Поняття «концепту» як основної одиниці дослідження в когнітивній лінгвістиці

Аналіз приведених робіт дозволяє поділити думку Є.С. Кубрякової, яка вважає, що можно говорити про становлення у Россії власної версії когнитивізма.

     Когнітивна лінгвістика (від англ. cognition «знання, пізнання», «пізнавальна здатність») — мовознавчий напрям, який розглядає функціонування мови як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища. Початок когнітивної лінгвістики пов’язують із симпозіумом у Німеччині в Луйсбурзькому університеті, організованим Р. Дірвеном у 1989 р. Когнітивна лінгвістика є частиною когнітивної науки. Датою народження когнітивної науки вважають 1956 рік, її засновником називають Дж. Міллера, а базовою гіпотезою – гіпотезу про те, що мислиннєві процеси можна трактувати як процеси оброблення та перетворення ментальних репрезентацій. Метою когнітивних досліджень є побудова інтегральної картини процесів мовлення, мислення та інтелектуальної поведінки людини. Когнітивній лінгвістиці відводиться пріоритетна роль у когнітивній науці, тому що когнітивний підхід ототожнюється саме з пізнанням через мову, в центрі дослідження стоїть людина, а мовна здатність є частиною людської когнітивної діяльності.

   Когнітивна лінгвістика- лінгвістичний напрям, який активно розвивається, у багатьох випадках визначальна особа сучасної світової лінгвістичної науки.

   Когнітивна лінгвістика- напрям мовознавства де мова розглядається як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямований на дослідження засобів концептуалізації й категоризації певною інтеріоризованої дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду.

 Цей напрям визначає  потребу у роботах, що розкриває  на базі досвіду практичного  лінгвокультурного мовного опису,  теоретичні та методологічні  основи когнітивної науки. Він  більш молодий, новий, і в  ньому є багато дискусійних  митєй, як у теоретичних питаннях, так само у дослідницькій практиці, у методах дослідження. 

   Ми розглядаємо співвідношення когнітивної лінгвістичної лінгвістики з іншими науками, коротко характеризують сучасні напрями  у вітчизняній когнітивній лінгвістиці, схожості і відмінності лінгвокогнітивних напрямів; у світлі розвиваємою нами семантико-когнітивної концепції уточнюється категоріально-термінологічний апарат дослідження, представлені деякі результати вивчення концептів, а також детально описують конкретні методи і прийоми лінгво-когнітивних досліджень.

      Парадигма – недостатньо чітко визначений загальний науковий термін, приблизно рівний вислову «методологія наукового дослідження».

   Сучасна  когнітивна лінгвістика належить  до числа ряда наук, досліджуючи  своїми специфічними методами  один спільний предмет- когніцію. Також когнітивну лінгвістику  розуміють, як одне із напрямів  междисциплінарної когнітивної  науки. За визначенням Кубрякової  когнітивна наука-междисциплінарна  та уявляє собою термін для  цілого ряду нак- когнітивної  психології, когнітивної лінгвістики,  філософської теорії когнійії, логічного  мовного аналізу, теорії штучного  інтелекту, нейрофізіології. «Вже  склались такі дисципліни, як  когнітивна антропологія, когнітивна  соціологія та навіть когнітивне  літературознавство; тобто майже  в кожній гуманітарній науці  виділили спеціальну галузь, пов’язану із застосуванням когнітивного підходу та аналізу до відповідних об’єктів поданої науки».

     Початок цьому  поклали нейрофізіологи, лікарі, психологи  (П.Брока,        К. Верніке,  І.М. Сеченов, В.М.Бехтерев, І.П.Павлов). На її базі виникла нейролінгвістика (Л.С.Виготський, А.Р.Лукерія).

      Ще більш  очевидний предмет когнітивної  лінгвістики за висловленням  І.А.Бодуена де Куртене: «………  З мовного мислення можно виявити  ціле своєрідне мовне знання  всіх галузей буття і небуття,  всіх світових прояв, як матеріальних, так само й індивідуально-психологічного  та соціального (громадського)».

        Таким чином, когнітивна лінгвістика, як самостійна галузь сучасної лінгвістичної науки, виділилась з когнітивної науки. Кінцевим завданням є «отриманням поданих про розумову діяльність». При цьому дослідження зізнання складає спільний предмет когнітивної науки та лінгвістики.

1. 2.Поняття концепта 
    Основою поняттєво-термінологічного апарату для лінгвокультурології є поняття концепту, який здавна є відомим філософській, психологічній, лінгвістичній і літературознавчій парадигмам. Проте справедливим буде відзначити, що за останні 10–11 років це поняття переживає період актуалізації, повернення з пасивного запасу наукової терміносистеми та – паралельно – проходить процес переосмислення. Це особливо помітно в сучасних лінгвістичних працях. 
   Термін «концепт» уже досить давно використовується вченими, філософами, логістами та психологами, які працюють в руслі когнітивної лінгвістики (А. Вежбицька, Р. Лангакер, Ю.С. Степанов, І.А. Мельчук). Але до цього часу немає єдиного визначення цього терміну. Термін «концепт» широко використовується у різних галузях лінгвістичної науки. Він увійшов в апарат понять не тільки лінгвокультурології але й когнітивістики, й семантики. Період утвердження терміну в науці пов’язаний з використанням, розмитістю границь, змішанням з близькими за значенням чи за мовною формою термінами. Наприклад, в дослідженнях часто відбувається змішання понять «когнітивний концепт» та «лінгвокультурний концепт». 
 
   Окремі питання, в яких розглядаються ті чи інші лінгвокультурні концепти, піднімалися в роботах В.Н. Телії, Н.Д. Арутюнової, А. Вежбицької, Г.Г. Слишкіна, В.І. Карасика. Одним із перших в світовій лінгвістиці звернувся до дослідження концептів російський філолог С.А. Аскольдов. Він вважав, що найбільш суттєвою функцією концептів як пізнавальних засобів є функція заміни. Він рахував концепт «мисленнєвим утворенням, яке замінює нам в процесі думки необмежену кількість предметів одного й того ж роду». Далі він говорить, що не варто думати, що концепт є завжди замінник реальних предметів, але може бути замінником різного роду функцій мислення [22; с. 67-69].  
Д. Лихачов, продовживши міркування С.А. Аскольдова, запропонував вважати концепт «алгебрагічним вираженням значення, яким носії мови оперують в усному й письмовому мовленні» [2; с. 281]. Таким чином, у руслі досліджень С. Аскольдова і Д. Лихачова процес утворення концептів можна представити як процес спрощення сприйманої різноманітної дійсності. Однак до тепер немає єдиного визначення цього терміна.  
А.Вежбицька дає декілька визначень концепту [6; с. 549]. Вона описує концепт як об’єкт ідеального світу, який має ім’я, що визначається в наслідок набору семантичних примітивів, які відображають специфічні культурно-обумовлені уявлення людини про дійсність.  
Н. Арутюнова трактує концепт як поняття повсякденної філософії, що є результатом взаємодії ряду факторів, таких, як національна традиція, фольклор, релігія, ідеологія, життєвий досвід, образи мистецтва, відчуття й система цінностей. Концепти утворюють «свого роду культурний шар, що є посередником між людиною й світом» [1; с. 3]. 
 
Як лінгвістичне поняття, концепт дає можливість розглянути ідеальні ментальні сутності [27; с. 88], тобто ті одиниці, за допомогою яких ми мислимо про світ, ментальні утворення, що становлять категоріальну основу мови [3; с. 16] і що створюють узагальнений образ слова, об'єктивуючи модель свідомості [25; с. 21]. О.С.Кубрякова пропонує визначення концепту, як «одиниці ментальних чи психологічних ресурсів нашої свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини: оперативна змістовна одиниця пам׳яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови розуму, всієї картини світу» [12; с. 90-92]. 

1. Концепт- як основна одиниця дослідження в когнітивній лінгвістиці.

Концепт- одиниця культурного знання, яка має мовне вираження та позначена етнокультурною специфікою.

Існують й інші версії визначення концепту. Наприклад:

• концепт – це абстрактне наукове поняття, яке вироблене на основі конкретного життєвого поняття [19; с. 246].

• концепт – це сутність поняття, виявлена у своїх змістовних формах в образі, понятті та в символі [18; с. 19-20].

• концепт – це пізнавальна психологічна структура, організація якої забезпечує можливість відображення дійсності в єдності різноякісних аспектів [24; с. 23].

 
     А. А. Залевська визначає концепт як об’єктивно існуюче в свідомості людини перцептивно-когнітивно-аффективне утворення динамічного характеру що відрізняється від поняття і значення як продуктів наукового опису (конструктів) [10; с. 39].З психолінгвічної точки зору А. А. Залевська підкреслює індивідуальну природу концепту. «Концепт – це досягнення індивіда», пише вона.  
     С.Г. Воркачов визначає концепт як «операційну одиницю думки», як «одиницю колективного знання (яка направляє до вищої духовної сутності), яка має мовленнєве вираження і відзначена етнокультурною специфікою [7; с. 43-52].  
     М.В. Піменова визначає концепт, як «деяке уявлення про фрагменти світу чи частини такого фрагменту який має складну структуру, яка виражена різними групами ознак, які реалізуються різними мовними способами». Концепт відображає категорійні ціннісні характеристики знань по деякі фрагменти світу».[20; с. 8].  
    Ю.С. Степанов визначає поняття концепту наступним чином: «Концепт – це як би згусток культури в свідомості людини; тобто те, у вигляді чого культура входить до ментального світу людини. І, з іншого боку, концепт – це те, за допомогою чого людина – рядова, звичайна людина, не «творець культурних цінностей» - сама входить в культуру, а в деяких випадках і впливає на неї. Він вказує, що концепти – це стійкі поняття культури, до яких відносяться не усі поняття [29; с. 40]. 
   В.А. Маслова співвідносить культурні концепти з іменами абстрактних понять, в яких культурна інформація прикріплюється до ядра понять.[29; с. 7].  
    Г.Г. Слишкін і В. І. Карасик розуміють концепт культури як «багатомірну ментальну одиницю з домінуючим ціннісним елементом»[12; с. 76-77].  
 
   Упорядкована сукупність концептів у свідомості людини утворює його концептосферу, яка носить достатньо упорядкований характер. Концепти, які утворюють її, за окремими своїми ознаками вступають в системні відношення подібності, розбіжності і ієрархії з другими концептами. Загальний принцип системності розповсюджується на національну концептосферу, оскільки мислення передбачає категоризацію предметів мислення думки, а категоризація передбачає упорядкування її об’єктах. Таким чином концептосфера це «інформаційна база мислення» [25; с. 24].  
 
   На сьогоднішній день в лінгвокультурології склалося декілька підходів в тлумаченні концепту:

1. під концептом розуміють будь-яку лексичну одиницю, в значенні якої переглядається спосіб семантичного представлення ментального змісту;
2. до концептів відносяться тільки ті семантичні утворення, які відзначені лінгвокультурною специфікою і тим чи іншим чином характеризують носіїв певної етнокультури;
3. концептами культури називають кінцевий набір констант, на яких базується національний менталітет.

   Деякі вчені вважають, що концепт – це все те, що ми знаємо про об'єкт [3; с. 97]. На думку інших, концепт – це об'єкт із світу “ідеальне”, що має ім'я й відбиває певні культурно-обумовлені знання людини про світ “дійсність” [6; с. 23]. В усіх концептах складаються ідеї, які виникали в різний час і в різні епохи. На відміну від понять, концепти мислять й переживають. Концепти - це предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді й зіткнень. Концепт можна розглядати як модель або конструкт, що заміняє об'єкт дослідження та створений з метою його вивчення. Опис поєднання концептів сприяє моделюванню системи цінностей. 
 
З вищесказаного можна узагальнити що: 
 
- концепт - це ментальна репрезентація, що визначає взаємозв'язок речей між собою; 
 
- концепти - це ідеальні образи; 
 
- концепт позначається словом [3; с. 9-11]. 
 
Концепти існують і в індивідуальній свідомості особистості, і в колективній свідомості групи. Концепти є одиницями свідомості й інформаційної структури, що відбиває людський досвід [25; с. 29]. 
 
Таким чином, концепт – це «одиниця, покликана пов'язувати наукові дослідження в області культури, свідомості й мови, тому що він належить свідомості, детермінується культурою в мові» [25; с. 9]. 
 
Отже, слова та інші мовні одиниці в системі мови існують для тих концептів, які мають комунікативну релевантність, тобто є необхідними для спілкування, часто використовуються в інформаційному об’ємі. Дуже багато концептів не мають системних мовних засобів вираження, так як обслуговують сферу індивідуального мислення і не призначенні для обслуговування [28; с. 16].  
 
    В загальному значенні лінгвокультурний концепт – це одиниця колективного та індивідуального знання, культурно маркована і має мовне вираження. Характеристикою лінгвокультурного концепту є наявність в його змісті аксіологічного компоненту. 
 
   Узагальнення точок зору відносно концепту та його визначення в лінгвістиці дозволяє прийти до наступного висновку: лінгвокультурні концепти займають важливе місце в індивідуальній та колективній мовній свідомості, чим і обумовлюється надзвичайна актуальність їх дослідження. 
 
    Отже, дослідження концепту почалося ще на початку ХХ сторіччя. Концепт формується у свідомості за допомогою чуттєвого пізнання дійсності, операцій людини з речами та розумових операцій з існуючими концептами, мовного спілкування та самостійного пізнання значень слів або за допомогою кількох з цих засобів одночасно. Концепт може мати вираження у мові (номінований концепт), а може не мати його (неномінований). Номіновані концепти виражаються у мові поодинокими словами та фразеологізмами, вільними словосполученнями, структурними та позиційними схемами речень та текстами чи сукупностями текстів. 
 
   Отже, концепт розглядається як одиниця культурної репрезентації, яка включає всі рівні пізнання дійсності, починаючи від чуттєвого сприйняття і закінчуючи абстрактними логічними висновками, що значно розширює предметне поле класичної гносеології. Концепт уявляє собою конституйований елемент культури. Це когнітивна одиниця, завдяки якій продукується, акумулюється, транслюється культурний досвід.

Концептосфера- сукупність концептів нації, яка утворилась всіма потенціями концептів носіїв мови.

1. Що таке Когнітивна лінгвістика, етапи становлення.

Мовна картина  світу- специфічні особливості національної мови, в яких зафіксований унікальний суспільно-історичний досвід певної національної спільноти людей.

  «Языковая картина мира» – это «взятое во всей совокупости, все концептуальное содержание данного языка» [Караулов, 1976: 246]. Понятие наивной языковой картины мира, как считает Ю.Д. Апресян, «представляет отраженные в естественном языке способы восприятия и концептуализации мира, когда основные концепты языка складываются в единую систему взглядов, своего рода коллективную философию, которая навязывается в качестве обязательной всем носителям языка» [Апресян, 1995: 39].

     Сейчас существует несколько направлений в изучении языковой картины мира. По мнению Е.С. Яковлевой, это 1) типологические исследования: славянская языковая картина мира, балканская модель мира и т. д.; 2) изучение языковой картины мира в аспекте реконструкции духовной культуры народа; 3) исследование отдельных сторон языка: отражение языковой картины мира в русской лексике, словообразовании, в зеркале метафор и т. д. [Яковлева, 1994: 9]. Другими словами, способ концептуализации мира, свойственный языку, отчасти универсален, отчасти национально специфичен. Поэтому возможна такая последовательность в изучении языковой картины мира: 1) изучаются характерные для данного языка концепты (душа, тоска, судьба, воля, совесть, авось и др., характерные для русских); 2) исследуются специфические коннотации для универсальных концептов; 3) исследуется цельный «наивный» взгляд на мир, ибо каждый язык отражает определенный способ восприятия мира, его концептуализации.

Что же на сегодняшний день является предметом изучения в русской  когнитивной лингвистике?

Во-первых, это когнитивная семантика, ибо содержание знака тесно тесно связано с познавательной деятельностью человека. В структуре знаний, стоящих за языковым выражением, в определенной степени отражается способ номинации. Поэтому важное место в когнитивных исследованиях отводится языковой номинации – разделу языкознания, изучающему принципы и механизмы называния имеющихся у человека идей и представлений. Мотивация при назывании обнаруживает взгляд носителей языка на тот или иной фрагмент мира, что позволяет в итоге понять специфику мировидения конкретного народа.

Во-вторых, когнитивная лингвистика устанавливает образные схемы, в рамках которых человек познает мир. Согласно М. Джонсону, автору теории образных схем, это повторяющийся динамический образец наших процессов восприятия, на основе которых осмысляются затем более абстрактные идеи. Например, чувства воспринимаются через любую текучую жидкость.