Фінансова політика як складовоа економічної політики держави

Вступ

 

Актуальність теми. В умовах реалій існування України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави постає проблема вдосконалення фінансової системи. У цій системі, як переконує світовий і вітчизняний досвід, важливе місце насамперед за силою впливу на інші ринки та економічну систему в цілому посідає фінансова політика. Фінансова система пронизує всю національну економіку країни, починаючи з домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою.

Актуальним в наш  час є те, що у сучасних умовах створення основ ринкового господарства помітно зростає інтерес до фінансових аспектів розвитку економіки, яка за своєю структурою, взаємозв’язками, регулюванням та іншими параметрами  є досить складною системою.

Громадянське суспільство  не може успішно функціонувати та розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної  влади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань і функцій передбачає наявність державних фінансів. Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення [27, с. 218]. Тобто, фінансова діяльність держави зумовлена об’єктивною необхідністю і є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконання функцій державою.

Отже, фінансова політика держави – одна з найважливіших сфер її діяльності, передбачених законодавством України. Вона спричинена необхідністю держави здійснювати та перерозподіляти національний дохід [29, с.32].

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством [19, с.47]. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням. При цьому можлива практично безмежна чисельність варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, що найбільше підходить даній країні у даний час. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, яку здійснює держава.

Фінансова політика має  бути жорсткою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики - це досить складний процес.

Дана тема була підтримана і розвинута у працях зарубіжних науковців як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. М. Кейнс, С. Фішер, Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю та інші. Питання, присвячені різним аспектам реалізації державної фінансової політики, досліджено в трудах таких вчених, як Андрушенко В.Л., Василик О.Д., Данілов О.Д., Серебрянський Д.М., Кудряшов В.П., Омелянович Л.О., Сунцова О.О., Шклярук С.Г. та інші.

Об'єктом  дослідження  є фінансова політика як складова економічної політики держави .

Предметом вивчення є фінансова політика у працях вчених-представників економічної думки та сучасний стан фінансової політики в Україні, проблеми та перспективи, також заходи, які виробляє уряд щодо фінансової політики.

Мета курсової роботи - проаналізувати фінансову політику держави і зробити висновки щодо її покращення на макроекономічному рівні.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання:

• розкрити сутність, економічний зміст фінансової політики;
• визначити завдання, принципи, стратегію і тактику фінансової політики на макрорівні;
• дослідити стан  фінансової політики держави на сучасному етапі, аналіз результатів діяльності в межах України та досвід зарубіжних країн;
• провести аналіз показників складу і структури, виявити тенденції розвитку фінансової політики;
• дати якісну і кількісну  оцінку виявлених тенденцій, явищ, процесів;
• охарактеризувати ключові сучасні проблеми, пов’язані з розвитком і функціонуванням об’єкта дослідження;
• обґрунтувати шляхи вирішення виявлених проблем, розкрити можливі напрями подальшого розвитку фінансової системи України.

Методичною основою курсової роботи є використання загальних і спеціальних методів наукового пізнання. Для висвітлення сутності та організації фінансової політики застосували методи діалектичного і системного підходів, а також аналіз і метод порівнянь дослідження фактів і реальностей існуючої практики. Для того, щоб розглянути сучасний розвиток фінансової політики України використали методи спостереження, порівняння, вимірювання, узагальнення. При вияві проблем та шляхів удосконалення ефективної фінансової політики застосовано поєднання історичного і логічного способів дослідження,  також нормативно-оцінний метод постановки цілей і рекомендацій щодо їх досягнення.

Інформаційною базою для написання курсової роботи є Постанови органів виконавчої влади, праці українських і закордонних учених й електронні ресурси.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг курсової роботи становить 53 сторінки комп`ютерного тексту. У тексті розміщено 3 рисунки; 7 додатків; список використаних джерел містить 41 найменування.

 

 

Розділ 1. Сутність та організація фінансової політики як складової економічної політики держави

 

1. Фінансова політика : економічний зміст, завдання та принципи.

 

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики країни є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

• фінансову політику держави (макрорівень);
• фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);
• фінансову політику міжнародних організації і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої мети.

Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами населення та окремими територіями.

Сутність фінансової політики виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досяганням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основна мета фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, засадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу між основними потребами і реальними можливостями.

Основні цілі та напрями фінансової політики на практиці відображають у:

• фінансовому законодавстві;
• системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів;
• перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;
• структурі доходів і видатків бюджетів.

Вплив фінансів на економічний і  соціальний розвиток суспільства не можна зрозуміти без вивчення фінансової політики.

Західні економісти –  Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю  ототожнюють поняття фінансово-бюджетної  і фінансової політики, визнаючи їх як зміни, які вносяться урядом у  порядок державних витрат і оподаткування і спрямовані на забезпечення повної зайнятості і неінфляційного національного продукту [2, с.57].

Більш структурованим є  визначення фінансової політики як сукупності заходів, спрямованих на мобілізацію  фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика відображає суб’єктивну сторону функціонування фінансів. Самі по собі фінанси і  фінансова система є об’єктивними явищами. Вони існують незалежно  від окремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відбивають об’єктивні закономірності розвитку. Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча і підпорядковані цим об’єктивним закономірностям, не спрацьовують самі по собі. Їх організовують конкретні суб’єкти, які керуються багатьма чинниками політичного, економічного і гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальносуспільні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетінням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади та управління, різних верств населення тощо [19, с.52].

Незважаючи на це, фінансова  політика повинна враховувати потреби  суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Вивчаючи вимоги, які теорія і практика господарювання ставлять до фінансової політики, слід усвідомити дуже важливий висновок – фінансова політика має бути адекватною закономірностям суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги призводить до значних втрат у народному господарстві [24, с.84].

Сам термін «політика» в перекладі з грецької означає форму суспільної

життєдіяльності. Фінансова політика поєднує в собі дві категорії –«фінанси» і «політика». Кудряшов В.П. визначає фінансову політику як управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів із метою вирішення поставлених завдань [15, с.36]. На нашу думку, наведене визначення акцентує увагу на складових фінансової політики, але залишає поза увагою її кінцеву мету.

О.Д. Данілов  та Д.М. Серебрянський дають таке визначення фінансової політики: «Державна  фінансова політика – частина  соціально-економічної політики держави по забезпеченню збалансованого зростання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи країни, що в кінцевому результаті призведе до покращення соціального та матеріального добробуту суспільства”» [12, с. 24]. На нашу думку, таке визначення, акцентуючи увагу на кінцевій меті фінансової політики – підвищенні матеріального добробуту, підводить до необхідності визначення пріоритетних напрямів фінансової політики. Адже на різних етапах економічного розвитку визначальними можуть бути різні цілі – нарощування ВВП, наповнення бюджету, розвиток інноваційної діяльності чи соціальної сфери.

 

 

 

 

Фінансова політика держави  включає такі основні поняття (рис.1.1)

[4, с.93]:

 

 

Рис 1.1. Ключові поняття фінансової політики

 

Головне завдання фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами для реалізації тої чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, тобто збереження в даній державі системи суспільних відносин.

Науковий підхід передбачає [19, с.35]:

1. Відповідність фінансової політики об’єктивно закономірному розвитку виробництва, тому важливе значення має наявність достовірної інформації.

Така інформація повинна  повідомляти про процеси, що здійснюються в економіці, в соціальній сфері  і відображати результати проведених заходів. Інформація складає базу для вироблення ефективної політики. Необхідність також притримуватися принципу зворотного зв’язку – основа правильності фінансової політики.

Основний напрямок фінансової політики повинен орієнтуватися  на підвищення економічної ефективності і мати своєю метою ріст обсягу та ефективності використання фінансових ресурсів. Ріст показника фінансовіддачі свідчить про дієвість фінансової політики. При виробці фінансової політики враховуються умови і заходи, які проводились із врахуванням специфіки кожного конкретного етапу розвитку економіки країни. Якщо не враховувати фінансові ресурси, то це приведе до бюджетного дефіциту.