Фінансова система

 

                                                          Вступ

      Фінансова політика – це сукупність окремих сіер фінансових відносин, які пов’язані між собою, їм притаманні централізовані і децентралізовані фонди грошових коштів, є вдповдний апарат управління та правове забезпечення. В економіці держави стан фінансової системи відіграє важливу роль для розвитку всього суспільства. Ситуація в країнах перехідних до ринкової економіки, до яких належить і Україна, є унікальною: застійна, монополістична система згодом поступається місцем динамічній,  конкуруючій ринковій економіці. Темою даної робти є аналіз фінансової системи України у порівнянні з іншими країнами. В першій частині роботи розкрито теоретичну основу структури фінансової системи України. Оскільки стан фінансової системи добре характеризується загальними макроекономічними показниками, то в роботі проведено порівняльну характеристику цих показників. Проаналізовано процес інтеграції України в світове співтовариство. Об’єктом дослідження виступають макроекономічні показники України за останні роки.

     Фінансова політика центрального банку має циклічний характер. У період, коли в народному господарстві відчувається нестача грошей, що гальмує зростання виробництва, центральний банк знижує резервну норму, зменьшує процентну ставку по кредитах, що надаються комерційним банкам (облікову ставку), в масовому масштабі купує у них облігації державних позик. Тим самим збільшуються реальні фінансові ресурси комерційних банків, їх можливість створювати нові безготівкові гроші (зростає мультиплікатор поточних рахунків), а отже і здатність комерційних банків надавати дешеві кредити. Така політика дістала назву політики “дешевих грошей”. І навпаки у період загострення інфляції ЦБ підвищує резервну норму. Таким чином, метою даної роботи є розкриття теми фінансової системи і фінансової політики України.

 Завданнями роботи є розкриття питань:

1. cутність фінансової системи
2. cкладові і принципи формування фінансової систем
3. характеристика фінасової політики України 
4. аналіз фінансового стану України 
5. державне регулювання фінансової системи України 
6. характеристика взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями
7. шляхи інтеграції української фінансової системи до міжнародної спільноти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Розділ 1.Сутність фінансів,фінансової системи і фінансової політики держави.

1. Загальна характеристика фінансів і фінансової системи.

     Фінанси - економічні грошові звернення (регулюються державою).  
  Фінанси - сукупність грошових відносин, організованих державою, в процесі яких відбувається утворення та використання загальнодержавних коштів для вирішення економічних, соціальних і політичних завдань.  
Причини виникнення фінансів: 

1. У результаті буржуазних революцій, хоча і була збережена владу монархів, стали формуватися демократичні інститути (парламенти); 

2. Розробка ними законів  припускала наявність загальних  державних фондів грошових коштів  для реалізації функцій органів влади; 

3. Якщо податки доісторичного етапу носили змішаний характер, то на цьому етапі податки стали збиратися в грошовому вигляді. 

    Фінанси - економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу.  Головне призначення фінансів у тому, щоб забезпечити шляхом утворення грошових фондів не лише потреби держави і підприємств в грошових коштах, але йконтроль за їх витрачанням.

Функції фінансів: 

1. Контрольна: ця функція є інструментом формування та використання грошових коштів. 

     Фінанси об'єктивно відображають розподільний процес. Контрольна функція фінансів проявляється в контролі за розподілом валового внутрішнього продукту завідповідним фондам і витрачанням цих фондів за цільовим призначення. В даний час фінансовий контроль спрямований на забезпечення динамічного розвитку суспільного та приватного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, економічне стимулювання і на раціональне та дбайливе використання фінансових ресурсів.  Ще одне завдання фінансового контролю - перевірка дотримання законодавства, своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань.  Контрольна функція здійснюється через діяльність органів фінансового контролю та податкових служб.  
        2. Розподільча: розподіл національного доходу полягає у створенні основних чи первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу. Основні доходи формуються шляхом розподілу національного доходу серед учасників матеріального виробництва, вони поділяються на дві групи:  
1) заробітна плата робітників, службовців; доходи фермерів, селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва; 

2) доходи підприємств у сфері матеріального виробництва. [ 1. C.203-205]

  Первинні доходи ще не утворюють громадських грошових коштів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності, задоволення культурних потреб населення, отже, відбувається подальший перерозподіл національного доходу. 

Перерозподіл національного  доходу здійснюється між сферами виробництва, галузями, територіями, верствами населення. У результаті такого перерозподілу утворюються вторинні доходи, які служать для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу. 

    3. Регулююча: ця функція проявляється за допомогою втручання держави через фінанси в процес виробництва. З метою регулювання економіки і соціальних відносин використовується фінансове та бюджетне фінансування, державне регулювання ринку цінних паперів.  Фінансовий механізм - сукупність організаційних форм фінансових відносин у народному господарстві; порядок формування централізованих і децентралізованих грошових фондів; методи фінансового планування; форма управління фінансами і фінансовою системою країни та фінансове законодавство.  
   Роль фінансів в розширеному відтворенні Розширене відтворення включає безперервне відновлення і розширення виробничих фондів, зростання ВВП, зростання НД, відтворення робочої сили і виробничих відносин.  
В умовах поглиблення ринкових реформ відбувається перебудова всієї системи фінансових відносин.   Державні фінанси і, в першу чергу, бюджетна система шляхом спрямування коштів у ту чи іншу галузь повинні забезпечити структурну перебудову економіки. За рахунок централізованих фондів забезпечуються потреби розширеного відтворення на макрорівні, здійснюється галузеве і територіальне перерозподіл фінансових ресурсів, вирівнюється розвиток регіонів.  
    Витрати з федерального бюджету на фінансування народного господарства в реальному вираженні значно скоротилися і складають від потреби близько 15-20%.  
     Інвестиційна діяльність особливо скоротилася у виробничій сфері, знизилися обсяги капітального будівництва. Однак, розширене відтворення, незважаючи на зниження бюджетних фінансових ресурсів, здійснюється за рахунок збільшеної частки прибутку, що залишається на підприємствах, переоцінки основних коштів і позикових ресурсів на фінансовому ринку.  
Фінансовий ринок включає в себе ринок середньострокових, короткострокових і довгострокових капіталів, фондових цінностей (цінних паперів).  
       Групування окремих суб'єктів фінансових відносин у загальну фінансову систему держави може здійснюватися за багатьма ознаками, що зумовлює дискусійність самого поняття фінансової системи та проблеми її структурування. Теоретично та методологічно сутність фінансової системи можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за організаційно-інституційною структурою. Обидва підходи відображені у науковій фінансовій літературі.

     За організаційно-інституційною  структурою фінансова система  — сукупність фінансових органів  та інституцій, які здійснюють  управління грошовими потоками  та фондами грошових коштів. При  цьому у фінансовій системі  держави виділяють систему органів  управління фінансами (Міністерство  фінансів, Державна податкова служба, Рахункова палата Верховної Ради  України, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба), а  також фінансових інститутів, за  дія них у розподільних процесах (Національний банк України, банківські  та небанківські фінансові установи, фондові і валютні біржі, страхові  компанії, інвестиційні фонди тощо).

    При вивченні  внутрішної (змістової) сутності  фінансової системи у вітчизняній  фінансовій науці соціально-економічна  природа фінансів розглядається  як досить складне суспільне  явище, що охоплює широкий спектр  розподільних відносин, які ззовні  відображаються у різноманітних  грошових потоках. За єдиної  сутності цих відносин вони  мають конкретні форми вияву,  характерні ознаки, а також певні  особливості щодо організації  фінансової діяльності, формування  і використання фінансових ресурсів, які зосереджені у розпорядженні  держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій  для фінансового забезпечення  їх діяльності.

   За внутрішньою  будовою фінансова система —  сукупність відокремлених, але  взаємопов'язаних сфер (узагальнена  за певною ознакою складова) та  ланок (відособлена складова) фінансових  відносин, які мають певні особливості  в мобілізації та використанні  фінансових ресурсів, а також  відповідний апарат управління  та нормативно-правове забезпечення.

    Найчастіше фінансову  систему структурують відповідно  до форм власності (рис. 1.1), основних  суб'єктів фінансових відносин (рис. 1.2) та рівнів економічної системи  (рис. 1.3). [2]

Рис. 1.3. Структуризація фінансової системи  за рівнями економічної системи

      У складі фінансової  системи України виділяють такі  основні сфери фінансових відносин: фінанси держави (у тому числі  за рівнями органів державної  влади й управління — державні  і місцеві фінанси), фінанси суб'єктів  господарювання, фінанси домогосподарств,  фінансовий ринок і міжнародні  фінанси (рис. 1.4). Кожна з цих сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.

      Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави — сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на ексюмічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поділу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управління і розпорядження державною власністю. За своєю структурою це дуже складна і багатофункціональна сфера фінансової системи, основними ланками якої е державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і комунальний кредит, фінанси державного і комунального секторів економіки.

      У сфері державних фінансів провідне місце належить бюджетам різних рівнів, сукупність яких утворює бюджетну систему. В умовах командно-адміністративної системи господарювання державний бюджет був не просто основною ланкою фінансової системи, що забезпечувала ресурсами функціонування і розвиток економіки, а домінуючою структурою, без якої не могли належним чином функціонувати інші ланки фінансової системи. Тут зосереджувалася основна маса доходів (у бюджеті централізувалося більше 50 % валового внутрішнього продукту і до 75 % національного доходу), а без асигнувань з бюджету практично неможливим було функціонування значної частини підприємств, установ соціально-культурної сфери, будівництво житла.

      З переходом до ринкових умов господарювання державний бюджет і надалі продовжує залишатися центральною ланкою фінансової системи України. Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, зосереджених у ньому, а й найбільш розвиненою системою взаємозв'язків з усіма іншими ланками та сферами. Як один із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави державний бюджет:

— забезпечує акумулювання коштів (головним чином через податкові і неподаткові  надходження), необхідних для фінансування потреб держави та проведення державної  внутрішньої і зовнішньої політики;

— є невід'ємним атрибутом ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики;

— виступає важелем активного впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві.

    Чільне місце у фінансовій системі держави відведено фінансам суб'єктів господарювання, які відображають економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів і доходів на мікрорівні.