Фінансові аспекти приватизації загальнодержавної власності

Реформування власності  в Україні відбувається у процесі  приватизації державного майна. Завданням  вітчизняної приватизації є зменшення  частки виробничого потенціалу, що перебуває в руках держави  до тієї величини, яка склалася в країнах з ринковою економікою. Поки що приватизаційний процес в Україні протікає повільно, зустрічає на своєму шляху як суб'єктивні, так і об'єктивні перешкоди. Прогнозувати швидкість його протікання доволі складно через різні причини: невідомо, якою мірою він знаходитиме підтримку у вищих ешелонах влади; чи сприятиме йому реформування інших елементів економічної системи; чи "піде", нарешті, іноземний капітал у вітчизняну економіку тощо. Приватизаційне законодавство почало формуватися на початку 90-х років минулого століття і на сьогодні налічує велику кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили. Проте слід мати на увазі, що приватизаційне законодавство складається з трьох гілок:

• законодавство про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток у майні господарських організацій зі змішаною формою власності;
• законодавство про приватизацію земельних ділянок;
• законодавство про приватизацію державного житлового фонду.

Система законодавства  про приватизацію майна державних підприємств та організацій, державних часток у майні господарських

організацій зі змішаною формою власності (далі - законодавство  про приватизацію державного майна) складається з таких нормативно-правових актів:

Законів:

-від 04.03.1992 р, "Про приватизацію державного майна (діє в редакції Закону            від 09.02.l997 p.);

-від 06.03.1992 р. "Про  приватизацію майна невеликих  державних підприємств (малу приватизацію)" - діє в редакції Закону від  15.05.1996 р,;

-від 06.03.1992 р. "Про  приватизаційні папери" (передбачав три різновиди приватизаційних паперів: приватизаційні майнові сертифікати, земельні бони та житлові чеки, проте в обігу був лише перший вид до травня 1999 р., коли була завершена сертифікатів приватизація);

-від 10.07.1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі";

-від 07.07.1999 р. "Про  перелік об'єктів права державної  власності, що не підлягають  приватизації";

-від 18.05.2000 р. "Про  Державну програму приватизації" (ця програма, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, була розрахована на три роки - 2000-2002 роки, проте її чинність подовжена до прийняття нової Програми приватизації);

-від 18.05.2000 р. "Про  особливості приватизації підприємств,  що належать до сфери управління  Міністерства оборони України";

-від 14.09.2000 р. "Про  особливості приватизації об'єктів  незавершеного будівництва";

-від 09.04.2004 р. "Про  особливості приватизації підприємств  Державної акціонерної компанії "Укррудпром";

-від 23.12.2004 р. "Про  призупинення приватизації підприємств нафтопереробної промисловості України": з метою вдосконалення правового регулювання приватизаційних процесів у нафтопереробній галузі та послідовне

й ефективне реформування економіки України, передбачає тимчасове (до прийняття нової Державної програми приватизації та Закону України "Про особливості приватизації підприємств нафтопереробної промисловості України") призупинення приватизації зазначених підприємств та внесення державою до статутних фондів господарських товариств усіх форм власності пакетів акцій підприємств нафтопереробної промисловості України, які перебувають у державній власності, а також передачу їх у заставу;

-від 12.01.2005 р. "Про  формування конкурентних засад  у процесі приватизації акцій  (часток, паїв), що належать державі у майні юридичних осіб" (далі - Закон) встановлює особливості приватизації акцій (часток, паїв) у статутному капіталі господарських товариств, інших юридичних осіб, розташованих на території України, віднесених Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки до об'єктів приватизації групи Е і займають монопольне (домінуюче) становище на ринках України або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, мають податкову заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами.

-від 01.02.2005 р. "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", передбачив заборону приватизації таких об'єктів до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Суб'єктами приватизації, відповідно до ст. 6 Закону "Про приватизацію державного майна", є:

• державні органи приватизації;
• покупці (їх представники);
• посередники.

До системи державних  органів приватизації належать: Фонд державного майна (ФДМ) України, його регіональні  відділення та представництва, органи приватизації в Автономній Республіці Крим. На державні органи приватизації покладено виконання функцій власника

державного майна у  процесі його приватизації, в тому числі здійснення у межах наданої  компетенції повноважень щодо:зміни організаційно-правової форми державних унітарних підприємств, створення комісій з приватизації, затвердження планів приватизації майна, що перебуває в державній власності, та планів розміщення акцій ПАТ у процесі приватизації, укладання угод приватизації, в тому числі договорів купівлі-продажу державного майна в процесі його приватизації;контролю виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна, включаючи й умови післяприватизаційної експлуатації підприємствта ін. Покупцями в процесі приватизації можуть бути особи, перехід права власності до яких може забезпечити досягнення цілей приватизації. Ст. 6 Закону "Про приватизацію державного майна серед потенційних покупців зазначає: громадян України (крім працівників державних органів приватизації), іноземних громадян, осіб без громадянства; у разі спільної участі кількох (багатьох) громадян (у тому числі членів трудового колективу державного підприємства) в приватизації одного об'єкта вони мають створити господарське товариство; юридичних осіб, зареєстрованих на території України (крім органів державної влади та юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25%); юридичних осіб інших держав (підприємств та організацій, створених відповідно до вимог законодавства іншої держави). Державна програма приватизації (п. 9) закріплює одним з пріоритетів приватизації індивідуальну приватизацію, серед ознак якої - продаж промисловому інвестору пакета акцій створеного на базі державного підприємства ПАТ, що забезпечує контроль над приватизованим підприємством і, відповідно, можливість покладення на такого інвестора відповідальності за недотримання інвестиційних зобов'язань післяприватизаційної експлуатації підприємства за договором купівлі-продажу акцій ПАТ. Посередники в процесі приватизації залежно від характеру їх послуг можуть бути поділені на дві групи: оперативні посередники (надають послуги щодо підготовки об'єкта до приватизації, оцінки та продажу майна, а

також консультаційні послуги  покупцям щодо вибору об'єкта приватизації, підготовки необхідних документів тощо); фінансові посередники (зменшують ризики покупців у процесі приватизації, сприяють розвиткові фондового ринку); роль посередників у процесі приватизації виконують довірчі товариства (їх правове становище визначається Декретом KM України від 17.03.1993 р. "Про довірчі товариства"), інститути спільного інвестування/інвестиційні фонди та компанії (першим нормативним актом, що визначав їх правове становище, був Указ Президента від 19.02.1993 р. "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", дія якого обмежена у зв'язку з набуттям чинності Законом від 15.03.2001 р. "Про інститути спільного інвестування (панові та корпоративні інвестиційні фонди)"), а також інші фінансові посередники.

Приватизація майна  державних підприємств здійснюється в передбаченому законом порядку, який включає такі етапи: опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта, виходячи із завдань Державної програми приватизації чи на підставі поданої заяви потенційного покупця; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації); проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації; затвердження державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта складу комісії з приватизації об'єкта; основне призначення цієї комісії - розробка проекту плану приватизації (плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного на базі державного підприємства в процесі його приватизації чи корпоратизації); затвердження державним органом приватизації плану приватизації або плану розміщення акцій ПАТ, створених у процесі приватизації чи корпоратизації;реалізація зазначеного плану та укладення відповідно до нього договорів купівлі - продажу об'єктів (об'єкта) приватизації; при цьому пріоритет надасться конкурентним способам приватизації, що передбачають конкуренцію покупців (конкурси, аукціони); неконкурентні способи (викуп об'єкта приватизації) застосовуються: щодо реалізації членами трудового колективу підприємства, що приватизується, свого переважного права на придбання акцій підприємства в межах визначеної законом суми (45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) на пільгових засадах (за половину їх номінальної вартості); щодо манна, не проданого на конкурсі, аукціоні; щодо об'єкта малої приватизації, зданого в оренду, якщо умовами договору оренди, укладеного до набуття чинності Законом "Про оренду державного та комунального майна", був передбачений викуп; якщо такий спосіб приватизації передбачений альтернативним планом приватизації, затвердженим державним органом приватизації; - контроль за виконанням покупцями умов угод приватизації, включаючи нінвестиційні зобов'язання. Останній етап є досить відповідальним, за його результатами державні органи приватизації приймають рішення про застосування відповідних форм та видів відповідальності, якщо з'ясовується порушення покупцем договірних зобов'язань. Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшкодування збитків; сплата неустойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо).

4.ПРИЧИНИ ТА ПЕРЕДУМОВИ  ПРИВАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Закони фінансового  світу непохитні — гроші повинні працювати, повинні обертатися. Продавши майно підприємств, можна заробити досить багато, але тільки один раз. Організувавши ж виробництво, можна одержувати доходи, хоча і менші, але постійно, маючи перспективу. Останні позитивні зрушення в економіці України, що привели до зростання ВВП, є результатом підвищення уваги до виробництва. Наслідком приватизації в Україні стало формування капіталу, спочатку адміністративного і кримінального або напівкримінального, що поступово перетворюється у виробничий і фінансовий. Капітал же — це не просто гроші, а гроші, які працюють.

Трансформація,  що відбулася  в економіці України, має очевидний, але прихований характер. Як би не оцінювалися  проміжні результати приватизації, в  остаточному підсумку вона привела до того, до чого і мала привести: не до заміни державної форми власності колективною в її різних формах, а до формування капіталу — основи ринкової економіки, що базується на приватному підприємництві. Іншого джерела первісного нагромадження капіталу, крім державного майна, просто не існувало.

Безумовно, процес приватизації міг бути більш організованим  і чесним, більш відкритим і  контрольованим — але це вже пройдений  етап. З позицій же ринкової трансформації  фінансів підприємств слід констатувати формування їх основного елемента — капіталу. Саме цим, з одного боку, закладається фундамент для ефективного функціонування економіки, а з іншого — на надійну основу ставляться і всі перетворення у сфері організації фінансів у реальному секторі економіки. Розглянемо в динаміці процес реформування фінансових відносин на підприємствах.

Сутність фінансової діяльності підприємства, як і будь-якого  суб’єкта, зводиться до формування і розміщення фінансових ресурсів, одержання доходів і здійснення видатків. У будь-якій країні з ринковою економікою ця діяльність, хоча і ведеться підприємством самостійно, у певних межах регламентується

законом.

Зміна форм власності  в нашій країні обумовлена необхідністю відходу від надмірного одержавлення та монополістичного керування з боку держави економікою та майже усіма сферами суспільного життя. З цієї точки зору приватизація є важливою складовою частиною системної економічної реформи. За рахунок зміни форм власності, трансформуючи командно-адміністративну економічну систему, суспільство має надію одержати ефективний механізм господарювання.

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підгрунтя і  суперечило потребам суспільного розвитку. Об’єктивною необхідністю є існування  різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення. Для цього є кілька причин: