Німецька класична філософія

Але буття ідеї в природі  є лише перехідний момент в її всезагальному  вигляді; ідея повинна повернутись  до себе, і це здійснюється в душі. Вона стає свідомим розумом в людині; вона розкривається сама в собі, як вища істина, у філософії. Цей  стан зафіксовано в гегелівській логіці як синтез (з`єднання), як заперечення.

Філософську систему Гегеля ще називають панлогізмом (гр Пан - все + розум) - доктрина про тотожність буття і мислення, згідно якої весь розвиток природи і суспільства є здійсненням логічної діяльності ідеї.

Одною з центральних категорій  філософії Гегеля є поняття відчуження. Відчуження - філософсько-соціологічна категорія, яка виражає об`єктивне  перетворення діяльності людини та її результатів в самостійну силу, яка  панує над нею самою і ворожу їй, і пов`язане з цим перетворення людини з активного суб`єкта в  об`єкт суспільного прогресу.

На понятті гегелівського  відчуження побудовано його вчення про  державу і філософія історії  взагалі. Під відчуженням він  розумів, по-перше, виникнення всякої предметності з духу, тобто породження духом  природи і суспільства (опредметнення), по-друге, всяке складне відношення між суб`єктом і об`єктом як будь-яку доцільну діяльність людини, всяку роботу. Багатство, держава, твори  мистецтва і т.д. виступають як відчуження, опредметнення істотних сил людини. Дійсна історія, отже, виступає як результат  відчуженості людської діяльності.

Об`єктивний дух складає  ту частину гегелівської системи, де викладаються погляди на соціально-історичне  життя людини. Тому соціальне життя  людей піднімається над життям індивіда. Об`єктивний дух виступає в Гегеля як об`єктивна закономірність. Тому він розумів свободу як досягнуту  в поняттях необхідність ("сліпа  необхідність лише настільки, наскільки  вона не досягається в понятті"). Звідси витікає і його погляд на державу. Держава створена не для  забезпечення охорони свободи особистості  і власності; держава не засіб, а  самоціль. "Існування держави - це рух Бога в світі", - писав він.

Коли ж дух народу виходить за межі даного народу, ми вступаємо  на грунт всесвітньої історії. Гегель визначив історію як прогрес в свідомості свободи, який ми повинні пізнати як необхідність. Його знаменитий вислів: "все дійсне розумне, все розумне дійсне" лише на перший погляд здається суперечливим, тому що ніби виправдовує існуюче зло. Він розрізняв існуюче і дійсне, тобто дійсним, за його вченням, є не все існуюче, а лише необхідно існуюче. Дійсне те, що існує в розумі абсолютної ідеї - Бога.

Вчення про Бога і релігію. Щоб краще зрозуміти вчення Гегеля про релігію і Бога, ще раз в  загальних рисах відзначимо головні  тези його філософської системи.

Отже, початок всього існуючого - абсолютна ідея, Розум, Абсолют; цілий  реальний світ - результат активності абсолютної ідеї, яка розвивається в трьох моментах:

1.Ідея в чистій думці  здійснюється сама собою і  є як Бог.

2.Ідея в формі відпадання, коли вона реалізується в природі.

3.Ідея в стані повернення  її із небуття (відпадання) в  саму себе. В цьому вона конкретний  дух, що розвивається до абсолютного  духу.

Абсолютний дух, за Гегелем, проявляється в трьох формах: мистецтві, релігії, філософії. В мистецтві  Абсолют пізнає себе в формі чуттєвих образів; в релігії в формі  уявлення; в філософії - у формі  поняття. Релігія, як бачимо, є у нього  другою сходинкою саморозкриття  абсолютного духу. Легко помітити, що вся система Гегеля потрійна. Християнська догма потрійності дана в цій схемі символічно, як теза, антитеза і синтез, а саме:

1.Бог-Отець є вічна  ідея в собі, мислима єдність  всього 
сутнього (теза).

2.Бог-Син, народжений від  Отця, є ідея як обумовлена  реальність, як відпадання, виділення  світу з Бога ("все через  Нього почало бути") - антитеза.

3.Бог-Дух - поєднання Отця  і Сина, повернення ідеї в саму  себе, заперечення і повна цілісність  буття; Він вже є усвідомлення  самого себе як Духу, завдяки  людській свідомості (синтез).

Погляди Гегеля на релігію  суперечливі. Так він вважає, що релігія  вирішує всі загадки світу, вона вічна істина, тому що в ній немає  місця егоїзму - вона все зводить  до вищої абсолютної мети, а християнство - абсолютна релігія. Він засуджує тих, хто вважає, що пізнання Бога неможливе, принижує людину і суперечить християнському вченню. Але і християнство, що дає  знання про Бога лише в формі уявлень, виявляється менш довершеним, ніж  філософія, в якій абсолютний дух  досягає свого вищого самопізнання. Тому релігія повинна керуватись філософією. Справа ж Христа, на його думку, психологічне явище, яке вже  втратило своє значення, а догми  церкви застаріли.

Гегель дав цінний матеріал для боротьби з невірою. Але його система не відображає цінності християнського світогляду, вона базується на пантеїстичних  началах. Всю історію релігії  він підпорядковує природним  законам розвитку релігійної свідомості людини і тим самим позбавляє  християнство надприродного, божественного  начала.

Ця система не допускає буття особистого Бога і особистого безсмертя душі. Як ми вже говорили, він прирівнює абсолютну ідею Бога до створення всесвіту. Бог  в нього - Розум без свідомості (якщо таке тільки можливе) оскільки лише в людському дусі він осмислює сам себе. Мабуть, такий Бог бездушний  і порожній; це не істота, не особистість, а лише загальне поняття про будь-яку  істотність, це якийсь об`єктивний закон  світового процесу, це - чиста абстракція. Отже, "Бог не є, Він створюється.

Згодом після смерті Гегеля його школа розпалась на дві течії; перша наслідувала свого вчителя (Міхелет, Гетер, Габлер і ін.), це - правогегельянці. Друга повернула в бік матеріалізму. Д. Штраус в своїй книзі "Життя Ісуса критично переопрацьоване" поклав початок лівогегельянству або молодому гегельянству. Бауер та ін. застосували історичну критику до Св. Писання. До молодих гегельянців приєднались Фейєрбах і Маркс.

Система Гегеля викликає в  нас ряд повних подиву запитань. Стверджувати, що лише через людину Абсолют приходить до самопізнання, означає визнати людський розум  єдиним і найбільш довершеним в світі. Але тоді залишається відкритим  запитання, як же без свідома сила могла породити свідомість в умовах матеріального світу? Шляхом саморозвитку безсвідомого духу, - говорить Гегель. Шляхом саморозвитку матерії, теж стверджує Маркс. І в першому і в другому випадку творення світу здійснюється без участі свідомої сили, а сама ж свідомість з`являється лише на завершальному етапі. ! ще: як в світ природи увійшла свідомість, і чи може природа власними силами, без участі свідомого духовного начала, усвідомити сама себе? Це питання вимагає особливого дослідження, про що ми будемо говорити в спеціальному розділі, присвяченому проблемі свідомості.

Твори Гегеля: "Феноменологія  духу", "Енциклопедія філософських наук", "Філософія природи", "Лекції з філософії історії", "Лекції з філософії релігії" і ін.