Фінансова політика як складовоа економічної політики держави

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Дослідження фінансової політики держави на сучасному етапі

 

2.1. Аналіз результатів  фінансової політики України.

 

В умовах переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає  значення фінансів і кредиту. Також  виступила проблема структурної перебудови господарського комплексу, підвищенням ефективності його функціонування [14, с.36].

Ефективність соціально-економічних  перетворень у перехідний період можна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів – державного бюджету і кредитного плану Національного банку України, від стану їх виконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.

У формуванні і становленні  фінансової політики в Україні можна виділити п’ять етапів [18, с.328].

Перший – 24 серпня 1991 р. – 16 листопада 1992 р., тобто від проголошення політичної незалежності і до здобуття незалежності української економіки від російського рубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, доки не було введено купоно-карбованець (до 16 листопада 1992 р.).

Другий період – з  листопада 1992 р. по вересень 1992 р. Це період пошуків державою “власного обличчя” у фінансовій політиці.

Третій період триває з жовтня 1993 р. до 1999 року. Це етап реальних кроків у фінансовій політиці, які характеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері, погашенням гіперінфляції. Його можна трактувати як переддень економічних реформ в Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р., а також світову валютну кризу 1997-1998 років, що мала значний вплив на економіку.

Четвертий період – з 2000 по 2009 роки був відмічений певним економічним пожвавленням, але ненадовго. У 2000-х роках у світовій економіці спостерігався бум споживання, який супроводжувався ростом цін на сировину, нерухомість, зростанням вартості акцій та інших фінансових інструментів, боргів населення, держав і приватного сектору. З початком світової кризи 2008 року, з відтоком іноземного капіталу з України, країна демонструє найвищі у світі темпи падіння промислового виробництва і знецінення національної валюти. Це проявляються назовні давні, внутрішні, небезпечні хвороби української економіки, які були поза увагою суспільства і влади. Господарство, що знаходиться у такій кризі, не має внутрішніх механізмів відродження.

П’ятий період, що охопив стан фінансової політики держави з 2009 року і триває по наш час.

Під час першого періоду  фінансова політика України як суверенної держави майже повністю залежала від фінансової політики Росії. Україна  вслід за Росією лібералізувала ціни. Від моменту лібералізації цін у січні до травня – червня реальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилась у 7-8 разів.

Другий етап характеризувався тим, що фінансовий стан підприємств  різко погіршився через лібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонування багатьох енергомістких виробництв стало неможливим. Платіжна криза продовжувала зростати. Криза платежів, яка виникла восени 1992 р., змусила уряд України прийняти рішення про вихід із рубльової зони та девальвувати свою національну валюту 1,5 рази.

Отже, протягом першого  періоду розвитку фінансової політики незалежної України було втрачено сприятливий  момент для введення повноцінної  української валюти.

За період 1991-1993 рр. загострювалася криза й у валютній системі, відбулося штучне заниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів.

Другий період був ще одним ступенем у широкому розвитку країни. У фінансовій політиці Української держави значне місце посідає грошова реформа 1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 р. – липень 1997 р. становила 1,4%, а за відповідний період 1995-1996 рр. – 1,5%. Зміцнення гривні сприяло зміні структурі грошової маси. Найважливіші фінансово-економічні наслідки грошової реформи наведено в додатку А.

      Довіра до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційні банки. Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення за аналогічний період зросла майже на 10%.

В 1997-1998 рр. пріоритетними  напрямами економічної політики було визначено фінансову стабілізацію, відродження вітчизняного виробництва, впровадження нових методів господарювання в агропромисловому комплексі.

Та все ж наприкінці 90-х років давали про себе знати  окремі, хай і обмежені, результати економічних реформ. Головним серед  них стало завершення процесу  переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя з'явились ознаки економічної стабілізації, перш за все - подолання падіння валового внутрішнього продукту.

Позитивну роль у цьому  процесі відігравало реформування відносин власності, роздержавлення та приватизация. Остання проводилась не завжди відкрито і була доступна для громадського контролю, однак, отримавши підприємства у власність, а тим більше викупивши їх за чималі кошти в держави, нові господарі докладали максимум зусиль, аби зробити роботу вже своїх власних підприємств якомога ефективнішою. На 2000 р. форму власності змінило більш ніж 65% підприємств, на них вироблялось понад 70% загального обсягу промислової продукції.

Отже, стабільні гроші  – це фундамент розвитку економіки  будь-якої країни і основа складання  правильної та відповідної фінансової політики у державі у певний період. При цьому сума грошей в обігу має відповідати кількості товару для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообіг капіталу і фінанси держав в цілому [23, с.3].

Четвертий етап характеризував певне зростання протягом 2000-2008 рр., яке відбувалося головним чином у руслі відновних процесів, базувалося на використанні створених ще за радянських часів потужностей, консервувало застарілу виробничу структуру і закріплювало економіку України як сировинний придаток розвинених економік. Залучення іноземних фінансових ресурсів використовувалося переважно не на розвиток вітчизняного виробництва, а на зростання споживання імпортних товарів, що посилювало структурні диспропорції.

Окрема проблема нашої економіки – її надзвичайне обтяження соціальними виплатами. Таким чином, частка соціальних витрат у сукупних видатках держави та у ВВП невпинно збільшувалася. На жаль, це тривало і у період економічного пожвавлення. Зокрема частка витрат у сукупних видатках держави зросла з 17 % у 1999 році до 27 % у 2008. За таких умов нова економічна криза була неминуча.

Виникнення фінансової та економічної кризи в Україні стало очевидним восени 2008 року після погіршення ряду економічних показників та повідомлень про фінансові проблеми ряду провідних комерційних банків країни. Так, ЗМІ повідомляли про істотне скорочення попиту на залізо та сталь, що призвело до зменшення обсягів експорту та надходження валюти до Української економіки. Восени та на початку зими ціни на нерухомість впали на 25 %, було призупинено понад 80 % будівельних проектів [40].

П’ятий етап характеризував економіку України в 2010 р. після понад річного періоду спаду, коли вона перейшла у фазу зростання, досягнувши 4,2 % річного приросту ВВП. Висхідна динаміка економічного зростання сприяла стабілізації макроекономічного становища країни, створила передумови для подолання низки чинників фінансової нестабільності, пом’якшила вплив перешкод на шляху фінансово-економічного розвитку. Водночас характер економічного відновлення не дає підстав для висновку про перехід національної економіки до стійкої та тривалої стадії фінансової стабілізації, оскільки все ще зберігаються системні дисбаланси економічного розвитку, спроможні в майбутньому стати джерелом макроекономічної нестабільності загалом і фінансової зокрема.

Основним рушієм відновлення економічного зростання стала висока позитивна динаміка розвитку промисловості, яка в 2010 р. забезпечила 3,3 в. п. (76,5 %) приросту валової доданої вартості. Зростання обсягів промислового виробництва торік становило 11,0 % після падіння за аналогічний період 2009 р. на 21,9 % (рис. 2.1) [39].

 

 

Рис. 2.1. Динаміка промислового виробництва в Україні

в 2008-2010 рр., %

Відповідно до прогресивних  принципів 2010 року було розпочато цикл економічних, суспільно-політичних, адміністративних перетворень, здійснено корекцію зовнішньополітичного курсу держави.

Таким чином, 2011 рік став роком подальшого втілення стратегії модернізації країни, створення умов для незворотності модернізаційних змін.

Одним з першочергових  завдань на 2011 рік була модернізація держави, формування оновленої ефективної влади, здатної до впровадження системних і послідовних рішень.

У 2011 році завдяки новому конституційному процесу, що започатковується через Конституційну Асамблею, був зроблений крок до утвердження якісно нової демократичної моделі політичної системи європейського зразка.

У 2011 році було продовжено політику розвитку та підтримки підприємництва. Зокрема, йдеться про подальшу дерегуляцію підприємницької діяльності, спрощення та вдосконалення податкового законодавства, стимулювання інвестиційної активності бізнесу.

На даний момент було забезпечено стабільність сектору державних фінансів, упровадження нових бюджетних і податкових стимулів для економіки, підвищення ефективності бюджетних, насамперед інвестиційних видатків.

Підґрунтям посткризового відновлення економічного зростання було створення умов для якнайшвидшого відновлення економік регіонів України. Першочерговим завданням на цьому напрямі - реформування державного управління регіональним розвитком і забезпечення повноцінного розвитку територій [39].

 

2.2. Кількісна і якісна  оцінка факторів забезпечення  фінансової політики держави.

 

Ключовою умовою сталого  економічного зростання України  є забезпечення фінансової стабільності. В умовах високих ризиків кризового та посткризового періоду зусилля уряду та суб’єктів економічної діяльності зосереджуються на вирішенні поточних проблем. При цьому нові перспективи, які відкриваються у період кризових зламів, як правило, залишаються поза їхньою увагою. Однією з причин такої ситуації є нестача внутрішніх фінансових ресурсів та труднощі залучення зовнішнього фінансування. Забезпечення стабільного соціального та економічного поступу у післякризовий період вимагає реалізації стратегії соціально-економічних реформ, спрямованих на забезпечення базових конкурентних переваг вітчизняної економіки і оволодіння новими конкурентними перевагами, що виникають в результаті активних структурних зрушень світової економічної системи [37].

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є [28, с.63]:

1) проведення заходів  щодо остаточного переведення  підприємств, і особливо державних,  до ринкових відносин;

2) оздоровлення грошово-кредитної  системи та повний вихід з  кризового стану фінансів держави;

3) комплекс заходів  по соціальному захисту населення.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік  затверджує Основні напрями бюджетної  політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Так, пріоритетними  напрямами бюджетної політики на 2012 рік є [34]:

• забезпечення соціально-економічного розвитку України;
• спрямування фінансової  та  податкової  політики  на побудову ефективної держави;
• забезпечення зростання  рівня  життя  громадян  та  виконання заходів  з  подолання  та запобігання бідності;
• збереження та    прискорення    людського   розвитку   шляхом  
  підвищення ефективності та забезпечення  стабільності  соціального захисту,  поліпшення  якості  і  доступності медичної допомоги та освіти;
• детінізацію економіки  і  доходів  громадян,  що  забезпечить  
  збільшення  надходжень  бюджетів  та  фондів загальнообов'язкового державного соціального  і  пенсійного  страхування  без  посилення фіскального  навантаження та з дотриманням принципу справедливості при наданні суспільних послуг;
• створення сприятливих  умов  для  бізнесу   шляхом   зниження  
  адміністративних   бар'єрів   для   його   розвитку,  модернізації податкової системи; 
• модернізацію інфраструктури  та  базових  галузей   економіки,  а також перехід від системи надання дотацій до системи самоокупності виробництва.

 Основним результато реалізації бюджетної політики у 2012 році   повинні   стати   економічне   зростання,   формування сприятливого інвестиційного   клімату,   що   базуватимуться   на  розширенні  інвестиційного  та  внутрішнього  споживчого  попиту, зміцненні    конкурентоспроможності    національної  економіки, підвищенні   ефективності   використання виробничих  ресурсів  та науково-технологічного потенціалу.

Основною метою фінансової політики України на сучасному етапі  її розвитку є якнайшвидше підвищення добробуту населення, про що свідчить подання до Верховної Ради України проекту Державної  програми економічного і соціального розвитку України на  2012  рік, де сказано, що основне завдання фінансової політики полягає в тому, щоб відновити інвестиційну  активність  та  активізувати  процеси модернізації  національного    виробництва   шляхом   подальшого проведення податкової    реформи, поліпшити    бізнес-клімат, реалізувати виважену соціальну  політику, спрямовану  на  підвищення   рівня життя населення,  узгодженого з можливостями економіки, виходячи з таких орієнтовних основних  прогнозних  макропоказників  економічного  і соціального розвитку України на 2012 рік: