Фінансові аспекти приватизації загальнодержавної власності

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Коледж Миколаївського національного університету

ім. В. О. Сухомлинського

 

Циклова комісія з  напряму економіка та підприємництво

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “ФІНАНСИ”

на тему:

”Фінансові аспекти приватизації загальнодержавної власності”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               

 

 

 

Миколаїв-2012

ЗМІСТ

ВСТУП

1.Зміст роздержавлення  і приватизації. Цілі приватизації......................................4

2.Форми та методи  приватизації..............................................................................13

3.Законодавчі акти, та  державні органи, що регулюють  процеси приватизації в Україні........................................................................................................................17

4.Причини та передумови приватизації в Україні..................................................23

5.Особливості української  приватизації..................................................................25

6.Підсумки приватизації  на Україні........................................................................27

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Під час переходу до ринкової економіки в Україні, як і в  інших постосоціалістичних країнах, здійснення реформ зіткнулося з рядом  об'єктивних труднощів, першочерговою серед яких, безумовно, можна назвати проблему власності.

 Процес реформування  відносин власності в Україні  супроводжується здійсненням політики  роздержавлення та приватизації, пов'язаної зі структурною перебудовою  економіки, змінами у формах господарювання і,отже  перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах.

Коло питань, пов'язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. З'ясування їхньої сутності має  кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього.Тому проблеми роздержавлення власності відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасного становища України , у них зосереджені найбільш складні в теоритичному відношенні і важкі для практичного вирішення питання розвитку країни.

В даний час на Заході починаються спроби математичного  розрахунку оптимального сполучення двох форм власності, оптимальної структури, у котрій будь-які відхилення —  відставання або забігання вперед — загрожують знаженням економічної ефективності.

Під приватизацією розуміють створення нових недержавних форм власності зокрема перехід власності в індивідуальне і колективне володіння. Та не слід стверджувати, що державна власність ліквідується, зникає повністю. У світі немає жодної країни де б держава не була власником. В процесі приватизації значна частина державного майна буде вилучена з державної власності.

 

 

 

1.ЗМІСТ РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ  І ПРИВАТИЗАЦІЇ. ЦІЛІ ПРИВАТИЗАЦІЇ

 

Оскільки цивілізована економіка виступає як змішана економіка і за формою власності, і за організацією підприємницької діяльності, її слід доповнити положенням про те, що відповідний механізм господарювання органічно поєднує ринкові і неринкові відносини, ринковий механізм та державно-економічне регулювання. Отже, й економічна політика, і механізм господарювання мають ґрунтуватися на взаємодії не лише ринку і держави, а й на відтворенні багатоманітних форм власності. Таким цілям слугує високоморальна правова і науково обґрунтована система роздержавлення і приватизації.

Роздержавлення - передача майна державного підприємства у  володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого  підприємства.[9]

Приватизація - перехід  на безоплатній або платній основі об'єктів державної власності у володіння, розпорядження та використання трудовим колективом, групою осіб та окремими особами.[9]

Роздержавлення і приватизація - об'єктивний процес, це "полігон", на якому йде випробування нових  форм і методів господарювання, перевірка на зрілість і ефективність традиційних і новітніх форм власності.

Механізм роздержавлення і приватизації в нашій країні здійснюється на основі відповідних  принципів, форм і способів реформування власності, які визначені Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств та організацій" (1992 р.),до якого вносилися зміни.

Основні принципи приватизації і роздержавлення:

- законність надання  пільг на придбання державного  майна членам трудових колективів;

• пріоритетне право громадян України на придбання держмайна;

- безкоштовна передача  частини держмайна кожному громадянинові  України.

 

Класичною формою роздержавлення на сучасному етапі є акціонування (корпоратизація) державних підприємств. Переваги корпоративної форми власності визначаються тим, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне , що несе в собі приватна власність, з другого боку, корпорація зберігає суспільну власність на майно роздержавлюваних підприємств, формує достатні умови для створення конструктивної конкуренції між суб'єктами господарювання.

Другою формою роздержавлення є оренда майна роздержавнюваних підприємств їх трудовими колективами, господарськими об'єднаннями. Законодавчими  актами пропонується декілька способів приватизації об'єктів:

- викуп об'єктів малої  приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих  об'єктів;

- викуп державного  майна підприємства за альтернативним  планом роздержавлення;

- викуп державного  майна, зданого в оренду;

- продаж на аукціоні;

- продаж за некомерційним  конкурсом;

- продаж за комерційним  конкурсом;

- продаж з відстрочкою  платежу;

- продаж акцій відкритих  акціонерних товариств на аукціоні, на фондовій біржі, за конкурсом.

Засобами приватизації є власні та позичені кошти покупців, а також приватизаційні номери (майнові приватизаційні сертифікати, компенсаційні сертифікати, житлові чеки тощо).

Об'єктами державної власності, які підлягають приватизації є: земельний  фонд; житловий фонд; майно підприємств, ділянок, інших підрозділів, які відокремлюються в самостійні підприємства; незавершене будівництво; частка (паї, акції) в майні господарських товариств і об'єднань, що належать державі.[11]

 

Суб'єктами приватизації є покупці, продавці, представники, посередники і державні органи приватизації. Отже, відповідно до чинного законодавства, в Україні створені необхідні юридичні умови для здійснення принципових змін у формах власності. Проте економічні перетворення проходять дуже повільно і навіть із серйозними помилками і порушеннями.

До фундаментальних  проблем (недоліків), які лежать на поверхні процесу приватизації, відносять:

- відсутність в Україні  програми інвентаризації об'єктів  національної економіки;

- роздержавлення і  приватизація за своїм масштабом  вийшла за об'єктивно виправдані межі й у ряді випадків позбавила національну економіку тих переваг, які вона мала в дореформений період;

- у суспільстві не  склалася ринкова і особливо  соціально-економічна мотивація  поведінки підприємців і населення.

- панівною в суспільстві в цілому і в економіці зокрема стала психологія хабарництва, зловживання службовим становищем, розкрадання національного багатства й незаконне його використання у власних корисних цілях.

Недооцінка державою цих недоліків, втрата нею регулюючої ролі в економіці створить в Україні атмосферу "приватизації", перерозподілу уже розподіленої власності між відомими для всієї України новоявленими бізнесменами і політиками. Незаконне привласнення небагатьма особами народного добра, створеного чесною працею людей, зруйнувало механізм відтворення робочої сили, кинуло у прірву зубожіння 80% населення України, повернуло державу та її економіку на десятки років назад.

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. В силу своєї

динамічності головні  цілі приватизації регулюються Державною  програмою приватизації, яка розробляється  Фондом державного майна України  і затверджується Верховною Радою України законом України щорічно не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України, але до початку наступного бюджетного року. Таке регулювання дає змогу оперативно враховувати «умови досягнення» цілей.

Так, головними завданнями Державної програми приватизації на рік є:

а) сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) та створення конкурентного  середовища;

б) залучення коштів для  розвитку і структурної перебудови економіки; в)створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта та здійснюють ефективне управління ним;

г) забезпечення надходження  коштів до Державного бюджету України;

д) створення умов для формування фондового ринку;

е) підвищення зацікавленості інвесторів щодо українських підприємств  на міжнародних ринках.

Варто згадати, що на самому початку свого формування законодавство, яким визначався порядок зміни форми  державної власності на недержавну, не називалося приватизаційним, оскільки і процес зміни власності не визнавався приватизацією в нинішньому розумінні. Так, пунктом 1 ст. 10 Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, прийнятих 23 листопада 1989 року, передбачалося, що орендар може повністю або частково

викупити орендоване майно. Умови, порядок і строки викупу визначалися договором оренди. Після  викупу орендованого майна орендне  підприємство за рішенням його трудового  колективу могло бути перетворено  в колективне підприємство, кооператив, акціонерне товариство або інший вид підприємства, яке діє на основі колективної власності (отже за відсутності приватної власності мова йшла не про приватизацію, а про роздержавлення власності). Згодом

Закон СРСР від 6 березня 1990 р. «Про власність» розширив підстави виникнення колективної власності: згідно з п. 1 ст. 12 цього закону власність колективного підприємства виникала у разі переходу всього майна державного підприємства у власність трудового колективу, викупу орендованого майна або придбання майна іншими передбаченими законом способами. Цим законом хоча і в дещо спрощеному вигляді визначався механізм перетворення державного підприємства в акціонерне товариство (тобто, якщо оцінювати з сучасних позицій, (визначався механізм роздержавлення власності): державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу могло бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходили до відповідного бюджету. Ще за часів існування Союзу РСР Верховна Рада УРСР у постанові від 3 серпня 1990 р. «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української РСР» (Відомості Верхов. Ради України- 1990.-№ 34.-Ст. 500) доручила Раді Міністрів Української РСР у двомісячний строк підготувати серед інших проект законодавчого акту про роздержавлення власності. Фактично початок формуванню приватизаційного (у вузькому, спеціальному розумінні) законодавства в Україні було покладено з прийняттям Закону від 4 березня 1992 р. «Про приватизацію майна державних підприємств», який встановлював правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної, республіканської (Республіка Крим) та комунальної власності з метою створення багатоукладної соціальне

орієнтованої ринкової економіки України. 6 березня 1992 р. приймаються: Закон «Про приватизацію невеликих  державних підприємств» (малу приватизацію), яким встановлювався правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також Закон «Про приватизаційні папери» (Відомості Верхов. Ради України.-1992.- № 24— Ст.

352), який визначав поняття  і види приватизаційних паперів,  умови та порядок їх випуску,  розміщення серед громадян України,  обліку, використання та погашення.  З цього часу законодавство  України про приватизацію почало  формуватися як певна локальна система законів та інших актів. Системотворчими критеріями у даному разі є: