко погіршитись.[17, с.87].

Особливості кризового  фінансового стану й неплатоспроможності українських підприємств-банкрутів у порівнянні з практикою західних країн полягають у тому, що вони:

• як правило, не включені в систему заставних зобов'язань щодо власного майна;
• організаційно й психологічно не підготовлені до ринкових відносин внаслідок зручної залежності від бюджетного фінансування різних рівнів;
• не володіють практикою маркетингу і не ведуть маркетингових досліджень;
• не здатні швидко перебудуватись на випуск нових видів продукції чи послуг;
• їх адміністрація і насамперед директорський корпус слабо володіють економічним мисленням, без якого неможливо досягти успіху в ринковому господарюванні;
• їх основні виробничі фонди і технології далеко не завжди відповідають сучасним вимогам і навіть при досить низьких фінансових витратах підприємства не можуть швидко перебудувати організацію і технологію виробництва стосовно вимог ринку. [18,с.124]

Виходячи із зазначених особливостей фінансового стану  підприємств України, та й усіх країн  з перехідною економікою, з'явилась необхідність застосування специфічних оцінок їх фінансової стійкості.

Фінансова стійкість  вважається нормальною (допустимою), якщо величини короткострокових кредитів й позичкових коштів, що залучені для формування запасів і затрат, не перевищують сумарної вартості виробничих запасів і готової продукції (найбільш ліквідної частини запасів і затрат). У випадку, коли зазначені умови не виконуються, фінансова нестійкість набуває характеру ненормальної і веде до істотного погіршення фінансового стану.

Фінансова стійкість підприємства визначається за таких умов, коли власні й залучені ним кошти використовуються так, що грошові надходження від його діяльності, насамперед прибуток, є достатніми для погашення кредиторської заборгованості та здійснення податкових та інших обов'язкових платежів.

 

1.3 Політика управління фінансовою стійкістю підприємства

 

Виходячи з визначення фінансової стійкості підприємства як головної компоненти загальної стійкості підприємства, що є об'єктом фінансового управління, його господарською діяльністю та характеризує стан фінансових ресурсів як забезпеченість пропорційного, збалансованого розвитку при збереженні платоспроможності, кредитоспроможності в умовах припустимого рівня ризику, можна стверджувати, що управління фінансовою стійкістю підприємства є системою принципів та методів розроблення і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із забезпеченням постійного зростання прибутку, збереженням платоспроможності і кредитоспроможності, підтриманням фінансової рівноваги.

Політика управління фінансовою стійкістю – це сукупність дій управлінського персоналу підприємства, яка полягає у забезпеченні стійкості фінансивого стану підприємства у довгостроковій перспективі за рахунок високої частки власного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів підприємства.

Управління фінансовою стійкістю підприємства орієнтоване  сьогодні переважно на розв'язання короткострокових проблем. У цих  умовах поширеними є зміни завдань, пріоритетів діяльності, рішень, наслідком  чого є недосконалість структури показників фінансової стійкості, зниження її рівня. Тому на підприємстві має здійснюватися стратегічне управління фінансовою стійкістю.

На нашу думку, процес стратегічного управління фінансовою стійкістю необхідно розглядати на основі економічних принципів, що адекватні умовам та особливостям на різних рівнях господарської діяльності. Враховуючи економічні можливості підприємств в умовах ринкового середовища, можна виділити принципи стратегічного управління фінансовою стійкістю суб'єкта господарювання (Додаток И).

З врахуванням сутності та принципів управління фінансовою стійкістю підприємств формуються його стратегічні цілі. Зокрема, стратегічні  ціліуправління фінансовою стійкістю  належать більшою мірою до напряму  зміцнення становища підприємства в галузі, збереження і підвищення її довгострокових конкурентних позицій на ринку.

До основних цілей  управління фінансовою стійкістю можна  віднести:

- збалансування активів  і пасивів (забезпечення достатності  власного капіталу, гнучкої структури  капіталу, організації руху капіталу);

- збалансованість доходів  і витрат (забезпечення достатнього  рівня

рентабельності, зміна  структури витратомісткості господарського процесу, збільшення обсягу товарообороту);

- збалансованість грошових  потоків (забезпечення платоспроможності та самофінансування, зниження дебіторської заборгованості, забезпеченість кредитоспроможності.

Доцільно відзначити, що у системі управління фінансовою стійкістю

важливу роль відіграє визначення головної мети, адже саме вона визначає концепцію розвитку підприємства, основні напрями його ділової активності та служить орієнтиром у середовищі ринкових перетворень.

Думки науковців з  приводу головної мети управління фінансовою

стійкістю наведені в  додатку К.

На нашу думку, головною метою управління фінансовою стійкістю

підприємства є забезпечення фінансової безпеки та стабільності функціонування і розвитку підприємства у довгостроковій перспективі в  межах допустимого рівня ризику. Відповідно, забезпечення високого рівня  фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку та функціонування забезпечується формуванням оптимальної та гнучкої структури капіталу, забезпеченням постійної платоспроможності та ліквідності, збалансуванням грошових потоків, забезпеченням кредитоспроможності, забезпеченням оптимальної структури активів та постійним стабільним перевищення доходів над витратами [45].

Головною проблемою  ефективного управління фінансовою стійкістю, на нашу думку, є оптимальне розміщення капіталу підприємства. Від  того, які асигнування вкладені в основні та обігові кошти, скільки їх перебуває у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій та матеріальній формі, значною мірою залежать результати виробничо-фінансової діяльності й, відповідно, вся фінансова стійкість підприємства.

У сучасних умовах господарювання співвідношення власного капіталу та зобов'язань є тим фактором, який безпосередньо впливає на фінансовий стан підприємства. Підприємство, діяльність якого фінансується в основному за рахунок власного капіталу, є фінансово стійким, незалежним, платоспроможним. Проте в даному випадку може виникнути ряд проблем зокрема: власний капітал обмежений у розмірах; суб'єкти, які вклали свої кошти у підприємство, зацікавлені у виплаті значних дивідендів, а це може стати перешкодою для стратегічних цілей розвитку підприємства.

Залучення позикового капіталу дає підприємству ряд переваг, дозволяє до деякої міри покращити його фінансовий стан. Проте неефективне використання позикового капіталу, значна плата  за користування останнім, заморожування  на тривалий час коштів в обороті можуть дати зворотний ефект, значно знизити платоспроможність підприємства і навіть довести його до банкрутства.

Вважаємо, що ще однією вагомою  причиною при визначенні співвінношеня власного капіталу та зобов‘язань є мета учасників у капіталі. Наприклад, власники одного підприємства мають на меті збільшити вартість власного капіталу, а іншого – збільшити довготермінові зобов'язання шляхом отримання значної суми кредиту. У першому випадку аналіз фінансової стійкості може бути здійснений з точки зору обгрунтованості збільшення обсягу власного капіталу, в іншому – довготермінових зобов'язань, з метою недопущення в обох випадках порушення оптимального співвідношення пасивів балансу конкретного підприємства, втрати незалежності та стабільності останнім. Фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями.

На практиці доведено, що оптимальне співвідношення власного капіталу та зобов'язань визначити практично неможливо, оскільки воно залежить від багатьох факторів, які по-різному впливають на кожне конкретне підприємство.

Підприємство повинно  прорахувати вигідну саме йому структуру

капіталу, підтримуючи  баланс між власним та позиковим. При цьому крайнощі можуть бути досить небезпечними, оскільки надмірний обсяг  зобов'язань може призвести до втрати фінансової стійкості та платоспроможності. Наслідком значного збільшення власного капіталу може бути втрата власниками контролю над підприємством [38].