Економічні та соціальні наслідки державного боргу

ВИСНОВКИ

     Отже, зовнішній борг, є багатогранним явищем, яке може мати як негативні, так і позитивні прояви. Головним позитивом зовнішніх запозичень є можливість їхнього використання національними державами для вирішення проблеми макроекономічної стабілізації у кризові періоди, які є формою вияву циклічності розвитку і відбивають нерівномірність функціонування складових економічної структури, наростання суперечностей між ними. Зовнішні запозичення також можуть обертатись для національної економіки негативною стороною, якщо їхнє використання зводиться до фінансування бюджетного дефіциту, покриття дефіциту платіжного балансу, поточного споживання, це може мати своїм наслідком обтяжливий відплив ресурсів у наступні періоди, коли борг повинен обслуговуватися. Фінансові кризи, що охопили азійський, латиноамериканський та пострадянський регіони наприкінці XX століття носили борговий характер та були спровоковані недосконалістю та незрілістю світової систем управління недержавними та державними зовнішніми борговими зобов'язаннями у цих регіонах, що стало одним з ключових факторів процесу розгортання фінансових криз планетарного масштабу.

     Відсутність, або слабкість інституцій врегулювання боргових відносин на національному рівні, що доповнилась відсутністю міжнародних інституцій по врегулюванню фінансових відносин, призвела до неефективного використання капіталів в даних регіонах, і, як наслідок, розгортання на їх теренах фінансових криз. Управління зовнішнім боргом є складним аспектом державного управління й, водночас, економічної політики, оскільки воно передбачає спільну роботу декількох інституціональних органів держави, що відповідають за конкретні ділянки в процесі управління. Воно також вимагає добре організованого співробітництва між усіма структурами, що беруть участь у даному процесі. У зв'язку з цим важливим фактором є постійно діюча законодавча база, що забезпечує функціонування системи управління зовнішнім боргом і яка створює правову основу дії та взаємодії інституціональних структур. Боргова політика в сучасних умовах вимагає застосування програмно-цільових підходів, які визначають найважливіші напрями державної політики в області науки і технологій, зокрема на базі випробуваних міжнародною практикою методик інноваційної політики, з метою забезпечення сприятливих конкурентних позицій на світовому ринку, в системі міжнародного поділу праці.   Слід проводити таку боргову політику, щоб забезпечувати підвищення попиту на інновації з боку вітчизняного виробництва, фінансування випереджаючого розвитку фундаментальної науки, найважливіших прикладних досліджень і розробок. Відтак кредитно-боргова політика має націлюватися на прогресивні зміни пропорцій відтворення і модернізації виробничого апарату, на розвиток конкурентного середовища і реструктуризацію підприємств, на розвиток інноваційного і технологічного потенціалу, підвищення якості управління та на прийняття комплексного підходу до науково-технічної сфери, який би відповідав сучасним вимогам щодо параметрів макроекономічного регулювання, враховував позитивний міжнародний досвід інституційної політики сприяння розвитку наукомісткого виробництва, поєднував задачі промислової та соціальної політики.

        Для України є актуальною проблема ефективного використання залучених кредитних ресурсів. Через помилки в економічній політиці вона відійшла від типового для перехідних економік способу використання іноземних запозичень на структурні реформи та модернізацію. Більшість іноземних кредитних надходжень в Україну не мали і не мають інвестиційної направленості, а відтак не впливають на ефективність використання ресурсів. Тому слід забезпечити ефект іноземного кредитування щодо розвитку національної економіки, її інформаційно місткого сектору. Від вирішення названих проблем буде залежати кінцевий успіх розробленої стратегії управління державним боргом. Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу до ВВП. Виходячи з вищезазначеного, стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років та навіть десятиріч з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання і сильну фінансову систему. За відсутністю такої стратегії економічна криза буде загострюватися, а державний борг зростати, так і не вирішивши проблему.

Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка  поєднуватиме завдання удосконалення  нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційноїскладової бюджетних видатків та довгострокові завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Батковський В., Даниленко А, Домрачев В. Перспективи впливу глобальних тенденцій розвитку економіки та фінансової системи на Україну. // Вісник Національного банку України. – 2009. -  №12. – С. 3-9.
1. Василик О.Д. В-Теорія фінансів: Підручник. – К.:НІСС. – 2000. – 416 с. – С. 313-318.
2. Вахненко Т.П. Державний борг України: поточний стан і ризики. // Економіка України. – 2008. – №7. – С.37-46.
3. Вахненко Т.П. Особливості формування державного боргу та управління його складовими в період фінансової кризи. // Фінанси України. – 2009. - №6. – С. 14-28.
1. А.Г. Савченка. Макроекономіка - Київ.: Либідь - 1995 - 132c.
2. Карлін М. І.  Фінпансовп система України -Київ.: Знання -2007- 324с.
3. Рибалко Г.П. Про зовнішніх запозиченнях Росії, Фінанси, №7/1995   
4. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. З. Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — 2-ге вид., доп. — Львів: Інтереко, 1998. — 708 с.
5. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. — 1999. — №5. — 85–94 с.
6. Вісник НБУ листопад 2008 – 40-42с.
7. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) : Навч. Посібник-3-є видання – Київ:КНЕУ, 2006

Базилевич В.Д.. Баластрик Л. О. Державні фінанси, навчальний посібник – Київ: Атіка, 2002

8. Шаров О. «Україна: вибір стратегії управління державним боргом» «Світ фінансів»-                 2008.- №1(14)
9. Рожко О. «Проблеми вибору боргової політики в контексті інвестиційної стратегії держави».- 2007.
10. Т. П. Сластьєн Особливості та приорітети боргової політики України// Наукові праці  НДФІ. Науковий збірник. – 2005. – Випуск №5.
11. Зражевська Н.В. Взаємозв’язок зовнішнього державного боргу та економічного зростання // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: економіка. – 2003. – № 15.     
12. Вахненко Т. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв’язання // Банківська справа. — 1999.