Шпаргалка по "Философская тематика"

17. естетика в системі гуманітарних наук 
Естетику можна розглядати як цілісну систему наукового знан¬ня яка містить три основні розділи:

_ про природу естетичного  об"єкта та види естетичної  цінності (продукти виробництва,  явища природи, суспільства і мистецтва); 
– про природу естетичної свідомості та її форми (естетичне почуття, ідеали, смаки, теорії та ін.); 
– про природу естетичної діяльності та її види (художнє конструювання, або дизайн, художня творчість, естетичне вихо¬вання та ін).

Естетика як система має  і свій категоріальний апарат: есте¬тичні категорії, естетичні поняття та естетичні закони.  Естетика – це системне знання, що охоплює певні закони, категорії, поняття, дослідження яких і розкриває її зміст. Естетика відіграє значну роль у суспільному житті, це розк¬ривається через функції, які вона виконує в суспільстві. До най¬важливіших функцій естетики належать світоглядна, пізнаваль¬на, формуюча (виховна), методологічна та ін. 
естетика несе знання людям, дозволяє познайомитися з основ¬ними властивостями і законами розвитку естетичних явищ, з різними естетичними концепціями тощо. У цьому розкриваєть¬ся пізнавальна функція естетики. Естетика виховує особистість, її смак. Вона розвиває її есте¬тичну свідомість, допомагає по-справжньому сприймати мистецтво.

Сприяючи формуванню певних естетичних поглядів, ідеалів, уяв¬лень, дана наука орієнтує у світі естетичних цінностей, викликає ціннісні уявлення, якими люди можуть користуватися  у своїй практичній діяльності. Таким  чином, вона відіграє виховну роль у  житті суспільства.

Естетика заслуговує на увагу  людини, адже вона дає знання, як поводитися у світі (етикет), як одягатися зі смаком, як кра¬сиво і зручно організувати своє робоче місце (дизайн); сприяє розвитку духовного світу особистості  і допомагає використову¬вати на практиці естетичне знання. 
Фахівцям, у тому числі й майбутнім юристам, надзвичайно важливим є вивчення естетики, бо вона формує естетичну свідомість юриста, розвиває його уявлення, фантазію, інші есте¬тичні ознаки мислення, допомагає спілкуватися з людьми, есте¬тично, красиво поводитися тощо. 
Наука естетика надає людині знання, формує творчі якості, потребу сприймати красу і отримувати від неї насолоду, бажан¬ня спілкуватися з мистецтвом і розуміти його.

Естетика – цілісна  система наукового знання, яка  вивчає есте¬тичну діяльність суб"єкта та її результати, зокрема в сфері  мистец¬тва, та ін. їй належить значна роль у формуванні духовного світу  людини.Естетика – наука про чуттєве  – емоційне сприйняття Дійсності, про  діяльність, в основі якої лежить уявлення про красу та її результати, зокрема  мистецтво. Естетика – філо-софська  наука, яка тісно пов"язана  з гуманітарними науками,має зв"язок з економічними та технічними науками, виступає теоретичною основою для  мистецьких наук: історії та теорії мистецтва, технічної естетики, естетики побуту та поведінки. Естетика – це цілісна система знання, яка має  свої категорії, поняття та закони, вона відіграє значну роль у житті  людини та суспільства.

18. прекрасне як ідея та характрист.взаємозв'язок прекрасного та потворного 
Прекрасне — особливий вимір людини, пов'язаний з її самореалізацією і самоутвердженням в своїх родових якостях, у цілісному функціонуванні, вільному виявленні своїх потенціалів і сил. Як і без щастя, так і без прекрасного доля людини позбавляється сенсу, а життя — перспективи. Прагнучи до прекрасного, людина має важливі ціннісні орієнтири і проявляє активність, долає перешкоди і бореться за їх реалізацію. Прекрасне викликає певний психічний стан, що підвищує загальний життєвий тонус людини і її творчий потенціал, оздоровлює психіку і сприяє оптимістичному світосприйняттю. У прекрасному в найбільш концентрованому вигляді проявляється гуманна і творча сутність людини, її незгасаюча потреба в духовній цілісності та збагаченні своїх потенцій, розширення діапазону творчості і впливу. Отже, прекрасне — це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що сприяє вдосконаленню життя. Прекрасне як категорія есте¬тики має декілька особливостей:дійсність містить у собі об’єктивну основу, підвалини пре¬красного, що відбилися у так званих законах краси: законах симетрії, міри, гармонії, ритму тощо.До потворного (огидного) відносять усе дисгармонійне, ущербне, низьке, жалюгідне, вороже, страхітливе, словом, усе те, що виступає як "антицінність" і не відповідає родовій сутності людини, її ідеалам, все те, що вона прагне знищити або уникнути.У реальному житті прекрасне і потворне несуть у собі конкретно-історичний зміст, у їх формуванні і трактуванні головну роль відіграє спосіб життя, рівень і характер матеріальної і духовної культури, менталітет, традиції, фізичний і духовний стан людини тощо. Це стосується як оцінок людиною природних явищ, так і оцінок іншої людини, суспільства загалом і окремої події чи явища. Залежно від типу естетичних оцінок, що викликані цими явищами, відок-ремлюються основні форми естетичного, його модуси, які в історії естетики отримали статус основних естетичних категорій: прек-расне і потворне, піднесене та низьке, трагічне й комічне тощо. Прекрасне – це позитивна естетична цінність, центральна ес-тетична категорія, потворне – її діалектичний антипод. Отже, якщо людина впізнає втілені у життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні; якщо зустрічаються з розпадом життя, з дисгармонією зовнішньою або внутрішньою, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне – найвища позитивна естетична цінність, а потворне – негативна естетична цінність.

19. Мімезис та катарсис.Катарсис - поняття в давньогрецької естетиці, характеризує естетичне вплив на людини.Категорія катарсису розроблялася в античності стосовно позначенню сутності будь-якого естетичного переживання. Коли результаті художнього сприйняття ми маємо почуття задоволення, ми переживаємо стан катарсису. У цілому нині поняття катарсису вживається в естетичному, психологічному й релігійних сенсах.Поняття катарсису початок обговорюватися набагато раніше Аристотеля і додавалося до сприйняття різних видів мистецтв. Сам Аристотель розробив теорію катарсису як однієї з компонентів мистецтва трагедії. Катарсис, відповідно до Арістотелеві, - це очищення від афектів через власний страх і жаль трагічному дії. Аристотель також вважав, що художнє – це скоєне естетичне: художник збирає, групує, шліфує промовистість і це створює збірний образ явищ навколишнього світу. Усі прекрасне відповідно до Арістотелеві – є певний порядок, оформленість. Він вважає також, що джерелом мистецтва є саме дійсність. Аристотель схиляється до думки, що за мистецтво виникають такі речі, форма яких міститься у душі художника. Прекрасна форма немає немає заздалегідь, він є результат продуктивної здібності самого художника.

Мимесис, чи мімезис, (у перекладідревне-греческого - подобу, відтворення, наслідування) - одна з основних принципів естетики, у найзагальнішому сенсі - наслідування мистецтва дійсності. Вирізняють чотири основних значення для грецького  слова на класичну період:

первинне (обрядове)наслідування способу дії природи (Демокріт) 
просто копіювання (Платон)творче відтворення (Аристотель)

Для Демокрита мимесис - то радше технічний, ніж естетичний термін: в ткацтві наслідують павуку, у будівництві — ластівці, в  співі — лебедю і солов'ю.У  Платона трапляється старе обрядове значення терміна, але поступово  під впливом Сократа він починає  застосовувати його за відношення до скульптурі, живопису та поезії.Мимесис  стає в Платона актом пасивного  копіювання з зовнішнього боку (видимості) речей. З його погляду, наслідування — це не шлях, який веде істини.

20. Модерн та постмодерн. 
На відміну від модернізму, постмодернізм менш елітарний і більше орієнтований на комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського буття, а „…заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людського життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральних регуляторів та їх нове обґрунтування”Художники в цей період вдаються до колажу, монтажних і відеоефектів, гіперреалізму, часто у своїх творах намагаються показати нікчемність і величність життя. Предметам побутового середовища часто надають символічного значення.Живопис постмодернізму відмовляється від зображальності, естетичності, прагне реагувати на важливі проблеми сучасного їм суспільного життя. Причини виникнення модернізму: Соціальна криза у політичному, економічному і культурному житті. Невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціальних перетворень Тривога в душі людей .Поняття модернізму: - це філософсько-етична та художня система, що склалася в перші десятиліття ХХ ст. й об'єднала різнорідні, іноді істотно відмінні напрями і течії, для яких притаманні нова суб’єктивно індивідуалістична концепція людини (із домінуванням дезінтеграційного начала) та пов’язане з цим протиставлення нових виражальних і зображальних засобів класичним формам мистецтва ХІХ ст. Модернізм засвідчив духовне пробудження особистості, що зацікавилася сама собою і почала блукання в лабіринтах внутрішніх потреб і протиріч. Модерністи нічого не пояснювали – вони лише фіксували зрушення в суб’єктивному і об’єктивному світі за допомогою знаків, символів, натяків. … Постмодернізм виникає спочатку в художній культурі США, Франції і поширюється на філософію, політику, науку, релігію…Поняття постмодернізм не має однозначного визначення, воно використовується як для характеристики сучасного періоду культури (“постсучасність”), так і напрямку в сучасній філософії, що виявляється в критиці класичного раціоналізму і традиційних проблем метафізики.

Якщо культура “модерну”  кожної епохи озиралась на античність, інколи і критикувала її, але ніколи з нею не поривала, не поривала з  традицією. Постмодернізм протиставив  себе історії і традиції , порвав з нею, відмовився від порівняння з минулим, висуває принцип “нового”, “нового” як такого, “нового” самого по собі. Негативне, навіть агресивне  відношення до традиції, класики –  норма культури постмодернізму. Постмодернізм  відмовився від “законодавчого”  розуму, який направлений на пошук  наукової істини, замінює його інтерпретативним розумом. Згідно якого один і той  самий текст може бути по-різному  тлумачитись, а критерій істинного  тлумачення відсутній.

До специфічних особливостей постмодерністського діскурсу відносять:

- Відмова від категорій  істина, причинність, сутність, мета  означає відмову від категоріально-понятійної  ієрархії, що характеризує науково-дослідницький  і літературний текст в модерні. 
- Поняттям “метафізика”, “трансцендентне”, які мали суттєве значення в дискурсі модерну, постмодернізм протиставляє “іронію”, “імманентне”. 
- Якщо модерн намагався досягти “визначеності” (наука, філософія), то постмодерн робить поняття “невизначеність” одним із центральних. 
- Потсмодернізм орієнтується не на створення, творчість, синтез, а на “деконструкцію”, “деструкцію” попередніх структур інтелектуальної практики.Представниками філософії постмодернізму є: Р.Барт, Ж.Бодрійяр, Ж.Дерріда, Ж.Делез, Ж.Лакан, Ж.-Ф.Ліотар, Р.Рорті, М.Фуко…

21.Художні напрями у мистецтві 20 ст. 
Мистецтво модернізму стало своєрідною опозицією технократичному мисленню та сцієнтизму. Спроба вийти за межі раціональної діяльності сприяла абсолютизації спонтанного, інтуїтивного діалогу людини і світу. В рамках цієї тенденції стверджувалось світосприйняття, засноване на емпатії - здатності людини до глибокого співчуття, осягненню буття через інтенсивне емоційне прозріння. Це призвело до появи таких стильових форм як фовізм, дадаїзм, абстракціонізм, ташизм, орфізм, сюрреалізм тощо. В цілому численні течії модернізму: кубізм, фовізм, неоімпресіонізм, експресіонізм, символізм, футуризм, імажинізм, сюрреалізм, конструктивізм, абстракціонізм, поп-арт, примітивізм та інші - відійшли від традиції зовнішньої схожості при зображенні життя. Основна риса модернізму - метафорична побудова образу за принципом асоціативності, вільної відповідності виразних форм настроям і переживанням. Першим художнім напрямком, у якому реалізувалися основні положення естетики початку XX ст., вважають фовізм (від франц. - les fauves - дикий). Фовізм відзначався емоційною спрямованістю у художньому відображенні світу, стихійністю ритму та інтенсивністю кольору. Він став першим поштовхом до розвитку нереалістичного мистецтва. Одним із найбільш самобутніх напрямків мистецтва XX століття вважається кубізм, засновниками якого стали П. Пікассо і Ж. Брак. Складність реальності і людини кубісти намагалися представити в простих геометричних формах та їх просторових сполученнях (куби, трикутники тощо), що привело до деформації предметів, розщеплення об'єктів на геометричні об'єми. На початку ХХ століття в Італії і Франції сформувався такий напрямок мистецтва як футуризм (від лат. futurum - майбутнє), який теж проголосив свою опозиційність реалістичним течіям. Перший Маніфест футуризму був опублікований у 1909 році у Парижі італійським поетом Ф. Марінетті. Футуризм намагався знайти і ввести у художню практику нові форми для відображення прискореного темпу життя та процесу індустріалізації суспільства, які, на їх думку, були ознаками нової Одним із найскладніших напрямків мистецтва XX століття став абстракціонізм (від лат. abstractio - видалення, відволікання); цей напрямок ще характеризують як безпредметне мистецтво. Абстракціонізм - це своєрідний вияв людських пошуків універсальних та суттєвих ознак буття шляхом відволікання від випадкового і несуттєвого. Його основні представники: В. Кандінський, К. Малевич, П. Клее, Р. Делоне, П. Мондріан. При цьому в абстракціонізмі виділяють дві лінії: абстрактний експресіонізм, що полягає в послідовній відмові від конкретності форм, що зображуються, з метою посилення експресії (В. Кандинський) та конструктивний геометризм, який характеризується спробою конкретизувати абстрактні, загальні ідеї в геометричних формах (П. Мондріан, К. Малевич). Своєрідним виявом кризи раціоналізму в мистецтві XX століття став сюрреалізм (від франц. surrйalisme - надреалізм). Як художній напрямок, він сформувався в Парижі в 1919-1924 рр. і спочатку існував як літературна течія. Основні представники сюрреалізму: А. Бретон (автор "Маніфесту сюрреалізму"), С. Далі, Р. Магрітт, М. Ернст, Х. Крім означених художніх напрямків, у межах мистецтва XX ст. також розвивалися експресіонізм, дадаїзм та інші.

22.мистецтво.види мистецтв 
Мисте́цтво — одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі; майстерність. Розвиток мистецтва як елемента духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями. три групи видів мистецтва:

1) просторові, або пластичні  (живопис, скульптура, графіка, художня  фотографія, архітектура, декоративно-прикладне  І. і дизайн), тобто такі, які  розгортають свої образи в просторі;  
2) тимчасові (словесні і музичні), тобто такі, де образи будуються в часі, а не в реальному просторі;  
3) просторово-часові (танець; акторське І. і що все базуються на нім синтетичне І. — театр, кіномистецтво,

Види мистецтва: 
архітектура, скульптура. живопис, музика, хореографія, театр, кінематограф 
Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини. Водночас зведення будівель має відпо¬відати духовним потребам людства, впли¬вати на його естетичний смак.

Скульптура. Один із геніальних скульпторів та архітекторів Італії XVII ст. Лоренцо Берніні говорив: «Мабуть й сам Бог — скульптор, він створив людину не за допомогою чар, а шматок за шматком, як різьбяр». У вислові підкреслюється, що скульптура як мистецтво створює просторовий образ людини з давнини. Назва виду мистецтва виникла від латинського sculpo — вирізаю; часто скульптуру називають також пластикою (грец. plaste - ліплю). Ці дві назви одного виду мистецтва вказують на існування різних технік створення скульптурних образів. Скульптура проста, зрозуміла та переконлива, в усі епохи втілює ідеальні уявлення про красу людської постаті та особливості моральних якостей. У сприйнятті скульптурних творів бере участь усе тіло людини, а не тільки очі.

Графіка (лат. grapho — пишу). Вид мистецтва відомий з давнини. До XV ст. графіка пронизує всі види мистецтва, але самостійного значення набуває тільки за епохи Відродження. Відтоді ручний малюнок та естамп стали сприйматись як самостійна художня цінність. За призначенням графіку класифікують: репродукційна, що особливо популярна у XIX ст. до виникнення фотографії; супроводжуюча (ілюстрації до книг, часописів); плакатна, промислова (етикетки, рекламні зображення, афіші); підготовча, де розрізняють начерк (ескіз), етюд самостійну; що здійснює власне естетичну та художню функції.

  Живопис. Великий живописець Михайло Ге говорив: «Живопис — не слово, у ньому дається одна мить, але у цій миті повинно бути усе, а якщо немає — немає й картини». Це висловлювання підкреслює специфіку живопису — виду мистецтва, який здатний відтворити видиму реальність за допомогою кольору на двомірні поверхні. Це зображення створюється завдяки використанню художником законів перспективи, лінії, кольору, світлотіні. Живопис — безмовний, нерухомий, просторовий. Психологи уподібнюють вплив живопису на людину впливу музики, оскільки в ньому відтворюється в одній миттєвості усе людське життя в усьому блиску кольору.