Шпаргалка по "Философская тематика"

Музика. Музика завжди визнавалася надзвичайним видом мистецтва. Музика — вид мистецтва, який, відтворюючи дійсність, впливає на людину завдяки звуковим комплексам, що побудовані особливим чином. Відомий, наприклад, вислів Конфуція: «Якщо хочеш дізнатися, чи гарно йдуть справи з правління будь-якої країни та чи здорова її вдача, прислухайся до її музики». Біограф та соратник Льва Толстого Майкл Гольденвейзер записав якось зауваження письменника: «Музика — найяскравіший доказ духовності нашого існування».

  Хореографія (грец. choreia — танець та grapho — пишу). Цим терміном первісне позначали тільки запис танцю. З кінця XIX ст. став використовуватися для позначення мистецтва танцю у цілому, в усіх його різновидах. Мистецтво хореографії будується на музично організованих, умовних, виразних рухах людського тіла. Започаткування образної виразності наявне у людській пластиці вже у реальному житті. У тому, як людина рухається, жестикулює, діє й пластичне реагує на дії інших, виявляються особливості її характеру, складу почуттів, своєрідність особистості.

23.Творчість (філософське та  психологічне)

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові  відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними  компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься  у створенні образу кінцевого  продукту (результату творчості). Творчість  може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний  «механізм» протікання акту творчості  як суб'єктивного акту індивіда. Філософія  розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося  в різні історичні епохи.

Філософські концепції 
Одним із перших виділяє поняття творчості давньогрецький філософ Платон і ця творчість має універсальний характер. Так, у діалозі «Бенкет» зустрічається таке визначення творчості: 
Усякий перехід з небуття в буття - це творчість, і, отже, створення будь-яких творів мистецтва й ремесла можна назвати творчістю, а всіх творців - їхніми творцями 
Фундаментальні зміни прийшли з початком християнської епохи, з концепцією створення (лат. creatio) Богом світу з нічого. «Creatio» мало інше значення ніж «facere» («робити»), це творення розглядалося як вольовий акт і вже не використовувалося по відношенню до людської діяльності.

В епоху Ренесансу навпаки, просякнута вірою у безмежні творчі можливості людини. Поступово «творчість»  все більше усвідомлюється насамперед як художня творчість, виникає інтерес  до постаті художника і самого акту творчості, все виразніше виступає і тенденція розглядати історію  як продукт людської творчості.  
В епоху Просвітництва творчість пов'язується із здатністю людини до уявлення і розглядалася. Англійські емпіристи (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж. Локк, Д.Юм) трактували творчість як певну комбінацію вже існуючих елементів, творчість таким чином була близька винахідництву.  
В ідеалістичній філософії кінця 19- 20 століть творчість розглядається переважно у протилежності механічно-технічній діяльності. При цьому, якщо філософія життя протиставляє технічному раціоналізму творчий природний початок, то екзистенціалізм підкреслює духовно-особистісну природу Філософія прагматизму і позитивизму навпаки, розглядає творчість як винахідництво, ціль якого — вирішувати завдання, поставлену певною ситуацією. Марксистська філософія визначає творчість як «діяльність людини, що перетворить природний і соціальний мир відповідно до мет і потребами людини й людства на основі об'єктивних законів дійсності».

Психологічні дослідження 
В психології Творчість вивчається головним чином у двох аспектах: як психологічний процес творення нового і як сукупність властивостей особистості, які забезпечують її включеність у цей процес.Творчість як процес розглядалася спочатку, виходячи із самозвітів діячів мистецтва й науки (опис «натхнення», «мук творчості» тощо). Деякі великі натуралісти (Г. Гельмгольц, А. Пуанкаре, У. Кеннон й ін.) виділили кілька стадій у процесі від зародження задуму до моменту (який не можна передбачати), коли у свідомості виникає нова ідея. 
Сукупність психічних властивостей, характерних для творчої особистості, стала об'єктом конкретно-наукового вивчення з винаходом тестів і методик їхньої обробки й аналізу. Цей напрямок сходить до Ф. Гальтону. В статистичних обстеженнях учених вивчається співвідношення між утворенням і продуктивністю роботи, віком і динамікою творчості, розроблялися методики стимуляції групової творчості.

Творчість та інтелект 
В психологічній літературі існує дискусія стосовно того, чи є творчість та інтелект ланками одного психічного процесу, чи це є різні процеси. Спроби встановити взаємозв'язок між інтелектом і творчістю почалися в 1950-х роках у роботах Джо Гілфорда, який дійшов висновку що цей взаємозв'язок достатньо низький, щоб розглядати ці процеси як окремі. 
Інші вважають, що творчість є результатом тих же когнітивних процесів, що і інтелект, і розцінюється творчістю лише за наслідками, тобто коли цей результат відтворює щось нове, Перкінс назвав це погляд припущенням «нічого спеціального». 
Популярною моделлю стала «порогова теорія», запропонована П. Торренсом, який вважає, що високий ступінь інтелекту виглядає необхідною, але недостатньою умовою для високих творчих здібностей. У загальному випадку це означає, позитивний взаємозв'язок між творчими здібностями та інтелектом, але цей взаємозв'язок не проявлятиметься, якщо будуть оцінювані лише люди з найвищим інтелектом. Дослідження порогової теорії, однак, дістали різнорідні оцінки від ентузіастичного схвалення до категоричного заперечення.

Творчість та емоції 
Ряд дослідників, зокрема Ганс Айзенк та Фредкінсон вважають, що позитивні емоції активують як асоціативне мислення, а також, розфокусовуючи увагу, збільшують поле для добору фактів, що стосуються опрацьовуваної проблеми З іншого боку, ряд дослідників вважають, що і негативні емоції можуть підвищити креативність.