Фінансова система

За складом членів і  юридичним статусом організації  поділяються на міждержавні  і  неурядові.

Міждержавні організації  утворюються на основі офіційних  урядових угод між країнами. Якщо угода  укладається тільки між двома  державами, то такі державні угоди називаються  двосторонніми. Представник країни в організації відстоює не свою власну точку зору, а узгоджену на відповідному рівні позицію свого уряду.

Неурядові організації утворюються  на основі індивідуального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Члени  неурядових організацій мають значно більше свободи в своїх діях, вони можуть висловлювати свою особисту думку, не зважаючи на позицію свого уряду. Неурядові  міжнародні організації  мають досить сильний вплив на міжнародні відносини.

За географічним поширенням міжнародні організації поділяються  на глобальні та регіональні. Глобальні  організації об’єднують країни або  інші суб’єкти не залежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться (МВФ, СТО, ОЕССР та інші).

Регіональні міжнародні організації  об’єднують країни, розташовані в  якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості (ЄС, НАФТА, АСЕАН, та інші).( Додаток А.)

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації - це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вказані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США).

Ставши членом МВФ, Україна  водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн. дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

 

                                     Висоновок

       В даній курсовій роботі я розглянула фінансову політику, її проблеми і вдосконалення. Отже, державна фінансова політика – система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом .Головним завдання державної фінансової політики є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів для стимулювання матеріального виробництва та соціального захисту населення. Залежно від тривалості періоду та характеру розв’язуваних завдань державна фінансова політика поділяється на:

• фінансову стратегію;
• фінансову тактику.

Перша визначає довготривалий  курс держави у сфері фінансів і передбачає вирішення великомасштабних завдань, друга – розв’язання  завдань конкретного етапу розвитку шляхом своєчасного перегрупування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових відносин.

Основними напрямами державної  фінансової політики в Україні мають  бути:

• сприяння розвиткові виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості;
• мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій;
• вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини;
• активізувати інвестиційну діяльність для перебудови, структурної побудови нового господарства;
• вдосконалити оподаткування і всі фінансові відносини з метою досягнення фінансової стабілізації, оздоровлення фінансів підприємств.

Фінансова політика держати  має бути побудована таким чином, щоб її складові елементи – бюджетна, податкова, грошово-кредитна політики сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливість виконувати плани виробничого та науково-технічного розвитку, соціальні програми.

Науково обґрунтована фінансова  політика держави, продумане використання податкових, інвестиційних і цінових  механізмів для стимулювання розвитку продуктивних сил сприятиме прискореному виходу економіки з структурної  кризи, стабільному нарощуванню  виробництва промислової і сільськогосподарської  продукції, збільшенню дохідності підприємств і надходженню коштів до державного бюджету .

   Можна зробити  висновок, що  діяльність міжнародних фінансових організацій глобального та регіонального рівнів упродовж свого існування була спрямована на створення, розвиток та модернізацію об’єктів наднаціональної виробничої інфраструктури за такими напрямками:

• надання позик для структурної перебудови національних господарств країн світу і,зокрема, об’єктів виробничої інфраструктури, котрі створюють умови ефективного функціонування  наднаціонального виробництва;
• кредитування інфраструктурних проектів у малорозвинених країнах з метою їхньої адаптації до функціонування світогосподарських процесів та включення їх у систему глобальної виробничої інфраструктури,
• інвестування будівництва мережі регіональних об’єктів виробничої інфраструктури внутрішньоконтинентального значення.
• модернізацію окремих елементів наднаціональної обслуговуючої системи, зокрема, енергетичних, транспортних, інформаційних комунікацій.
• розробка системи страхування довгострокових капіталомістких інфраструктурних проектів від різних форс-мажорних обставин.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. І.Бураковський, Л. Хандріх, Л. Хоффманн. Вступ України до СОТ: новий виклик економічній реформі – К.: Вид-во „Альфа-Принт”, 2003. – 203-205 с.
2. Гендиректор ВТО: У Украины нет шансов. – http//www.for-ua.com/ukraine/2005/10/17/101921.html.
3. Національна безпека і оборона №9, 2005.

       4. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999р.

      5. Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" // Вісник НБУ.-2008.-№5.

      6. Гальчинський А. С. Теорія грошей. - К.: Основи. - 2008. C. 120-129.

       7. Долан Э. Дж., Кзмпбзлл К Л., Кзмпбзлл Г. ДУК. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. - М.; Л., 2005.

8. Бабич В.П., Сало И.В., Государственное управление финансами в рыночной экономике/К: - 1994, с – 49- 54.
9. Буковинський С.А., Фінансова стабілізація як основа фінансової політики // Фінанси України, № 4, 1997 р. – с. 3-19
10. Василик О.Д., Теорія фінансів: Підручник – К.: НІОС – 2000, с. 57-64
11. Ван Хорн Дж. К. Основы управления государственных финансов / М.,2001
12. Вахненко Т., Напрями вдосконалення боргової політики держави // Економіка України, 2002, № 5 – с. 16-24
13. Вахрин П.И., Немитой А.С., Финансы. Гл. 3 – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000 – с. 502
14. Діденко В.М., Прядко В.В., Курс лекцій “Фінанси” – Чернівці.: “Ратуша”, 1998 р. с. 53-58
15. Загородній А.Г., Вознюк, Смовженко Т.Г., Фінансовий словник – 4-те видання, випр. Та доп. – К.: Т-во “Знання” КОО; Л.: Вид-во “Львів” – с. 412
16. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансова політика держави на шляху стабілізації економіки // Фінанси України № 5, 1997. С. 36-41
17. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, Аналітична економія, принципи, проблеми і політика, Частина І, Макроекономія / Тринадцяте видання / Львів.: “Просвіта” – 1997 р. С. 290-312
18. Лагутіч В., Монетарна політика і державні фінанси // Економіка України, 2002, № 7, с. 10-16
19. Лаптев С.В., Основы теории государственных финансов, М.: - 2001
20. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога, Державне регулювання економіки / За ред. Д-ра екон. Наук, проф. і акад. АН Вищої школи України І.Р. Михасюка / – Львівський національний університет ім. І. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999 р. С. 164-170
21. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник – 2-ге вид. доп. і перероб. К.: КНЕУ, с 47-73
22. І.О. Петровська, Д.В. Клиновий, Фінанси (з елементами статистики фінансів), навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. С. 18-19
23. Пинзеник В., Шанс, который мы упустили // Зеркало недели, 1997 № 35, с.11
24. Пирожков С.І., Сухоруков А.І., Григоренко О.В., Фінансова політика в Україні та Російський Федерації: порівняння, досвід, проблеми; Монографія / За ред. А.І. Сухорукова – К.: МІУРВ, 2000, с. 64-65, 140
25. Полозенко Д.В., Фінансова політика перехідної економіки // Фінанси України, № 8, 1999 – с. 3-11
26. Романенко О.Р., Фінанси: Підручник – К.: Центр навчальної літератури. 2004 – с. 36-41
27. Финансы / Под ред. М.В. Романовського, О.В. Врублевской, Б.М. Сабанти. Гл-3 – М.: Изд-во «Перспектива» , Изд-во «Юрант» 2000 – с. 520
28. Фінанси: вишкіл студії, навчальний посібник / За ред. Д.ек.н., проф. Юрів С.І. – Тернопіль: Карт – Баланш, 2002 р. С. 37-38
29. Фінансове право: Підручник / (Алісов Е.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С.Т. та ін.); Керівник авторського колективу і відп. Ред. Л.К. Воронова – Х.: Фірма “Консули”, 1998 – С. 10-11
30. Фінансово-кредитні важелі державного регулювання економіки: [Ред.кол. Л.І. Даниленко (відп. Ред) та ін.] – К – 2002 – 160 с, 92-95
31. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 471.
32. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002. — С. 63.
33. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук’яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 380—382.
34. www. ets mate, org ua / ghg emis / 1 nat/ com
35. www/ Kmu. gov. ua / control. uk / publish / article? art – id
36. www. nau. com. Ua / ukr – web / ukrweek / hotline / Kp 031472 htm
37. www. niurr. gov. ua / ukr / econom / finans / vstup

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Додатки 

Додаток А

Міжнародні зіставлення  обсягу ВВП на душу населення у 2008 році.

Країни	ВВП на душу населення по паритеті купівельної спроможності (доларів  США)	ВВП на душу населення   в % до США	Паритет купівельної спроможності (нац. грошових одиниць за   1 долар США)	Співвідношення ППС і біржового валютного курсу (у %)	Місце країни за рівнем ВВП на душу населення
1	2	3	4	5	6
Україна	8087	22	9,27	30	38
Австралія	27899	77	1,34	73	14
Австрія	30101	83	0,91	86	6
Бельгія	28630	79	0,88	83	12
Болгарія	7064	20	0,58	28	39
Великобританія	28906	80	0,61	91	11
Угорщина	14364	40	114,72	44	30
Німеччина	26655	74	0,96	90	19
Греція	19068	53	0,68	64	24
Данія	30042	83	8,43	107	7
Ізраїль	22617	62	3,46	73	21
Ірландія	32881	91	1,00	94	4
Ісландія	29355	81	92,18	101	10
Іспанія	23196	64	0,74	82	20
Італія	26733	74	0,82	78	18
Канада	29590	82	1,23	78	9
Кіпр	20483	57	0,44	72	23
Продовження додатку А
Корея (Південна)	18443	51	778,78	62	27
Латвія	9553	26	0,25	41	36
Литва	10399	29	1,43	39	35
Люксембург	52177	144	0,98	92	1
Македонія	6031	17	20,02	31	42
Мальта	18214	50	0,25	56	28
Мексика	9370	26	6,58	68	37
Нідерланди	29939	83	0,92	87	8
Нова Зеландія	21939	61	1,47	68	22
Норвегія	36682	101	9,14	115	2
Польща	11194	31	1,83	45	33
Португалія	18841	52	0,66	62	25
Румунія	7017	19	9890	30	40
Словаччина	12604	35	16,21	36	31
Словенія	18465	51	144,27	60	26
США	36202	100	1,00	100	3
Туреччина	6516	18	611479	40	41
Фінляндія	27807	77	0,97	91	15
Франція	27701	77	0,90	85	16
Хорватія	10578	29	3,75	48	34
Чехія	16585	46	14,27	44	29
Швейцарія	32506	90	1,80	116	5
Швеція	28152	78	9,36	96	13
Продовження додатку А
Естонія	11253	31	7,63	46	32
Японія	27207	75	143,67	115	17