Фінансова система

     Останнім часом виникли проблеми і з показником портфельного коефіцієнта. Мандат ЄБРР передбачає, що після п’яти років кредитних операцій у тій або іншій країні, частка приватного сектору в кредитному портфелі має становити не менше 60 %. Після затвердження проекту щодо завершення будівництва ядерних блоків на Рівненській і Хмельницькій атомних електростанціях цей показник по Україні знизився до 40 %, що викликає занепокоєння в багатьох країн — акціонерів банку. Поліпшення цього показника є одним з найважливіших завдань щодо подальшого розвитку взаємовідносин України з ЄБРР. [32, C 63]

    Взаємовідносини України з ЄБРР мають особливий характер. По-перше, вони не залежать від стану взаємодії з МВФ і Світовим банком — співробітництво продовжувалося і тоді, коли припинялося кредитування з їхнього боку. По-друге, ЄБРР не тільки сам надає фінансову допомогу, він ще і сприяє мобілізації додаткових джерел для здійснення спільного фінансування проектів. За станом на початок 2010 р. загальна вартість усіх проектів, реалізованих в Україні, становила 5,9 млрд євро, у тому числі за рахунок ресурсів банку 1,4 млрд євро, тобто додатково до кожного виділеного євро залучалося 3,2 євро інших інвесторів.

    Характеризуючи в цілому напрями використання коштів, отриманих у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, слід зазначити, що вони переважно використовувалися для досягнення макроекономічної стабілізації: 44 % — на підтримання національної валюти і 51 % — на фінансування бюджетного дефіциту. Питома вага фінансування інвестиційних проектів становила лише 5 %. Оскільки в даний час макроекономічна стабільність практично досягнута, необхідно і вектор співробітництва спрямувати в мікроекономіку, приділивши першочергову увагу фінансуванню інвестиційних проектів.[33, C. 380 – 382]

   Важливим завданням інтеграції України в міжнародну фінансову систему є її вихід на світові ринки капіталів із метою залучення прямих іноземних інвестицій. Протягом 2008—2010 рр. прямі іноземні інвестиції в економіку України становили лише близько 4 млрд дол. США. Середньорічний обсяг іноземних інвестицій у розмірі 430—450 млн дол. просто непорівнянний з потребами української економіки.

     На проблему залучення іноземних інвестицій впливає широке коло об’єктивних і суб’єктивних чинників. Серед суб’єктивних головним, на нашу думку, є відсутність економічної доктрини держави і, як наслідок, невизначеність зі шляхами розвитку економіки і суспільства. Іноді складається враження, що Україна хоче ввійти в ринкову економіку із «соціалістичними завоюваннями». Реальні реформи в усіх сферах надмірно затримуються, рух вперед якщо і є, то дуже повільний. В умовах такої невизначеності інвестувати гроші в економіку України майже безглуздість.[34]

    До чинника невизначеності додаються не менш складні проблеми з бюрократичною тяганиною, хабарництвом, відсутністю чітких гарантій і, головне, з нестабільністю законодавства. Однозначної відповіді на це питання поки що немає. При цьому слід враховувати, що зазначені проблеми породжуються і певним небажанням допускати іноземний капітал в Україну, про що свідчать приклади з приватизацією великих об’єктів. 
Крім суб’єктивних перешкод на шляху іноземних інвестицій, які поки що є домінуючими, не треба забувати і про об’єктивні, а саме: загальну кризову ситуацію — невисока ефективність виробництва, нерозвинена інфраструктура, низький платоспроможний попит. Звичайно, Україна з позиції розвинених країн може розглядатися як віддалене виробництво, як ринок дешевої робочої сили. Саме за таким сценарієм розвивається значна більшість підприємств з іноземними інвестиціями, що працюють переважно на експорт. Це теж дає позитивні результати — додаткові робочі місця, доходи для бюджету і т.п. Однак у цілому такий шлях навряд чи може влаштовувати українську державу, і на цьому не може ґрунтуватися її фінансова стратегія, наці лена на підвищення життєвого рівня, якого без розширення внутрішнього виробництва і внутрішнього споживання досягти неможливо. Проте й іноземні інвестиції, спрямовані на внутрішній ринок, прийдуть тільки тоді, коли почнеться стабільний економічний розвиток. До того часу вони будуть, як і нині, мати разовий і незначний характер.[35]

     Ураховуючи ту обставину, що основним напрямом інтеграції України в міжнародну фінансову систему стало залучення іноземних позик, дуже важливим є забезпечення зовнішньої платоспроможності країни. Її рівень визначається насамперед співвідношенням показників державного боргу з основними макроекономічними показниками (табл. 29).

Таблиця 11

СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ й ОСНОВНИХ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ (2003—2009 рр.), % *

    З наведених даних видно, що показники зовнішньої заборгованості поки що не досягли критичних меж. Так, платежі з обслуговування зовнішнього державного боргу на початок 2009 р. становили: до обсягу доходів бюджету — 8,7 %, а до обсягу річного експорту — 3,5 %, а на початок 20010 р. відповідно 4,7 і 3,5 %. При цьому слід зазначити, що і в 2007 р. і у 2009 р. майже усі показники поліпшувалися порівняно з попереднім роком. Це було пов’язано як із прийняттям і виконанням бездефіцитного бюджету у 2007 р., так і з загальним поліпшенням економічної та фінансової ситуації у 2009 р. Проте, оскільки основні чинники, що створюють дефіцит, насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей української економіки, залишилися, то і подальше погіршення цілком можливе. При цьому слід звернути увагу на показник розміру державного боргу на душу населення — 287 дол. США. Сам по собі цей показник незначний, проте у зіставленні з рівнем ВНП на душу населення в розмірі біля 800 дол. США, він свідчить про досить відчутний борговий тягар.

Важливими для оцінювання зовнішньої державної заборгованості є також показники міжнародної  ліквідності України, що характеризуються такими даними (табл. 11).

Таблиця 11

МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ УКРАЇНИ (2004—2009 рр.)*

* Складено за даними  Національного банку України.

Критичним із погляду забезпечення міжнародної ліквідності був 2006 р. — рік світової фінансової кризи. Зовнішній борг перевищував валові валютні резерви у 18 разів. У наступні роки ситуація значно поліпшилася. При цьому забезпечується достатній рівень ліквідності з обслуговування зовнішнього боргу — у 2008 р. відносно валютних резервів сума платежів становила 48,7 %, а в 2009 р. — 23,6 %. Дуже важливу роль у стабілізації ситуації відіграло значне поліпшення сальдо платіжного балансу. Проте не слід також забувати про проведену реструктуризацію боргу, що дало змогу на певний період зменшити платежі з обслуговування зовнішнього боргу. Реструктуризація не стільки розв’язала існуючі на міжнародному рівні проблеми, скільки відсунула їх у майбутнє.[36]

3.3. Характерис  тика взаємодії України з міжнародними  організаціями.

Міжнародні організації  – це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур, і діяльність, яких виходить за національні кордони.

Утворення міжнародних організацій  є об’єктивним наслідком процесу  розвитку світового суспільства. Серед  чинників, що ведуть до їх виникнення, головують:

1. Міжнародний поділ праці.
2. Міжнародна економічна інтеграція.
3. Політичні стосунки між країнами.
4. Глобалізація міжнародних відносин.

Міжнародний поділ праці  обумовлює спеціалізацію країн  на виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, а також  неминуче призводить до міжнародного кооперування. Зростання міжнародних  потоків товарів, послуг, чинників виробництва, що особливо стало відчутним з  середини ХІХ ст., викликає потребу  в регуляторах, які б запобігли  тенденції перетворення цього процесу  на хаотичне явище і водночас підсилили  б його темпи .В ХХ сторіччі процес міжнародного поділу праці суттєво  поглиблюється, що пов’язано з науково-технічною  революцією.  

Міжнародний поділ праці  супроводжується економічною інтеграцією.

Економічна інтеграція –  це процес економічної взаємодії  країн, що призводить до зближення господарських  механізмів, набуває форми міжнародних  угод і регулюється міжнародними органами. Внутрішньою суттю інтеграції є процес формування спільного світогосподарського  простору, сфери підприємництва, що виходить за національні кордони, і  в межах якої діють єдині економічні, технологічні, правові, соціально-культурні  вимоги до суб’єктів виробничої та комерційної діяльності. Інтеграційні процеси охоплюють, перш за все, країни досить високого рівня розвитку, які  мають розвинені взаємні економічні стосунки. На кожній стадії розвитку інтеграції настає момент, коли «природна течія» процесу починає гальмуватись через  невдосконаленість організаційних форм інтеграції або навіть їх відсутність. Відбувається це з таких причин: чисельне зростання й ускладнення  міжнародних зв’язків, які не завжди узгоджуються в масштабі світового  господарства; неузгодженість зовнішньоекономічної політики держав, які піклуються про  свої власні інтереси. За таких обставин виявляється потреба в організаціях, які б розробляли «правила гри» для  суб’єктів міжнародних відносин, відповідні для кожного ступеню  розвитку інтеграції. Дотримання державами  певних норм і принципів міжнародної  діяльності, які встановлюються на рівні міжнародних організацій, сприяє розв’язанню протиріч, що стають на перешкоді інтеграції, і надає  новий імпульс її розвитку. Кожному  ступеню розвитку інтеграції відповідає своя форма міжнародної організації. Так, на регіональному рівні, найпростіша  форма організації – зона преференційної торгівлі; вона складається на початку  стадії інтеграції. Найвищій стадії інтеграції, яка є на сьогодні, відповідає економічний  союз.

Неабияку роль у формуванні системи міжнародних організацій  відіграє політичний чинник. Вирішення  багатьох політичних проблем протягом історії людства державні діячі  намагалися здійснити утворення  союзів держав, блоків, пактів. Рада економічної  взаємодопомоги (РЕВ), яка проголошувала  основною метою економічну інтеграцію соціалістичних країн, все ж таки залишалася політичною організацією, оскільки інтеграційні процеси гальмувались неринковим характером економічних відносин в рамках соціалістичної системи.

Водночас історія знає багато прикладів, коли політичні й  економічні цілі збігалися. В наш  час йде перетворення суто економічного об’єднання західних держав («Спільний  ринок») в організацію, де політичні  функції набувають все більшого значення, -- Європейський Союз.

Серед чинників формування й розвитку системи міжнародних  організацій останнім часом дедалі більшого значення набувають глобальні  проблеми сучасності. Це такі проблеми, які охоплюють увесь світ або  значну його частину і не можуть бути вирішені кожною країною поодинці. До них відносяться: проблема обмеженості  природних ресурсів; екологічна проблема; демографічна проблема; проблема роззброєння; продовольча проблема.

Означені вище фактори  діють у сукупності, взаємодії, підсилюючи один одного, і спонукають світове  співтовариство до узгодженої співпраці. Найголовнішою, узагальнюючою умовою утворення міжнародних організацій  є інтернаціоналізація світової економіки і виникнення світового  господарства. Світове господарство можна визначити як сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між  собою мобільним фактором виробництва. На його основі формується міжнародна економіка, поглиблюються міжнародні економічні відносини.

Інтернаціоналізація світової економіки – це сукупність міжнародних  відносин, що базуються на інтернаціоналізації  виробництва, яке утворюється внаслідок  міжнародного усуспільнення виробництва  в процесі міжнародного поділу праці. Отже, інтернаціоналізація світової економіки супроводжується і  політичними актами, серед яких утворення  міжнародних організацій посідає  чільне місце.

Основними критеріями типології  міжнародних організацій є[37]:

• членство суб’єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;
• географічне поширення;
• функціональна спрямованість;
• характер діяльності.